Рішення

Іменем України

Справа № 712/11040/18

Номер провадження 2/712/310/19

27 березня 2019 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м.Черкаси в складі:

головуючого судді - Марцішевської О.М.

за участю секретаря судового засідання - Олефіренко В.В.

за участю представника позивача адвоката ОСОБА_1

представника відповідача адвоката ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім"єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _3(АДРЕСА_1) 12 вересня 2018 року звернулась до суду з вказаним позовом до відповідача ОСОБА_4 (АДРЕСА_1), посилаючись на те, що в період з 1996 – 2014 роки спільно проживали та підтримували фактичні шлюбні стосунки з ОСОБА_4 В 1996 році сторони проживали на території Республіки Казахстан, 22.01.1996.р позивачка була прийнята на роботу в ТОВ «Юста –М», генеральним директором якого працював відповідач. З 08.02.1996р. сторонни стали проживати спільно та мали спільний бюджет, вели спільне господарство, спільно виховували сина позивачки від першого шлюбу. В 1998 році сторонни переїхали в м.Черкаси та спільно проживали кілька місяців у квартирі матері позивачки ОСОБА_5 АДРЕСА_2, потім близько року проживали у квартирі брата позивачки ОСОБА_6 та його дружини ОСОБА_7, з 1996 року займались підприємницькою діяльністю, відповідач був зареєстрований підприємцем з 18.11.1996р. Позивачка брала беспосередню трудову участь у здійсненні відповідачем підприємницької діяльності. 23.03.1999р. сторони на спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_3 вартістю 4000 грн. згідно з договором купівлі-продажу, власником якої зареєстрваний відповідач. 20.12.2011р. сторонни зареєстрували шлюб, після реєстрації шлюбу прізвище позивачки залишилось дошлюбне ОСОБА_8. В подальшому з метою зміни прізвища позивачки сторони оформили розірвання шлюбу 15.11.2011р. та 20.12.2011р. повторно зареєстрували шлюб, після чого прізвище позивачки змінилось на ОСОБА_4. За період шлюбу за спільні кошти сторони придбали автомобіль марки CHERY ELARA, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 вартість якого на даний час складає 94 973,66 грн. З квітня 2014 року сторони припинили сімейні стосунки, позивачка переїхала до Італії, відповідач до м.Сєвєродонецьк Луганської області, 24.09.2015р. шлюб між сторонами розірваний. У кварирі № 33 по вул.А.Корольова, 32, м.Черкаси залишився проживати син позивачки ОСОБА_8 У березні 2018 року відповідач звернувся до позивачки з вимогою зняття з реєстрації у вказаній квартирі для її продажу, в зв'язку з чим між сторонами виник спір щодо поділу придбаного в період спільного проживання майна. Крім того, в період шлюбу позивачка за рахунок своєї особистої власності погасила кредитні зобов'язання сім'ї, тому пред'являє вимогу про відшкодування позивачем половини вказаних коштів. На підставі договору дарування від 15.08.2003 року позивачці в період шлюбу була подарована квартира АДРЕСА_2, отже вказана квартира була особистою власністю позивачки. 22.11.2005р. відповідачем у АКІБ «УкрСиббанк» на підставі кредитного договору № 094/329 був отриманий кредит на суму 10 535 доларів США на строк до 20.11.2009р. В забезпечення вказаного кредитного договору позивачкою з банком був укладений договір поруки та відповідачем в іпотеку була надана спірна квартира. 10.01.2007р. відповідачем у АКІБ «УкрСиббанк» на підставі кредитного договору № 11106882000 був отриманий кредит на суму 25000 доларів США на строк до 09.01.2018р. В забезпечення вказаного кредитного договору відповідачем в іпотеку була надана спірна квартира. На підставі договору купівлі-продажу від 08.11.2007р. відповідачка продала належну їй на праві особистої власності квартиру та отримані від продажу кошти 41 600 доларів США передала відповідачу для погашення кредитних зобов'язань за вказаними договорами. Інших доходів у подружжя на той час не було, а тому кредитні зобов'язання відповідача були погашені виключно за рахунок коштів позивачки, отриманих від продажу власного майна, а тому відповідач повинен відшкодувати половину наданих позивачкою коштів в сумі 17 767,50 доларів США, що еквівалентно 501 862,88 грн.

Просить суд встановити факт проживання сторін однією сім'єю в період з 08.02.1996 року до 20.12.2001 року, визнати об'єктом спільної сумісної власності сторін квартиру за адресою АДРЕСА_1 та визнати на позивачкою право власності на Ѕ частину вказаної квартири, визнати об'єктом спільної сумісної власності сторін легковий автомобіль марки CHERY, 2008 року випуску та визнати за позивачкою право власності на Ѕ частину вказаного автомобіля, стягнути грошову компенсацію в порядку поділу майна подружжя 501 862,88 грн., покласти на відповідача судові витрати 13 843,2 грн.

Ухвалою від 17.09.2019р. відкрито провадження у справі та розгляд справи визначено проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 17.09.2018р. вжиті заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, власником якої зареєстрований ОСОБА_4 ( РНОКПП НОМЕР_2).

Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні з тих підстав, що позивач в частині вимог про встановлення факту проживання однією сім"єю без реєстрації шлюбу в період з 08.02.1996 до 20.12.2001, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна, придбаного в цей період не надала до позовної заяви допустимих доказів придбання спірного майна (квартири) внаслідок спільної праці, достатньої фінансової можливості це здійснити та не підтвердила факт передачі таких коштів відповідачу. З 1996 року на момент подачі позовної заяви в 2018 році пройшло більше 21 року, з яких 3 останні роки з позивачем відповідач перебуває в офіційному другому розлученні , що не оспорюється позивачем, який був ініційований відповідачем через різні погляди на сімейне життя, що негативно впливало на настрій та емоційний стан відповідача та призвело до глибокого морального дискомфорту. Дійсно, відповідач познайомився з позивачем в м.Байконур (республіка Казахстан), де відповідач на той час працював в компанії спільних друзів, однак додані позивачем фотографії під час гостювання у родичів позивача не можуть слугувати доказом того, що відповідач вів з позивачем спільне господарство, мав спільний бюджет, виховував разом її сина. Позивачка, як видно з поданої нею трудової книжки в період з 01.06.1998 по 03.04.2007 ніде не працювала, а згідно договору дарування квартири від 15.08.2003 проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1, а з посвідки на постійне проживання лише з 2006 р. постійно мешкає в Україні. В договорі купівлі-продажу квартири від 08.11.2007 вбачається, що позивачка мешкала в АДРЕСА_4, ці фактичні дані не узгоджуються з позовними вимогами позивача в частині встановлення факту проживання однією сім"єю без реєстрації шлюбу, так як відповідач був прописаний з 03.09.1999 за іншою адресою у своїй власній квартирі у АДРЕСА_5. Стосовно вимог щодо поділу сторонами придбаного автомобіля CHERY, 2008 року випуску, який був придбаний у 2013 році, то відповідач вважає, що вцій частині відсутній спір, оскільки позивач з квітня 2014р. мешкає в Італії, користування автомобілем здійснює відповідач, спору щодо цього порядку у сторін не виникало. Також вказує, що з поданого кредитного договору від 22.11.2005 №904/329 вбачається, що кредит був виданий з терміном погашення 20.11.2009, при цьому позивач не надала жодного документа на підтвердження існування претензій ні до відповідача ні до позивача. На скільки пригадує відповідач , вказаний кредит був погашений достроково на початку 2007, тобто до продажу квартири позивачем. Щодо кредитних зобов"язань по кредитному договору від 10.01.2007 №11106882000 був укладений відповідачем не в інтересах сім"ї, а з метою здійснення підприємницької діяльності, за яким отримані кошти, використані не на задоволення потреб сім"ї, а на інші потреби, не створює обов"язків для іншого з подружжя, кредит був закритий в 2009 році за відсутності потреби. Сторони розірвали шлюб 15.11.2001, який був укладений 20.12.2001, з позовної заяви та доданих документів вбачається, що позивач була обізнана про укладення 10.01.2007 договору іпотеки квартири за адресою: АДРЕСА_6 на виконання кредитних зобов"зань за договором №11106882000. Крім того, позивач стверджує, що продала квартиру 08.11.2007 з метою погашення заборгованості за кредитними договорами від 22.11.2005 №904/329 та 10.01.2007 №11106882000, тобто беззаперечно була обізнана про порушення заявлених нею прав на квартиру. Відповідач вважає, що строк позовної давності сплив в частині вимог визнання факту проживання однією сім"єю без реєстрації шлюбу в період з 08.02.1996 до 20.12.2001, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна, придбаного в цей період.

Позивач у відповіді на відзив заперечувала проти аргументів, викладених у відзиві на позов. Вказувала, що з 22.01.1996 до 28.05.1996 позивач працювала в ТОВ "Юста-М", генеральним директором якого працював відповідач, а отже останній знає про наявність у позивачки як місця роботи, так і доходів. Позивач не визнає твердження відповідача, що в м.Черкаси він приїхав випадково та був вимушений проживати у родичів позивача, оскільки відповідач є уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_2, а його рідні на той час проживали на території м.Сєвєродонецьк Луганської області. У м.Черкаси відповідач не мав місця проживання та жодних соціальних зв"язків. Згодом сторони проживали у родичів позивача та працювали в її родичів. Щодо поділу автомобіля CHERY ELARA, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, сторонами після розірвання шлюбу згоди не досягнуто, тому остання хоче в порядку поділу вказаного автомобіля залишити його у власності відповідача, отримавши грошову компенсацію своєї частки. Крім того, позивач стверджує, що кредитні зобов"язання подружжя виконані за рахунок коштів, отриманих нею від продажу належної на праві особистої власності квартири, оскільки підприємницька діяльність, яку здійснювали сторони, достатніх для погашення боргу доходів не приносила. Позивач також стверджує, що борг виник в інтересах сім'ї, доказів на підтвердження протилежного до відзиву не надано. Також вказує, що позивачка після розірвання шлюбу з відповідачем тривалий час вважала, що сторонами фактичними діями досягнуто згоди щодо користування та управління спільним майном. Позивач та її син до даного часу мають зареєстроване місце проживання у спірному житлі з цих підстав позивачка була переконана, що відповідачем не заперечується та обставина, що набута спільними зусиллями під час проживання однією сім"єю без реєстрації шлюбу. Натомість, 25.03.2018 відповідач звернувся до позивача з вимогою про зняття її з реєстрації місця проживання у спірній квартирі та повідомив, що має намір продати квартиру. Тому тільки з цього часу 25.03.2018 позивачу стало відомо, що відповідач спірне майно сприймає як свою особисту власність, оскільки має намір розпорядитись без її згоди, а отже ним заперечується факт проживання сторін без реєстрації шлюбу у вказаний позивачем період та набуття майна спільними зусиллями.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача ОСОБА_2 просила відмовити у позові з підстав, викладених у відзиві на позов.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-VІІІ «Про судоустрій та статус суддів», районні, міжрайонні, районні у містах, міські, міськрайонні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Суд, вислухавши представників сторін, свідків, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Судом встановлено, що позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9, розірваним 24.03.1994р., від першого шлюбу має сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідач є власником квартири АДРЕСА_3 вартістю згідно з договором купівлі-продажу від 23.03.1999р. 4000 грн.

Шлюб між сторонами був зареєстрований 20.12.2001р. та розірваний 15.11.2011р., повторно сторони зареєстровали шлюб 20.12.2011р., який був розірваний рішенням Соснівського районного суду м.Черкаси від 24.09.2015 року. Вказаним судовим рішенням встановлено, що шлюбні стосунки сторони припинили з квітня 2014 року.

02.11.2013 року відповідачем був придбаний автомобіль CHERY ELARA, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з того, що засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків членів сім’ї визначені Сімейним кодексом України (стаття 1 СКУкраїни), а щодо правовідносин до 01.01.2004р. – Кодексом про шлюб та сім’ю).

Згідно з ст.12 КПШС, чинної станом на 2002 рік, шлюб укладається в державних органах реєстрації актів громадянського стану. Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. (ст.22 КПШС). Відповідно до ст.44 КпШС шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Відповідно до частини 2 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Відповідно до частини 1 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований уоргані державної реєстрації актів цивільного стану. При цьому, проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя (частина 2 статті 21 СК України).

Згідно з ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Пунктом 20 Постанови Пленум Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз’яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Враховуючи наведене, підтвердження проживання чоловіка та жінки однією сім'єю залежить від встановлення та доведеності таких фактів, як спільне проживання, наявність спільного побуту, взаємні права та обов’язки.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно з вимогами ч.2 ст.256 Цивільно-процесуального кодексу України, у судовому порядку можуть бути встановлені інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Звертаючись до суду із позовом, позивачка вказувала, що з 08 лютого 1996 року до реєстрації шлюбу 20.12.2001р. сторони спільно проживали, вели спільне господарство.

Разом з тим, до 01.01.2004р. нормами Кодексу про шлюб та сім’ю не передбачалось виникнення прав та обов’язків подружжя без реєстрації шлюбу в органах РАЦС, також не передбачалось правове регулювання режиму роздільного проживання подружжя.

Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня 2004 року.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Таким чином, факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 1 січня 2004 року. Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу.

Сімейні правовідносини, яки виникли до 1 січня 2004 року, регулюються положеннями КпШС України, а створення спільної власності особами, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, – Законом України «Про власність», який був чинним на час спірних правовідносин.

Відповідно до частин першої та другої статті 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов’язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об’єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України «Про власність»), тощо.

Отже, майно, набуте до 1 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім’ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв’язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім’єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Такий висновок відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року № 6-135 цс 13, яка підтверджена постановою Верховного Суду від 8 лютого 2018 року у справі № 320/6893/15-ц.

Суд також враховує конституційні положення про ґрунтування шлюбу на вільній згоді жінки і чоловіка, про рівні права і обов'язки кожного із подружжя у шлюбі та сім'ї (стаття 51 Конституції України). Враховуючи наведене, підтвердження проживання чоловіка та жінки однією сім'єю залежить від встановлення та доведеності таких фактів, як спільне проживання, наявність спільного побуту, взаємні права та обов’язки.

Оцінивши зібрані у справі докази, суд доходить висновку про те, що позивачем не підтверджено об’єктивними переконливими доказами доводи позивача про існування між нею та відповідачем у період спільного проживання з 08 лютого 1996 року до реєстрації шлюбу 20.12.2001р взаємних усталених відносин, які притаманні подружжю, взаємних прав та обов’язків та набуття відповідачем спірної квартири 23.03.1999р. саме за рахунок спільних з позивачем коштів чи внаслідок спільної праці.

До такого висновку суд приходить, виходячи з наступного.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_8 дали покази про те, що сторони з 1996 року спільно проживали, рідні та знайомі позивачки сприймали відповідача як члена сім’ї. Разом з тим, дані докази свідчать про існування особистих стосунків, проте з достовірністю не підтверджують, що вказані стосунки мали характер сімейних, зокрема щодо існування спільного бюджету, взаємних прав та обов’язків. Наявність фотографій спільного відпочинку не свідчать про наявність взаємних усталених відносин, які притаманні подружжю, взаємних прав та обов’язків. До того ж, допитаний свідок ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 на момент придбання спірної квартири в 2001 році перебував у малолітньому віці.

Позивачем також не доведено з достовірністю, що нею вносились кошти на придбання спірної квартири на ім’я відповідача саме за рахунок спільного бюджету, також не підтверджено джерело доходів позивачки на час придбання спірної квартири. Так, на момент придбання квартири 23.03.1999р. відповідач був зареєстрований з 18.11.1999р. як фізична особа-підприємець, отже мав офіційне джерело доходів, згідно даних трудової книжки позивачка у період з 01.06.1998р. до 03.04.2007 рік не працювала.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про встановлення факту проживання сторін однією сім"єю без реєстрації шлюбу в період з 08.02.1996 року до 20.12.2001 року, визнання об'єктом спільної сумісної власності подружжя квартири АДРЕСА_3, визнання за позивачкою права власності на Ѕ частину вказаної квартири не підлягають до задоволення.

Положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках,коли буде доведено існування самого суб’єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб”єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення позовної давності,а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

22.11.2005р. відповідачем у АКІБ «УкрСиббанк» на підставі кредитного договору № 094/329 був отриманий кредит на суму 10 535 доларів США на строк до 20.11.2009р. для придбання автомобіля.

10.01.2007р. відповідачем у АКІБ «УкрСиббанк» на підставі кредитного договору № 11106882000 був отриманий кредит на суму, еквіваленту 25000 доларів США на строк до 09.01.2018р. В забезпечення вказаного кредитного договору відповідачем в іпотеку була надана спірна квартира.

На підставі договору дарування від 15.08.2003 року позивачці була подарована квартира АДРЕСА_2 вартістю 9600 грн. На підставі договору купівлі-продажу від 08.11.2007р. відповідачка продала належну їй на праві особистої власності квартиру за 17110 грн. Згідно з розпискою від 08.11.2007р. ОСОБА_11 отримала за продаж вказаної квартири 41600 доларів США.

Відповідно до ч.4 ст.65 СК України Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Оцінивши зібрані у справі докази суд приходить до висновку, що позивачкою не доведено, що зобов'язання відповідача за кредитними договорами були погашені повністю чи частково за рахунок сплати позивачкою коштів позивачки, від продажу 08.11.2007р. належної останній на праві особистої власності квартири.

Як встановлено в судовому засіданні в забезпечення кредитного договору № 094/329 від 22.11.2005р. відповідачем в заставу був наданий автомобіль, який згідно пояснень сторін після погашення кредитних зобов'язань був відчужений сторонами в період ведення спільного господарства. Дата виконання кредитного договору від 22.11.2005р. не підтверджена документально, відповідно до повідомлення банку відповідна документація знищена за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до довідки АТ «УкрСиббанк» умови кредитного договору № 11106882000 10.01.2007р. були виконані в 2009 році, отже після продажу позивачкою подарованої їй квартири у 2007 році до остаточного погашення кредиту у 2009 році пройшло близько двох років.

Будь-яких документальних підтверджень про внесення позивачкою особисто коштів в банківські установи суду не надано.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 дала покази про те, що сторони спільно звертались до банківської установи з приводу отримання кредитів та їх погашення. Простроченої заборгованості за кредитними договорами у відповідача не виникало. На переконання суду, вказані покази не підтверджують з достовірністю факт погашення позивачкою боргових зобов'язань відповідача за рахунок коштів, належних їй особисто, час та суми здійснення таких оплат.

Доводи про відсутність у відповідача будь-яких доходів в період погашення кредитних зобов'язань спростовані наданою відповідачем довідкою АКІБ УкрСиббанк від 10.07.2008р. про наявність на той час на депозитному рахунку відповідача 14010 доларів США., тобто за майновим станом відповідач мав фінансову спроможність погашення боргових зобов'язань.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення грошової компенсації не підлягають до задоволення.

Згідно ст. 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 69 Сімейного Кодексу України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною 1 статті 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Як роз"яснив Пленум Верховного Суду України в Постанові № 11 від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Як встановлено в судовому засіданні, за час спільного проживання в період шлюбу сторони 02.11.2013 року придбали автомобіль марки CHERY ELARA, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується реєстраційно.ю картокою ТЗ.

Вартість автомобіля на час розгляду справи становить 94 973,66 грн., що встановлено за погодженням сторін.

В судовому засіданні встановлено, що спірний автомобіль придбаний в період шлюбу та ведення сторонами спільного господарства, отже є об'єктом права спільної сумісної власності, а тому в порядку поділу майна частки сторін у праві власності на автомобіль підлягають визначенню на засадах рівності, незалежно від того, хто з подружжя зареєстрований власником транспортного засобу.

На підставі викладеного суд доходить висновку, що підлягають позовні вимоги про визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя легковий автомобіль марки CHERY ELARA, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 та визнання за позивачкою права власності на Ѕ частину вказаного автомобіля. 47 486,83

Доводи відповідача про те, що ним не заперечується спільна власність сторін на придбаний у шлюбі автомобіль та відповідач готовий сплатити компенсацію, суд важає такими, що не обгрунтовують заперечення проти позову, оскільки під час вирішення позову відповідач не вчиняв дій стосовно попереднього внесення грошової компенсації на депозитний рахунок суду тому суд вважає за необхідне визнати ідеальні частки сторін у праві власності на спірне майно на засадах їх рівності і залишення спірної квартири у спільній частковій власності сторін.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх оцінка вказують на наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог .

Суд вирішує питання про розподіл судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України, відповідно до вимог якої, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, які понесені позивачем в ході судового розгляду, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Судом задоволено позовні вимоги про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на майно, тому до стягнення з відповідача підлягають понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в сумі 1409,60 грн.

Позивачкою також понесені судові витрати на правничу допомогу в сумі 7500 грн., що підтверджується квитанцією від 10.07.2018р., договором про надання правової допомоги адвокатом від 30.05.2018р., актом приймання-передачі виконаних робіт від 12.09.2018р. Пропорцінйо до задоволених позовних вимог до стягнення з відповідача підлягають судові витрати на правничу допомогу в сумі 3000 грн.

Керуючись п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-УІІІ «Про судоустрій та статус суддів», ст.ст. 4,7,10,81,141, 256, 263-266 ЦПК України, ст.ст.3, 74, 109, 110,112-114 СК України, 16 Закону «Про власність», статті 22 КпШС України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя задоволити частково.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім"єю без реєстрації шлюбу в період з 08.02.1996 року до 20.12.2001 року.

Визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя легковий автомобіль марки CHERY ELARA, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину автомобіля марки CHERY ELARA, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати по оплаті судового збору 1409,60 грн., судові витрати по оплаті правничої допомоги в сумі 3000 грн., всього стягнути 4409,60 грн.

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Апеляційного суду Черкаської області через місцевий суд (з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до Апеляційного суду Черкаської області) протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

Дата складення повного судового рішення 05 квітня 2019 року

Позивач : ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3, АДРЕСА_7).

Відповідач : ОСОБА_4 (РНОКПП 21991123117, АДРЕСА_7).