ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

________________________________________________________________________________________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-38-36, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

"23" січня 2007 р. Справа № 17/352/19

м. Чернігів «23 »січня 2007 року

Суддя Кушнір І.В. розглянув у відкритому судовому засіданні за участю:

Секретаря судового засідання: Чепурна О.В.

Представника Позивача: Борисович О.В. –юрисконсульт, дов.№1211 від 20.06.06р.

Представника Відповідача: Маценко В.П. –головний спеціаліст-юрисконсульт, дов.№01-15/565 від 24.05.06р.;

матеріали справи №17/352/19

За ПОЗОВОМ: 8 навчального центру Державної спеціальної служби транспорту

14017, м. Чернігів, вул. Щорса, 18

До ВІДПОВІДАЧА: Державної інспекції з контролю за цінами в Чернігівській області

14000, м. Чернігів, вул. Щорса, 12

Про скасування рішення

СУТЬ СПОРУ:

8 навчальним центром Державної спеціальної служби транспорту пред`явлено позов до Державної інспекції з контролю за цінами в Чернігівській області про скасування рішення Відповідача про застосування економічних санкцій №50 від 22.09.2006р., яким вирішено вилучити у Позивача 2766,62 грн. необґрунтовано одержаної виручки та стягнути 5533,24 грн. штрафу.

Як на підставу своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що приміщення, де тимчасово мешкають військовослужбовці, має статус казарми, яка переобладнана під тимчасове житло, і не має статусу житлових будинків, квартир чи гуртожитків.

Крім того, всі отримані від військовослужбовців кошти були одразу перераховані Постачальнику електроенергії, а отже їх не можна вважати виручкою.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, яким проти позову заперечив, вважаючи прийняте рішення законним та обґрунтованим.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника Позивача та Відповідача, суд,

В С Т А Н О В И В:

Державною інспекцією з контролю за цінами в Чернігівській області було проведено перевірку правильності формування і застосування цін (тарифів) 8 навчальним центром Державної спеціальної служби транспорту за період з 01.01.05р. по 31.07.06р., про що складено акт перевірки від 04.09.06р. №004811.

Як зазначено в акті, перевіркою встановлено порушення постанов Національної комісії регулювання електроенергетики від 10.03.99р. №309 та від 30.03.06р. №401 при нарахуванні плати за електричну енергію навчальним центром застосовувалися тарифи, вищі за встановлені, а саме з 01.02.06р. по 01.08.06р. за тарифом 0,36 грн. за 1кВт/год.

Разом з тим, протягом періоду з 01.01.05р. по 01.05.06р. згідно постанови Національної комісії регулювання електроенергетики від 10.03.99р. №309 діяв тариф на електроенергію, що відпускається населенню, в розмірі 0,156 грн. за 1кВт/год, а з 01.05.06р. по 01.08.06р. згідно постанови Національної комісії регулювання електроенергетики від 30.03.06р. №401 діяв тариф на електроенергію, що відпускається населенню, в розмірі 0,195 грн. за 1кВт/год.

В результаті цього Позивачем за період з 01.02.06р. по 01.08.06р. зайво нараховано плати за електроенергію, що відпускається населенню на суму 3761,68 грн. Сума необґрунтовано одержаної виручки становить 2766,62 грн.

Відповідачем на підставі ст.14 Закону України “Про ціни та ціноутворення” винесено спірне рішення від №50 від 22.09.2006р., яким вирішено вилучити у Позивача 2766,62 грн. необґрунтовано одержаної виручки та стягнути 5533,24 грн. штрафу за порушення Позивачем постанов Національної комісії регулювання електроенергетики від 10.03.99р. №309 та від 30.03.06р. №401.

Вважаючи дане рішення незаконним та необґрунтованим, Позивач звернувся з позовом про його скасування.

Згідно ч.ч.1,3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України

“Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.”

Відповідно до ч.ч.4,5 ст.11 вищевказаного Кодексу:

“Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.”

Відповідно до ч.2 ст.69 зазначеного Кодексу:

«Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.»

Згідно ч.ч.4,5 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України:

«Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Суд може збирати докази з власної ініціативи.»

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України:

“В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.”

Згідно ч.1 ст.13 Закону України “Про ціни і ціноутворення” від 03.12.90р. N507-XII:

“Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.”

Відповідно до ч.1 ст.14 даного Закону:

“Вся необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки.”

Таким чином, до компетенції Позивача відноситься саме державний контроль за цінами при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів.

Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики (далі НКРЕ) від 10.03.1999р. N309, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 10 березня 1999 р. за N151/3444 були затверджені тарифи на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, та Порядок застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам (далі Порядок).

Пунктами 1.1., 1.2. даного Порядку в період з 21.03.04р. по 01.05.06р. (початок періоду, за який Відповідачем виявлено порушення) було передбачено наступне:

«1.1. Відпуск електроенергії населенню проводиться за тарифом 13,0 коп. за 1 кВт x год.

1.2. За вказаним тарифом оплачується електроенергія, яка споживається населенням для різних побутових потреб у житлових будинках, квартирах, гуртожитках; для потреб особистих підсобних господарств, присадибних і садових ділянок, дач; освітлення гаражів та боксів для особистих автомобілів, човнів.»

Постановою НКРЕ N401 від 30.03.2006р. до пункту 1.1. були внесені зміни і в період з 01.05.06р. по 01.08.06р. (кінець періоду, за який Відповідачем виявлено порушення) даним пунктом було передбачено наступне:

«1.1. Відпуск електроенергії населенню проводиться за тарифом 16,25 коп. за 1 кВт x год.»

Пункт 1.2. залишився в попередній редакції.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що для правильного вирішення даного спору необхідно з`ясувати наступні питання:

1. Чи є взагалі на території 8 навчального центру Державної спеціальної служби транспорту збудовані та здані в експлуатації, або переобладнані, відповідно до норм чинного законодавства житлові будинки, квартири, гуртожитки, та чи проживає в них населення, яке в установленому законом порядку отримала дане житло, і внаслідок цього використовує електроенергію для своїх побутових потреб?

2. Чи є 8 навчальний центр Державної спеціальної служби транспорту особою, що відпускає електроенергію населенню, а отже і особою, яка може і повинна застосовувати державні фіксовані тарифи на електроенергію?

1. Досліджуючи питання, чи є взагалі на території 8 навчального центру Державної спеціальної служби транспорту збудовані та здані в експлуатації відповідно до норм чинного законодавства житлові будинки, квартири, гуртожитки, та чи проживає в них населення, яке в установленому законом порядку отримала дане житло, і внаслідок цього використовує електроенергію для своїх побутових потреб, суд доходить наступного висновку.

Як зазначено в акті перевірки, в приміщеннях 8 навчального центру проживають військовослужбовці. 8 навчальним центром укладено 40 договорів найму. В договорах найму зазначено, що Наймодавець (навчальний центр) надає, а наймач приймає у строкове платне користування квартиру (об’єкт здається у найм) для тимчасового проживання в ній.

Розмір плати за найм встановлюється пропорційно до займаної кількості жильців та складається з наступних витрат Наймодавця:

· плати за комунальні послуги (електро-, теплоенергії, телефону);

· плати за обслуговування та ремонт будівлі і при будинкової території, утримання допоміжних приміщень будівлі;

· плати за земельний податок.

28 квартир (об’єктів, що здаються у найм) знаходяться за адресою: м. Чернігів, вул. Щорса, 18, 12 квартир за адресою вул. Ціолковського, 15.

Всі квартири (об’єкти, що здаються у найм) з централізованим водопостачанням та водовідведенням (з ваннами, туалетами), центральним теплопостачанням (опалення), електропостачанням та електроводопідігрівачами. Квартири (об’єкти, що здаються у найм) по вул.Щорса, 18, частково обладнані індивідуальними лічильниками обліку споживання електричної енергії.

В свою чергу, в позовній заяві Позивач зазначає, що приміщення, де тимчасово мешкають військовослужбовці, має статус казарми, яка переобладнана під тимчасове житло, і не має статусу житлових будинків, квартир чи гуртожитків.

Від Позивача витребовувалися докази, що місце у якому проживають військовослужбовці у встановленому чинним законодавством порядку збудовано чи переведено внаслідок переобладнання у статус житлових приміщень, та що дані житлові приміщення у встановленому чинним законодавством порядку офіційно розподілені між військовослужбовцями.

Згідно наданої Позивачем листа-відповіді Управління по обліку та розподілу житлової площі Чернігівської міської ради №340/460 від 27.05.04р., вся житлова площа, підпорядкована Міністерству оборони, повинна реєструватися в квартирно-експлуатаційній частині району та у військових частинах. Відносно будинку 18 по вул. Щорса ніяких документів в управлінні не має.

Згідно наданої Позивачем листа-відповіді Відділу квартирного обліку Чернігівської міської ради №14-1179/1060 від 06.12.06р., документів про зміну статусу будинків по вул. Щорса, 18 та вул.Ціолковського, 15, до виконкому міської ради не надходило.

Згідно наданої Позивачем листа-відповіді Комунального підприємства Чернігівського міжміського бюро технічної інвентаризації №7389 від 26.08.04р. право власності на гуртожиток по вул.Щорса, 18 в м. Чернігові в МБТІ не зареєстровано.

Крім того, Позивачем наданий лист командира військової частини А0138 від 25.06.01р., в якому зазначено, що на виконання пропозиції Міністра оборони необхідно провести у військових частинах переобладнання казарменно-житлового фонду в тимчасове житло. При цьому забезпечити відпрацювання на кожну будівлю, що підлягає переобладнанню, робочою документацією на переобладнання, яку після погодження із органами квартирно-експлуатаційної служби, санітарного та пожежного нагляду, затвердити.

Разом з тим, даний лист не можна визнати належним документом, який регулює та підтверджує факт переводу казарм в тимчасове житло. Належних доказів виконання даного листа суду не представлено.

На питання суду, чи може Позивач надати нормативні акти, якими регулюється порядок переводу приміщення казарми в житлове приміщення та розподілу між військовослужбовцями, і надати суду належні письмові докази такого переводу та розподілу житлових приміщень, представник Позивача відповів, що інших документів, крім вищевказаних, Позивач надати не може.

На підставі викладеного, суд не може взяти до уваги в якості доказів наявності підстав у військовослужбовців сплачувати комунальні послуги, в тому числі за спожиту електроенергію, договори найму квартир чи тимчасових житлових приміщень, на які посилається в акті перевірки Відповідач та в своїх поясненнях представник Позивача, оскільки суду не надано доказів наявності законного об`єкту оренди, а саме у встановленому законом порядку збудованого чи переведеного в статус тимчасового житлового приміщення (як зазначає представник Позивача), або житлового будинку, або квартири (як зазначено в акті перевірки) чи гуртожитку.

Крім того, згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України:

“Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з наданої Позивачем окремої постанови військового суду Чернігівського гарнізону від 27.09.00р., при вирішенні відповідною постановою позовної заяви військової частини А-3351 до Содиль С.І. та Содиль А.Б. про примусове виселення з самоправно зайнятого гуртожитку зазначеної військової частини, який розташований по вул. Щорса, 18 в м. Чернігові, суд дійшов наступних висновків.

З підстав викладених в даній постанові, дане приміщення не представляється можливим віднести до категорії гуртожитків, службових приміщень та чітко визначити статус цього приміщення. В зв`язку з цим викликає сумнів у обґрунтованості стягнення плати за користування цим приміщенням.

Як пояснив на питання суду представник Позивача, докази того, що з моменту винесення вищевказаної постанови військового суду Чернігівського гарнізону в оформленні як статусу приміщення, так і порядку вселення в нього людей відбулися будь-які зміни, у Позивача відсутні.

Аналогічна ситуація у оформленні і у приміщенні по вул. Ціолковського, 15.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що в порушення п.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України Відповідачем не доведено:

· ні наявності у будинків по вул. Щорса, 18 та по вул. Ціолковського, 15 набутого у встановленому чинним законодавством порядку статусу житлових будинків, квартир, гуртожитків чи навіть статусу тимчасового житлового приміщення;

· ні законності проживання в ньому в якості населення та законності споживання для власних побутових потреб електроенергії військовослужбовцями, в тому числі з сім`ями.

як це передбачено п.1.2. Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики від 10.03.99р. №309.

Як наслідок, не вбачається і законних підстав взагалі для стягнення Позивачем з військовослужбовців плати за користування цими приміщеннями та плати за комунальні послуги.

Таким чином, суд доходить висновку, що ні вищевказані приміщення, ні проживаючі в них військовослужбовці не підпадають під об`єкт регулювання постанов Національної комісії регулювання електроенергетики від 10.03.99р. №309 та від 30.03.06р. №401.

З урахуванням викладеного, на Позивача не може бути покладена відповідальність за порушення державної дисципліни цін та тарифів, встановлених постановами Національної комісії регулювання електроенергетики від 10.03.99р. №309 та від 30.03.06р. №401, та передбаченої ч.1 ст.14 Закону України “Про ціни і ціноутворення”.

2. Досліджуючи питання, чи є 8 навчальний центр Державної спеціальної служби транспорту особою, що відпускає електроенергію населенню, а отже і особою, яка може і повинна застосовувати державні фіксовані тарифи на електроенергію, суд доходить наступного висновку.

З пунктів 1.1. та 1.2. розділу 1 Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, не вбачається, хто є особою, що відпускає електроенергію населенню.

Разом з тим, з розділу 2 ( зокрема пунктів 2.1.,2.5.) вбачається, що відпуск електроенергії населеним пунктам здійснюється енергопостачальною організацією.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці, регулювання відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі, здійснюються Законом України «Про електроенергетику»від 16 жовтня 1997 року N575/97-ВР (далі Закон №575), на виконання якого, зокрема прийняті і вищенаведені постанови НКРЕ, порушення яких вміняється Позивачу.

Згідно ч.ч.1,2 ст.11 даного Закону:

«Державне регулювання діяльності в електроенергетиці провадиться шляхом надання ліцензій на здійснення окремих видів діяльності в електроенергетиці, формування тарифної політики, встановлення порядку здійснення контролю за діяльністю суб'єктів електроенергетики, інших учасників оптового ринку електричної енергії та відповідальності за порушення ними умов і правил здійснення діяльності на оптовому ринку електричної енергії.»

Органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці є Національна комісія регулювання електроенергетики України.»

Відповідно до ст.12 Закону №575:

«Основними завданнями Національної комісії регулювання електроенергетики України є:

· забезпечення проведення цінової та тарифної політики в електроенергетиці;

· захист прав споживачів електричної і теплової енергії;

· розроблення та затвердження правил користування електричною енергією;

· видача суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на виробництво, передачу та постачання електричної енергії;

· контроль за додержанням ліцензіатами умов та правил здійснення ліцензованої діяльності і застосування до них відповідних санкцій за їх порушення.»

Згідно статті 1 Закону №575:

«Суб'єкти електроенергетики –суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від їх відомчої належності та форм власності, що займаються виробництвом, передачею, постачанням електричної енергії та теплової енергії при централізованому теплопостачанні.

Енергопостачальники - учасники оптового ринку електричної енергії України, які купують електричну енергію на цьому ринку з метою продажу її споживачам.

Постачання електричної енергії - надання електричної енергії споживачу за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії на підставі договору.

Споживачі енергії - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.»

Відповідно до ст.13 Закону №575:

«Діяльність з виробництва, передачі та постачання електричної енергії в Україні здійснюється за умови отримання відповідної ліцензії.

Ліцензія на здійснення діяльності з виробництва, передачі та постачання електричної енергії видається Національною комісією регулювання електроенергетики України.»

Згідно ч.ч.2,3,7 ст.17 Закону №575:

«Роздрібна ціна на електричну енергію формується енергопостачальниками згідно з умовами і правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії.

Тарифи на передачу і постачання електричної енергії місцевими (локальними) електромережами регулюються Національною комісією регулювання електроенергетики України.

Підприємства, які постачають електричну енергію мережами, які не є їх власністю, повинні купувати електричну енергію на оптовому ринку електричної енергії України та вносити плату за користування місцевими (локальними) електричними мережами. Постачання електричної енергії споживачам зазначеними підприємствами здійснюється за тарифами, які обумовлюються в договорах на постачання електричної енергії.»

Згідно п.п.1.4, 3.7.4. Умов та правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України N15/1 від 13.06.96 р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції України за N433/1458, роздрібний тариф на спожиту споживачами електроенергію розраховується виключно ліцензіатом та за визначеною формулою, а ліцензіатом є суб'єкт підприємницької діяльності, зареєстрований у встановленому порядку, який отримав ліцензію на постачання електричної енергії за регульованим тарифом та зобов'язаний дотримуватися ліцензійних умов і виконувати рішення НКРЕ.

З викладених норм Закону №575 та прийнятих відповідно до його положень підзаконних нормативних актів вбачається, що чинним законодавством передбачено лише 2 суб`єкти договору по постачанню (відпуску) електроенергії: енергопостачальник та споживач. Ніяких інших суб’єктів, які б мали право одержувати електроенергію від енергопостачальників та відпускати їх населенню, Законом №575 не передбачено.

Таким чином, особою, яка відпускає електроенергію, а отже і особою, яка застосовує встановлені державою ціни та тарифи за поставлену електроенергію, і в свою чергу несе відповідальність за їх незастосування, може бути виключно енергопостачальник.

Доказів, що 8 навчальний центр Державної спеціальної служби транспорту є енергопостачальником електричної енергії, суду не надано, а отже в даних відносинах Позивач не виступав постачальником електроенергії для військовослужбовців, а тому не міг встановлювати та застосовувати державні ціни та тарифи за поставлену електроенергію,

З урахуванням викладеного, на Позивача не може бути покладена відповідальність за порушення державної дисципліни цін та тарифів, передбачена ч.1 ст.14 Закону України “Про ціни і ціноутворення”, оскільки він не є суб`єктом діяльності, а саме особою, що відпускає електроенергію, на якого розповсюджуються постанови Національної комісії регулювання електроенергетики від 10.03.99р. №309 та від 30.03.06р. №401, зокрема їх п.п.1.1., 1.2.

Крім наведеного, даний висновок суду підтверджується наступним.

З наданого Позивачем договору на постачання електроенергії №2611 від 15.12.04р. (далі Договір) вбачається, що 8 навчальний центр Державної спеціальної служби транспорту є саме споживачем електроенергії, а не постачальником. Постачальником електроенергії в свою чергу є ВАТ «Чернігівобленерго»в особі Чернігівських міських електромереж.

Розділом 8 даного Договору передбачено, що Споживач може передавати своїми мережами електричну енергію субспоживачам, про що згідно п.8.2. Договору укладається Договір про спільне використання технологічних мереж основного Споживача або Договором про технічне забезпечення.

Разом з тим, згідно пункту 8.7 Договору Споживач забезпечує доступ Постачальника електричної енергії до розрахункових засобів обліку електричної енергії субспоживачів, які знаходяться на його території, у порядку та у терміни, встановлені договором про постачання електричної енергії, укладеним між Постачальником електроенергії та субспоживачем.

Таким чином, і наведеним Договором не передбачено права Позивача постачати та відпускати електроенергію, отриману від Чернігівської МЕМ, іншим особам, і, як наслідок цього, отримувати за дану електроенергію плату.

Передбачена лише його можливість передавати субспоживачам власними електромережами електроенергію, поставлену (відпущену) Постачальником, оплата якої має здійснюватися субспоживачем безпосередньо Постачальнику, на підставі укладеного між ними Договору на постачання електроенергії, без посередництва у оплаті основного Споживача.

Позивачем надані докази (додаткові угоди, акти та схеми), що на казарми, в яких проживають військовослужбовці встановлено окремі лічильники, проте з даних документів, не вбачається, що на території чи у приміщеннях 8 навчального центру Державної спеціальної служби транспорту в установленому Договором порядку є субспоживачі (військовослужбовці), які отримують електроенергію через мережі Позивача на підставі окремих Договорів про постачання електроенергії, укладених між військовослужбовцями та Чернігівською міською електричною мережею.

Крім того, в самому акті перевірки зазначено, що з мешканцями квартир (об’єктами, що здаються у найм) навчальний центр здійснює розрахунки за спожиту електроенергію, проте постачальником комунальних послуг з постачання електричної енергії є Чернігівські міські електричні мережі. Ніякого правового аналізу з приводу наявності законних чи договірних (між Постачальником та основним Споживачем) підстав та повноважень у Позивача здійснювати такі розрахунки і таке посередництво, в акті не зроблено.

З вищенаведених обставин, не вбачається не тільки обов`язку Позивача застосовувати та дотримуватися державних тарифів при отриманні плати за електроенергію (і нести відповідальність за їх недотримання), а й взагалі правових підстав для отримання Позивачем будь-якої оплати за електроенергію від військовослужбовців.

Також суд вважає, що в разі б належного оформлення переводу приміщення казарми в житлове приміщення, та розподілу його в установленому законодавством порядку між військовослужбовцями, кожна сім`я, що проживає в окремій квартирі, уклала б безпосередньо з Чернігівською міською електромережею власні договори на постачання електричної енергії з окремими засобами обліку, що відповідало б і законодавству про електроенергетику, і договору між Позивачем та Чернігівською МЕМ. І таке дотримання чинного законодавства Позивачем не призвело б до наявної спірної ситуації.

Доводи Позивача, що всі отримані від військовослужбовців за електроенергію кошти були одразу перераховані Постачальнику електроенергії, а отже їх не можна вважати виручкою судом не можуть бути взяті уваги, оскільки наступне перерахування Постачальнику електроенергії коштів є вже їх наступним використанням у власній діяльності.

З урахуванням вищевикладеного, а саме

· що ні вказані в акті перевірки приміщення Позивача, ні проживаючі в них військовослужбовці не підпадають під об`єкт регулювання постанов Національної комісії регулювання електроенергетики від 10.03.99р. №309 та від 30.03.06р. №401;

· Позивач не є суб`єктом діяльності, а саме особою, що відпускає електроенергію, на якого розповсюджуються постанови Національної комісії регулювання електроенергетики від 10.03.99р. №309 та від 30.03.06р. №401, зокрема їх п.п.1.1., 1.2.,

суд доходить висновку, що Відповідачем не доведено факт порушення Позивачем державної дисципліни цін та тарифів шляхом незаконного збільшення державно врегульованого тарифу за поставлену електроенергію, а саме порушення Позивачем зазначених у спірному рішенні постанов Національної комісії регулювання електроенергетики від 10.03.99р. №309 та від 30.03.06р. №401, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд доходить наступного висновку.

Державне мито Позивачем сплачено в сумі 8,50 грн.

Відповідно до п.п.1,2 п.3 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАСУ):

“До набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору:

1) судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита;

2) розмір судового збору визначається відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", крім випадків, встановлених підпунктом 3 цього пункту.”

Згідно підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 року N 7-93:

“Ставки державного мита встановлюються в таких розмірах:

1. Із заяв і скарг, що подаються до суду, та за видачу судом копій документів:

“б”: із скарг за неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян –0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян”.

Тобто розмір державного мита за розгляд даної позовної заяви становить 3,40 грн.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАСУ:

“Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З урахуванням викладеного, Позивачу має бути відшкодовано понесені судові витрати по сплаті державного мита в розмірі 3,40 грн.

Керуючись ст.ст.71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати повністю рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Чернігівській області про застосування економічних санкцій №50 від 22.09.2006р., яким вирішено вилучити у 8 навчального центру Державної спеціальної служби транспорту (14017, м. Чернігів, вул. Щорса, 18, код 33111325) 2766 грн. 62 коп. необґрунтовано одержаної виручки та стягнути 5533 грн. 24 коп. штрафу.

3. Відшкодувати з Державного бюджету (р/р31114095600002 УДК в Чернігівській області, МФО 853592, код 22825965) на користь 8 навчального центру Державної спеціальної служби транспорту (14017, м. Чернігів, вул. Щорса, 18, код 33111325, п/р 35224001002557в УДК в Чернігівській області, МФО 853592) понесені судові витрати в розмірі 3 грн. 40 коп.

Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили в разі надходження заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення.

4. Дана Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного господарського суду в наступному порядку. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

5. Дана Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

6. Дана Постанова після набрання законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Постанова виготовлена в повному обсязі та підписана 26.01.07р.

Суддя І.В. Кушнір