Провадження № 2/127/4730/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2019 року

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Ан О.В.,

за участю секретаря Мельника А.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача ОСОБА_3 митниці ДФС - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

представника відповідача Державної казначейської служби України - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 митниці ДФС, Державної казначейської служби України третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_8 відділ державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про стягнення збитків,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом в якому просила стягнути з ОСОБА_3 митниці ДФС на свою користь 3158,51 грн в рахунок відшкодування збитків понесених в результаті сплати виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, а також 500 грн моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою ОСОБА_3 митниці ДФС від 20.03.2018 року на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. За наслідками розгляду позову ОСОБА_1 про скасування рішення ОСОБА_3 митниці ДФС, апеляційною інстанцією оскаржувану постанову від 20.03.2018 року залишено в силі. На момент пред’явлення ОСОБА_3 митницею ДФС постанови до виконання та відкриття виконавчого провадження, законної сили вона не набрала. З метою уникнення накладення на своє майно арешту позивач вимушена була сплатити штраф, неправомірно нараховані виконавчий збір і витрати на проведення виконавчих дій.

Ухвалою суду від 14.11.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

10.12.2018 року представник відповідача Державної казначейської служби України подала до суду відзив на позовну заяву в якому просила суд відмовити в задоволенні позову з наступних причин. Так позивач попереджалась про примусове звернення до виконання у разі несплати штрафу в строк визначений в постанові. До пред’явлення звернення постанови, ОСОБА_1 про наміри оскарження рішення ОСОБА_3 митницю ДФС не попереджала. У зв'язку з цим звернення ОСОБА_3 митниці ДФС про примусове виконання свого рішення відбулось відповідно до вимог законодавства України. Крім того позивачем не надано доказів про вжиття нею заходів спрямованих на зупинення примусових виконавчих дій та уникнення негативних наслідків.

14.12.2018 року від ОСОБА_3 митниці ДФС до суду надійшов відзив на позов відповідно до якого відповідач заперечує проти позовних вимог з огляду на наступне. Пред’явлення постанови до виконання відбулось відповідно до митного законодавства. Позивачем у свою чергу не вжито жодних дій в процесі виконавчого провадження для того, щоб уникнути сплати судового збору та накладення арешту на її майно. Крім того в розумінні ст. 22 ЦК України витрати на проведення виконавчих дій не являються збитками.

14.01.2018 року в судовому засіданні представником позивача подано до суду відповідь на відзив відповідно до якого сторона позивача заперечує проти аргументів викладених у відзивах з наступних мотивів. 02.08.2018 року ОСОБА_1 повідомлено органи державної виконавчої служби, що спірна постанова оскаржена до суду про, що надано відповідно заяву. Пред’являючи постанову до примусового виконання ОСОБА_3 митниці ДФС було достеменно відомо, що постанова від 20.03.2018 року оскаржена в судовому порядку та не набрала законної сили.

Ухвалою суду від 14.01.2019 року постановлену без виходу до нарадчої кімнати статус Державної казначейської служби України змінено з третьої особи на відповідача, також залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_8 відділ ДВС м. Вінниця ГТУЮ у Вінницькій обл.

Ухвалою суду від 14.01.2019 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 митниці ДФС про витребування з ОСОБА_8 відділу ДВС м. Вінниця ГТУЮ у Вінницькій обл. матеріалів виконавчого провадження.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві і відповіді на відзив та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача ОСОБА_3 митниці ДФС в судовому засіданні позов не визнали з підстав викладених у поданому 14.12.2018 року відзиві та просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судовому засіданні позов не визнала з підстав викладених у відзиві від 10.12.2018 року та просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи до судового засідання не з'явився про причини неявки до суду не повідомив, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином.

Судом встановлено, що постановою в справі про порушення митних правил №0162/40100/18 від 20.03.2018 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст. 485 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 31585,14 грн (на 3-5 а.с.).

Не погоджуючись з винесеною постановою ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про скасування постанови №0162/40100/18 від 20.03.2018 року. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11.04.2018 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі (на 7 а.с.).

Про те, 16.04.2018 року ОСОБА_3 митницею ДФС до ОСОБА_8 відділу ДВС м. Вінниці ГТУЮ у Вінницькій обл. постанову від 20.03.2018 року направлено на примусове виконання (на 8 а.с.).

Постановою державного виконавця Центрального відділу ДВС м. Вінниця ГТУЮ у Вінницькій обл. ОСОБА_9 від 07.05.2018 року відкрито виконавче провадження з виконання постанови №0162/40100/18 від 20.03.2018 року та стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 3158,51 грн (на 13 а.с.).

Постановою ОСОБА_3 апеляційного адміністративного суду від 30.08.2018 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05.06.2018 року, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено – скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог (на 22-25 а.с.).

Відповідно до ч. 1 ст. 529 МК України постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Законність та обґрунтованість постанови митниці у справі про порушення митних правил можуть бути перевірені судом або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, а постанови центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, - судом у зв’язку з поданням адміністративного позову або в порядку контролю (ч. 1 ст. 530 МК України).

Згідно ч. 1 ст. 535 МК України постанова органу доходів і зборів про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил підлягає виконанню після закінчення строку оскарження, зазначеного у статті 529 цього Кодексу.

Стаття 539 МК України визначає порядок виконання постанови органу доходів і зборів про накладення штрафу. Так в разі оскарження постанови штраф повинен бути сплачений особою, яка вчинила порушення митних правил не пізніше 15 днів з дня залишення скарги (адміністративного позову) без задоволення. Отже постанова підлягала виконанню лише після винесення рішення апеляційним адміністративним судом.

Згідно ст. 553 МК України подання скарги (адміністративного позову) зупиняє виконання постанови у справі про порушення митних правил до закінчення розгляду скарги (адміністративного позову).

За змістом ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Пунктом 1 частини 2 цієї статті передбачено, що збитками, зокрема, є втрати, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

Отже, поняття «збитки» передбачає й реальні збитки, тобто фактичні витрати, які вже зроблені потерпілим.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Постанова в справі про порушення митних правил № 0162/40100/18 від 20.03.2018 року оскаржувалась позивачем в судовому порядку і на момент пред’явлення до виконання та відкриття виконавчого провадження фактично законної сили не набрала.

З метою уникнення негативних наслідків, які могли виникнути в процесі здійснення державним виконавцем примусових заходів виконання постанови, позивач вимушена була сплатити штраф про накладення адміністративного стягнення та виконавчий збір.

Пред’явлення ОСОБА_3 митницею ДФС постанови до примусового виконання під час перевірки її законності та обґрунтованості позбавило ОСОБА_1 права на добровільне виконання рішення органу доходів і зборів. Таким чином був порушений принцип добросовісності, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.

Посилання представників відповідачів про невжиття ОСОБА_1 дій спрямованих на зупинення виконавчих дій та уникнення негативних наслідків не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову з огляду на їх необґрунтованість.

Так, згідно ч.4 ст. 27 ЗУ "Про виконавчк провадження", державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Отже, зупинення виконавчого провадження з підстав оскардення постанови автоматично не зупиняло стягнення виконавчого збору збору, стягнення якого прямо впов"язане з відкриттям виконавчого провадження.

Позивачу спричинена майнова шкода в розмірі сплаченого виконавчого збору в сумі 3158,51 грн, саме через дії ОСОБА_3 митниці ДФС, тому компенсація цих коштів повинна бути здійснена в порядку ст. 22 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Суд приймає до уваги те, що закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 Протоколу 1 Конвенції за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13 червня 1979 року у справі «ОСОБА_10 проти Бельгії», п. 69). Поняття майно має автономне значення, яке, звичайно, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже, майно (рішення від 23 лютого 1995 року у справі «ОСОБА_11 унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів», п. 53). Під дію статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив. Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» («Федоренко проти України», «ОСОБА_12 проти України») на отримання майна, за наявності однієї з умов: - Якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право («Бурдов проти Росії», «ОСОБА_13 проти України»,, «Агрокомплекс проти України»); - Якщо є достатнє правове підґрунтя у національному законодавстві, що підтверджує вимогу («Брезовец проти Хорватії», «Рисовський проти України», «Кечко проти України», «Стреч проти Великобританії», «Москаль проти Польщі», «Сук проти Укрїни», «Федоренко проти України», «Україна-Тюмень проти України»). Протилежна позиція - «Копецький проти Словаччини», «Суханов та Ільченко проти України»

Також, майном в розумінні статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції вважаються: Права інтелектуальної власності, зокрема право на торгову марку («Балан проти Молдови» - підтверджене судом авторське право); - Акції товариств – при цьому, не лише в частині їх вартості, а й прав, які вони надають власнику: можливість непрямого контролю за активами товариства, право голосу та право впливати на товариство («Совтрансавто-Холдинг проти України»); - Право на здійснення підприємницької діяльності («Стебницький та «Комфорт» проти України»; «Тре Трактьорер Акцієнболяг проти Швеції» - скасування ліцензії на торгівлю алкогольними напоями; «Центро ОСОБА_14р.л. та ОСОБА_15 проти Італії» - невиділення ліцензованій телекомпанії в установлений ліцензією строк частот для здійснення телемовлення); - Клієнтура («ОСОБА_10 проти Нідерландів»); - Неодержаний прибуток, якщо його зароблено («Амбруозі проти Італії» - адвокат не зміг отримати гонорар по договору за виграну в суді справу «Кечко проти України» - вчитель не зміг отримати надбавку до зарплати). - Якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право («Бурдов проти Росії», «ОСОБА_13 проти України»,, «Агрокомплекс проти України»); Європейський суд з прав людини у справі «Півень проти України» [7] констатував порушення ст. 6 Конвенції та вказав на те, що невиконання рішення національного суду не може бути виправдане законодавчими недоліками, які роблять його виконання неможливим. У вказаній справі Європейський суд констатував відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, які покладені на органи виконавчої влади. Невиконання судового рішення державного суду також не повинно виправдовуватись відсутністю коштів у бюджеті країни. Відтак, у справі «Шмалько проти України» [8] Європейський суд відзначив, що орган державної влади країни не повинні посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання рішення суду про сплату заборгованості.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 Положення про ОСОБА_16 казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ від 15 квітня 2015 року № 215, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Казначейство України. Таким чином, казначейство виступає відповідачем у справах, пов'язаних з виплатою з державного бюджету певних коштів як особа, на яку законодавством покладено відповідальність за виконання державою відповідних бюджетних зобов'язань, а не як особа, відповідальна від імені держави за неправомірні дії.

ОСОБА_3 митниця ДФС не є суб’єктом відповідальності за заподіяну майнову шкоду.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що наявні підстави щодо захисту прав позивача, шляхом стягнення з Державної казначейської служби України 3658,51 грн майнової шкоди у вигляді сплаченого виконавчого збору.

Суд вважає, що внаслідок пред’явлення постанови до примусового виконання, позивачеві було спричинено моральну шкоду, що виразилась в душевних стражданнях у зв’язку із здійсненням відносно неї виконавчих дій.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди суд враховує характер неправомірних дій відповідача, глибину душевних та психічних страждань позивача, при визначенні розміру відшкодування судом враховуються вимоги розумності і справедливості.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявлена позивачем до відшкодування сума моральної шкоди в розмірі 500 грн не відповідає обставинам справи й ступеню його моральних страждань, у зв’язку з чим підлягає стягненню в меншому розмірі, а саме в сумі 300 грн, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 митниці ДФС.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів в рівних частинах підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 1409,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 76, 81, 259, 263-265, 273, 279 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 митниці ДФС, Державної казначейської служби України третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_8 відділ державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про стягнення збитків – задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування збитків 3158,51 грн (три тисячі сто п’ятдесят вісім гривень) 51 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 митниці ДФС на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 300,00 грн (триста гривень) 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_3 митниці ДФС та Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1409,60 грн (одна тисяча чотириста дев'ять гривень) 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 12.02.2019 року.

Позивач ОСОБА_1, адреса: м. Вінниця, вул. Вишенька, 19, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач ОСОБА_3 митниця ДФС, адреса: м. Вінниця, вул. Лебединського, 7, ЄДРПОУ 38717652.

Відповідач ОСОБА_16 казначейська служба України, адреса: м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646.

Третя особа ОСОБА_8 відділ державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, адреса: м. Вінниця, вул. Соборна, 15А, ЄДРПОУ 40143408.

Суддя :