ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2019 року м. Херсон

справа № 766/21263/18

провадження №22-ц/819/419/19

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) Чорної Т.Г.,

суддів: Пузанової Л.В.,

Склярської І.В.,

секретар Геленко А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Ус О.В. від 10 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонрегіонгаз» про захист прав споживача,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонрегіонгаз» про захист прав споживача.

Позовна заява мотивована тим, що у червні 2018 року він отримав від ТОВ «Херсонрегіонгаз» рахунок на сплату послуг з газопостачання № 29702/6 за розрахунковий період червень 2018 року, з зазначенням боргу на початок розрахункового місяця (з урахуванням перерахунку) - 857,71 грн. У розрахунку відповідач посилається на те, що пунктом 10 постанови КМУ №2246 від 09.12.1999 року було передбачено, що розрахунок населення за надані послуги з газопостачання починаючи з 01 квітня 2015 року здійснюються за показниками лічильників газу, а у разі їх відсутності - за нормами споживання природного газу. 29.04.2015 року постановою КМУ №237 було зменшено норми споживання природного газу у разі відсутності газових лічильників. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2015 року за №826/16447/15, з урахування ухвали Вищого адміністративного суду України від 28.01.2016 року зазначену постанову КМУ визнано незаконною та нечинною з моменту її прийняття. На підставі вищезазначених судових рішень відповідачем здійснено нарахування побутовим споживачам, які використовували газ без лічильників у період з травня 2015 року по січень 2016 року включно, нарахування за використаний природний газ відповідно до норм споживання обсягу природного газу, визначених на підставі постанови КМУ №619 від 08.06.1996 року. Вважає, що донарахування обсягів спожитого газу за період з травня 2015 року по січень 2016 року включно є незаконним та необґрунтованим, оскільки: відповідачем попущено строк позовної давності; листом від 26.04.2016 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг природного газу адресованого постачальникам природного газу повідомила, що ні Кодексом газотранспортної системи, а ні Кодексом газорозподільних систем не передбачено здійснення позичальниками природного газу відповідних перерахунків обсягів спожитого природного газу та процедури зведення балансів минулих періодів. Така процедура не може бути передбачена чинним законодавством; нарахування боргу порушує принцип «належного урядування»; глава 2 розділу XІ Кодексу газорозподільчих систем передбачає вичерпний перелік порушень, внаслідок яких оператор ГРМ має право здійснити перерахунок (донарахування) об'ємів природного газу або змінити їх режим нарахування.

Позивач вказує, що наявність безпідставно та незаконно нарахованої заборгованості на особовому рахунку порушує його права та інтереси, як споживача послуг, оскільки він значиться як недобросовісний боржник і не може оформити субсидію на оплату комунальних послуг, він постійно отримує повідомлення про заборгованість, що впливає на його стан здоров'я. У зв'язку з наведеним просить:

1) визнати борг за використаний ним газ без лічильника у період з травня 2015 року по січень 2016 року у розмірі 857,71 грн безпідставними та скасувати його;

2) зобов'язати відповідача списати з його особового рахунку заборгованість у розмірі 857,71 грн.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 10 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонрегіонгаз» про захист прав споживача в повному обсязі.

Рішення суду мотивовано тим, що відсутні підстави для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок з виключенням з розрахунку 857,71 грн, оскільки судом не встановлено безпідставність нарахування вказаної суми. Крім того, спосіб захисту щодо вимог про списання з особового рахунку заборгованості не передбачений чинним законодавством.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення яким задовольнити його позовні вимоги.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначає, що суд необґрунтовано відмовив у прийнятті заяви про зміну предмету позову; дійшов помилкового висновку про правомірність перерахунку оплати вартості спожитого природного газу, не звернувши увагу на те, що відповідачу не надано право, у зв'язку зі скасуванням постанови КМ України №237 від 29.04.2015 року, здійснювати донарахування, а також проведення такого перерахунку, який здійснений відповідачем, законодавством не передбачено; не звернув увагу на наявність у відповідача відповідної ліцензії лише з 01 липня 2015 року; подання ПАТ «Херсонгаз» позову до Кабінету Міністрів України, щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок визнання незаконною та нечинною постанову КМ України №237 від 29.04.2015 року, що свідчить про те, що шкода повинна відшкодуватись державою, а не за рахунок споживачів. Посилається на те, що обраний спосіб захисту порушеного права узгоджується з наведеною Верховним Судом України у листі від 30.05.2014 року судовою практикою щодо ст. 16 ЦК України, способу захисту законних прав та інтересів.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Херсонрегіонгаз» доводи скарги не визнало, рішення суду вважає законним та обґрунтованим. Зазначило, що вони не виконували перерахунку (донарахування) обсягів природного газу, спожитого побутовими споживачами без газових лічильників, а лише виставили до сплати у рахунках об'єми природного газу у відповідності до норм, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №619 від 08.06.1996 «Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суд встановив та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є споживачем природного газу за адресою АДРЕСА_1.

Право відповідача на постачання природного газу підтверджено постановою НКРЄ №1764 від 18.06.2015 року про видачу ліцензії на постачання природного газу за регульованим тарифом ТОВ «Херсонрегіонгаз» терміном дії з 01.07.2015 року по 30.06.2020 року. З 02.06.2016 року позивач знаходиться в договірних відносинах постачання природного газу побутовим споживачем з відповідачем та з 02.06.2016 року в договірних відносинах розподілу природного газу з ПАТ «Херсонгаз». З 08.10.2008 року у позивача були первісні договірні відносини про надання населенню послуг з газопостачання з ВАТ «Херсонгаз».

Відповідно до умов договору доручення від 29 липня 2015 року, укладеного між ПАТ «Херсонгаз» та ТОВ «Херсонрегіонгаз», з урахуванням додаткової угоди до даного договору від 01.02.2016 року ( п.3) ПАТ «Херсонгаз» доручив ТОВ «Херсонрегіонгаз» провести діяльність щодо збору грошових коштів із споживачів природного газу - боржників ПАТ «Херсонгаз», яким відповідно до додатку зазначена позивач за № 4669 та № 4620 щодо донарахованої заборгованості за травень та червень місяці 2015 року.

ТОВ «Херсонрегіонгаз» направив та ОСОБА_2, як споживач, отримав рахунок на сплату послуг з газопостачання за розрахунковий місяць червень 2018 року.

З рахунку на сплату послуг з газопостачання за розрахунковий місяць червень 2018 р №29702/6 окрім поточної сплати, вбачається, що за період з 01.05.2015 року по 01.01.2016 року споживачу ОСОБА_2 донараховано: не нарахований раніше обсяг м. куб за період з 01.05.2015 року по 01.01.2016 в обсязі 119,32, а також вартість за вказаний період в сумі 857 грн 71 коп. Також в рахунку відповідач вказав, що цей рахунок підлягає сплаті протягом п'яти робочих днів з дня отримання /а.с.7/. Відповідно до ст. 32 Закону «Про житлово-комунальні послуги» розмір оплати за комунальні послуги вираховується, виходячи з розміру затверджених тарифів та показників приладів обліку.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» облік природного газу до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 11 Правил надання населенню послуг з газопостачання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.1999 № 2246 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 року № 476, (що діяла на момент виникнення правовідносин між сторонами) у разі відсутності лічильників газу плата за послуги з газопостачання розраховується відповідно до встановлених законодавством норм споживання та цін на газ.

Спірні правовідносини виникли внаслідок визнання постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» від 29 квітня 2015 року N 237, якою Кабінет Міністрів України вніс зміни до норм споживання газу населенням, затверджених постановою № 619, а саме змінив (вдвічі зменшив) норму споживання у графі «Норми споживання», замінивши цифри «6», «9» і «18» цифрами «3», «4,5» і «9» відповідно; та застосуванням відповідачем за спірний період отримання послуг газопостачання норм Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619 «Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (далі постанова №619), якою встановлено норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників та визначено, що ці норми є єдиними для всіх населених пунктів.

Отже, внаслідок вищевикладеного відповідач здійснив донарахування сум за газ.

Проте, суд першої інстанції вважаючи такі дії правомірними не врахував наступне.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг листом від 26.04.2016 року рекомендувала постачальникам природного газу утриматися від незаконних дій пов'язаних із виставлення побутовим споживачам рахунків, в яких вказуються донарахування обсягів спожитого природного газу минулих періодів у зв'язку із скасуванням Постанови Кабінету Міністрів України №237 від 29 квітня 2015 року.

Кабінет Міністрів України в своїх постановах №63 від 30.01.2019 року та №143 від 27.02.2019 року щодо питань споживання природного газу, встановлював про недопущення нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв'язку з втратою чинності постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року №237 « Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників».

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо принципів «належного урядування» і «правової визначеності» повноваження державних органів з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, які не обмежено жодними часовими рамками, мають суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері цивільних правовідносин, а у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен накладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (справи «Рисовський проти України», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Гаші проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії»).

Колегія суддів вважає за можливе зауважити, що як вбачається з постанови Верховного Суду від 14 листопада 2018 року на розгляді в суді господарської юрисдикції знаходився позов ПАТ «Херсонгаз» до Кабінету Міністрів України про стягнення завданої майнової шкоди у розмірі 4 775 628,58 грн, який обґрунтований тим, що споживачі природного газу, що не мали встановлених лічильників, під час дії постанови Кабінету Міністрів України від 29.042015 року №237, яку визнано незаконною постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2015 року у справі №826/16447/15, протягом травня-червня 2015 року спожили 1 452 525,466 тис м.куб природного газу, замість незаконно встановлених 788 137,610 тис м.куб. природного газу, внаслідок чого позивачем недоотримано кошти у розмірі 4 775 628, 58 грн, які останній просить стягнути з відповідача як завдану майнову шкоду . В наступному, 14.02.2019 року, позов залишений без розгляду.

Проте, як вбачається з обставин справи відповідач на рахунок позивача, як споживача послуг здійснив нарахування сум, як неотриманнях внаслідок дій державного органу, щодо прийняття нормативного акту, яким врегульовані норми споживання до оплати.

Суд першої інстанції вищезазначені норми матеріального права та обставини справи залишив поза увагою, що призвело до помилкових висновків про відсутність безпідставності нарахування вищевказаної суми.

За вказаних обставин, на думку судової колегії, відповідач в порушення конвенційних принципів «належного урядування» та «правової визначеності» безпідставно нарахував борг ОСОБА_2 за період з травня 2015 року по січень 2016 року включно у розмірі 857 грн 71 коп.

Колегія суддів також не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо невідповідності обраного способу захисту виходячи з такого.

За статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільного права та інтересу зазначені в статті 16 Цивільного кодексу України. За приписами цієї норми кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Однак, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту" ухваленої на 114-й сесії Комітету міністрів від 12 травня 2004 р. передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини , на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

Зокрема, у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним".

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, виходячи з того, що ефективність способу правового захисту виходить із загальних засад захисту прав, свобод та інтересів, визначених як національним законодавством так і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у правовідносинах, які виникли між сторонами у даній справі відсутні підстави вважати невідповідність обраного позивачем способу захисту.

Крім того, позивач, як споживач послуг з газопостачання по їх оплаті отримує державну субсидію з 2015 року, що відповідачем не заперечено, оскільки в силу закону відповідач обізнаний про наявність субсидії у споживача послуг.

Умови щодо призначення субсидії містяться в Положенні про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року №848 ( в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2018 року №329). Перерахунок житлової субсидії в межах установленого строку її призначення без звернення громадян здійснюється у випадках передбачених п.17 Положення, а також в порядку врегульованому зазначеним Положенням.

Проте, відповідачем не доводилося, що внаслідок зміни норми споживання, уповноваженим органом здійснювався перерахунок житлової субсидії для позивача.

Також за умовами вказаного Положення на запит структурних підрозділів з питань соціального захисту населення надаються відомості в тому числі сума простроченої понад два місяці заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг ( п.14), а тому твердження представника що донарахована заборгованість внаслідок скасування нормативного акту та її облік на особовому рахунку не тягне негативних правових наслідків для позивача не відповідає обставинам справи та правовим наслідкам обліку заборгованості за комунальні послуг з газозабезпечення на особовому рахунку ОСОБА_2 за № 29702.

Проте, захищаючи права позивача у спосіб ним визначений, колегія суддів вважає, що вимога про скасування боргу за спірний період у вказаній відповідачем у рахунку сумі є зайво заявленою, оскільки вище встановлені підстави для визнання боргу за використаний ОСОБА_2 газ без лічильника у період з травня 2015 року по січень 2016 року включно у розмірі 857 грн 71 коп. нарахованим безпідставно, а також зобов'язання відповідача списати з особового рахунку ОСОБА_2 за №29702 донараховану заборгованість в сумі 857 грн 71 коп..

Таким чином, на підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 грудня 2018 року скасувати, ухвалити нове.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати борг за використаний ОСОБА_2 газ без лічильника у період з травня 2015 року по січень 2016 року включно у розмірі 857 грн 71 коп нарахованим безпідставно.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Херсонрегіонгаз» списати з особового рахунку ОСОБА_2 за № 29702 донараховану заборгованість в сумі 857 грн 71 коп.

У задоволенні вимоги про скасування боргу, відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т.Г.Чорна

Судді: Л.В.Пузанова

І.В.Склярська

Повний текст постанови складено 01 квітня 2019 року

Суддя Т.Г. Чорна