Постанова

іменем України

26 березня 2019 року

м. Київ

справа № 752/3929/15-к

провадження № 51-6541км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

виправданої ОСОБА_6 ,

захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 4 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 2 березня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100010009746, щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Полтави, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

яку визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 4 серпня 2015 року ОСОБА_6 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1

ст.309 КК та виправдано за недоведеністю вчинення нею цього кримінального правопорушення.

Цим же вироком вирішено питання щодо речового доказу.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 2 березня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без змін.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_6 обвинувачувалась у тому, що вона у невстановлені досудовим розслідуванням час, місці та спосіб незаконно без мети збуту придбала особливо небезпечний наркотичний засіб канабіс та стала незаконно зберігати його при собі без мети збуту.

Після цього, 29 жовтня 2014 року приблизно о 18-ій годині 00 хвилин ОСОБА_6 , яка перебувала за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 45, затримали працівники міліції за підозрою у незаконному зберіганні наркотичних засобів та викликали слідчо-оперативну групу Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві. Слідчий за участю двох понятих у квартирі АДРЕСА_2 за вказаною адресою за місцем тимчасового мешкання ОСОБА_6 виявив та вилучив паперовий згорток з речовиною рослинного походження канабісом, що є особливо небезпечним наркотичним засобом, маса якого в перерахунку на суху речовину становила 7,05 г, яку ОСОБА_6 раніше незаконного придбала та зберігала при собі без мети збуту.

Дії ОСОБА_6 кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 309 КК як незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту.

За цим обвинуваченням суд першої інстанції виправдав ОСОБА_6 за недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК.

Своє рішення суд мотивував тим, що стороною обвинувачення не здійснено відповідно до ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) відкриття матеріалів досудового розслідування стороні захисту, а тому суд не має права допустити як докази обвинувачення відомості, що містяться в протоколі огляду місця події, висновку експерта та постанові про визнання речовими доказами.

Крім того, судом визнано недопустимим доказом протокол огляду квартири АДРЕСА_3 у зв`язку з проведенням цієї слідчої (розшукової)дії без дозволу слідчого судді.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції (далі прокурор), вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає необґрунтованим виправдання ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 309 КК і не погоджується з рішенням про визнання доказів недопустимими та про неможливість допустити відомості, що містились у досліджених матеріалах та показаннях, як докази. При цьому вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог ст. 94 КПК, посилаючись на те, що не надано належної оцінки всім доказам у їх сукупності, що суттєво вплинуло на законність прийнятих ними рішень. На думку прокурора, стороною обвинувачення з дотриманням вимог ст. 290 КПК було надано стороні захисту доступ до матеріалів досудового розслідування та відкрито матеріали кримінального провадження для ознайомлення. Вказує на законність підстав для проникнення співробітників міліції до житла та проведення там огляду, а тому вважає необґрунтованим визнання даних протоколу огляду місця події недопустимим доказом. Зазначає, що судом було досліджено показання свідка обвинувачення ОСОБА_9 , але не надано їм належної оцінки. Стверджує про порушення таємниці нарадчої кімнати, посилаючись на те, що вирок проголошено не в повному обсязі. Вважає, що всупереч вимогам ст. 419 КПК апеляційний суд належно не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора і не навів підстав, на яких визнав її необґрунтованою. Крім того, вказує на те, що судом не вжито всіх можливих процесуальних заходів для сприяння стороні обвинувачення в реалізації права на подання доказів.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу обґрунтованою та просив судові рішення щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Виправдана ОСОБА_6 , захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора, вважаючи її необґрунтованою.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 , виправданої ОСОБА_6 , захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412414 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції дослідив зібрані у ньому докази в їх сукупності, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та обґрунтовано виправдав ОСОБА_6 за ч. 1

ст.309 КК, визнавши недоведеним, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченою.

Так, під час судового розгляду прокурором надавалися для доведення винуватості ОСОБА_6 протокол огляду місця події від 29 жовтня 2014 року, висновок експерта від 11 листопада 2014 року № 706 та постанова про визнання речовими доказами.

У суді допитувався також свідок ОСОБА_9 , який повідомив, що в його присутності як понятого проводився огляд у квартирі, під час якого на питання працівників міліції, чи має ОСОБА_6 при собі щось заборонене, вона витягла з кишені пакетик з речовиною рослинного походження.

А відповідно до висновку експерта суха подрібнена речовина рослинного походження, вилучена у ОСОБА_6 , є особливо небезпечним наркотичним засобом канабісом, маса якого в перерахунку на суху речовину становила 7,05 г.

Приймаючи рішення про визнання ОСОБА_6 невинуватою за пред`явленим їй обвинуваченням, суд об`єктивно з`ясував обставини кримінального провадження, дав оцінку дослідженим доказам за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, і зазначив підстави для виправдання обвинуваченої із наведенням мотивів, з яких відкинув докази обвинувачення. А тому викладені ним висновки у вироку колегія суддів визнає правильними.

На підтвердження цього висновку суд вказав, що відповідно до ст. 290 КПК стороною обвинувачення не відкрито матеріалів іншій стороні, а тому надані нею відомості, що містяться в цих матеріалах, не можуть визнаватися доказами.

Крім того, судом встановлено, що огляд квартири АДРЕСА_3 було проведено з істотним порушенням прав людини і основоположних свобод, у зв`язку з чим отримані в такий спосіб докази є недопустимими. А інших додаткових доказів, які було б отримано у спосіб, визначений КПК, і які суд міг допустити як докази, прокурором не надано.

Згідно з ч. 1 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого. А обов`язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає (ст. 92 КПК).

Відповідно до положень ст. 290 КПК, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування (ч. 1). Прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання (ч. 2).

Оголошення сторонам про завершення досудового розслідування і відкриття матеріалів іншій стороні є процесуальною гарантією здійснення права на захист підозрюваним та одночасно одним із засобів перевірки повноти і всебічності проведеного досудового розслідування.

Сторонам кримінального провадження, потерпілому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, надається достатній час для ознайомлення з матеріалами, до яких їм надано доступ.

Поряд з тим сторони кримінального провадження зобов`язані письмово підтвердити протилежній стороні, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, прокурору факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів (ч. 9 ст. 290 КПК).

При цьому закон не визначає певної форми процесуального документа, яким би підтверджувався факт надання доступу та ознайомлення з матеріалами провадження, а лише встановлює, що цей факт повинен бути письмово підтверджений самим учасником кримінального провадження, якому надано доступ. Такі письмові документи повинні додаватися до матеріалів кримінального провадження як підтвердження того, що кожна із сторін виконала свої обов`язки і не порушила прав учасників кримінального провадження (зокрема, права вимагати відкриття матеріалів провадження та права на ознайомлення з цими матеріалами).

Водночас ч. 10 ст. 290 КПК регламентовано спеціальний порядок встановлення факту надання протилежній стороні доступу до матеріалів кримінального провадження. Так, у разі зволікання при ознайомленні з матеріалами, до яких надано доступ, слідчий суддя за клопотанням сторони кримінального провадження з урахуванням обсягу, складності матеріалів та умов доступу до них зобов`язаний встановити строк для ознайомлення з матеріалами, після спливу якого сторона кримінального провадження або потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, вважаються такими, що реалізували своє право на доступ до матеріалів.

Таким чином, обмеження строку для ознайомлення з матеріалами, до яких надано доступ у порядку ст. 290 КПК, допускається лише на підставі ухвали слідчого судді, якою встановлено певний строк для такого ознайомлення.

Іншого порядку підтвердження факту відкриття матеріалів стороною кримінального провадження протилежній стороні в разі зловживання нею своїми процесуальними правами (зволікання при ознайомленні з матеріалами або відмови у письмовому підтвердженні факту надання доступу до матеріалів) КПК не передбачає.

Проте як на підтвердження виконання стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК прокурор послався на протокол про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 27 лютого 2015 року, в якому зазначено, що в приміщенні кабінету № 322 Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві в присутності двох понятих ( ОСОБА_10 і ОСОБА_11 ) підозрювана ОСОБА_6 , її захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відмовилися засвідчити підписами підтвердження факту надання доступу до матеріалів досудового розслідування та від ознайомлення з цими матеріалами.

Однак, як про це слушно зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, цей протокол сам по собі не є підтвердженням факту відкриття стороні захисту матеріалів кримінального провадження в розумінні положень ст. 290 КПК.

Поряд з цим обґрунтованими є висновки судів про наявність об`єктивних підстав для сумніву в достовірності інформації, зазначеної в протоколі про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 27 лютого 2015 року.

Так, у цьому протоколі зазначено дату та місце його складання «27 лютого 2015року, Голосіївське РУ ГУМВС України в м. Києві», проте понятим ОСОБА_11 при підписанні вказано «28 лютого 2015 року, прокуратура Голосіївського району м.Києва», а з долученого прокурором витягу з журналу відвідувачів Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві не вбачається даних про реєстрацію у ньому 27 лютого 2015 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Натомість відповідно до витягу з електронного журналу реєстрації повідомлень зі служби «102» зафіксовано звернення захисника ОСОБА_8 27 лютого 2015 року з приводу того, що слідчий Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_12 за адресою: м. Київ, вул. Голосіївська, 15, кабінет № 322, обмежує його в ознайомленні зі справою № 12014100010009746 від 30 жовтня 2014 року щодо ОСОБА_6 .

Крім того, правильно послалися суди й на те, що копію обвинувального акта, наданого захиснику ОСОБА_7 , датовано 23 лютого 2015 року, а не 28 лютого 2015року, як зазначено в оригіналі обвинувального акта, що міститься в матеріалах кримінального провадження, а відтак це також ставить під сумнів доводи прокурора про виконання 27 лютого 2015 року стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК.

Ураховуючи наведене, доводи прокурора про виконання стороною обвинувачення свого процесуального обов`язку надання стороні захисту доступу до матеріалів досудового розслідування та відкриття їй матеріалів кримінального провадження для ознайомлення є безпідставними.

Поряд з цим не спростовують висновків суду й доводи прокурора про умисне ухилення стороною захисту від реалізації свого права на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування.

При цьому сторона обвинувачення не використала механізму, закріпленого в ч. 10 ст.290 КПК, застосування якого дозволяє у процесуальний спосіб вирішити проблему із зволіканням при ознайомленні з матеріалами, а також із відмовою сторони кримінального провадження у виконанні свого процесуального обов`язку письмово підтвердити протилежній стороні факт надання їй доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів.

Згідно ж із ч. 12 ст. 290 КПК, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

У зв`язку з цим суд першої інстанції обґрунтовано, належно мотивувавши своє рішення, визнав недопустимими докази обвинувачення, які містяться у протоколі огляду місця події від 29 жовтня 2014 року, висновку експерта від 11 листопада 2014року № 706 та постанові про визнання речовими доказами.

Також є правильним висновок суду про визнання недопустимим доказом даних протоколу огляду квартири АДРЕСА_3 , у ході якого у ОСОБА_6 виявлено наркотичний засіб, з огляду на недотримання вимог кримінального процесуального закону щодо підстав та порядку проведення цієї слідчої (розшукової) дії.

За змістом статей 214, 223, 237 КПК огляд є слідчою (розшуковою) дією, що проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. При цьому огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

А відповідно до ст. 234 КПК обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Як убачається з обвинувачення, висунутого ОСОБА_6 , 29 жовтня 2014 року її було затримано працівниками міліції за підозрою у незаконному зберіганні наркотичних засобів, після чого викликано слідчо-оперативну групу Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві та під час проведеного огляду за місцем тимчасового мешкання ОСОБА_6 було виявлено та вилучено наркотичний засіб.

Водночас свідок ОСОБА_9 показував, що 29 жовтня 2014 року, будучи понятим при проведенні огляду, бачив, як у молодого чоловіка на прізвище ОСОБА_13 вилучили пакетик з якоюсь речовиною. ОСОБА_13 дав згоду на огляд квартири АДРЕСА_3 . Потім вилучили ще пакетики, в яких, за словами ОСОБА_13 , містилася марихуана. Перемістились у квартиру, де бачив ваги та де ОСОБА_13 видав якусь коробку. Також дівчина, що була в цій квартирі, на питання, чи є у неї щось заборонене, витягла пакетик з кишені.

Таким чином, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що 29 жовтня 2014року за місцем тимчасового мешкання ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_3 було проведено фактично не огляд, а обшук житла та іншого володіння особи з метою відшукання після затримання ОСОБА_6 предмета злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК.

У зв`язку з тим, що згідно з ч. 2 ст. 234 КПК обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді, а передбачених ч. 3 ст. 233 цього Кодексу невідкладних випадків, коли обмеження права на недоторканність житла чи іншого володіння особи для проведення в них обшуку чи огляду може бути здійснено до постановлення рішення суду, не було встановлено, єдиною правовою підставою для проведення цієї слідчої (розшукової) дії мала би бути ухвала слідчого судді.

Згідно зі ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, отриманих незаконним шляхом (недопустимих доказах), а також на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 87 КПК встановлено, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих вимог. Докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

Проте в суді першої інстанції прокурором не надавалися протокол затримання ОСОБА_6 , ухвала слідчого судді, яка була б підставою для проведення огляду квартири, де мешкала ОСОБА_6 , або ж за результатами огляду, коли він проводиться у невідкладних випадках.

А тому, враховуючи те, що огляд місця події від 29 жовтня 2014 року було проведено без дотримання вимог ст. ст. 214, 234, 237 КПК щодо підстав і порядку його проведення та стороною обвинувачення відповідно до ст. 290 КПК не здійснювалось відкриття протоколу цієї слідчої (розшукової) дії разом з іншими матеріалами досудового розслідування, рішення суду про визнання цього доказу недопустимим є правильним.

Отже, дослідивши всебічно, повно та неупереджено всі обставини кримінального провадження, оцінивши кожний доказ за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, суд з дотриманням встановлених у ст. ст. 17, 22, 26 цього Кодексу засад презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності й диспозитивності кримінального провадження обґрунтовано визнав ОСОБА_6 невинуватою у пред`явленому обвинуваченні та виправдав її за ч. 1 ст. 309 КК, визнавши недоведеним, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченою.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 373 і 374 КПК.

Суд апеляційної інстанції належно перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, дослідивши частково матеріали кримінального провадження, дав на них вичерпну відповідь,зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими керувався. З наведеними в ухвалі апеляційного суду підставами, на яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою, погоджується й колегія суддів касаційної інстанції.

При цьому апеляційний суд дотримався положень ч. 3 ст. 404 КПК, згідно з якими суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, якщо про це надійшло клопотання учасників судового провадження. Цією ж нормою передбачено можливість апеляційного суду дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд у судовому засіданні розглянув клопотання прокурора про допит як свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 та обґрунтовано відмовив у його задоволенні на тих підставах, що в суді першої інстанції прокурор не заявляв клопотання про допит цих осіб як свідків, що в силу вимог ч. 3 ст. 404 КПК позбавило можливості апеляційний суд здійснити їх допит.

Апеляційний розгляд кримінального провадження здійснювався з дотриманням положень кримінального процесуального закону, з наданням сторонам кримінального провадження необхідних умов для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків.

Ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 відповідає вимогам ст. ст. 370 і 419КПК.

У касаційній скарзі прокурор вказує також на порушення таємниці нарадчої кімнати та відсутність на технічному носії інформації повного фіксування проголошення вироку, посилаючись на те, що проголошений текст вироку не співпадає з текстом вироку в письмовому вигляді, що міститься у матеріалах кримінального провадження.

Однак, як установлено з аудіозапису та журналу судових засідань місцевого суду, судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 здійснювався з повним фіксуванням судових засідань за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Після виходу суду з нарадчої кімнати відповідно до ст. 376 КПК вирок було проголошено прилюдно, учасникам судового провадження роз`яснено зміст рішення, порядок і строк його оскарження та вручено їм копію вироку.

З аудіозапису проголошення вироку та його письмового тексту (оригіналу) вбачається, що при проголошенні вироку окремі слова дійсно було пропущено, а саме номер квартири, слова «але», «його», «курили» тощо, про що слушно вказує прокурор.

Проте певне скорочення тексту проголошеного вироку, що виявилося у пропущенні окремих слів, не змінило його змісту відповідно до вимог ст. 374 КПК, а отже і на законність та обґрунтованість прийнятого рішення не вплинуло.

Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не встановлено.

А тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах

Щодо застосування ч. 10 ст. 290 КПК

Кримінальним процесуальним законом визначено порядок встановлення факту надання протилежній стороні доступу до матеріалів кримінального провадження.

За загальним правилом сторона кримінального провадження письмово підтверджує протилежній стороні, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, прокурору факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів (ч. 9 ст. 290 КПК).

Частиною 10 ст. 290 КПК регламентовано спеціальний порядок встановлення цього факту в разі зволікання при ознайомленні з матеріалами, до яких надано доступ: слідчий суддя за клопотанням сторони кримінального провадження з урахуванням обсягу, складності матеріалів та умов доступу до них зобов`язаний встановити строк для ознайомлення з матеріалами, після спливу якого сторона кримінального провадження або потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, вважаються такими, що реалізували своє право на доступ до матеріалів.

А тому за відсутності письмового підтвердження стороною кримінального провадження протилежній стороні, а потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, прокурору факту надання доступу до матеріалів провадження такий факт може бути підтверджено лише з дотриманням процедури, передбаченої ч. 10 ст. 290 КПК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 4 серпня 2015року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 2 березня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3