ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 723/18/17

Провадження № 14-563цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача СитнікО. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - Національна академія внутрішніх справ,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 квітня 2017 року у складі судді Дедик Н. П. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 05 липня 2017 року у складі колегії суддів Яремка В. В., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.

у цивільній справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_3 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, та

УСТАНОВИЛА:

У січні 2017 року Національна академія внутрішніх справ звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що 01 вересня 2010 року ОСОБА_3 зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання Київського національного університету внутрішніх справ. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року № 1709-р «Про реорганізацію деяких вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ» Київський національний університет внутрішніх справ реорганізовано в Національну академію внутрішніх справ.

27 вересня 2010 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір № 10-663 про підготовку фахівця, відповідно до якого відповідач навчався за рахунок коштів державного бюджету і зобов'язався після закінчення навчання відпрацювати не менше трьох років за місцем розподілу, а у разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання - відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі.

З 01 вересня 2010 року по 15 березня 2014 року відповідач відповідно до умов договору перебував на державному забезпеченні харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням та житлом із наданням комунальних послуг.

ОСОБА_3 отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки «Правознавство» освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» та диплом бакалавра, що підтверджується наказом Національної академії внутрішніх справ від 15 березня 2014 року № 342. У подальшому, відповідно до умов договору відповідача направлено для проходження служби до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області (далі - УМВС України в Чернівецькій області).

29 жовтня 2015 року наказом УМВС України в Чернівецькій області № 261 о/с відповідача звільнено із органів внутрішніх справ у запас збройних сил за порушення дисципліни.

Національна академія внутрішніх справ просила стягнути з ОСОБА_3 вартість витрат, пов'язаних з його утриманням у навчальному закладі, у розмірі 38 420,38 грн.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 квітня 2017 року позов Національної академії внутрішніх справ задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Національної академії внутрішніх справ вартість витрат, пов'язаних з його утриманням у навчальному закладі, у розмірі 38 420,38 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 05 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 квітня 2017 року залишено без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, щовідповідач звільнений з органів внутрішніх справ після закінчення навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі, тому відповідно до умов договору від 27 вересня 2010 року № 10-663 про підготовку фахівця він зобов'язаний відшкодувати понесені фактичні витрати, пов'язані з його утриманням у навчальному закладі.

У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи, наведені у касаційній скарзі

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки не врахували, що спори з приводу стягнення витрат, пов'язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Крім того, позивач не має повноважень на пред'явлення вимоги про відшкодування витрат, здійснених за рахунок державного бюджету.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У вересні 2017 року Національна академія внутрішніх справ подала заперечення на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просила рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 21 листопада 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оскільки одним із доводів касаційної скарги ОСОБА_3 є посилання на порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, що і було підставою для передачі справи до Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена в частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Частиною третьою статті 6 КАС України передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 15 частини першої статті 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

05 серпня 2010 року наказом № 562 Київського національного університету внутрішніх справ, правонаступником якого є Національна академія внутрішніх справ, ОСОБА_3 зараховано з 01 вересня 2010 року курсантом першого курсу денної форми навчання за державним замовленням за спеціальністю «Правознавство» (а. с. 16).

27 вересня 2010 року між Київським національним університетом внутрішніх справ, правонаступником якого є Національна академія внутрішніх справ, та ОСОБА_3 укладено договір № 10-663 про підготовку фахівця у Київському національному університеті внутрішніх справ (а. с. 13?15).

15 березня 2014 року наказом Національної академії внутрішніх справ № 342 курсантів за професійним спрямуванням «слідчі» Навчально-наукового інституту підготовки фахівців для експертно-криміналістичних підрозділів визнано такими, які закінчили Національну академію внутрішніх справ у 2014 році, отримали базову вищу освіту за напрямом підготовки «Правознавство» (6.030401) освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» та видано ОСОБА_3 диплом бакалавра (диплом бакалавра з відзнакою) за кваліфікацією бакалавр права (а. с. 17).

За змістом статті 9 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII), чинного на час виникнення спірних правовідносин, на курсантів, слухачів, ад'юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, поширюються права і обов'язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 565-XII працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.

Відповідно до статті 18 Закону № 565-XII підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує Міністерство внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Встановлено, що 29 жовтня 2015 року лейтенанта міліції ОСОБА_3, слідчого слідчого відділення Першотравневого районного відділу УМВС України в Чернівецькій області, який перебував на посаді, що відноситься до публічної служби, звільнено із органів внутрішніх страв у запас за порушення дисципліни. При цьому відповідач не відпрацював три роки, як це було визначено умовами договору від 27 вересня 2010 року № 10-663 про підготовку фахівцяу вищому навчальному закладі.

Суди першої й апеляційної інстанцій зробили висновок, що спір виник у результаті невиконання відповідачем цивільно-правової угоди, внаслідок чого у нього виникло зобов'язання відшкодувати вартість навчання, тому вирішення цього спору належить до компетенції цивільного суду.

З таким висновком Велика Палата Верховного Суду не погоджується, оскільки спори, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат, відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві в силу вимог статті 17 КАС України (статті 19 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року), якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Аналогічний висновок зроблено у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18), у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 461/5577/15-ц (провадження № 14-18цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15 (провадження № 11-750апп18) та інших постановах, що свідчить про усталену практику розгляду вказаної категорії спорів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 липня 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

Крім того, ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне утвердити правову визначеність щодо порядку розгляду вказаної категорії справ.

Із урахуванням викладеного, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому суд першої інстанції та апеляційний суд, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, діяли не як суди, встановлені законом. Велика Палата Верховного Суду вбачає наявність підстав для скасування таких рішень та закриття провадження у справі з роз'ясненням позивачу права на звернення до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України визначено, що суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.

З огляду на викладене обґрунтованими є доводи касаційної скарги ОСОБА_3 щодо порушення судами правил предметної юрисдикції, тому зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 141, 255, 402, 409, 414-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 05 липня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_3 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима І.В. Саприкіна

В. І. Данішевська О.С. Ткачук

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В. С. Князєв О.Г. Яновська

Л.М. Лобойко