ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 545/2246/15-ц
Провадження № 14-639цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_3,
заінтересована особа - головний державний виконавець Полтавського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (далі - Полтавський РВ ДВС ГТУЮ у Полтавській області),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3
на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 28 липня 2017 року у складі судді Гальченко О. О. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року у складі колегії суддів Абрамова П. С., Лобова О. А., Мартєва С. Ю.
у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії та рішення головного державного виконавця Полтавського РВ ДВС ГТУЮ у Полтавській області щодо прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, визнання неправомірною та скасування цієї постанови, зобов'язання здійснити перерахунок виконавчого збору, та
УСТАНОВИЛА:
У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою, у якій просив визнати неправомірними дії головного державного виконавця Полтавського РВ ДВС ГТУЮ у Полтавській області ПушкаР.А. щодо прийняття постанови від 24 квітня 2017 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 6 470,29 грн у виконавчому провадженні № 52071759, визнати зазначену постанову неправомірною та скасувати її.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що до відкриття 04 жовтня 2016 року виконавчого провадження № 52071759 він сплатив заборгованість за кредитним договором у розмірі 32 352,00 грн, тому виконавчий збір становить 3 235,09 грн.
Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 28 липня 2017 року відмовлено у прийнятті до розгляду скарги ОСОБА_3, оскільки її розгляд належить до компетенції відповідного адміністративного суду.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 28 липня 2017 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції у своїй постанові зазначив, що відповідно до частини другої статті 74 ЗаконуУкраїни від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвали судів першої й апеляційної інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи, наведені в касаційній скарзі
Касаційну скаргу мотивовано тим, що скарга подана на постанову про стягнення виконавчого збору, стягнутого під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), тому суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відмовили у прийнятті скарги.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 18 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону Українивід 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Встановлено, що постановою державного виконавця Полтавського РВ ДВС ГТУЮ у Полтавській області ПушкаР.А. від04 жовтня 2016 року відкрито виконавче провадження № 52071759 з виконання виконавчого листа, виданого 10 серпня 2016 року Полтавським районним судом Полтавської області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 64 704,00 грн (а. с. 19).
02 березня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Полтавського РВ ДВС ГТУЮ у Полтавській області із заявою про закриття виконавчого провадження № 52071759 у зв'язку з виконанням рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 09 лютого 2016 року у повному обсязі згідно з квитанціями за період з березня 2016 року по лютий 2017 року (а. с. 7).
Постановою головного державного виконавця Полтавського РВ ДВС ГТУЮ у Полтавській області Пушка Р.А. від 24 квітня 2017 року стягнуто з ОСОБА_3 виконавчий збір у розмірі 6 470,29 грн у виконавчому провадженні № 52071759 (а. с. 20).
Вважаючи, що розрахунок розміру виконавчого збору проведено неправильно, ОСОБА_3у липні 2017 року звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця та просив визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця від 24 квітня 2017 року.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону.
Оскільки ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця у липні 2017 року, на спірні правовідносини поширюється саме Закон № 1404-VIII, згідно зі статтею 1 якоговиконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18).
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок, що скарга ОСОБА_3 на дії державного виконавця не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а належить до компетенції адміністративного суду.
Підстав для висновків, що суди порушили правила предметної чи суб'єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 28 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.М. Ситнік
Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко
С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
В. В. Британчук Л.І. Рогач
Д. А. Гудима І.В. Саприкіна
В. І. Данішевська О.С. Ткачук
О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
В. С. Князєв О.Г. Яновська
Л.М. Лобойко
