ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2019 року справа №805/1391/17-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),

суддів Казначеєва Е.Г., Ястребової Л.В.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у справі № 805/1391/17-а (головуючий І інстанції Логойда Т. В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві , Міністерства юстиції України, Інституту права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати протиправними дії Міністерства юстиції України, Інституту права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України щодо вимоги надсилання документів на проходження навчання з отримання знань у сфері примусового виконання судових рішень і рішень інших органів за адресою Міністерства юстиції України;

- визнати протиправною бездіяльність Інституту права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України щодо ненадання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 12 листопада 2016 року;

- зобов'язати Інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 листопада 2016 року та надати вмотивовану відповідь;

- стягнути з державного бюджету на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000 грн., завдану солідарно Міністерством юстиції України та Інститутом права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Інституту права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди в частині позовних вимог щодо Інституту права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України закрито.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції дійшов висновку, що Інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України в спірних правовідносинах не є суб'єктом владних повноважень в розумінні КАС України та не здійснює владних управлінських функцій. Зазначив, що вирішення спору між позивачем та Інститутом права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись з ухвалою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду.

Обґрунтування апеляційної скарги.

Інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України у спірних правовідносинах наділений владними повноваженнями, передбаченими ЗУ «Про органи та осіб, що здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Порядком допуску до професії приватного виконавця стосовно проведення навчання, формування списків осіб, які виявили намір здійснювати діяльність приватного виконавця.

Всі вимоги відповідача щодо умов проходження навчання є обов'язковими до виконання особами, які мають намір займатися приватною виконавчою діяльністю. Тобто, в спірних правовідносинах їх суб'єкти позбавлені свободи розсуду.

Даний спір належить до публічно-правового спору, тому повинен вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановила наступне.

Фактичні обставини справи.

11 листопада 2016 року Міністерство юстиції України на своєму офіційному сайті в розділі "Новини Міністерства" розмістило оголошення наступного змісту:

"До уваги осіб, які мають намір здійснювати приватну виконавчу діяльність.

Відповідно до Закону України від 02.06.2016 №1403-VІІІ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.10.2016 № 3053/5, Інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України розпочинає проведення Навчальних курсів з отримання знань у сфері примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.

Відповідно до пунктів 2, 3 і 5 розділу II вищезазначеного Порядку Навчальні курси будуть проходити на підставі укладеного між слухачем та Інститутом договору та відповідно до плану Навчальних курсів, затвердженого Інститутом та погодженого з Міністерством юстиції України (план Навчальних курсів та текст типового договору, розробленого Інститутом, додаються).

Курс навчання складає 23 робочі дні. Вартість навчання - 6100 грн. (у т.ч. ПДВ).

Заняття першої групи слухачів розпочнеться 28 листопада 2016 року за адресою: м.Київ, вул. Кустанайська, 6.

Реєстрація учасників - за тел. НОМЕР_1 ОСОБА_2.

Попередня реєстрація слухачів є обов'язковою.

Для попередньої реєстрації подаються заява слухача, копія диплома про вищу юридичну освіту не нижче другого рівня, копія трудової книжки.

Про зарахування на Навчальні курси та дату початку занять кожному слухачу буде повідомлено додатково.

При реєстрації перед початком занять слухачі мають пред'явити паспорт, індивідуальний податковий номер, копію документа про внесення плати за навчання.

http://centrjust.gov.ua/seminars/253/".

Відповідно до типового договору на проходження навчання, прикріпленого до об'яви, виконавець (Інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України) на завдання замовника приймає на себе зобов'язання забезпечити проведення навчальних курсів з отримання знань у сфері примусового виконання судових рішень і рішень інших органів; тривалість навчальних курсів - 23 дні; початок навчальних курсів - 28 листопада 2016 року; вартість наданих послуг за договором - 6100 грн. (п.п.1.1 - 1.3 розд. 1 договору). Відповідно до п. 3.1 розд. 3 договору замовник перераховує на рахунок виконавця загальну суму за договором в повному обсязі не пізніше 5-ти робочих днів до початку проведення Навчальних курсів, про що повідомляє виконавця.

14 листопада 2016 року позивачем на адресу Інституту права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України (м. Київ, вул. Кустанайська, 6) направлено пакет документів, що потрібен для зарахування на проходження вказаних навчальних курсів, а саме: заява від 12 листопада 2016 року, підписані ним 12 листопада 2016 року два примірники договору на проходження навчання, копії диплому та трудової книжки (направлення документів підтверджується експрес-накладною ТОВ "Нова пошта" №59000217379331).

Документи отримані інститутом 15 листопада 2016 року.

16 листопада 2016 року позивач на виконання п. 3.1 розд. 3 договору перерахував за навчальні курси кошти в розмірі 6100 грн на рахунок Інституту, що підтверджується чеком АО КБ "ПриватБанк". Оплата за участь у навчальних курсах надійшла на рахунок Інституту 17 листопада 2016 року, що підтверджується записом №31 з виписки по рахунках Інституту за 17 листопада 2016 року (рахунок НОМЕР_2, КПК 3601090, фонд "Плата за послуги бюджетних установ").

Навчальні курси, початок яких було анонсовано на 28 листопада 2016 року, не розпочалися.

Подані позивачем документи залишилися в Інституті права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України і на час виникнення спірних правовідносин реалізовані не були. Письмова заява позивача від 12 листопада 2016 року шляхом надання письмової відповіді Інститутом розглянута не була.

Наприкінці грудня 2016 року на сайті Міністерства юстиції України було опубліковано оголошення від 26 грудня 2016 року, яким змінені умови подачі документів на навчання з адреси Міністерства на адресу Інституту, в якому зазначено, що списки осіб для проходження навчального курсу формуються з числа осіб, які подали документи після опублікування на сайті Міністерства юстиції України цього повідомлення.

До списку осіб, які увійшли до першого набору слухачів навчальних курсів, які розпочалися 27 лютого 2017 року, позивача включено не було, що відповідачами не заперечується.

03 квітня 2017 року між позивачем як замовником та Інститутом права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України як виконавцем укладено договір про надання послуг № 421, відповідно до якого виконавець прийняв на себе зобов'язання на завдання замовника забезпечити проведення навчальних курсів з отримання знань у сфері примусового виконання судових рішень і рішень інших органів. Тривалість навчальних курсів - 23 дні; вартість наданих послуг - 6100 грн. (п.1.1 розд. 1 договору). Відповідно до п. 3.1 розд. 3 договору замовник перераховує на рахунок виконавця оплату за цим договором не пізніше 3-х банківських днів з моменту підписання договору, про що повідомляє виконавця.

На підставі вказаного договору та раніше перерахованої суми коштів позивач пройшов навчання на навчальних курсах з отримання знань у сфері примусового виконання судових рішень і рішень інших органів відповідно до Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року № 3053/5, по закінченню якого між сторонами договору було складено акт прийому-передачі виконаних послуг від 06 травня 2017 року, і на підставі наказу в.о. директора Інститутом права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України від 06 травня 2017 року №94 позивачу видано відповідне свідоцтво від 06 травня 2017 року № 421.

Відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 26195879) є державною організацією (установою, закладом), який заснований Міністерством юстиції України; основний вид економічної діяльності Код КВЕД 85.59 - "Інші види освіти, н. в. і. у."; належить до сфери управління Міністерства юстиції України.

Згідно зі статутом Інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України, який затверджено наказом Міністерства юстиції України від 04 грудня 2015 року №2494/5, вказаний Інститут є закладом післядипломної освіти, заснованим на державній формі власності, що належить до сфери управління Міністерства юстиції України; є бюджетною неприбутковою установою і утримується за рахунок коштів Державного бюджету України на підставі затвердженого Міністерством юстиції України кошторису; є юридичною особою публічного права (п.п. 1.1, 1.6., 1.7 розд. 1 Статуту).

Оцінка суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 81 Цивільного кодексу України юридичною особою публічного права визначається юридична особа, яка створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування.

Порядок участі юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах передбачено статтею 82 Цивільного кодексу України, згідно з якою на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" особа, яка виявила намір здійснювати діяльність приватного виконавця, до подання заяви про допуск до складення кваліфікаційного іспиту зобов'язана пройти навчання і стажування приватного виконавця.

Наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року № 3053/5 затверджено Порядок допуску до професії приватного виконавця, який визначає єдину процедуру допуску до професії приватного виконавця осіб, які виявили намір здійснювати діяльність приватного виконавця (далі - особи).

Порядок проходження навчання врегульовано розділом ІІ вказаного Порядку.

Відповідно до п.п. 1 та 2 розд. ІІ Порядку навчання осіб полягає у проведенні Інститутом права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України (далі - Інститут) навчальних курсів з отримання знань у сфері примусового виконання судових рішень і рішень інших органів. Особа проходить навчальні курси на підставі договору, укладеного між нею та Інститутом.

Згідно з п. 1.6 розд. 1 Порядку надання платних освітніх послуг державними та комунальними навчальними закладами, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України від 23 липня 2010 року № 736/902/758, платні освітні послуги надаються на підставі письмової заяви - для фізичної особи; договору (контракту) - для фізичної або юридичної особи.

На підставі договору (контракту) надаються платні освітні послуги відповідно до пунктів 1-4, 9-11 розділу 1 Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року № 796.

Інші платні освітні послуги надаються на підставі письмової заяви, що складається замовником у довільній формі.

Таким чином, в процедурі допуску до професії приватного виконавця осіб, які виявили намір здійснювати діяльність приватного виконавця, яка передбачена Порядком допуску до професії приватного виконавця, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року № 3053/5, Інститут як державний навчальний заклад (заклад післядипломної освіти), надає платні освітні послуги - проводить навчальні курси з отримання знань у сфері примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <�…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;

- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктом 5 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

- спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

- спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

- спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

- спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

- за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;

- спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

- спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

- спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

- спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

- спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

- спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

- спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Тобто, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Особливістю цих відносин є те, що вони пов'язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб'єктів у сфері публічно - правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.

Тобто, специфіку публічно - правового спору визначають: суб'єктивний склад, підстави виникнення цього спору і тісне пов'язане з цим питання визначення меж повноважень адміністративного суду.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Суд не приймає посилання апелянта, що в даній справі відповідач є суб'єктом владних повноважень, оскільки встановлює процедуру допуску до навчання, вартість навчання, строки навчання, перелік необхідних документів тощо, у зв'язку із тим, що зазначені функції не є публічними-владними управлінськими в розумінні КАС України.

В даному випадку інститут права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України в спірних правовідносинах не є суб'єктом владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та не здійснює публічно-владних управлінських функцій. Отже, правовідносини, що виникли між позивачем та вказаним Інститутом, не є адміністративно-правовими.

Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що провадження в даній справі підлягає закриттю в частині всіх позовних вимог щодо Інституту права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у справі № 805/1391/17-а - залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у справі № 805/1391/17-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 09.04.2019 року.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 09 квітня 2019 року.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді Е.Г. Казначеєв

Л.В. Ястребова