Справа № 569/19156/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2019 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Кучиної Н.Г.

з участю: секретаря судового засідання - Ющук О.С.,

представника позивача - ОСОБА_1

позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

відповідача, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 - ОСОБА_5

представника Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради - Годун А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу № 569/19156/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_4, Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки і піклування Рівненського міськвиконкому про усунення перешкод в користуванні власністю, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_4, Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки і піклування Рівненського міськвиконкому про усунення перешкод в користуванні власністю.

В обґрунтування позову посилається на те, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1. У вказаному будинку було зареєстровано 05 травня 2008 року місце проживання її брата ОСОБА_5, однак реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 в даному будинку було скасовано. З адресної картки м. Рівне їй стало відомо, що без її згоди брат зареєстрував 22.08.2017 року ще й свою дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказана реєстрація була здійснена без її згоди , як власника будинку. Реєстрація місця проживання дитини перешкоджає їй здійснювати будь яке відчуження будинку, який їй належить на праві власності. Брат постійно проживав у власному будинку зі своєю дружиною, тобто матір'ю неповнолітнього ОСОБА_4 в АДРЕСА_2, тобто їх дитина зареєстрована у сторонніх осіб, а не за місцем проживання батьків. Вона звернулася із заявою до Управління забезпечення надання адміністративних послуг про зняття з реєстрації ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, однак їй було відмовлено, оскільки зняття з реєстрації неповнолітнього можливе лише за заявою законного представника та письмовою згодою другого з батьків або відповідним рішенням суду. З метою захисту свого права вона змушена звернутися за захистом свого порушеного права. Просить усунути перешкоди їй в користуванні власністю, шляхом скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1

Представник відповідача подав до суду відзив, в якому заперечив проти задоволення позову, вказавши, що позивач посилався на договір купівлі-продажу, укладений 22 листопада 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Олинець А.М., зареєстрованого в реєстрі за № 2511972, стверджує, що житловий будинок АДРЕСА_1 є його власністю, однак, позивач не зазначає за які кошти та на яких усних домовленостях даний будинок, згідно договору купівлі продажу був оформлений на позивача.

Зокрема, житловий будинок АДРЕСА_1, був придбаний після продажу ними спільно одного заміського будинку та квартири, а також за умови, що він отримає у дарунок частину даного будинку, де він був прописаний до винесення 30.01.2017р. заочного рішення про визнання його таким, що втратив право на користування житлом та усунення перешкод в користуванні власністю.

При цьому зазначає, що покликання позивача на те, що ОСОБА_5 був постійно відсутній за місцем реєстрації, не відповідає вище зазначеним посиланням позивача, оскільки не підтверджено жодними доказами.

Також потрібно відзначити, що даний позов, став наслідком погіршення відносин із його матір'ю та двома сестрами ОСОБА_5, та зокрема, наслідком надзвичайно неприязного відношення до дружини ОСОБА_5

Посилання позивача на те, що ОСОБА_5 має ще одне місце для власного проживання в с. Бармаки, не може бути підставою для позбавлення його сина реєстрації у вище зазначеному житловому будинку, оскільки в силу вище зазначених норм права, фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відносно твердження позивача, що гр. ОСОБА_5 незаконно звернувся до Управління забезпечення надання адміністративних послуг із заявою про реєстрацію ОСОБА_4 за вищезгаданою адресою є безпідставним, оскільки, на момент проведення реєстрації батько ОСОБА_4, проживав та був зареєстрований у житловому будинку АДРЕСА_1, а відповідно якщо один із батьків дитини зареєстровані в будинку/квартирі, власниками якого вони не являються, то зареєструвати місце проживання дитини до себе в такий будинок/квартиру можуть без згоди власника житла. Дане правило закріплено в ч. 2 ст. 156 Житлового кодексу України, згідно з якого на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Тому, вважає цілком законною відмову Управління забезпечення надання адміністративних послуг відносно заяви від ОСОБА_2 про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою Рівненського міського суду від 29.12.2017 року по справі відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалою Рівненського міського суду від 14.05.2018 року по справі залучено орган опіки та піклування Рівненського міськвиконкому в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача.

Ухвалою Рівненського міського суду від 14 травня 2018 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі, з підстав викладених у позові.

Представник відповідача та відповідач, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 - ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнали, в його задоволенні просили відмовити з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

Представник Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради - Годун А.Ю. в судовому засіданні просила визнати дії адміністратора відділу ведення реєстру територіальної громади Управління правомірними, з підстав, викладених у запереченні. Додатково пояснила, що 22 серпня 2017 року до Управління забезпечення надання адміністративних послуг звернувся ОСОБА_5 з заявою про реєстрацію місця проживання його малолітньої дитини, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, зважаючи на те, що на момент подання такої заяви, один з батьків ОСОБА_5 був зареєстрований у спірному будинку, а тому у адміністратора відділу ведення реєстру територіальної громади Управління не було підстав не реєструвати ОСОБА_4. ІНФОРМАЦІЯ_1 за вищевказаною адресою.

Третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Орган опіки та піклування Рівненського міськвиконкому надали суду заяву, в якій вказали, що 21.06.2018 року ними було обстежено умови проживання за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 за вказаною адресою не проживає. Просять постановити рішення відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 81). В судовому засіданні дадатково пояснила, що оскільки жоден з батьків не проживає та не є зареєстрованими за вказаною адресою, то дитина має проживати і бути зареєстрована за місцем проживання чи реєстрації одного з батьків.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з такого.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, що вбачається із копій договору-купівлі продажу від 22.11.2007 року, який посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Олинець А.М., реєстраційний номер 6256 та витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно (а.с. 4).

З оглянутого в судовому засіданні заочного рішення від 30 січня 2017 року вбачається, що ОСОБА_5 було визнано таким, що втратив право користування житловим приміщенням АДРЕСА_1 (а.с. 5).

Постановою Апеляційного суду від 17.04.2018 року рішення Рівненського міського суду від 30 січня 2017 року залишено без змін (а.с. 69,70).

Так, заочне рішення від 30 січня 2017 року набрало законної сили 30.06.2017 року.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, судом встановлено, що батько малолітнього ОСОБА_4 визнаний таким, що втратив право кристування житловим приміщенням АДРЕСА_1.

З досліджених в судовому засіданні заперечень Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради вбачається, що 22 серпня 2017 року на підставі заяви ОСОБА_5, як одного з батьків та який на той час був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 проведено реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 за адресою місця реєстрації батька ОСОБА_5 в АДРЕСА_1.

Відповідно підпункту 4 пункту 18 Правил реєстрації місця проживання встановлено, що для реєстрації місця проживання особа або її представник подає документи, що підтверджують право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника житла ( зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за даресою реєстрації місця проживання батьків/ одного з батьків.

Так, на момент реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_4 адміністратор відділу ведення реєстру територіальної громади Управління керувався нормами чинного законодавства та на підставі заяви батька, який був зареєстрований на той час за адресою: АДРЕСА_1. здійснив реєстрацію малолітнього ОСОБА_4 за зареєстрованим місцем проживання батька ОСОБА_5

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Виходячи з того, що Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11.

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з положеннями статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Частиною 2 та 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

З акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 18.06.2018 року вбачається, що за адресою АДРЕСА_2 проживають без реєстрації ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_4 (а.с. 85).

З оглянутої в судовому засіданні довідки Шпанівської сільської ради № 2/150 від 22.06.2018 року слідує, що мати неповнолітнього ОСОБА_4 - ОСОБА_11 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4, проживає без реєстрації із 2014 року за адресою: АДРЕСА_2 разом із нею проживають без реєстрації: чоловік, ОСОБА_5, син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6 та дочка ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 89).

Крім того, матеріалами справи встановлено, а саме актом обстеження умов проживання представником ООП за адресою: АДРЕСА_1, що малолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 за вказаною адресою не проживає (а.с. 82).

Так, судом встановлено, що батьки малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 не зареєстровані та не проживають в будинку позивача ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3, відповідно і відсутні правові підстави для реєстрації їх малолітнього сина ОСОБА_4 в спірному будинку за вказаною адресою.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушеним.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

У силу частини першої статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК УРСР слід дійти висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім'ї.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах: від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16.

Так, в судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_4 не є членом сім'ї власника будинку - ОСОБА_2, а його право користування будинку було похідним від прав раніше зареєстрованого в цьому будинку його батька ОСОБА_5

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що в судовому засіданні доведено факт не проживання малолітнього ОСОБА_4 в будинку позивача та відсутність зареєстрованих будь кого з його батьків, тому є всі підстави для усунення перешкод позивачу у користуванні своєю власністю.

Однак, позивачем було обрано спосіб захисту порушеного права - усунення перешкод в здійсненні права власності шляхом скасування реєстрації місця проживання.

У спорі існує правова колізія між непорушним правом власності особи на майно та ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зокрема ст. 7, яка визначає виключний перелік підстав для зняття особи з реєстрації серед яких не має «скасвання реєстрації місця проживання», а є 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

І хоча Верховний Суд україни і підтвердив право власника майна вимагати усунення перешкод у користуванні власністю, проте прийшов до висновку, що ст. 7 зазначеного закону є спеціальною нормою для регулювання відносин в сфері зняття особи з реєстрації у житловому приміщенні, тому слід застосувати саме її.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором України (стаття 5 ЦПК України у редакції, від 03 жовтня 2017 року).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, щозакон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органимають право вживати заходів, щовплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria»), заява №1365/07; пункт 170 рішення у справі«ОСОБА_3 проти України», заява № 21722/11).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі.Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішеннявід 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France»), заява №17862/91; пункт 65 рішеннявід 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№20372/11).

Якщо ж законом або договором не передбачено ефективного способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК).

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про захист прав позивача у такий спосіб: усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні власністю - житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом визнання малолітнього ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1.

Керуючись ст.ст.258,259,264,265,268,273,352,354 ЦПК України, суд, -

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_4, Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки і піклування Рівненського міськвиконкому про усунення перешкод в користуванні власністю задоволити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні власністю - житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом визнання малолітнього ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням , а саме будинком АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 640 ( шістсот сорок) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складений 01 квітня 2019 року

Суддя Рівненського міського суду Н.Г. Кучина