Постанова
Іменем України
05 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 570/3742/17
провадження № 61-47457св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С.Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Рівненської районної державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Рівненського апеляційного суду від 6 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Бондаренко Н.В., Гордійчук С.О. та Ковальчук Н.М.,
ВСТАНОВИВ:
6 грудня 2017 рокуОСОБА_4 звернулася до суду із позовною заявою, в якій керуючись вимогами статті 51 Конституції України, статей 19, 150, 164, 165, 180 Сімейного кодексу України, статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», статей 3, 12 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), положеннями Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року (далі - Декларація прав дитини) просила позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Позов мотивовано тим, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, свідомо нехтує правами, з часу розлучення жодного разу доньки не бачив, коштів на її утримання не надавав, що, на думку позивачки, може в подальшому привести до негативних наслідків у житті дитини як з моральної, так і з правової точки зору.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 14 травня 2018 року позов ОСОБА_4 в інтересах малолітньої ОСОБА_6 задоволено, позбавлено ОСОБА_5, батьківських прав відносно малолітньої дитини, дочки - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис № 1922 від 29 липня 2009 року, зроблений Відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції).
Постановою Рівненського апеляційного суду від 6 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 14 травня 2018 року скасовано й ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Попереджено ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виховання дочки ОСОБА_6 Покладено на орган опіки та піклування Рівненської районної державної адміністрації контроль за виконанням ОСОБА_5 своїх батьківських обов'язків, відносно дочки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1. Вирішено питання розподілу судових витрат.
21 листопада 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного суду від 6 листопада 2018 року.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а також невиконанням ОСОБА_5 батьківських обов'язків щодо виховання дочки. Зокрема скаржниця зазначає про те, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не приймає участі у її вихованні та розвитку, не цікавиться станом її здоров'я, навчанням у дошкільному/шкільному навчальному закладі, не надає матеріальної допомоги, не спілкується з донькою взагалі, не дбає про її нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей. При цьому зазначила, що твердження ОСОБА_5 щодо перешкод у спілкуванні з дитиною непідтверджені належними та допустимими доказами, останній не звертався до органів опіки та піклування чи суду щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та останні 8 років не здійснював жодних спроб побачитись з донькою чи налаштувати спілкування з нею. Посилаючись на положення статті 51 Конституції України, статей 19, 150, 164, 166, 171 та 180 Сімейного кодексу України, статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 12 Конвенції про права дитини, положення Декларації прав дитини, а також статей 81, 263, 367, ЦПК України, просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 6 листопада 2018 року та залишити в силі рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 14 травня 2018року.
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з Рівненського районного суду Рівненської області.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він зокрема ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Встановлено, що ОСОБА_5 і ОСОБА_4 з 14 вересня 2008 року перебувала з у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 жовтня 2010 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_6, яка після розірвання шлюбу залишилась проживати з матір'ю та перебуває на її повному вихованні та утриманні.
Директором Рівненської загальноосвітньої школи № 13 видано ОСОБА_4 довідку від 18 серпня 2017 року № 294 про те, що навчанням та вихованням ОСОБА_6 займається мати - ОСОБА_4, яка постійно цікавиться шкільними справами учениці, відвідувала батьківські збори, відкриті заходи, відгукувалася на всі прохання та пропозиції вчителів, була активним помічником учениці в навчанні. Батько дитини - ОСОБА_5 за період навчання у закладі не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителем, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.
Завідувачем Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад ясла-садочок комбінованого типу № 12 художньо-естетичного напрямку» Рівненської міської ради видано ОСОБА_4 довідку від 17 серпня 2017 року № 128 про те, що за період відвідування малолітньою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, дошкільного навчального закладу № 12 з 1 вересня 2011 року до 30 серпня 2015 року, батько - ОСОБА_5 участі у вихованні дитини не брав, жодного разу не приходив, не забирав дитину із садочка, не спілкувався з вихователями, участі у батьківських зборах не брав.
Рішенням виконавчого комітету Городищенської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 29 березня 2018 року № 52 затверджено висновок органу опіки і піклування Городищенської сільської ради Рівненського району Рівненської області про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_5, з підстав відсутності заперечень ОСОБА_5 щодо позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_6, 2009 року народження.
Орган опіки та піклування Рівненської міської ради у висновку від 19 квітня 2018 року № 08-652 зазначив про доцільність позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що батько не піклується про духовний і фізичний розвиток дитини, не надає матеріальної допомоги на утримання, не спілкується з нею та не цікавиться її здоров'ям, життям, інтересами, що свідчить про його ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків, а тому, врахувавши висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Пунктом 15 Постанови передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав, а також попередження ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виконання обов'язків з виховання доньки та покладення на органи опіки та піклування контролю за виконанням ним батьківських прав.
При цьому, апеляційний суд врахував характеристику відповідача, бажання відновити спілкування з дочкою, розуміння своєї вини в усуненні на певний проміжок часу у вихованні та розвитку дитини, бажання та намагання змінити свою поведінку та дійшов висновку про необхідність, виключно в інтересах дитини, надати можливість батькові та дочці налагодити їх родинні стосунки.
Апеляційний суд також звернув увагу, що висновки органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав надруковані на одному аркуші паперу та не містять мотивованих висновків необхідності позбавлення батьківських прав ОСОБА_5, отже не надають достатньо підстав для застосування такого крайнього заходу. Крім цього, третьою особою позивач вказала орган опіки та піклування Рівненської районної державної адміністрації, проте в судовому засіданні першої інстанції участь приймала представник органу опіки та піклування Рівненської міської ради, який у встановленому ЦПК порядку не залучався.
Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, а зводяться до незгоди з постановою апеляційного суду та викладення обставин справи.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 6 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Сімоненко
А. О.Лесько
С.Ю.Мартєв
