ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 березня 2019 року № 826/10547/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді-доповідача Келеберди В.І., суддів Амельохіна В.В., Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2

до Державного агентства резерву України

про визнання протиправним та скасування наказу від 29 травня 2017 року № 64-к, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу з надбавками та преміями, та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи:

ОСОБА _2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного агентства резерву України (далі - Держрезерв) та з урахуванням збільшення позовних вимог остаточно просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Держрезерву від 29 травня 2017 року № 64-к, відповідно до якого його звільнено із займаної посади, поновити його на посаді начальника відділу зерна та продовольчих товарів управління державних резервів, відшкодувати надбавки та премії в сумі 35 000 грн., стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 305 565,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що оскаржуваним наказом до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з займаної посади за виявлені під час службового розслідування порушення вимог чинного законодавства за пунктом 2.7 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», невиконання та неналежне виконання службових обов'язків. Проте, позивач стверджує, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки йому не надано можливості ознайомитися з матеріалами службового розслідування, не вчасно вручено висновок про його результати, не забезпечено можливості вчасно подати свої пояснення з приводу виявлених порушень, а дійсними підставами звільнення слугують особисті неприязні стосунки між ним та керівництвом та упереджене ставлення голови Держрезерву.

Отже, посилаючись на обставини порушення відповідачем процедури проведення службового розслідування та незаконність підстав його звільнення з посади, позивач звертається до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 30 серпня 2017 року відкрито провадження у справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні.

Відповідач у справі - Держрезерв, 26 вересня 2017 року подав до суду заяву про закриття справи з підстав розгляду Окружним адміністративним судом міста Києва іншої адміністративної справи № 826/4714/17 за позовом ОСОБА_2 до Держрезерву, у якій серед іншого позивач заявляє позовну вимогу про скасування наказу від 29 травня 2017 року № 64-к, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Розглянувши подану заяву, суд відмовляє у її задоволенні за відсутності підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки встановив, що у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва знаходилася справа № 826/4714/17 за позовом ОСОБА_2 до Державного агентства резерву України про визнання незаконними та скасування наказів № 13-к від 08 лютого 2017 року та №41-к від 24 березня 2017 року, відповідного до яких позивачу оголошувалися догани. В зазначеній справі ухвалені судові рішення першої та апеляційної інстанцій. Водночас, протиправність та наявність підстав для скасування наказу № 64-к від 29 травня 2017 року, відповідно до якого позивача звільнено з займаної посади, та який є предметом розгляду у даному адміністративному провадженні, судом раніше не досліджувалися, рішення з цього приводу не ухвалювалися.

Крім того, позивачем 22 листопада 2017 року подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначається, що зазначений строк пропущено з поважних причин, оскільки позивач у межах місячного строку, визначеного частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час подачі заяви), намагався збільшити позовні вимоги в адміністративній справі № 826/4714/17, додавши до них вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу від 29 травня 2017 року №64-к, проте, судом було відмовлено йому у задоволенні поданої заяви, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом лише 21 серпня 2017 року.

Суд вважає такі пояснення позивача логічними та підтвердженими, у зв'язку з чим заяву позивача задовольняє та поновлює йому строк звернення до суду на підставі частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач у справі подав заперечення проти позовних вимог, в яких зазначає, що підстави для видачі оскаржуваного наказу є законними, процедура проведення службового розслідування була дотримана, позивач своєчасно ознайомлений із висновком комісії, тому його твердження спростовуються наданими до матеріалів справи документальними доказами.

В судовому засіданні 06 грудня 2017 року, у яке з'явився позивач, уповноважені представники позивача та відповідача, суд після заслуховування пояснень сторін перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження на підстав наявних у матеріалах доказів.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та викладено його у новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України у новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши пояснення позивача, представників позивача та відповідача, наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

З грудня 2005 року ОСОБА_2 працював на посаді начальника відділу продовольчих товарів Департаменту Державного резерву (наказ №463-К від 15 грудня 2005 року), з 06 жовтня 2015 року - на посаді начальника відділу зерна та продовольчих товарів Управління державних резервів Держрезерву (наказ №159-К від 05 жовтня 2015 року).

Наказом Державного агентства резерву України від 08 лютого 2017 року №13-к за неналежне виконання та невиконання посадових обов'язків, а саме: неналежної організації ведення обліку у відділі зерна та продовольчих товарів Управління державних резервів; виникнення розбіжностей щодо облікових даних та фактичної наявності зерна державного резерву на підприємствах системи Держрезерву та пунктах відповідального зберігання; бездіяльності відносного організації роботи у сфері контролю за якісним станом та умовами зберігання матеріальних цінностей державного резерву у 2016 році, до начальника відділу зерна та продовольчих товарів Управління державних резервів ОСОБА_2 на підставі статей 64, 66, 69, 72 Закону України «Про державну службу» застосовано дисциплінарне стягнення, зокрема оголошено догану.

Наказом Державного агентства резерву України від 24 березня 2017 року №41-к за неналежне виконання та невиконання посадових обов'язків, а саме: незабезпечення виконання покладених на відділ завдань та функцій з організації виконання затверджених Кабінетом Міністрів України завдань щодо формування, зберігання, розміщення, відпуску, використання, поновлення та освіження (поновлення) запасів зерна та продовольчих товарів державного резерву; невжиття відповідних заходів стосовно підприємств - відповідальних зберігачів зерна державного резерву щодо здійснення організаційних заходів з проведення відпуску та закладання запасів зерна державного резерву, до начальника відділу зерна та продовольчих товарів Управління державних резервів ОСОБА_2 на підставі статей 64, 66, 69, 72 Закону України «Про державну службу» застосовано дисциплінарне стягнення, оголошено догану.

У подальшому позивач, вважаючи вищевказані накази про накладення дисциплінарного стягнення протиправними, звернувся з адміністративним позовом до суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року у справі № 826/4714/17 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Державного агентства держрезерву України про визнання незаконними та скасування наказів (стосовно оголошення догани), стягнення моральної шкоди.

Проте, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року зазначене рішення суду першої інстанції від 27 лютого 2018 року скасовано, прийнято нове рішення, відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, визнано протиправними та скасовано накази Держрезерву № 13-к від 08 лютого 2017 року та № 41-к від 24 березня 2017 року про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року оскаржено Держрезервом до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розгляд касаційної скарги триває.

З матеріалів особової справи ОСОБА_2, наданої на запит суду, вбачається, що наказом Держрезерву від 29 травня 2017 року № 64-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2» за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 7 частини другої статі 65 Закону України «Про державну службу» - перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення, а саме: під час відсторонення від виконання обов'язків за посадою начальника відділу зерна та продовольчих товарів Управління державних резервів, направлення доповідних записок з питань основної діяльності відділу до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України без повідомлення своїх безпосереднього та прямого керівників, за власним підписом, як посадової особи - начальника відділу, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та звільнено з займаної посади державної служби 29 травня 2017 року.

З 29 травня 2017 року припинено державну службу ОСОБА_2 відповідно до пункту 4 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Зазначений наказ оскаржує позивач у даній справі, вважає його незаконним по суті, протиправним та таким, що винесений з порушеннями процедури проведення службового розслідування, з не дотриманням його прав, зокрема, щодо надання пояснень, що і є предметом розгляду суду.

Винесенню оскаржуваного наказу передували такі події.

Наказом Держрезерву від 18 квітня 2017 року № 53-к «Про відкриття дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_2» відсторонено позивача від виконання обов'язків начальника відділу зерна та продовольчих товарів Управління державних резервів з покладенням тимчасово таких обов'язків на іншу особу, наказано дисциплінарній комісії розпочати дисциплінарне провадження (т.3 а.с. 30).

Виходячи з протоколу № 4 засідання дисциплінарної комісії Державного агентства резерву України від 18 квітня 2017 року, з метою об'єктивного встановлення у діях начальника відділу зерна та продовольчих товарів Управління державних резервів ОСОБА_2 наявності чи відсутності у діях державного службовця дисциплінарного проступку, розпочато службове розслідування за обставинами, викладеними у скарзі та зверненнях ОСОБА_2 до Мінекономрозвитку, Національного агентства України з питань державної служби стосовно вилучення у нього комп'ютерної техніки та засобів зв'язку особисто Головою Держрезерву, що були направлені позивачем під час його тимчасового відсторонення від виконання обов'язків.

В матеріалах службового розслідування містяться пояснення: позивача ОСОБА_2, начальника Управління державних резервів ОСОБА_12., Голови Держрезерву ОСОБА_4, головних спеціалістів відділу зерна та продовольчих товарів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

За результатами службового розслідування складено висновки від 18 та 22 травня 2017 року, виходячи зі змісту яких ОСОБА_2 двічі (16 лютого та 17 березня 2017 року) під час відсторонення від виконання обов'язків за посадою начальника відділу зерна та продовольчих товарів Управління державних резервів направлено доповідні записки з питань основної діяльності відділу до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України без повідомлення своїх безпосередніх керівників, зокрема, заступника начальника Управління державних резервів - начальника відділу промислових товарів та нафтопродуктів ОСОБА_9, начальника Управління державних резервів ОСОБА_12., Голови Держрезерву ОСОБА_4

Зазначені службові записки підписані особисто ОСОБА_2 як начальником відділу зерна та продовольчих товарів Управління державних резервів.

Також встановлено, що 20 лютого 2017 року виконуюча обов'язки начальника відділу ОСОБА_8 у присутності головного спеціаліста ОСОБА_10 - голови дисциплінарної комісії, та головного спеціаліста ОСОБА_11 - члена дисциплінарної комісії, повідомила, що ОСОБА_2, не зважаючи на відсторонення від виконання обов'язків, постійно в першочерговому порядку, за сприяння спеціаліста відділу отримує та опрацьовує вхідну та вихідну кореспонденцію з питань діяльності відділу.

Крім того, у висновках зазначено, що у скарзі до Національного агентства України з питань державної служби від 28 березня 2017 року, що стала підставою для проведення за ініціативою Нацагентства службового розслідування щодо Голови Держрезерву ОСОБА_4, ОСОБА_2 засвідчено факти неодноразових проявів неповаги та особистої неприязні до нього з боку Голови, як-то: не допуск на робоче місце, вилучення особисто ОСОБА_4 комп'ютерної техніки та засобів зв'язку). Проте, такі факти спростовані письмовими поясненнями працівників Держрезерву, відібраними в рамках службового розслідування.

За висновками відповідача своїми діями ОСОБА_2 наніс шкоду авторитету та репутації Держрезерву в особі Голови ОСОБА_4, що свідчить про вчинення ОСОБА_2 дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 2, 7 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», а саме: порушення правил етичної поведінки державних службовців та перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення.

На підставі висновків від 18 та 22 травня 2017 року складено подання дисциплінарної комісії від 22 травня 2017 року з пропозицією притягнути ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби.

Окремим дорученням Голови Держрезерву ОСОБА_4 від 24 травня 2017 року ОСОБА_2 запропоновано надати письмові пояснення щодо фактів та обставин порушення правил етичної поведінки державних службовців та перевищення службових повноважень, викладених в матеріалах дисциплінарної справи.

Окреме доручення отримано ОСОБА_2 29 травня 2017 року та у той же день надані письмові заперечення щодо дисциплінарного проступку, у якому позивачем зазначено, що відповідно до Закону України «Про державну службу» він, як державний службовець, зобов'язаний звернутися для забезпечення законності до центрального органу державної влади у разі виявлення порушень вимог цього Закону з боку посадових осіб, що він і зробив.

В матеріалах особової справи міститься Акт від 29 травня 2017 року про порушення ОСОБА_2 Правил внутрішнього службового розпорядку, з якого вбачається, що у зазначену дату позивач без попередження прямого та безпосереднього керівників залишив робоче місце та адміністративну будівлю Держрезерву.

В цій частині позивачем пояснено, що 29 травня 2017 року після отримання пропозиції щодо надання пояснень, о 16 год. 40 хв. одразу після надання письмових заперечень, він був доставлений до Центрального клінічного госпіталю з гіпертонічним кризом для стаціонарного лікування, у зв'язку з чим не мав можливості ознайомлюватися з матеріалами службового розслідування, користуватися іншими правами, наданими йому трудовим законодавством.

Обставини госпіталізації позивача підтверджується матеріалами справи, зокрема, наданим листком тимчасової непрацездатності серії АДА № 624837, виписним епікризом про проходження лікування з 29 травня по 02 червня 2017 року (т.4 а.с. 20-22).

Оцінюючи правовідносини, що склалися між сторонами, виходячи з встановлених вище обставин, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 65 Закону України «Про державну службу» визначено, що підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Згідно пункту 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» визначено, що дисциплінарними проступками є невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень.

Перелік дисциплінарних стягнень наведено у статті 66 Закону України «Про державну службу».

Відповідно до статті 77 Закону України «Про державну службу» рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі.

Відповідач вважає, що перевіркою підтверджено наявність у діях державного службовця дисциплінарного проступку, водночас суд з такими твердженнями не погоджується, оскільки з досліджених матеріалів справи та поданих відповідачем доказів, не вбачається конкретного визначення дисциплінарного проступку, який вчинив позивач.

Так, суть висунутих відповідачем аргументів щодо порушення позивачем правил етичної поведінки державних службовців та перевищення службових повноважень на думку суду фактично зводиться до здійснення в період відсторонення від посади ОСОБА_2 дій, направлених на повідомлення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Нацагентства України з питань державної служби про необхідність вчинення певних дій для ліквідації наявних та виявлених порушень, зокрема щодо запобігання нанесення збитків державі, про жахливий стан при зберіганні зерна та необхідність проведення аудиторської перевірки щодо обліку зерна та активів зачистки списання природних утрат зерна.

При цьому, відповідач вважає, що такими діями позивач наніс шкоду авторитету та репутації Держрезерву в особі Голови ОСОБА_4 та кваліфікує його дії як порушення правил етичної поведінки державних службовців та перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про державну службу» у разі виявлення державним службовцем під час його службової діяльності або поза її межами фактів порушення вимог цього Закону з боку державних органів, їх посадових осіб він зобов'язаний звернутися для забезпечення законності до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Виходячи із зазначеної норми, Закон зобов'язує державного службовця повідомити такі факти навіть поза межами його службової діяльності, а отже, направляючи до вищестоящих органів повідомлення про виявлені на його думку порушення в період відсторонення від виконання обов'язків, ОСОБА_2 своїх безпосередніх обов'язків за посадою не виконував, та у цій частині вимог законодавства не порушував, через що не міг бути притягнутим до дисциплінарної відповідальності за «невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків».

Також суд зазначає, що обставини ознайомлення позивача із вхідною кореспонденцією в період його відсторонення від виконання обов'язків за посадою, на які посилається відповідач, не свідчать про безпосереднє виконання ним таких обов'язків.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні законні підстави для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з державної служби, шляхом прийняття оскаржуваного наказу №64-к від 29 травня 2017 року, оскільки звертаючись до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Нацагентства України з питань державної служби, позивач правомірно спирався на положення частини другої статті 8 Закону України «Про державну службу». Протилежного відповідачем доведено не було, тому оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Статтею 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки судом встановлено протиправність наказу від 29 травня 2017 року № 64-к про звільнення ОСОБА_2 з займаної посади державної служби та припинення державної служби, зазначені обставини прямо вказують на наявність правових підстав для поновлення позивача на роботі на посаді начальника відділу зерна та продовольчих товарів Управління державних резервів Державного агентства резерву України з 29 травня 2017 року та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується відповідно до вимог пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 8, відповідно до якого нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

З довідки про доходи від 31 липня 2018 року вбачається, що заробітна плата позивача (у березні 2017 року) складається з окладу - 5 959,09 грн., доплати за ранг - 604,55 грн., надбавки за вислугу років - 2 979, 55 грн., що разом без урахування інших доплат, надбавок та премій складає 9 543,19 грн. При цьому суд не бере до уваги дані за квітень 2017 року, оскільки ОСОБА_2 в цей період перебував у відпустці і нарахування провадилися лише за фактично відпрацьований час.

За відсутності інших відомостей щодо складових заробітної плати ОСОБА_2, суд виходить саме із вирахуваної суми середньомісячної заробітної плати у розмірі 9 543,19 грн.

Виходячи з цього, середньоденний заробіток позивача становив 9 543,19 грн./ 22 робочих дні = 433, 78 грн.

Як вбачається з позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, тобто починаючи з 30 травня 2017 року, отже кількість робочих днів у період вимушеного прогулу починаючи з 30 травня 2017 року і по день ухвалення рішення становить 459 дня.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: з 30 травня 2017 року по 28 березня 2019 року становить: 433,78 х 459 = 199 105, 02 грн., який суд вважає за необхідне задовольнити.

В частині стягнення з відповідача суми надбавок та премій позов задоволенню не підлягає, оскільки надбавка за вислугу років вже врахована під час визначення суми середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, які підлягають стягненню на користь позивача, а стосовно інших надбавок, то позивач не конкретизує, що саме він має на увазі, та не підкріплює такі вимоги достатніми доказами. Стосовно премій суд зазначає, що їхній розмір, а також працівників, яким має бути нарахована премія, визначається керівництвом роботодавця згідно відповідного Положення про преміювання.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України особам гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Згідно із статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Дану частину позовних вимог позивач мотивував тим, що він неправомірно був притягнений до дисциплінарної відповідальності, порушені були його права та гарантії як державного службовця, у зв'язку з чим він гостро переживав за стан справ на роботі та нанесення ймовірних збитків державі. Крім того, позивач вважав себе незахищеним від свавілля Голови Держрезерву ОСОБА_4 Розмір моральної шкоди позивач оцінив у 20 000,00 грн.

Водночас, позивач не пов'язує протиправність дій відповідача із станом свого здоров'я, не зазначає обставин понесення моральних чи фізичних страждань, тобто не надає доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди протиправною поведінкою відповідача, розмір шкоди визначено без посилання на докази, без підтвердження наявності причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправною поведінкою відповідача, у зв'язку із чим суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду справи суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) рішення:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши позовні вимоги на предмет дотримання відповідачем положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що відповідач діяв необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не пропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання пропорційним. Суд у своїх рішеннях підкреслює, що Конвенція у цілому вимагає збереження балансу між інтересами суспільства і основними правами людини. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даній справі відповідачем не доведено правомірності підстав звільнення ОСОБА_2 з посади та загалом з державної служби, зазначених у наказі від 29 травня 2017 року № 64-к.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Отже, у даній справі позивач, подаючи позов про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу звільнений від сплати судового збору в силу закону.

Водночас, заявляючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, позивачем сплачено 640 грн. судового збору.

Згідно приписів частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди судом відмовлено, а в іншій частині позову позивач не сплачував судовий збір та не заявляє про понесення інших судових витрат, суд відносить судові витрати у даній справі за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Державного агентства резерву України про визнання протиправним та скасування наказу від 29 травня 2017 року № 64-к, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу з надбавками та преміями, та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державного агентства резерву України від 29 травня 2017 року № 64-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2».

Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника відділу зерна та продовольчих товарів Управління державних резервів Державного агентства резерву України, а також поновити державну службу ОСОБА_2 з 29 травня 2017 року.

Стягнути з Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 травня 2017 року по 04 лютого 2019 року у розмірі 199 105 грн. 02 коп. (сто дев'яносто дев'ять сто п'ять тисяч грн. 02 коп.) за вирахуванням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника відділу зерна та продовольчих товарів Управління державних резервів Державного агентства резерву України та стягнення з Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9 543,19 грн. (дев'ять тисяч п'ятсот сорок три грн. 19 коп.).

В решті позовних вимог відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок коштів Державного бюджету України.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_2, адреса: АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, тел. НОМЕР_2.

Відповідач : Державне агентство резерву України, адреса: 01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28 тел.+380442262264, код ЄДРПОУ 37472392, електронна пошта: document@gosrezerv.gov.ua.

Суддя -доповідач В.І. Келеберда

Судді В.В. Амельохін

І.А. Качур

Суддя