ПОСТАНОВА

Іменем України

26 березня 2019 року

м. Київ

справа №569/13604/16-а

адміністративне провадження №К/9901/33608/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Бучик А.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 569/13604/16-а

за позовом ОСОБА_2 до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (далі - Рівненське ОУ ПФУ) про визнання дій незаконними, скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Рівненського ОУ ПФУ

на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 07 березня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Кучиної Н.Г. та

ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Моніча Б.С., суддів Котік Т.С., Охрімчук І.Г., -

ВСТАНОВИВ:

24 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням змінених позовних вимог, просив:

- визнати незаконними дії відповідача щодо припинення з 01 липня 2016 року виплати пенсії, призначеної з 02 жовтня 2006 року за вислугою років довічно та виведення переплати пенсії в сумі 578 782 грн 22 коп. за період з 24 грудня 2011 року по 30 червня 2016 року;

- скасувати розпорядження, без номера, про припинення йому виплати пенсії від 01 липня 2016 року;

- скасувати розпорядження, без номера, про припинення виплати йому пенсії від 01 серпня 2016 року;

- скасувати розпорядження від 13 вересня 2016 року № 802851 про припинення виплати йому пенсії;

- скасувати розпорядження, без номера та вказаної дати про виведення переплати пенсії;

- відновити виплату пенсії за вислугою років з 01 липня 2016 року та стягнути 100 000 моральної шкоди.

Позов ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що право на пенсійне забезпечення за вислугою років ним використано ще 02 жовтня 2006 року, оскільки саме з цього часу йому призначено даний вид пенсії довічно, а тому звільнення його з роботи в порядку дисциплінарного стягнення з позбавленням класного чину, не позбавляє його права на вже призначену пенсію. Також, позивач вказує на те, що він не був звільнений з роботи у зв'язку із засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, що свідчить про протиправність дій та рішень відповідача.

Рівненський міський суд Рівненської області постановою від 07 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року, частково задовольнив позовні вимоги:

- визнав протиправними дії ОУ ПФУ щодо припинення з 01 липня 2016 року виплати пенсії, призначеної з 02 жовтня 2006 року за вислугою років довічно та виведення переплати пенсії в сумі 578 782 грн 22 коп. за період з 24 грудня 2011 року по 30 червня 2016 року;

- скасував розпорядження, без номера, про припинення виплати пенсії ОСОБА_2 від 01 липня 2016 року;

- скасував розпорядження, без номера, про припинення виплати пенсії ОСОБА_2 від 01 серпня 2016 року;

- скасував розпорядження від 13 вересня 2016 року № 802851 про припинення виплати пенсії ОСОБА_2;

- скасував розпорядження, без номера та вказаної дати про виведення переплати пенсії ОСОБА_2

- зобов'язав Рівненське ОУ ПФУ відновити виплату пенсії ОСОБА_2 за вислугою років з 01 липня 2016 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Ухвалюючи таке рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що стаття 50-1 Закону України від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ «Про прокуратуру (далі - Закон № 1789-XII; Закон про прокуратуру 1991 року), на яку посилається відповідач, містить два різні випадки позбавлення пенсійного забезпечення працівників прокуратури, а саме:

- право на пенсійне забезпечення за вислугою років втрачають особи, звільнені з роботи в порядку дисциплінарного стягнення з позбавленням класного чину або позбавлені класного чину за вироком суду;

- право на одержання пенсії, передбаченої цією статтею, позбавляються особи, звільнені з роботи у зв'язку із засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння.

На думку судів попередніх інстанцій, у першому випадку законодавець передбачає втрату права на пенсійне забезпечення за вислугою років для осіб, які ще його не набули, а в другому випадку - втрачається право на одержання вже призначеної пенсії за вислугою років.

12 червня 2017 року Рівненське ОУ ПФУ звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 07 березня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що позивач втратив право на отримання пенсії за вислугу років, як прокурорський працівник, оскільки його було звільнено з органів прокуратури за вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури з позбавленням його класного чину. А оскільки позивачу було відоме про його звільнення, та у з зв'язку із неповідомленням про вказану обставину пенсійний орган, суми пенсій, виплачені надміру внаслідок вказаних зловживань з боку позивача підлягають поверненню.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 червня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

11 липня 2017 року до суду касаційної інстанції надійшли заперечення позивача на вказану касаційну скаргу, в яких представник ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12 лютого 2019 року призначив вказану справу до розгляду в судовому засіданні на 05 березня 2019 року. У зв'язку із неприбуттям у судове засідання учасників справи, розгляд справи було перенесено на 26 березня 2019 року, про що позивачу та відповідачу у цій справі було надіслано повістку-повідомлення.

Пунктом 2 частини другої статті 345 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку із неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання, Верховний Суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження за наявним у справі матеріалами та заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що 02 жовтня 2006 року відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у редакції, чинній на час призначення пенсії) ОСОБА_2 було призначено пенсію за вислугу років довічно, виходячи з розрахунку 90 відсотків від розміру середньомісячної заробітної плати посади першого заступника прокурора Рівненської області.

З часу призначення пенсії ОСОБА_2 продовжував працювати в органах прокуратури.

Наказом від 23 травня 2011 року № 2086к про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури прокурора Ківерцівського району Волинської області звільнено з займаної посади з позбавленням його класного чину ( а.с. 11).

14 грудня 2011 року відносно нього заступником Генерального прокурора України було порушено кримінальну справу за частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України.

На даний час вказана кримінальна справа розглядається в Рівненському міському суді.

16 червня 2016 року в зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури ОСОБА_2 звернувся до Рівненського міського суду з адміністративним позовом про визнання незаконними дій Рівненського ОУ ПФУ щодо відмови у проведенні йому з грудня 2015 року перерахунку пенсії відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції чинній на час призначення пенсії), виходячи з розрахунку 90% від середньої заробітної плати без обмеження її максимального розміру, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 від 09.12.2015 року.

Під час судового розгляду даної справи ОСОБА_2 стало відомо, що Рівненським ОУ ПФУ йому було припинено виплату пенсії.

15 серпня 2016 р. ОСОБА_2 звернувся з письмовим зверненням про причини припинення виплати пенсії до відповідача .

Листом від 23 вересня 2016 року №818/10 Рівненське ОУ ПФУ повідомило ОСОБА_2, що йому припинено виплату пенсії на підставі статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, мотивуючи це тим, що його згідно із записами трудової книжки з 23 грудня 2011 року звільнено з посади прокурора Ківерцівського району Волинської області в порядку дисциплінарного стягнення з позбавленням класного чину. У зв'язку з цим, із зазначеної дати останній втратив право на пенсійне забезпечення за вислугою років, а тому виплату пенсії за вислугою років йому припинено з 01 липня 2016 року.( а.с. 6).

З розпорядження без номера та дати вбачається , що ОСОБА_2 з 24 грудня 2011 по 30 червня 2016 року виведено переплату пенсії в сумі 578 782 грн 22 коп, що підлягає відшкодуванню на рахунок Пенсійного фонду України.( а.с. 7, 53)

З розпорядження без номера від 01 липня 2016 року вбачається, що ОСОБА_2 припинено пенсію до з'ясування ( а.с. 9)

З розпорядження без номера від 01 серпня 2016 року вбачається, що ОСОБА_2 припинено пенсію до з'ясування ( а.с. 10)

З розпорядження від 13 вересня 2016 року № 802851 вбачається, що ОСОБА_2 припинена виплата пенсії за вислугою років (а.с.57).

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В Україні правове регулювання відносин пенсійного забезпечення здійснюється на підставі Конституції України, відповідно до якої виключно законами України визначаються форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Умови та порядок призначення, перерахунок і виплата пенсій встановлюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та іншими законами України.

Право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

Згідно зі статтею 46 Конституції України це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Зміст права громадян на пенсійне забезпечення полягає в їх матеріальному забезпеченні шляхом надання різноманітних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, у разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 4 Закону № 1058-ІV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Закон № 1058-ІV регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно Законом № 1058-ІV визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (стаття 5 Закону № 1058-ІV).

Спеціальні умови пенсійного забезпечення за особливостями професійного статусу особи передбачені, зокрема, Законом про прокуратуру 1991 року та Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII, Закон про прокуратуру 2014 року, відповідно).

При введенні в дію Закону № 1058-ІV збережено пільгове пенсійне забезпечення, передбачене Законом № 1788-ХІІ, у частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і пенсію за вислугу років. Наявність таких пенсій пояснюється особливістю окремих професій і складними умовами праці. Пенсія за вислугу років - це пенсійна виплата, що є регулярним (щомісячним) грошовим забезпеченням окремих категорій громадян зі спеціальною правоздатністю, у зв'язку з тривалою професійною діяльністю.

Пенсії за вислугу років встановлюються категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Цей вид пенсії слугує формою матеріального забезпечення осіб, які через специфічний характер своєї професії потребують, на думку законодавця, додаткового або підвищеного соціального захисту з поміж інших категорій громадян. На відміну від пенсії за віком пенсії за вислугу років призначаються чітко визначеному в законодавстві колу осіб, в тому числі і прокурорам.

На час призначення пенсії позивачу пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих врегульовувалось положеннями статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, відповідно до якої й було призначено пенсію позивачу у 2006 році.

Закон про прокуратуру 1991 року було доповнено цією статтею відповідно до Закону України від 26 листопада 1993 року № 3662-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про прокуратуру»».

З моменту доповнення Закону № 1789-ХІІ статтею 50-1 до часу виникнення спірних відносин, вказана норма неодноразово змінювалась, шляхом, зокрема, викладення її у новій редакції, внесення змін та доповнень.

Так, відповідно до частини одинадцятої статті 50-1 вказаного Закону (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин, у 2016 році) особи, звільнені з роботи в порядку дисциплінарного стягнення з позбавленням класного чину або позбавлені класного чину за вироком суду, втрачають право на пенсійне забезпечення за вислугою років. Права на одержання пенсії, передбаченої цією статтею, позбавляються також особи, звільнені з роботи у зв'язку з засудженням за умисне кримінальне правопорушення, вчинене з використанням свого посадового становища, або притягненням до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією. У таких випадках пенсія прокурорам і слідчим призначається на загальних підставах.

Частиною дванадцятою статті 86 Закону про прокуратуру 2014 року закріплені подібні положення щодо підстав втрати права на пенсійне забезпечення за вислугою років та права на одержання цього виду пенсії.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що, з одного боку, призначення прокурорам пенсії за вислугу років є додатковою та підвищеною соціальною гарантією з боку держави через специфічний характер свої професії, а з іншого боку, це є привілей у пенсійному забезпеченні працівників прокуратури, якого може бути позбавлено у випадках передбачених в частині одинадцятій статті 50-1 Закону про прокуратуру 1991 року та в частині дванадцятій статті 86 Закону про прокуратуру 2014 року.

Перше речення частини одинадцятої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ містить такі підстави для втрати права на пенсійне забезпечення за вислугою років якщо:

- особу звільнено з роботи в порядку дисциплінарного стягнення з позбавленням класного чину;

- особу позбавлено класного чину за вироком суду;

Відповідно до другого речення цієї норми право на одержання пенсії, передбаченої статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ позбавляються також особи:

- звільнені з роботи у зв'язку із засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища;

- звільнені з роботи у зв'язку із вчиненням корупційного діяння.

Для правильного розуміння підстав для позбавлення пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих, в тому числі й права на одержання такої пенсії відповідно до положень статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, колегія суддів вважає необхідним дослідити шлях перетворення законодавцем за допомогою внесення змін та доповнень у положення вказаної статті Закону щодо можливості втрати пенсійного забезпечення за вислугу років.

З моменту доповнення Закону про прокурору 1991 року статтею 50-1, вказана норма, зокрема, передбачала, що особи, звільнені з роботи в порядку дисциплінарного стягнення з позбавленням класного чину або позбавлені класного чину за вироком суду, після звільнення втрачають право на пенсійне забезпечення за вислугу років.

При цьому, відповідні пенсії призначались і виплачувались після звільнення зі служби в органах прокуратури.

Законом України від 05 жовтня 1995 року № 358/95-ВР «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про боротьбу з корупцією» частину десяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ доповнено реченням такого змісту: «Права на одержання пенсії, передбаченої цією статтею, позбавляються також особи, звільнені з роботи у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння».

Законом України від 12 липня 2001 року № 2663-III «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру»», який набрав чинності 26 липня 2001 року, статтю 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено в новій редакції, відповідно до якої, зокрема, особи, звільнені з роботи в порядку дисциплінарного стягнення з позбавленням класного чину або позбавлені класного чину за вироком суду, втрачають право на пенсійне забезпечення за вислугою років. Права на одержання пенсії, передбаченої цією статтею, позбавляються також особи, звільнені з роботи у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння.

Редакція вказаного положення статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ оставалась незмінною на час призначення позивачу пенсії у 2006 році та на час його звільнення з органів прокуратури у 2011 році.

Законом України від 17 травня 2012 року № 4711-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»», зокрема, у другому реченні частини одинадцятої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ слово «діяння» замінено словом «правопорушення».

Наступними змінами згідно із Законом України від 14 травня 2013 року N 224-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації державної антикорупційної політики» у частині одинадцятій статті 50-1 Закону про прокуратуру 1991 року слова «умисний злочин, вчинений» замінити словами «умисне кримінальне правопорушення, вчинене», а після слів «вчиненням корупційного правопорушення» доповнити словами «пов'язаного з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції». У таких випадках пенсія прокурорам і слідчим призначається на загальних підставах»».

Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» у частині одинадцятій статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ слова «вчиненням корупційного правопорушення, пов'язаного з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» замінити словами «притягненням до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією».

На думку колегії суддів прислівник «також» вжитий у другому реченні частини одинадцятої статті 50-1 Закону про прокуратуру 1991 року об'єднує перше та друге речення цієї норми щодо підстав для позбавлення права на пенсійне забезпечення працівників прокуратури, яке включає в себе й право на одержання такої пенсії, якщо вона вже була призначена у разі звільнення з цих підстав.

Таким чином, право на цей спеціальний вид пенсійного забезпечення, який включає в себе також й право на одержання пенсії, у разі призначення її до моменту звільнення, може бути втрачено при настанні обставин звільнення з роботи з усіх підстав, зазначених у частині одинадцятій статті 50-1 Закону про прокуратуру 1991 року і це не залежить від часу призначення пенсії, оскільки законодавець, зокрема, на час призначення позивачу пенсії, надавав працівникам прокуратури додаткові соціальні гарантії, які, в тому числі, виражались у наданні можливості отримання пенсії за вислугу років працівникам прокуратури, не звільняючись при цьому, з органів прокуратури.

У справі, яка розглядається суди встановили, що позивача 23 грудня 2011 року було звільнено з органів прокуратури в порядку дисциплінарного стягнення з позбавленням класного чину.

За таких обставин, позивач втратив право на спеціальне пенсійне забезпечення відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, тому припинення пенсійним органом виплати пенсії ОСОБА_2 є правомірним, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Разом з цим, позовні вимоги в частині скасування розпорядження відповідача про виведення переплати пенсії за період з 24 грудня 2011 року по 30 червня 2016 року, на думку колегії суддів, підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону № 1058-ІV суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Зі змісту вищевикладеної статті випливає, що відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе тільки за двох умов: зловживання з боку пенсіонера та подання страхувальником недостовірних даних. Даний перелік є вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає.

Ураховуючи, що будь-яких зловживань чи подання недостовірних даних ОСОБА_2 допущено не було, тому дії відповідача щодо повернення надміру виплачених сум пенсій до Пенсійного фонду України є протиправними.

За таких обставин, правильними є висновки судів попередніх інстанцій в частині скасування розпорядження відповідача про виведення переплати пенсії ОСОБА_2

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області задовольнити частково.

Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 07 березня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги:

- визнати протиправними дії Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області щодо виведення переплати пенсії ОСОБА_2 в сумі 578 782 грн 22 коп. за період з 24 грудня 2011 року по 30 червня 2016 року;

- скасувати розпорядження, без номера та вказаної дати про виведення переплати пенсії ОСОБА_2.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду