ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

головуючого

Синявського О.Г.,

суддів

Глоса Л.Ф. і Таран Т.С.,

за участю прокурора

Волошиної Т.Г.,

засудженого

ОСОБА_5,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 26 січня 2010 року кримінальну справу за касаційними скаргами захисника ОСОБА_6, подану в інтересах засудженого ОСОБА_5, засудженого ОСОБА_5 на вирок Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2009 року щодо засудженого,

встановила:

зазначеним вироком

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кісільовськ Кемеровської області, жителя м. Зміїв Харківської області, раніше неодноразово судимого, останній раз 15.11.1996 року за ч. 3 ст. 142, ч. 1 ст. 117, ч. 2 ст. 140, ч. 1 ст. 222 КК України 1960 року на 12 років позбавлення волі, 10 червня 2005 року звільненого умовно-достроково на 2 роки 7 місяців і 3 дня,

засуджено:

- за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ч. 4 ст. 187 КК України на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ч. 3 ст. 289 КК України на 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ч. 3 ст. 357 КК України на 3 роки обмеження волі;

- за ч. 1 ст. 263 КК України на 5 років позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 393 КК України на 6 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_5 визначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком і визначено ОСОБА_5 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Питання про речові докази вирішено в порядку, визначеному ст. 81 КПК України.

Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за те, що він 3 вересня 2007 року близько 7 години, маючи умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом та документами на нього, взяв із собою обріз, який незаконно виготовив із гладкоствольної мисливської зброї “ТОЗ-БМ” 16 калібру та незаконно зберігав за місцем свого проживання у АДРЕСА_1, з метою вчинення розбійного нападу на власника транспортного засобу та його вбивства, змінив свою зовнішність, надівши перуку та сонцезахисні окуляри, приїхав до села Безлюдівка Харківського району Харківської області.

Близько 8 години 30 хвилин , перебуваючи біля будинку АДРЕСА_2, ОСОБА_5 побачив ОСОБА_7, який стояв біля автомобіля КАМАЗ-5511. З метою незаконного заволодіння цим автомобілем ОСОБА_5 попросив ОСОБА_7 відвезти його до села Хроли Харківського району. Під час руху на ділянці об’їзної дороги “Ростов-Аеропорт м. Харкова – село Хроли”, ОСОБА_5, реалізуючи свій злочинний умисел на вбивство ОСОБА_7 із корисливих мотивів під час розбійного нападу на останнього із метою заволодіння його автомобілем та документами, направив в сторону потерпілого обріз мисливської зброї та, погрожуючи йому вбивством, став вимагати зупинити автомобіль. Після зупинки зв’язав руки ОСОБА_7 та змусив пересісти на пасажирське сидіння.

Керуючи автомобілем ОСОБА_5 проїхав на ділянку місцевості, розташовану на відстані 320 метрів від дороги, яка вела до села Коммунар, де вивів ОСОБА_7 із автомобіля та здійснив постріл із обріза в голову останнього.

Упевнившись, що ОСОБА_7 не подає ознак життя, незаконно заволодів його автомобілем КАМАЗ-5511, вартістю 33510,54 грн., паспортом, посвідченням водія, технічним паспортом на даний автомобіль та іншим майном потерпілого на суму 1471,48 грн.

Крім цього, ОСОБА_5, будучи особою, яка перебувала в попередньому ув’язненні, повторно вчинив втечу з-під варти за наступних обставин. 6 листопада 2007 року, перебуваючи, у зв’язку з отриманою при спробі втечі під час затримання травмою хребта, на лікуванні у спеціальній палаті № 10 Харківської центральної районної лікарні Харківської області, розміщеній за адресою: Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, 148, під конвоєм Липецького РВ ГУМВС України в Харківській області, скориставшись тим, що працівники міліції, які його охороняли, спали, звільнився від одягнених на нього наручників та по зв’язаним простирадлам спустився надвір через вікно туалету хірургічного відділення лікарні, покинувши таким чином встановлене для нього місце попереднього ув’язнення.

У касаційних скаргах:

- захисник ОСОБА_6 вказує на те, що судовий розгляд справи проведено однобічно, необ’єктивно, а висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, є необґрунтованими. Вважає, що викладені у вироку висновки суду про спрямованість умислу засудженого ОСОБА_5 на вчинення розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_7 та його умисного вбивства не відповідають фактичним обставинам справи і не підтверджені зібраними по справі доказами; стверджує, що його підзахисний діяв тільки з наміром вчинити незаконне заволодіння транспортним засобом, а скоїв вбивство потерпілого із необережності. Посилається на те, що визнавальні показання на досудовому слідстві були дані засудженим під впливом застосування недозволених методів слідства. Також вважає, що ОСОБА_5 призначено надмірно суворе покарання. Просить вирок щодо ОСОБА_5 змінити, перекваліфікувати дії засудженого з п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 184, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 357 КК України на ч. 1 ст. 119, ч. 2 ст. 289 КК України та у частині його засудження за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 393 КК України скасувати, а справу закрити за відсутністю в діях засудженого складу цих злочинів;

- засуджений ОСОБА_5 висловлює аналогічні доводи та прохання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення засудженого ОСОБА_5, який підтримав касаційні скарги, думку прокурора про законність та обґрунтованість вироку, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з таких підстав.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні ним злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 187; ч. 3 ст. 289; ч. 3 ст. 357 КК України, при встановлених у вироку обставинах відповідають фактичним обставинам справи, підтверджені розглянутими у судовому засіданні доказами і є обґрунтованими.

Так, ОСОБА_5 на стадії досудового слідства як підозрюваний і обвинувачений, за винятком допиту 26 грудня 2007 року, давав показання в присутності захисника про те, що він, маючи ще напередодні намір здійснити угон вантажного автомобіля, домовився з керівником металобази по вул. Грековській в м. Харкові на ім’я ОСОБА_8 про наступну здачу автомобіля на цю металобазу на металобрухт. Після цього 3 вересня 2007 року близько 8 год. 30 хв. у с. Безлюдівка Харківського району Харківської обл., зустрівши свого знайомого ОСОБА_7, який керував автомобілем “КАМАЗ”, вирішив заволодіти саме цим автомобілем. Для цього попросив ОСОБА_7 підвезти його до с. Хролі, на що останній погодився. В дорозі дістав взятий з собою заздалегідь обріз та, погрожуючи ним потерпілому, змусив останнього зупинити автомобіль, зв’язав йому руки шматком мотузки, пересадив на пасажирське сидіння, а сам пересів за кермо автомобіля. Під’їхавши до смітника, змусив ОСОБА_7 вийти з автомобіля та зі зв’язаними руками стати на коліна, після чого навмисно вбив потерпілого пострілом в голову із зазначеного обріза, побоюючись, що ОСОБА_7 його знав та міг заявити про вчинений ним злочин до правоохоронних органів. Після цього, розв’язавши руки трупа, накрив його мішками, викинув мотузку, а також заволодів особистими речами та документами потерпілого і поїхав на вказаному автомобілі “КАМАЗ” на металобазу, де здав автомобіль ОСОБА_8, отримавши за нього гроші в сумі 6400 грн.

У судовому засіданні ОСОБА_5, визнаючи вину частково, дав показання, згідно з якими умислу на позбавлення життя потерпілого він не мав, а натомість ОСОБА_7, бажаючи придбати у нього обріз, сам запропонував поїхати постріляти за межами селища з метою випробування зброї. Для цього вони зупинились поблизу лісопосадки, де знаходився смітник, та він, ОСОБА_5, передав ОСОБА_7 розібраний обріз, після чого потерпілий його зібрав, сам звів курки і передав зброю йому, ОСОБА_5, щоб він її зарядив, а сам ОСОБА_7 вийшов з машини. Він, зарядивши обріз та не звернувши уваги на зведені курки, виходячи з кабіни “КАМАЗА”, зачепився внутрішньою кишенею куртки за важіль перемикання передач, почав падати з салону, при цьому стався постріл внаслідок випадкового натискання ним на спусковий гачок, і таким чином він вбив потерпілого через необережність. Здійснити угон “КАМАЗА” вирішив вже після вбивства, з метою перешкоджання виявленню трупа ОСОБА_7 сторонніми особами.

Суд перевірив ці та інші показання ОСОБА_5, з’ясував причину зміни ним показань, дав їм оцінку в сукупності з іншими дослідженими в судовому засіданні доказами та обґрунтовано визнав недостовірними його твердження в судовому засіданні про відсутність в нього корисливого мотиву злочинів, вчинення ним вбивства через необережність та виникнення умислу на заволодіння автомобілем лише після вбивства та з метою приховання злочину, оскільки ці твердження спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, довідкою телефонних з’єднань оператора мобільного зв’язку “Київстар” та рядом інших доказів, яким суд дав належну оцінку та які у своїй сукупності об’єктивно підтверджували достовірність визнавальних показань ОСОБА_5, даних ним під час досудового слідства.

Так, згідно з показаннями свідка ОСОБА_8, даними ним під час досудового слідства та в судовому засіданні, в період часу з кінця серпня до початку вересня 2007 року чоловік на ім’я ОСОБА_5, як він дізнався потім – ОСОБА_5, дзвонив йому на мобільний телефон, пропонуючи здати вантажний автомобіль на металобрухт та цікавлячись умовами прийому автомобілів. Вранці 3 вересня 2007 року ОСОБА_5 пригнав на металобазу автомобіль “КАМАЗ”, який був у технічно справному стані та за який він, ОСОБА_8, заплатив йому гроші загальною сумою близько 6 500 грн. При цьому свідок зазначив, що тоді в ОСОБА_5 було волосся середньої довжини темного кольору, схоже на перуку, та він був у темних окулярах.

Аналогічні за змістом показання щодо факту здачі на металобазу автомобіля “КАМАЗ”, передавання чоловіку, який здавав автомобіль, грошей за нього, а також опису зовнішності цього чоловіка, дала свідок ОСОБА_11 під час досудового слідства та підтвердила їх у судовому засіданні.

При цьому засуджений ОСОБА_5 в своїх показаннях у судовому засіданні також не заперечував факту здійснення ним 1 вересня 2007 року, тобто напередодні вчинення злочину телефонного дзвінка ОСОБА_8 з метою домовитися про здачу вантажного автомобіля на металобрухт.

Згідно з довідкою № 525 від 12 листопада 2007 року, наданою Харківською філією ЗАТ “Київстар”, на мобільний телефон, яким користувався ОСОБА_8, надходило кілька дзвінків з номера мобільного телефону, яким користувався ОСОБА_5, протягом серпня 2007 року, зокрема, 31 серпня 2007 року, а 3 та 4 вересня 2007 року – з номера мобільного телефону, яким користувалася донька ОСОБА_5 -ОСОБА_12

Свідок ОСОБА_9 на досудовому слідстві та в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_5 він бачив близько трьох разів протягом серпня 2007 року, а приблизно за 2 тижні до смерті ОСОБА_7 ОСОБА_5 пропонував йому перевезти метал на його, свідка, автомобілі, на що він відмовився, а також з’ясовував, яку вагу мав його автомобіль. При цьому на ОСОБА_5 була перука з довгого темного волосся та темні окуляри.

Свідок ОСОБА_10 у своїх показаннях пояснював, що в кінці серпня 2007 року, тобто незадовго до вбивства ОСОБА_7 під час транспортування ним на вантажному автомобілі піску його зупинив чоловік з довгим темним волоссям та в сонцезахисних окулярах, який пропонував здійснити перевезення вантажним автомобілем, але він, ОСОБА_10, відмовився.

Згідно з протоколами пред’явлення фотознімків для впізнання свідки ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 вказували на ОСОБА_5 як на особу, схожу на вказаного ними чоловіка з довгим темним волоссям та в темних окулярах.

Оцінивши наведені докази в своїй сукупності, суд обґрунтовано дійшов висновку, що вони підтверджують виникнення у ОСОБА_5 умислу на заволодіння будь-яким транспортним засобом ще напередодні вбивства, вчинення ним активних цілеспрямованих дій для реалізації цього умислу, які полягали, зокрема, у пошуках предмету злочинного посягання, наявності заздалегідь обдуманого конкретного плану подальшої реалізації викраденого автомобіля, а також маскуванні шляхом зміни зовнішності, – та спростовують твердження ОСОБА_13 про те, що намір заволодіти транспортним засобом у нього виник лише після вчинення вбивства потерпілого з необережності.

Крім цього, суд обґрунтовано визнав достовірними показання ОСОБА_5, дані ним під час досудового слідства, в яких він визнавав вину у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_7 та вказував обставини вчинення ним цього злочину, оскільки вони повністю підтверджені сукупністю доказів, ретельно досліджених у судовому засіданні.

Зокрема, під час відтворення обстановки і обставин події за участю ОСОБА_5, проведеного на місці вчинення злочину, зміст якого відображено у протоколі від 24 листопада 2007 року, він підтвердив зазначені визнавальні показання, при цьому чітко, логічно й послідовно розповів і показав механізм вчинення вбивства, виявивши при цьому знання деталей, які могли бути відомі лише особі, яка безпосередньо вчинила злочин.

Згідно з протоколом огляду місця події від 6 вересня 2007 року труп чоловіка, впізнаного як ОСОБА_7, знаходився в положенні, лежачи на животі, ліва верхня кінцівка приведена до тулуба, зігнута в ліктьовому суглобі, заведена за спину, кисть руки розміщена на рівні попереку, обидві нижні кінцівки зігнуті в колінних суглобах, а також ліва нижня кінцівка зігнута в тазостегновому суглобі.

У своїх показаннях у судовому засіданні експерт ОСОБА_14 зазначала, що таке положення тіла потерпілого вказувало на те, що в момент настання смерті його руки були заведені за спину та він стояв на колінах, – що підтверджує визнавальні показання ОСОБА_5, дані ним під час досудового слідства, про те, що в момент пострілу потерпілий стояв на колінах зі зв’язаними за спиною руками, та спростовує його твердження в судовому засіданні, що в цей час ОСОБА_7 сидів у вільному положенні, а його руки були опущені.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_7 від 13 грудня 2007 року на трупі виявлено одне сліпе вогнепальне дробове поранення голови з вхідною вогнепальною раною в правій тім’яній ділянці з обширним руйнуванням головного мозку і численними фрагментарно-осколковими переломами кісток зводу і основи черепа, яке стало причиною смерті ОСОБА_7, спричинене пострілом, здійсненим в межах компактної дії дробу; будь-яких судово-медичних даних про переміщення тіла ОСОБА_7 і транспортування його трупа немає. Показання ОСОБА_5, викладені в матеріалах кримінальної справи щодо обставин спричинення поранення ОСОБА_7, в цілому не суперечать об’єктивним судово-медичним даним, отриманим при експертизі трупа.

При цьому в судовому засіданні експерт ОСОБА_14 уточнила, що компактна дія дробу виявляється на відстані не більше 1,5 метри.

Крім цього, за клопотанням ОСОБА_5 судом було ухвалено провести відтворення обстановки і обставин події з ОСОБА_5, зміст якого відображено у протоколі від 24 червня 2008 року, в ході якого ОСОБА_5 вказував, що вчинив вбивство з необережності внаслідок випадкового пострілу, і, зокрема, показав, що здійснив постріл у потерпілого з відстані 0, 93 метри.

Проте, згідно з висновком комплексної судово-балістичної і судово-медичної експертизи від 11 грудня 2008 року, яка також була призначена судом, постріл було здійснено з дистанції 0,2-0,3 метри, а показання підсудного ОСОБА_5, дані ним при відтворенні обстановки і обставин події 24 червня 2008 року, в цій частині неспроможні.

Крім цього, суд обґрунтовано поклав в основу вироку висновок судово-балістичної експертизи від 30 жовтня 2007 року та показання в судовому засіданні експерта ОСОБА_15 та свідка ОСОБА_16, на основі чого дійшов правильного висновку про те, що для того, щоб здійснити постріл, необхідно вчинити ряд дій, а саме, переломити обріз, вставити патрон, звести курок та натиснути на спусковий гачок, для чого прикласти досить сильне фізичне зусилля, тобто зробити це цілеспрямовано, що само по собі виключало можливість випадкового пострілу.

Також суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що висновок комплексної судово-балістичної і судово-медичної експертизи від 11 грудня 2008 року в тій частині, що для відкривання стволів обрізу необхідно відвести важіль затвору в крайнє праве положення, при цьому курки мають бути спущені, а для здійснення пострілів необхідно звести курки, при зведеному правому курку сам курок перешкоджає відведенню важеля затвора у крайнє праве положення і відкривання стволів не відбувається, – спростовує твердження ОСОБА_5 в судовому засіданні про те, що курки звів сам ОСОБА_7, а він після цього вставив в обріз патрони, не звернувши жодної уваги на зведені курки.

Крім цього, згідно з показаннями в судовому засіданні потерпілої ОСОБА_17, свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_9, ОСОБА_7 наміру придбати рушницю чи обріз не мав, зброєю, а також полюванням ніколи не цікавився, а всі гроші витрачав на будівництво дому, яке планував завершити до народження дитини, – що суд обґрунтовано поклав в основу вироку на спростування тверджень ОСОБА_5 про те, що потерпілий мав намір придбати у нього обріз.

На підставі цих та інших наведених у вироку доказів суд обґрунтовано дійшов висновку про вчинення ОСОБА_5 умисного вбивства ОСОБА_21 з корисливих мотивів та вищенаведеним спростовуються доводи касаційних скарг засудженого та його захисника про відсутність у ОСОБА_5 корисливого мотиву та вчинення ним вбивства з необережності.

Доводи касаційних скарг засудженого та його захисника про те, що результати проведеного під час судового розгляду справи відтворення обстановки і обставин події за участю ОСОБА_5 та висновок комплексної судово-балістичної і судово-медичної експертизи, проведеної за його результатами, підтверджують показання ОСОБА_5 щодо вчинення ним вбивства з необережності, є безпідставними, з огляду на наступне.

Згідно із зазначеним висновком комплексної судово-балістичної і судово-медичної експертизи від 11 грудня 2008 року, спроможними є показання ОСОБА_5, дані ним при відтворенні обстановки і обставин події, відносно напрямку здійснення пострілу (зверху вниз, спереду назад і справа наліво відносно тіла потерпілого ОСОБА_7), і відносно механізму здійснення пострілу (натискання на спусковий гачок). Проте самі по собі зазначені обставини не залежать від спрямованості умислу особи при здійсненні пострілу, можуть мати місце як при умисному, так і випадковому характері відповідних дій, а вирішення питання про спрямованість умислу до компетенції експертів не належить. Тому висновок експерта в цій частині не може спростовувати умисної форми вини ОСОБА_5 у вчиненому вбивстві, як про це зазначається у касаційних скаргах.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про безпідставне залишення судом без задоволення його клопотань про проведення дактилоскопічної експертизи обрізу з метою ідентифікації на ньому відбитків пальців та ексгумації трупа потерпілого з метою перевірки факту зв’язування йому рук є безпідставними, оскільки фактичні обставини вчинення ОСОБА_5 інкримінованих йому злочинів в повній мірі доведені наявними в матеріалах вищезазначеними доказами, які не викликають сумнівів та не містять суперечностей між собою, а проведення зазначених у клопотаннях дій було б недоцільним, оскільки після вчинення ОСОБА_5 злочину обріз неодноразово брали в руки ряд осіб під час оглядів та експертиз, а з моменту смерті ОСОБА_7 до заявлення ОСОБА_5 зазначених клопотань минуло більш як півтора роки.

З огляду на зазначене, безпідставними є також доводи касаційних скарг ОСОБА_5 та його захисника про неправильність кваліфікації дій засудженого за ч. 4 ст. 187 та ч. 3 ст. 289 КК України через відсутність відповідних кваліфікуючих ознак злочинів, оскільки за наведених вище обставин така кваліфікація відповідає вимогам закону і п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи”.

Доводи ОСОБА_5 про застосування до нього у ході досудового слідства незаконних методів фізичного і психологічного впливу ретельно перевірялися судом шляхом допиту як свідків працівників міліції, понятих, присутніх при проведенні слідчих дій з ОСОБА_5, та інших осіб, судово-медичного експерта, надання прокуратурі доручення про проведення перевірки за зазначеними фактами, за результатами якої в порушенні кримінальних справ відмовлено за відсутністю складу злочину, і свого підтвердження не знайшли.

Зокрема, допитаний в судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_22, який проводив судово-медичну експертизу ОСОБА_5, зазначив, що у ОСОБА_5 був наявний лише компресійний перелом тіла 1-ого поперекового хребця зі зниженням висоти в лівих відділах до компресій 1-2 ступеня, який міг утворитися лише внаслідок впливу на тіло сили по вертикальній осі, тобто при падінні з висоти і приземленні на ноги або сідниці, а не при нанесенні особі ударів у відповідні частини тіла.

Також для перевірки твердженням ОСОБА_5 про його фізичну нездатність до бігу та стрибків у зв’язку з перенесеним у 1995 році переломом ноги, перед експертом у судовому засіданні ставилося питання про це, на що експерт ОСОБА_22 вказав, що з моменту зазначеної травми минуло досить часу для повного зростання кістки та відновлення всіх рухових функцій, а отже, ОСОБА_5 мав фізичну можливість вчиняти зазначені дії.

Крім цього, свідок ОСОБА_23 - рідна сестра ОСОБА_5, в своїх показаннях у судовому засіданні зазначила, що під час відвідування нею брата в лікарні той їй розповідав, що отримав травму внаслідок падіння при спробі втекти від працівників міліції.

Таким чином, ретельно перевіривши та давши належну оцінку цим та іншим доказам, суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність тверджень ОСОБА_5 про застосування до нього недозволених методів фізичного та психологічного впливу під час досудового слідства та про отримання ним травми хребта не при падінні з даху при спробі втечі під час затримання, а від ударів працівниками міліції.

Також суд обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_5 у незаконному виготовленні і зберіганні обрізу мисливської рушниці за місцем свого проживання, оскільки вона підтверджена сукупністю узгоджених між собою та ретельно досліджених у судовому засіданні доказів, а саме: даними протоколу огляду місця події, речовим доказом - обрізом, висновком судово-балістичної експертизи, довідкою дозвільної системи, показаннями свідків та самого ОСОБА_5 під час досудового слідства та в судовому засіданні, – яким суд дав належну оцінку, на основі чого вірно кваліфікував дії засудженого за ч. 1 ст. 263 КК України. При цьому твердження ОСОБА_5 про добровільний характер видачі ним зброї органам влади судом обґрунтовано визнано безпідставним, з огляду на наступне.

Згідно з п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 3 “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами”, під добровільною здачею органам влади, зокрема, зброї, що згідно з ч. 3 ст. 263 КК України є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, слід розуміти такі дії, коли особа, маючи можливість і надалі зберігати зброю, незалежно від мотивів за власним бажанням передає її відповідному державному органу.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, ОСОБА_5 видав обріз правоохоронним органам лише після свого затримання за підозрою у вчиненні злочину, а тому вважати, що він видав зброю добровільною, підстав немає.

Ураховуючи зазначене, доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про безпідставність його засудження за ч. 1 ст. 263 КК України позбавлені підстав.

Також обґрунтованим є висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні втечі з-під варти особою, яка перебувала у попередньому ув’язненні, повторно, оскільки вона підтверджена сукупністю узгоджених між собою доказів, зокрема, даними протоколу огляду місця події, показаннями свідків, а також самого ОСОБА_5 під час досудового слідства та в судовому засіданні, висновком трасологічної експертизи, протоколом відтворення обстановки і обставин події за участю ОСОБА_5, – яким суд дав належну оцінку, на підставі чого, а також враховуючи наявність попередньої судимості за втечу з місць позбавлення волі згідно з вироком Сокирянського районного суду Чернівецької області від 27 серпня 1981 року за ст. 17 і ч. 1 ст. 183 КК УРСР (в ред. 1960 року), відповідні дії засудженого вірно кваліфікував за ч. 2 ст. 393 КК України.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про безпідставність інкримінування йому втечі з-під варти, оскільки, на думку засудженого, на момент вчинення ним вказаних дій строк тримання його під вартою сплинув, а з постановою про продовження строку його ознайомлено не було, – є безпідставними, оскільки, як убачається з матеріалів кримінальної справи та вірно зазначено судом у вироку, засудженому ОСОБА_5 запобіжний захід у виді взяття під варту був обраний у встановленому законом порядку, строк перебування під вартою обчислювався з 07 вересня 2007 року, тобто з моменту його затримання в порядку ст. 115 КПК України, постановою Харківського районного суду Харківської області від 5 листопада 2007 року строк тримання під вартою ОСОБА_5 продовжено до 07 грудня 2007 року, тобто станом на 06 листопада 2007 року він утримувався під вартою на законних підставах, факт і причину перебування під вартою усвідомлював, оскільки запобіжний захід йому не змінювався і про це він не повідомлявся.

Твердження в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_5 про невірне зазначення судом у вироку дати винесення постанови суду про обрання йому запобіжного заходу у виді взяття під варту, є безпідставними, оскільки, як убачається з вироку, дату винесення даної постанови Харківського районного суду Харківської області – 17 вересня 2007 року – судом у вироку вказано правильно.

Таким чином, суд, належним чином дослідивши та оцінивши докази у справі, дійшов правильного висновку про вчинення засудженим зазначених у вироку злочинів. Підстав вважати цей висновок невірним, як про це зазначається у касаційних скаргах, – немає.

Отже, зробивши всебічний аналіз всіх доказів по справі, суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_5 за п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 187; ч. 3 ст. 289; ч. 3 ст. 357; ч. 1 ст. 263; ч. 2 ст. 393 КК України.

Даних, які б свідчили про допущення істотних порушень КПК України, котрі б безумовно тягли за собою скасування вироку, по справі не встановлено.

Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_5 про незаконність зміни прокурором обвинувачення в суді є безпідставними, оскільки, як убачається з матеріалів кримінальної справи, пред’явлене ОСОБА_5 обвинувачення під час судового розгляду справи змінювалося прокурором з дотриманням вимог ст. 277 КПК України, при цьому обставини, які б згідно з ч. 2 ст. 277 КПК України не допускали відповідної зміни обвинувачення, були відсутні.

При призначенні ОСОБА_5 покарання суд обґрунтовано врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, в тому числі й особливо тяжких, та наступні дані про особу засудженого: наявність п’яти непогашених судимостей, у тому числі за вчинення розбійних нападів із застосуванням вогнепальної зброї, зґвалтування, втечу з місць позбавлення волі, те, що він вчинив злочини в період умовно-дострокового звільнення, які в сукупності свідчать про стійку спрямованість засудженого на вчинення злочинів та про його виняткову соціальну небезпеку як особистості.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_5 про неврахування судом при призначенні покарання обставин, що пом’якшують покарання, оскільки за матеріалами кримінальної справи наявності жодної із передбачених ст. 66 КК України обставин не встановлено, про що суд вірно зазначив в мотивувальній частині вироку.

Доводи засудженого про невідповідність фактичним обставинам справи зазначених у вироку суду даних про те, що він не працює, а насправді він на момент затримання працював водієм, є безпідставними, оскільки спростовані наявними в матеріалах справи даними, а саме, жодні документи, які б підтверджували факт його зайнятості, відсутні. Окрім того, як убачається з протоколу судового засідання, ОСОБА_5 при встановленні судом його особи не заперечував тієї обставини, що він не працював, а згідно з його власними показаннями під час досудового слідства він на момент затримання також ніде не працював, а лише до липня-серпня 2007 року на підприємстві “Південспецбуд Диканівка” був водієм, звідки звільнився, що підтверджувала також свідок ОСОБА_24

Твердження засудженого про те, що судом при призначенні покарання не враховано тієї обставини, що він попросив вибачення у родичів загиблого ОСОБА_7, є безпідставними, оскільки, враховуючи невизнання ОСОБА_5 своєї вини та його поведінку в судовому засіданні, яка свідчила про позицію, спрямовану на уникнення відповідальності за фактично скоєне, колегія суддів вважає, що формальне вибачення засудженого не було щирим та не могло вважатися проявом розкаяння, а тому враховуватись як пом’якшуюча покарання обставина.

Отже, призначене засудженому покарання є таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Твердження засудженого ОСОБА_5 в касаційній скарзі про невірне визначення судом у вироку строків, які зараховуються йому у строк відбування покарання, є безпідставними, оскільки обчислення строку відбування засудженим покарання з моменту його фактичного затримання з 23 листопада 2007 року, а також зарахування у строк покарання часу перебування ОСОБА_5 під вартою з 05 вересня по 05 листопада 2007 року, визначено судом відповідно до вимог ч. 4 ст. 156 та ст. 338 КПК України.

З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 394-396 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2009 року щодо ОСОБА_5 – без зміни.

Судді:

Синявський О.Г. Таран Т.С. Глос Л.Ф.