ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 год. 20 хв.

м. Тернопіль

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В.

при секретарі судового засідання Єднаку О.М.

Розглянув справу

за позовом Товариство індивідуальних забудовників "Добробуд" проспект Злуки, 35/66, м. Тернопіль

до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції вул. Білецька, 1, м. Тернопіль

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

За участю представників сторін:

позивача: Смакоуз В.Я., доручення № б/н від 14.03.07 р.;

Муха Л.С., доручення № б/н від 14.03.07 р.;

відповідача: Білий В.В., довіреність № 31/7/10-015 від 04.01.07 р.

Суть справи:

Товариство індивідуальних забудовників "Добробуд" звернулося у господарський суд Тернопільської області з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції, м. Тернопіль про визнання нечинними податкових повідомлень рішень.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги представники позивача посилаються на безпідставність донарахування податковим органом ТІЗ "Добробуд" податку на додану вартість та податку на прибуток, вказуючи при цьому на відсутність з боку платника податків порушень норм податкового законодавства, що регулює спірні правовідносини.

У запереченнях на позов, та згідно з поясненням повноважного представника, відповідач позовні вимоги відхилив повністю, посилаючись на їхню безпідставність, зазначивши при цьому, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення винесені контролюючим органом в межах повноважень та у відповідності до чинного законодавства, з врахуванням фактичних обставин та досліджених в процесі перевірки документів.

Учасникам судового процесу роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст. 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України.

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:

За результатами проведеної виїзної планової перевірки ТІЗ "Добробуд" (код 24633454) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, посадовими особами контролюючого органу 17.01.2007р. складено акт за №247/23-09/24633454. Період діяльності платника податків, що охоплений перевіркою: з 01.10.2003 року по 30.09.2006 року.

За наслідками дослідження документів позивача, податковим органом зроблені, поряд з іншими, висновки про порушення підприємством вимог Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97 (надалі Закон про ПДВ), що в свою чергу, обумовило заниження податкових зобов'язань з ПДВ з обсягу отриманих грошових коштів від довірителів на підставі укладених з ними договорів на загальну суму 1886832,56 грн. та недотримання ним положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997р. №283/97 (надалі Закон про прибуток), а саме заниження податку на прибуток за 9 місяців 2004р. в розмірі 13541,67 грн.

Зважаючи на наведені обставини, 08.02.2007р. контролюючим органом відповідно до підпункту „б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та згідно з підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон №2181) позивачу згідно з податковим повідомленням-рішенням №0000102309/0/10273 визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 3773665,12 грн. (в т.ч. 1886832,56 грн. за основним платежем, 1886832,56 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), а відповідно до податкового повідомлення - рішення №0000092309/0/10272 податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 20275,01 грн. (в т.ч. 13516,67 за основним платежем, 6758,34 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Наведені правові акти індивідуальної дії оспорені платником податків у судовому порядку.

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Перевіркою правильності визначення позивачем валового доходу у спірний період, посадовими особами контролюючого органу встановлено його заниження на суму 54066,67 грн., що в свою чергу обумовило донарахування ТІЗ "Добробут" податкового зобов'язання з податку на прибуток за 9-ть місяців 2004 року в розмірі 13541,67 грн.

Як слідує із сторінки 7 акту перевірки, підставою для такого висновку слугувало те, що перевіряючими за даними інформації архівного відділу Тернопільської міської ради від 02.06.2005 року №447 встановлено, що позивачем відповідно до рішення органу місцевого самоврядування від 10.03.2004 року №197 здано в експлуатацію 35- ти квартирний житловий будинок за адресою: пр.С.Бандери,66 а у м. Тернополі.

При цьому до складу валових доходів у першому кварталі 2004 року (зважаючи на дату введення об'єкта в експлуатацію), не включено вартість квартири №2 у наведеному вище будинку в сумі 54166,67 грн., що реалізована гр. Харкевич Ю.Ю. Вартість квартири контролюючим органом визначена з посиланням на довідку про балансову вартість від 02.08.2004р. № 2.

Лист архівного відділу та довідка про балансову вартість долучені до матеріалів справи державною податковою інспекцією.

Вирішуючи спір з приводу визначених сум податкових зобов'язань з податку на прибуток суд вважає за необхідне вказати на ігнорування посадовими особами суб'єкта владних повноважень в процесі проведення перевірки положень Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, що затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 р. № 327 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за № 925/11205, зокрема приписів п.п. 2.3.2 (щодо обов'язку перевіряючого зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення), п.п. 2.3.4 (щодо заборони відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів), тощо.

Так, із наявних у справі первинних документів слідує, що цивільно - правові зобов'язання між позивачем та фізичною особою Харкевич Ю.Ю. виникли згідно із договором про дольову участь від 26.04.2001 року, за умовами якого, ТІЗ "Добробут" приймає в дольову участь, а громадянин Харкевич Ю.Ю. фінансує будівництво 3-х кімнатної квартири загальною площею 91,41 м.кв., що знаходиться у будинку за адресою: пр.С.Бандери,66 а у м. Тернополі. Вартість одного квадратного метру загальної площі - 711 грн. (загальна вартість - 64,99 тис. грн.).

На виконання умов договору фізична особа позивачу у справі 16.06.2002 р., 28.11.2002 р., 16.04.2002 р.,15.05.2002 р., 29.04.2002 р. 17.08.2001 р.,11.03.2002 р. перерахувала кошти на загальну суму 65 тис. грн. (копії квитанцій в матеріалах справи), тим самим виконавши взяті на себе договірні зобов'язання в повному обсязі.

Підпунктом 11.3.1 п.11.3 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції, що була чинна як у 2001 - 2004 роках так і на час проведення перевірки передбачено, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Таким чином, зважаючи що у спірних правовідносинах першою подією являлось перерахування коштів позивачу у справі його контрагентом (2001-2002 роки), а не дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку (10.03.2004 року) то і до складу валових доходів з податку на прибуток отримані кошти підлягали відображенню у податкових деклараціях за 9-ть місяців 2001 р., відповідні звітні періоди 2002 р., і в жодному разі, за відсутності на те будь - яких законних підстав, не підлягали віднесенню платником податків до складу валових доходів у 1-му кварталі чи за 9-ть місяців 2004 року, як помилково вважає контролюючий орган.

За таких обставин, визначення суб'єктом владних повноважень податкового зобов'язання платнику податків за дев'ять місяців 2004 року є безпідставним, а відтак і застосовані штрафні санкції по податку на прибуток згідно з оспорюваним податковим повідомленням –рішенням необґрунтованими.

Крім того, в процесі проведеної перевірки посадовими особами контролюючого органу з'ясовано (ст.10 акту), що позивачем укладалися договори доручень із фізичними особами, за умовами яких ТІЗ "Добробуд" (Повірений) бере на себе зобов'язання збудувати приміщення по обумовлених характеристиках, а фізична особа (Довіритель) зобов'язана оплатити їхню вартість по узгодженому сторонами графіку.

При цьому, оформлення права власності на приміщення здійснюється за рахунок Довірителя, а Повірений зобов'язаний здати об'єкт будівництва державній комісії, ввести житло в експлуатацію та передати у власність довірителя в об'ємах та в кількості передбачених договором.

В акті перевірки зазначено, що всі залучені кошти за період з 01.10.2003 року по 30.09.2006 року ТІЗ "Добробуд" перечислило ВАТ "Тернопільське ремонтно-будівельне управління № 4" у вигляді фінансування будівельних робіт по укладеним угодам з довірителями.

На виконання загально-будівельних робіт ТІЗ "Добробуд" надалі (замовник) укладено договір підряду з ВАТ "Тернопільське ремонтно-будівельне управління № 4" (надалі генпідрядник), за умовами якого замовник передає, а генпідрядник приймає на себе виконання загально-будівельних робіт, будівництво житлових будинків та котеджів.

При цьому контролюючим органом з'ясовано, що ТІЗ "Добробуд" залучені кошти від фізичних осіб на будівництво житлових будинків перераховувало ВАТ "Тернопільське ремонтно-будівельне управління № 4", а останнє по мірі отримання коштів надавало проміжні акти виконання робіт та виписувало позивачу по справі податкові накладні, відомості яких знайшли своє відображення у податкових деклараціях з податку на додану вартість у відповідних звітних періодах., і станом на 01.10.06р. загальна сума задекларованого податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях із ВАТ „РБУ 4” становить 1050872,0 грн.

Оцінюючи наведені обставини в сукупності, контролюючим органом зроблені висновки, що діяльність товариства підпадає під критерії Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (далі - Закон Про фінансово-кредитні механізми), а відтак дата визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за вказаними вище господарськими операціями повинна визначатись, на переконання державної податкової інспекції, за правилами встановленими п. п. 7.3.1. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", тобто за подією, що сталася раніше (або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку).

А зважаючи на недотримання платником податків вимог наведеної вище статті Закону про ПДВ, податковим органом зроблені висновки про заниження господарюючим суб'єктом податкових зобов'язань по цього податку з обсягу отриманих грошових коштів від довірителів на підставі укладених з ними договорів в загальній сумі 1886,8 тис. грн.

В той же час, суд констатує, що жодним із наявних у справі доказів дане твердження контролюючого органу не підтверджується.

Так, застосовуючи до діяльності позивача, Закон України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" на сторінці 12 акту перевірки (таблиця №4) перевіряючий вказує на заниження платником податків за 4-й квартал 2003 року податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 294018 грн. 20 коп., залишаючи поза увагою те, що:

- згідно із Законом про ПДВ звітний періодом для позивача являється 1 календарний місяць, а не податковий квартал;

- ТІЗ "Добробут" державною податковою інспекцією зареєстрований платником податку на додану вартість з 16.03.2004 року (копія свідоцтва у справі), про що у пункті 2.4.1 акту перевірки зазначає і сам перевіряючий, одночасно донараховуючи, за відсутності жодних обґрунтувань цьому, суми ПДВ товариству за період, коли він платником цього податку не являвся;

- Закон Про фінансово-кредитні механізми, згідно із його прикінцевими положеннями, набрав чинності з 01.01.2004 року, а відтак поширення його дії на 2003 рік є таким, що не відповідає статті 58 Конституції України;

- згідно із п.п. 5.1.20 п.5.1 статті 5 Закону про ПДВ, продаж або передача у власність новозбудованого житла фізичним особам для його використання як місця проживання до 01.01.2004 року відносився до числа операцій, що звільнені від оподаткування податком на додану вартість.

Не відповідають фактичним обставинам справи і решта донарахувань сум податку на додану вартість за обревізовані перевіркою періоди.

Так, Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", зокрема передбачається, що залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування масового будівництва житла здійснюється на основі укладення договору управління майном із банком чи іншою фінансовою установою (управителем).

Згідно зі статтею 1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Згідно з частиною 2 статті 1029 ЦК (в редакції Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 19 червня 2003 року) договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. При цьому зазначена стаття передбачає, що законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.

Що стосується правового регулювання фінансово-кредитних відносин у сфері будівництва житла та операцій з нерухомістю, Законом Про фінансово-кредитні механізми передбачені певні обмеження щодо укладення договорів управління майном у цій сфері. Так, зокрема вказаний нормативно-правовий акт (стаття 4) передбачає, що управителем може бути лише банк чи інша фінансова установа. Сторонами не заперечується що жодною із наведених установ позивач не являється.

Крім того аналіз долучених до матеріалів справи доказів, в тому числі установчих документів позивача, та досліджених у судовому засіданні за участю сторін первинних документів за спірний період в повному обсязі (договори доручення та підряду, податкові накладні, тощо) дає суду підстави стверджувати що діяльність, яку провадив позивач починаючи з 01.01.2004 року, не відповідає жодному із критеріїв, які обумовлені Закон Про фінансово-кредитні механізми.

Суд враховує і те, що наведений нормативно-правовий акт не містить заборони щодо використання інших договірних форм (крім інституту довірчого управління майном) з метою врегулювання взаємовідносин між забудовниками та фізичними особами - набувачами житла.

Досліджені по справі докази засвідчують, що відносини між позивачем та фізичними особами з 01.01.2004 року регулювались договором доручення, за умовами якого (ст. 1000 ЦК України) одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

На відміну від договору управління майном (стаття 1029 ЦК України), повірений діє від імені та за рахунок довірителя і не має повноважень щодо управління майном, а лише щодо вчинення певних юридичних дій. Таким чином, договір доручення та договір управління майном є відокремленими правовими інститутами, що регулюються різними главами ЦК України. Відповідно, на відносини, що виникають в рамках договору доручення, не поширюються правила, встановлені для договору управління майном (статті 1029 - 1045), а також іншими законодавчими актами, в тому числі і Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю".

З точки зору оподаткування даних операцій податком на додану вартість на переконання суду товариством індивідуальних забудовників обґрунтовано застосовано положення абзацу 3 пункту 4.7 статті 4 Закону про ПДВ, яким визначено, що у разі коли платник податку (далі - повірений) здійснює діяльність з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи (далі - довіритель), датою збільшення податкового кредиту такого повіреного є дата перерахування коштів (поставка в управління цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу) на користь продавця таких товарів (робіт, послуг) або поставка інших видів компенсацій вартості таких товарів (робіт, послуг), а датою збільшення податкових зобов'язань є дата передання таких товарів (результатів робіт, послуг) довірителю.

Таким чином, за наявності наведеної спеціальної норми щодо дати визначення податкових зобов'язань повіреним (у даному разі позивачем по справі), контролюючим органом до спірних правовідносин необґрунтовано застосовані правила щодо першої події, оскільки дія п. п. 7.3.1. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" на них не поширюється, а відтак і застосуванню не підлягає.

За таких обставин в сукупності, суд прийшов до висновку, що матеріалами справи не підтверджуються порушення товариством вимог Закону про ПДВ, а отже у відповідача не було правових підстав для збільшення бази оподаткування по податку на додану вартість та донарахування суб'єкту господарювання цього платежу згідно із оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

При цьому, судом враховано і положення статті 71 КАС України, згідно із якою в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч вказаної норми, належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність дій контролюючого органу у спірних правовідносинах суду не представлено, факт невиконання позивачем вимог Закону зібраними у справі доказами не підтверджується, а відтак позовні вимоги, як обґрунтовані та належним чином доведені, слід в цій частині задовольнити.

Щодо правомірності застосування позивачем після 01.01.2004 р. пільги передбаченої п.п. 5.1.20 п.5.1 статті 5 Закону про ПДВ то суд враховує, що згідно із Законом України № 1344-ІV від 27.11.2003 року дію даної правової норми на 2004 рік було зупинено, крім продажу або передачі у власність новозбудованого житла фізичним особам для його використання як місця проживання, якщо до 1 січня 2004 року житло було передано у власність покупця або були розпочаті роботи з будівництва такого житла під зобов'язання покупця або інвестора та при цьому покупець або інвестор сплатив внесок, не менший ніж тридцять відсотків від вартості загальної площі такого житла, визначеної за цінами, що діяли на дату такої сплати (підпункт 5.1.20 пункту 5.1 статті 5 в редакції Закону України № 1782-ІУ від 15.06.2004).

При цьому суд констатує, що із акту перевірки не вбачається, що посадовими особами контролюючого органу встановлені факти недотримання позивачем вимог статті 5 Закону про ПДВ. Більше того, на сторінці 13 акту перевірки перевіряючим зазначено, що перевіркою не встановлено неправомірне користування пільгою по податку на додану вартість товариством індивідуальних забудовників.

А зважаючи, що за даними розрахунку штрафних (фінансових) санкцій, який 08.02.2007 р. затверджений першим заступником начальника ОДПІ (копія в справі) до відповідальності згідно із оспорюваним повідомленням-рішенням №0000102309/0/10273 позивача притягнуто до відповідальності за порушення виключно п.п. 7.3.1 п.7.3 статті 7 Закону про ПДВ, то і обставини, пов'язані із дотриманням платником податків приписів п.п.5.1.20 п.5.1 ст.5 наведеного нормативно - правового акту судом не досліджуються і доказами не перевіряються.

У відповідності до ст. 94, 95, 97, 98 КАС України судові витрати по справі підлягають відшкодуванню позивачу та експертній установі з Державного бюджету України.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 7, 86, 89, 94 - 98, 156, 162, 163 КАС України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати нечинними податкові повідомлення - рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції від 08.02.2007 року №0000102309/0/10273 та № 000009/0/10272.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства індивідуальних забудовників "Добробуд" (вул.Злуки,35/66, м. Тернопіль, і.к. 24633454 р/р 26060777563930 ТОФ АКБ Укрсоцбанк) - 85 (вісімдесят п'ять) грн. сплаченого судового збору.

4. Видати виконавчий лист за заявою ТІЗ "Добробуд".

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.

Суддя О.В. Руденко