П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2240/3135/18

Головуючий у 1-й інстанції: Гнап Д.Д.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

28 березня 2019 року

м . Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Граб Л.С. ,

секретаря судового засідання: Аніщенко А.О.

представника позивача: Войналовича Олега Миколайовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом товариство з обмеженою відповідальністю "Дієва Хвиля" до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

у вересні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Дієва Хвиля" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що Міністерство юстиції України з порушенням вимог чинного законодавства відмовило у задоволені скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Дієва Хвиля" без розгляду її по суті, оскільки позивачем до скарги додані усі документи завірені належним чином.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

30 січня 2019 року від позивач до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає про безпідставність доводів апеляційної скарги.

Позивач в судовому засіданні щодо задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд відмовити в її задоволенні.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час день та місце розгляду справи повідомлено завчасно та належним чином. Причини неявки суду не відомі.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, надавши їм оцінку, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи неоспорені факти про те, що 22.05.2018 товариством з обмеженою відповідальністю "Дієва Хвиля" направлено на адресу відповідача скаргу на рішення державного реєстратора Київської обласної філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" Міхачова В'ячеслава Анатолійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу).

До скарги додано наступні документи: інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; копія договору іпотеки від 23.09.2013 та договори до нього; копії реєстраційних заяв; копія наказу про прийняття на роботу директора товариства з обмеженою відповідальністю "Дієва Хвиля"; копія протоколу про обрання директором товариства з обмеженою відповідальністю "Дієва Хвиля".

На підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 21.06.2018, за результатами розгляду скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Дієва Хвиля" від 22.05.2018, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.05.2018 за №16542-33-18, відповідачем прийнято наказ №2358/7 від 10.07.2018 "Про відмову у задоволенні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Дієва хвиля" від 22.05.2018 без розгляду її по суті".

В наказі зазначено, що у скарзі відмовлено в зв'язку з тим, що вона оформлена без дотримання вимог частини 5 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а саме: додані до скарги копії документів не засвідчені в установленому порядку.

Позивач, вважаючи, що спірний наказ прийнято відповідачем з порушенням вимог законодавства, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що наказ Міністерства юстиції України №2358/7 від 10.07.2018 прийнятий з порушенням зазначених норм, а саме без дотримання встановленої процедури, не на засадах розсудливості та пропорційності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження Міністерства юстиції України у спірних правовідносинах визначаються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128 (далі - Порядок №1128).

Відповідно до частин 1, 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

При цьому, пунктом 2 Порядку №1128 визначено, що для забезпечення розгляду скарг суб'єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - комісія), положення та склад яких затверджуються Мін'юстом або відповідним територіальним органом.

Згідно з пунктом 5 Порядку №1128 перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення:

1) чи віднесено розгляд скарги відповідно до Законів до повноважень суб'єкта розгляду скарги (належний суб'єкт розгляду скарги);

2) чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги;

3) чи наявні (відсутні) інші скарги у суб'єкта розгляду скарги.У разі коли встановлено порушення вимог Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб'єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у задоволенні скарги без розгляду її по суті у формі наказу (пункт 7 Порядку №1128).

Відповідно до пункту 12 Порядку №1128 за результатами розгляду скарги суб'єкт розгляду скарги, на підставі висновків комісії, приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу.

Пункт 1 частини 6 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про відмову у задоволенні скарги.

При цьому, згідно з пунктом 1 частини 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті.

Водночас, частина 5 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що до скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності).

З аналізу наведених правових норм вбачається, що питання про відповідність поданої скарги вимогам щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, вирішуються комісією з розгляду скарг на етапі підготовки скарги до розгляду. Відповідно, рішення про відмову у задоволенні скарги з підстав невідповідності поданої скарги щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, вимогам закону комісія приймає саме на підготовчій стадії до розгляду скарги по суті. У свою чергу, відповідні висновки комісії слугують підставою для прийняття рішення суб'єктом розгляду скарги у формі наказу про відмову у задоволенні скарги, у разі, якщо скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною 5 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

В оскарженому рішенні відповідачем вказано, що додані до скарги копії документів не засвідчені в установленому порядку. Відповідач з цього приводу посилається на Національний стандарт України ДТСУ 4163-2003 "Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації", затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 №55 (далі - ДТСУ 4163-2003), а саме на пункт 5.27, згідно з яким відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту 23.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновками відповідача викладеними в рішенні, оскільки пункт 1.1. ДТСУ 4163-2003 визначає, що вказаний стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності:

- органів державної влади України, органів місцевого самоврядування;

- підприємств, установ, організацій та їх об'єднань усіх форм власності (далі - організацій).

Разом з тим, за змістом приписів частини 5 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" слідує висновок, що вимога про додання до скарги копій документів, які підтверджують факт порушення прав скаржника, не носить обов'язкового характеру, оскільки такі засвідчені копії додаються до скарги лише за їх наявності.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що хоч законодавством не передбачено отримання документів під час розгляду скарги по суті, але воно і не містить такої заборони. Тобто, у разі необхідності, Міністерство юстиції України не було позбавлено можливості отримати необхідні документи, зокрема, призначивши заяву до розгляду по суті та запросивши скаржника, або самостійно отримати зазначені документи.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмовляючи у задоволені скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Дієва Хвиля" без розгляду її по суті з підстав неподання належним чином завіреної копії документів, як комісія, так і Міністерство юстиції України фактично вдалися до такого явища, як "правовий пуризм".

Загальноприйнято розуміти пуризм як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом.

Слід відмітити, що поняття "правового пуризму" було введено в правовий обіг Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Частиною 2статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні у справі "Сутяжник проти Росії" від 23.07.2009 (№ 8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. У цій справі рішення арбітражного суду, яке набрало законної сили, було скасовано в порядку нагляду з припиненням провадження у справі суто з підстави того, що спір не підлягав розгляду арбітражними судами, хоча у подальшому вимоги заявника були задоволені судом загальної юрисдикції. Ухвалюючи рішення ЄСПЛ виходив з того, що, хоча як принцип, правила юрисдикції повинні дотримуватися, однак, враховуючи обставини даної справи, була відсутня соціальна потреба, яка б виправдовувала відступлення від принципу правової визначеності.

Таким чином, "правовий пуризм" на відміну від обставин "істотного та непереборного характеру" завжди призводить до порушення принципу правової визначеності; "правовий пуризм" - невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд; "правовий пуризм" може носити як добровільний характер й проявлятися в діяльності окремих посадових осіб, так і бути вимушеним через санкціонування державою, яка обмежує реалізацію дискреційних повноважень суб'єктів правозастосування, не допускаючи відступ від правових приписів.

Виходячи з наведеного, не применшуючи значення необхідності дотримання процесуальних норм, їх порушення повинно бути підставою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за умови, якщо останнє за своєю суттю є необґрунтованим та/або незаконним й підлягало би скасуванню чи зміні навіть за відсутності вказаної підстави.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29.10.2018 у справі №826/14749/16.

У спірних правовідносинах, у яких суб'єкт приватного права, який звертається із зверненням до суб'єкта владних повноважень, суд виходить з безумовного обов'язку суб'єкта владних повноважень (за винятком, зокрема, судів, для яких встановлений окремий порядок розгляду звернень у формі позовних заяв, скарг тощо) розглянути відповідне звернення та прийняти вмотивоване рішення на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такий висновок ґрунтується на наступних положеннях Конституції України: усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19).

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України (справа про поширення відомостей) від 10.04.2003 №8-рп/2003 питання практичної реалізації громадянами цих прав регулюються, зокрема, Законом України "Про звернення громадян", який забезпечує їм можливість брати участь в управлінні державними і громадськими справами, впливати на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, відстоювати свої права і законні інтереси та поновлювати їх у разі порушення шляхом викладення в письмовій або усній формі пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) і скарг. Водночас, наявність у зверненнях завідомо неправдивих відомостей може передбачати дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством. До того ж стаття 27 Закону України "Про звернення громадян" передбачає порядок відшкодування особою витрат у зв'язку з перевіркою звернень, які містять завідомо неправдиві відомості.

У іншому рішення (справа про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України) від 19.10.2009 №26-рп/2009 Конституційний Суд України звертає увагу на те, що гарантоване статтею 40 Конституції України право на звернення відповідно до імперативних вимог статті 64 Основного Закону не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. У цьому рішенні єдиний орган конституційної юрисдикції також робить висновок про неконституційність положень актів законодавства, які встановлюють обмеження стосовно реалізації конституційного права на звернення, зокрема, у формі скарг.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про звернення громадян" передбачено право громадян України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про звернення громадян" звернення, оформлені належним чинним і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Слід зазначити, що гарантії, встановлені Законом України "Про звернення громадян" поширюються і на юридичних осіб.

Такий висновок ґрунтується на положеннях статті 91 Цивільного кодексу України, згідно з якою юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині; цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Крім того, існує уже сформована практика ЄСПЛ стосовно поширення гарантій фізичних осіб на юридичних осіб, зокрема, у праві звертатися до суду.

Право на звернення до ЄСПЛ зі скаргою про порушення прав, проголошених Конвенцією, закріплене в статті 34 Конвенції: "Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права". Особами, які правомочні подати заяву про порушення своїх прав до Суду, є: 1) будь-яка фізична чи юридична особа, яка може здійснити своє право на подання індивідуальної заяви незалежно від громадянства, місця проживання, громадянського стану, або правоздатності (рішення у справі Scozzari and Giunta v. Italy; №39221/98, №41963/98); будь-яка неурядова організація, у широкому розумінні цього слова, тобто за винятком тих організацій, що здійснюють урядові повноваження, може здійснювати право на подання заяви (рішення у справі Les saints monastиres c. Grece; №13092/87, №13984/88). Разом з тим, не має права на подання заяви на підставі статті 34 Конвенції юридичні особи, що здійснюють урядові повноваження.

З матеріалів справи встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що зауважень до самої скарги, поданої до відповідача, останній не висловив, а тому на переконання суду апеляційної інстанції наявні підстави вважати, що скарга подана позивачем за формою відповідала вимогам закону (викладена письмово, містить обставини, на які скаржник посилається як на підставу своїх вимог), у зв'язку з чим обставини, викладені в скарзі, мали перевірятися вже в ході її розгляду по суті. Це, в свою чергу, виключає можливість відмови у прийнятті та розгляді скарги по суті, оскільки така скарга по формі відповідає вимогам закону, а надання документів до неї не є обов'язком товариства з обмеженою відповідальністю "Дієва Хвиля".

Щодо дотримання Міністерством Юстиції України строків розгляду скарги ТОВ "Дієва хвиля", колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1128 розгляд скарг здійснюється у строки, встановлені Законом України "Про звернення громадян" з урахуванням особливостей, передбачених Законами, які обраховуються з моменту реєстрації її суб'єктом розгляду скарги.

Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, ТОВ " Дієва хвиля" звернулась до відповідача зі скаргою, яка була отримана останнім 25.05.2018 року при цьому розглянута лише 10.07.2018, тобто, з пропуском місячного строку визначеного Законодавством.

При цьому, жодних належних та достатніх доказів повідомлення позивача про необхідність продовження терміну розгляду скарги відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано, що підтверджує порушення прав товариства з обмеженою відповідальністю "Дієва Хвиля" на вчасний розгляд його скарги.

У зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наказ Міністерства юстиції України №2358/7 від 10.07.2018 прийнятий з порушенням зазначених норм, а саме без дотримання встановленої процедури та строків, не на засадах розсудливості та пропорційності, а тому підлягає скасуванню.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи наведені апелянтом аргументи, суд апеляційної інстанції вважає, що вказані доводи, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у апеляційній скарзі не зазначено.

Водночас, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого наказу.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 08 квітня 2019 року.

Головуючий

Гонтарук В. М.

Судді

Біла Л.М. Граб Л.С.