Справа № 201/12712/16-ц

Провадження № 2/201/172/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,

при секретарі - Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Запорізький експертно-технічний центр Держпраці», треті особи: ОСОБА_2, Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім» про стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Запорізький експертно-технічний центр Держпраці» (далі - ДП «Запорізький ЕТЦ») про стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, визначивши третьою особою без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 (а.с. 4-6).

Ухвалою судді Черновського Г.В. від 12 вересня 2016 року відкрито провадження у справі та справу призначено до судового розгляду (а.с. 2).

Ухвалою судді Черновського Г.В. від 12 вересня 2016 року за заявою позивача забезпечено позов шляхом накладення арешту в межах позовних вимог у розмірі 275861,00 грн. на грошові кошти ДП «Запорізький ЕТЦ» (а.с. 52).

У зв'язку зі звільненням судді Черновського Г.В. ухвалою судді Ходаківського М.П. від 04 жовтня 2016 року справу прийнято до свого провадження (а.с. 59).

28 листопада 2016 року позивач уточнив позовні вимоги в частині заявленої до стягнення суми майнової шкоди (а.с. 83-85).

Ухвалою суду від 20 березня 2017 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору залучено ПрАТ «Київський страховий дім» (а.с. 155-157), ухвалою суду від 20 березня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про заміну відповідача на ПрАТ «Київський страховий дім» на підставі ст. 33 діючого на той час ЦПК України (а.с. 158-159).

Ухвалою суду від 10 травня 2017 року у справі призначено судову автотехнічну експертизу, у зв'язку із чим провадження по справі було зупинене (а.с. 189-190).

Після надходження до суду повідомлення експерта про неможливість надання висновку ухвалою судді від 19 серпня 2018 року, провадження по справі було поновлено ухвалою судді Федоріщева С.С. від 14 серпня 2018 року, якому справа була передана на розгляд шляхом автоматизованого розподілу у зв'язку із закінченням терміну повноважень судді Ходаківського М.П., цією ж ухвалою справу прийнято до свого провадження (а.с. 213-214).

В обґрунтування заявлених позовних вимог (з урахуванням уточнень) позивач зазначив, що 04 липня 2016 року у м. Дніпрі на вулиці Космічній відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Ford Transit, д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4, який на праві власності належить позивачеві ОСОБА_1, і автомобіля Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_4, під керування ОСОБА_2, що належить на праві власності відповідачеві ДП «Запорізький ЕТЦ». Внаслідок ДТП автомобіль позивача отримав механічні пошкодження.

Висновком експертного дослідження №0708/16/16 від 10 серпня 2016 року, складеним судовим експертом Дроздовим Ю.В., вартість матеріальних збитків, спричинених володільцю автомобіля Ford Transit, д.н.з. НОМЕР_3, визначена в сумі 374861,00 грн.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди і притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

На момент дорожньо-транспортної пригоди автомобіль Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_4, яким керував ОСОБА_2, був застрахований відповідачем згідно з полісом обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів № АЕ/7812403 ПрАТ «Київський страховий дім», яким передбачений ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну в сумі 100000,00 грн., франшиза - 1000,00 грн.

05 липня 2016 року позивач звернувся до страхової компанії із заявою про страхове відшкодування і ПрАТ «Київський страховий дім» виплачене страхове відшкодування у розмірі 41301,78 грн. Отже, відповідач має відшкодувати потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням у розмірі 333 559,51 грн. (374 861,29 - 41 301,78).

Враховуючи викладене, постилаючись на норми ст. 22, 1172, 1188, 1194 ЦК України, просить стягнути з ДП «Запорізький ЕТЦ» 333559,51 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди, 1600,00 грн. судових витрат, пов'язаних із проведенням автотоварознавчої експертизи, а також коментувати судові витри в сумі 3335,60 грн.

Відповідач позовні вимоги на визнав. 18 жовтня 2016 року і 19 грудня 2016 року представник відповідача - ОСОБА_6 (діє на підставі довіреності від 16 листопада 2015 року - а.с. 75) надала заперечення на позов і на уточнений позов (а.с. 70-74), в яких відзначила, що на момент дорожньо-транспортної пригоди за кермом мікроавтобуса Ford Transit знаходився водій ОСОБА_4, але при цьому, позивач не представив доказів, на якій підставі той керував мікроавтобусом, що може свідчити про неправильну підсудність. Крім того, вважає, що позивачем не підтверджено розмір шкоди, оскільки перелік робіт і матеріалів, зазначених у висновку експертного дослідження від 10 серпня 2016 року № 0708/16/16, представленому позивачем, не співпадають з переліком пошкоджень, завданих у результаті дорожньо-транспортної пригоди, значно перевищують реальну матеріальну шкоду. Розмір збитків не відповідає реальним збиткам, не надано доказів оплати ремонтних робіт. Експертом ПрАТ «Київський даховий дім», з яким відповідачем укладено договір обов'язкового страхування цивільної правової відповідальності № 040/712/666 від 25 березня 2016 року здійснено власну оцінку матеріального збитку, визначено суму страхового відшкодування в розмірі 41301,78 грн. Але позивач не надав доказів, того цю суму він отримав.

Враховуючи викладене, просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Крім того, представник відповідача - ОСОБА_7 (діє на підставі довіреності від 02 січня 2019 року - а.с. 253) 04 квітня 2019 року надав суду додаткові заперечення (а.с. 245-246), у яких звернув увагу на те, що розмір матеріальної шкоди, оцінений експертом позивач і експертом страховика суттєво різняться. Вважає, що наданий позивачем експертний висновок не є належним і допустимим доказом, оскільки отриманий поза межами судового провадження, а страховик безпідставно відшкодував лише частину страхового відшкодування, яка є значно меншою аніж ліміт його відповідальності. Окрім цього, судом було призначено проведення автотехнічної експертизи, якою мало бути підтверджено наявність причинного зв'язку і розмір шкоди, але експертиза не була проведена з вини позивача, оскільки той не надав автомобіль для огляду, що підтверджується повідомленням Дніпропетровського НДІСЕ. Натомість відповідач вжив всі необхідні заходи для проведення експертизи: здійсним попередню оплату, телефонував позивачеві, надсилав йому запити, пропозиції, зв'язувався з експертам НДІСЕ.

Враховуючи викладене, також просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача - адвокат Вавелюк О.В. (діє на підставі договору від 23 листопада 2016 року - а.с. 87-89) в судове засідання не з'явився, про дату, місце і час розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав заяву, в якій просив справу розглядати без її участі, позовні вимоги задовольнити повністю, надав докази сплати страхового відшкодування (а.с. 241-243).

Представник відповідачки - ОСОБА_7 (діє на підставі довіреності від 02 січня 2019 року - а.с. 236) в судове засідання не з'явився, про дату, місце і час розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав заяву, в якій просив справу розглядати без його участі і без участі позивача, у задоволенні позовних вимог відмовити, врахувавши додаткові заперечення і докази вжиття заходів щодо проведення автотехнічної експертизи з боку відповідача, оголошення про ліквідацію ПрАТ «Київський страховий дім» (а.с. 97).

Представник третьої особи ПрАТ «Київський страховий дім» в судове засідання не з'явився, про дату, місце і час розгляду справи повідомлявся належним чином (а.с. 217, 239). Неодноразово надавав суду заяви, в яких просив відкласти розгляд справи (а.с. 174, 182, 192). В судове засідання, призначене на 04 квітня 2019 року не з'явився, про причини неявки не повідомив.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання також не з'явився, про дату, місце і час розгляду справи повідомлявся належним чином (а.с. 218, 239). Неодноразово надавав суду заяви, в яких просив відкласти розгляд справи (а.с. 174, 182, 192). В судове засідання, призначене на 04 квітня 2019 року не з'явився, про причини неявки не повідомив.

Оскільки представники сторін надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутністю, а терті особи в судове засідання не з'явилися, то на підставі ст. 223, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд розглянув справу за відсутності сторін і без фіксування процесу технічними засобами та винести по справі рішення на загальних підставах, встановлених главою 7 розділу III ЦПК України.

Пунктом 9 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 03.10.2017р., який набрав чинності з 15 грудня 2017 року справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, які є належними, допустимими і достовірними, судом встановлено наступні обставини та визначені відповідні до них правовідносини.

Відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа) (п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ»).

Справа, що розглядається відноситься до справ цивільної юрисдикції, оскільки витікає з правовідносини по відшкодування шкоди, а учасником цього спору є фізична особа.

Судом встановлено, що 04 липня 2016 року у м. Дніпропетровську на вулиці Космічній відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Ford Transit, д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4, і автомобіля Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_2, що належить на праві власності відповідачеві ДП «Запорізький ЕТЦ». Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної і притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП (а.с. 20-21). Як видно зі змісту цієї постанови, ОСОБА_2, 04 липня 2016 року о 10 год. 25 хв., керуючи автомобілем Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_4, рухався у м. Дніпропетровську по вулиці Космічній, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого скоїв зіткнення з мікроавтобусом Ford Transit, д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4, який зупинився попереду перед пішохідним переходом. Своїми діями ОСОБА_2 порушив п. 1.3, 1.5 Правил дорожнього руху України.

Мікроавтобус Ford Transit, д.н.з. НОМЕР_3 належить на праві власності позивачеві ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 (а.с. 9).

Автомобіль Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_4, належить на праві власності відповідачеві ДП «Запорізький ЕТЦ», що ним не заперечується і видно з наказу по підприємству про закріплення автомобілів від 02 вересня 2008 року (а.с. 124), додатку до Генеральної угоди обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів між ПрАТ «Київський страховий дім» і ДП «Запорізький ЕТЦ» (а.с. 114) і полісу обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів № АЕ/7812403 (а.с. 153).

Висновком експертного дослідження №0708/16/16 від 10 серпня 2016 року, складеним судовим експертом Дроздовим Ю.В., вартість матеріальної шкоди, спричиненої власнику автомобіля Ford Transit, д.н.з. НОМЕР_3, визначена в сумі 374861,00 грн. (з урахуванням втрати товарної вартості) (а.с. 16-26).

На момент ДТП автомобіль Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_4, яким керував ОСОБА_2, був застрахований ДП «Запорізький ЕТЦ» згідно з полісом обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів № АЕ/7812403 ПрАТ «Київський страховий дім». Згідно з полісом страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну майну складає 100000,00 грн., франшиза - 1 000,00 грн.

У відповідності до п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач звернувся 05 липня 2016 року до ПрАТ «Київський страховий дім» із заявою про страхове відшкодування. На замовлення страховика суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_9 виконано звіт про оцінку КТЗ від 22 вересня 2016 року № 7974_М, яким визначено, що вартість відновлювального ремонту, без урахування коефіцієнту фізичного зносу (дорівнює 0), складає 48459,19 грн. (а.с. 97-110).

Як видно зі звіту про оцінку КТЗ від 22 вересня 2016 року № 7974_М, огляд об'єкту оцінки проводився 07 липня 2016 року у присутності власника за адресою: вул. Курчанська, 3а (а.с. 104).

ПрАТ «Київський страховий дім» виплачене позивачеві страхове відшкодування у розмірі 41301,78 грн., що підтверджено позивачем платіжним дорученням від 01 листопада 2016 року з відповідним призначенням платежу і випискою з банківської картки, з якої видно надходження коштів в сумі 41301,78 грн. на картку ОСОБА_1 (а.с. 242).

Позивач вважає, що відповідач має відшкодувати йому різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням у розмірі 333559,51 грн. (374 861,29 - 41 301,78).

Як встановлено судом, винний у ДТП водій ОСОБА_2 перебував на момент дорожньо-транспортної пригоди (04 липня 2016 року) у трудових відносинах з ДП «Запорізький ЕТЦ», що останнім не заперечується і підтверджується довідкою підприємства від 19 грудня 2016 року, наказами ДП «Запорізький ЕТЦ» від 01 липня 1997 року № 9-Б про припиняння ОСОБА_2 на роботу, від 02 червня 2015 року № 020-к про переведення ОСОБА_2 на посаду провідного експерта з промислової безпеки, і наказу від 02 вересня 2008 року № 62 про закріплення за ОСОБА_2 автомобілю Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_4, а також наказом про відрядження від 01 липня 2016 року № 199-В ОСОБА_2 до м. Дніпра (ТОВ «Луна) на одну добу - 04 липня 2016 року, із забезпеченням проїзду транспортом підприємства (а.с. 122-127).

Листом № 1890 від 15 листопада 2016 року ПрАТ «Київський страховий дім» звіт суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_9 від 22 вересня 2016 року № 7974_М наданий відповідачеві (а.с. 96).

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно положень ч. 1 ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

У відповідності до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно зі ст. 29 зазначеного Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до положень ст. 36.1. Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Згідно зі ст. 36.2. Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:

у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Відповідно до п. 36.4. ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна.

Відповідно до вимог ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Як встановлено судом, страхова компанія визначила розмір страхового відшкодування у зв'язку з виниклою дорожньо-транспортною пригодою в сумі 48459,19 грн. (у т.ч. ПДВ 5 949,86 грн.). Сума страхового відшкодування за вирахуванням ПДВ і франшизи становить 41509,33 грн. (48459,19 - 5949,86 - 1 000). Страховик виплатив страхове відшкодування позивачеві в сумі 41301,78 грн., що підтверджується матеріалами справи, і як пояснив позивач, вказану суму він отримав.

Суд доходить до висновку про відсутність підстав для стягнення зі страхової компанії на користь позивача суми страхового відшкодування, оскільки на момент звернення до суду із цим позовом спір між позивачем і ПрАТ «Київський страховий дім» був відсутній і позивач не наполягав на залученні страховика у якості відповідача.

Водночас, висновком судового експерта №0708/16/16 від 10 серпня 2016 року Дроздова Ю.В. вартість матеріальної шкоди, спричиненої власнику автомобіля Ford Transit, д.н.з. НОМЕР_3, визначена в сумі 374861,00 грн. (з урахуванням втрати товарної вартості) (а.с. 16-26).

Надаючи оцінку поясненням представника відповідача про те, що позивачем не підтверджений розмір збитків, а ушкодження описані у протоколі огляду КТЗ від 18 липня 2016 року (а.с. 27-29) не співпадають з переліком ушкоджень, завданих в результаті дорожньо-транспортної пригоди, суд критично відноситься до цих доводів, оскільки відповідач взагалі не зазначив конкретно які ушкодження він має на увазі, їх перелік, не мотивував свої міркування і не підтвердив належними доказами, не навів конкретні норми Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним Наказом Міністерства юстиції та Фонду держмайна від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), які були порушені або яких не дотримався експерт Дроздова Ю.В., надаючи свій висновок.

У протоколі огляду до висновку експерта Дроздова Ю.В. №0708/16/16 від 10 серпня 2016 року зазначено, що автомобіль оглянутий експертом у присутності власника і уповноваженої особи відповідача - ОСОБА_6, якою під час розгляду справи не спростовано те, що вона була присутня під час огляду автомобіля (а.с. 27).

Згідно із п. 8.5. Методики калькуляція вартості відновлювального ремонту складається за результатами технічного огляду КТЗ.

Отже, обидва експерти на власний розсуд оглянули пошкоджений ТЗ, описавши виявлені ними порушення. З огляду на те, що представником відповідача не надано доказів на спростування того обсягу пошкоджень, що були визначені експертом Дроздовим Ю.В. у протоколі огляду і висновку експерта, а суд позбавлений можливості встановити правильність тверджень сторін, з огляду на відсутність належних доказів, тому з урахуванням принципу змагальності, доходить висновку, що відсутні підстави для сумніву щодо правильності визначення необхідного обсягу ремонтних робіт і їх вартості.

Автотоварознавча експертиза, призначена судом була повернута без висновку, оскільки автомобіль позивачем не був представлений на огляд, що слідує з відповіді судового експерта Дніпропетровського НДІСЕ Кравченка О.Г. від 20 липня 2018 року, що надійшов до суду 13 серпня 2018 року разом з матеріалами справи (а.с. 210-212).

Як роз'яснено у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» № 8 від 30 травня 1997 року, при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Судом не встановлено обставин недотримання вимог закону експертом Дроздовим Ю.В. при складанні висновку № 0708/16/16 від 10 серпня 2016 року, або обставин, які виключають його участь у проведенні дослідження.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 року № 2658-III, оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.

Експерт Дроздов Ю.В. є атестованим експертом України, включений до реєстру експертів, має вищу технічну освіту, кваліфікацію судового експерта з правом проведення - товарознавчих експертиз за спеціальністю: 12.2 «Визначення вартості колісних, транспортних засобів, розміру збитку заподіяного власникові - транспортного засобу» (свідоцтво № 544 від 29 вересня 2001 року, видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України, на момент надання висновку було дійсне (до 30 травня 2017 року - а.с. 16).

Доводи представника відповідача про те, що висновок експерта, виконаний на замовлення позивача не може бути прийнятий у якості належного і допустимого доказу, оскільки наданий поза медами судового провадження, спростовуються наступним.

З урахуванням п. 9 ч. 1 Розділу XI «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VІІІ від 03.10.2017р., що набрав чинності з 15 грудня 2017 року, ця справа розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 76 діючого ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч. 1-3 ст. 72 ЦПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з'ясування відповідних обставин справи. Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи. Експерт зобов'язаний дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання.

Відповідно до ст. 83 діючого ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

За приписами ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А відповідно до ст. 80 ЦПК достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

З урахуванням вищевказаних вимог процесуального закону, установлених судом обставин справи, з огляду на те, що він одержаний у порядку, встановленого законом, суд вважає наданий позивачем висновок експерта належним, допустимим і достатнім доказом, яким позивач обґрунтовує розмір заподіяної шкоди його майну.

Щодо посилань відповідача про те, що ця експерта не проведена з вини позивача через ненадання ним для огляду транспортного засобу, то суд наголошує, що за правилами ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» визнання факту, для з'ясування якого призначалася експертиза, або відмова у визнанні цього факту повинно здійснюватися судом в судовому засіданні з урахуванням оцінки доказів, аналізу правової позиції цієї особи та того результату, якого вона домагається. Про визнання факту в судовому засіданні постановляється ухвала.

В даному випадку суд виходить з припущення, що особа ухиляється від участі в експертизі, оскільки вважає, що її результати стануть не на її користь, а тому визнає факт, який треба було встановити експертизою, доведеним. Ця норма є винятком із загального правила, сформульованого у ч. 4 ст. 60 ЦПК (нині діюча ч. 6 ст. 81 ЦПК України) про те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Визнання факту можливе лише у разі ухилення від експертизи, яка призначалася саме для встановлення цього факту.

Неявка особи, яка бере участь у справі, на експертизу, якщо без цього її провести неможливо або ухилення її від подання експертам необхідних матеріалів ще не є безумовною підставою для визнання або відмови у визнанні судом факту, для з'ясування якого була призначена експертиза. Це питання вирішується судом в кожному конкретному випадку в залежності від того, яка сторона, через які причини не з'явилася на експертизу або не подала експертам необхідних матеріалів, а також яке значення має для неї висновок експерта, беручи до уваги всі докази, що є у справі в їх сукупності.

За приписами ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Суд вважає, що належними і допустимими доказами доведений безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між завданими збитками і діями працівника відповідача. Зокрема, постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, якою доведена вина ОСОБА_2 і вона полягає у порушенні п. 1.3, 1.5. Правил дорожнього руху України - недотримання безпечної дистанції внаслідок чого сталося зіткнення з задньою частиною автомобіля позивача. ОСОБА_2 свою вину (своє внутрішнє ставлення) до причин ДТП, яка полягає у порушенні цих правил визнав. Також протоколом огляду транспортного засобу від 18 липня 2016 року, в якому описані пошкодження автомобіля професійним експертом у присутності власника і уповноваженої особи відповідача - ОСОБА_6, якою під час розгляду справи ці пошкодження не спростовані, а також висновком автотоварознавчого дослідження, представленим суду позивачем у порядку встановленому законом, який містить детальний розрахунок з збитку, ремонтну калькуляцію і фотографії пошкодженого КТЗ (а.с. 30 -45).

З урахуванням того, що матеріалами справи підтверджений безпосередній причинний зв'язок між винними діями особи, які стали причиною ДТП і наслідками дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини, беручи до уваги всі докази, що є у справі в їх сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди.

На відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Зокрема, правила відшкодування шкоди заподіяної третій особі встановлені ст. 22 Закону, згідно з пунктом 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Отже, страховик (ПрАТ «Київський страховий дім») за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена у порядку, встановленому цим Законом.

Разом із тим, як встановлено судом, страхове відшкодування в сумі 41301,78 грн. було виплачене страховиком і спір між ними відсутній.

Вимоги ж позивача до ДП «Запорізький ЕТЦ» підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного.

Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування (статті 36, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов'язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за статтею 1194 ЦК України.

Таким чином розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

У зв'язку із зазначеним, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, не припинилось виконанням, проведеним належним чином (статті 599 ЦК України), і особа, яка завдала шкоди, зобов'язана відшкодувати потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у Постанові від 21 лютого 2018 року у справі 760/19377/15-ц (провадження № 61-2211св18).

В даному випадку позивач пред'явив вимогу до особи, працівник якої є винуватцем ДТП, про відшкодування непогашеної частини повної вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, без урахування коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Крім того, за правилами статей 1188, 1192 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у розмірі реальної вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідальність юридичної або фізичної особи настає у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду така особа заподіяла у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.

При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27 березня 1992 року роз'яснено, що при розгляді справ про відшкодування шкоди за ст. 441 ЦК (2004р.) суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 440 ЦК, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Відповідно до вимог чинного законодавства, не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір.

Відповідальність за завдання шкоди може бути покладена на особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (ч. 3, 4, ст. 1187 ЦК України).

Разом з тим, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з її вини.

Відповідно до п.п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо), не вважається джерелом підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Матеріалами справи підтверджено, що на момент ДТП працівник ОСОБА_2 виконував свої трудові обов'язки у ДП «Запорізький ЕТЦ».

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.

Суд, встановивши, що шкоду завдано внаслідок ДТП, що сталася з вини водія ОСОБА_2, який керував транспортним засобом, що перебував у користуванні у ДП «Запорізький ЕТЦ», доходить висновку про її відшкодування саме цим підприємством.

З огляду на зазначене, з відповідача ДП «Запорізький ЕТЦ» на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню заявлена ним різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, яка становить 333559,51 грн. (374861,29 - 41301,78).

Варто зазначити, що при визначенні дійсної вартості відновлювального ремонту (матеріальної шкоди), суд бере до уваги оцінену матеріальну шкода без урахування складової ПДВ, що становить 374861,29 грн., оскільки у висновку експерта автотоварознавця Дроздова Ю.В. ПДВ окремим рядком не визначено.

Наведене випливає також з приписів ч. 2 ст. 1192 ЦК України згідно якого розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 139, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, наявність в матеріалах справи висновку експерта Дроздова Ю.В., який має кваліфікацію судового експерта з правом проведення товарознавчих експертиз за спеціальністю визначення вартості колісних транспортних засобів та розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу (висновок виготовлений на вимогу позивача), наявність квитанції про оплату проведення експертизи в розмірі 1 600,00 грн. (а.с. 86), а також приймаючи до уваги повне задоволення позову, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати на проведення автотоварознавчої експертизи в розмір 1600,00 грн.

Що стосується вимог про стягнення інших судових витрат, суд вважає за можливе з урахуванням повного задоволення позовних вимог стягнути з відповідача сплачений позивачем судовий збір за вимоги майнового характеру (з урахуванням їх збільшення) в сумі 3335,60 грн. (а.с. 82), ставка якого на момент подання позову становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати у 2016 році. З матеріалів справи видно, що позивач при поданні позову первісно сплатив судовий збір в сумі 2758,62 грн. за вимоги майнового характеру, а потім, збільшуючи вимоги сплатив ще 3335,60 грн. З урахуванням того, що позивач лише збільшив суму вимоги майнового характеру, не заявляв додаткових вимог, сума первісно сплаченого судового збору не може бути стягнута з відповідача (оскільки призведе до подвійного стягнення судового збору), а може бути повернута позивачеві за його окремою заявою.

Що стосується вимог про стягнення суми правничої допомоги, то приймаючи до уваги попередній розрахунок цих витрат і надані до суду докази, а також враховуючи повне задоволення позовних вимог, то відповідно до положень ст. 137, п. 3 ч. 2, ч. 3 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 3500,00 грн. (а.с. 90-93).

Таким чином, загальний розмір судових витрат, який слід стягнути з відповідача на користь позивача становить 8435,60 грн. (3335,60 грн. (судовий збір) + 1600,00 грн. (витрати на експертизу) + 3500,00 грн. (витрати на правничу допомогу)).

На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Запорізький експертно-технічний центр Держпраці», треті особи - ОСОБА_2, Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім», про стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Запорізький експертно-технічний центр Держпраці» на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 333559,51 грн. (триста тридцять три гривні п'ятсот п'ятдесят дев'ять гривень 51 коп.).

Стягнути з Державного підприємства «Запорізький експертно-технічний центр Держпраці» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 8435,60 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев