ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2019 р.

Справа № 2040/8101/18

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: Лях О.П. , Яковенка М.М. ,

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Вишневського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного Управління Державної міграційної служби в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 року, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 03.12.18 року по справі № 2040/8101/18

за позовом ОСОБА_3

до Головного Управління Державної міграційної служби в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

26 вересня 2018, позивач, ОСОБА_3 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного Управління Державної міграційної служби в Харківській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування громадянину Грузії ОСОБА_3 від 27.06.2018 року, дозволу на імміграцію в Україну №04/1-157463 від 27.06.2018 року та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування громадянину Грузії ОСОБА_3 від 27.06.2018 року, дозволу на імміграцію в Україну №04/1-157463 від 27.06.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог, позивача зазначив, що йому стало відомо про прийняття відповідачем рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №04/1-157463 від 27.06.2018 року, однак вказаного рішення надано не було. Позивач вважає рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянина Грузії ОСОБА_3, прийняте Головним управлінням ДМС України в Харківській області, є протиправним, незаконним та таким, що порушує його права, а отже просить його скасувати.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Грузії ОСОБА_3 від 27.06.2018 року №04/1-157463.

Стягнуто на користь ОСОБА_3 сплачену суму судового збору в розмірі 704 грн. 80 коп. та судові витрати, пов'язані із правничою допомогою, у сумі 4200 грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем, Головним управлінням ДМС України в Харківській області, подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3

В обґрунтування апеляційної скарги заяввник зазначає, що за даними особової справи позивача встановлено, що він був документований посвідкою на постійне місце проживання на підставі п.1 ч.3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію". При цьому, позивач, звертаючись із заявою про отримання дозволу на імміграцію в Україну, вказав, що є зятем громадянина України, проте вказана норма Закону України "Про імміграцію" не передбачає надання дозволу на імміграцію в Україну зятю громадянина України. Отже, у зв'язку з тим, що дозвіл на імміграцію в Україну було надано позивачу на підставі свідомо неправдивих відомостей його було скасовано.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу позивач зазначає, що відповідач не надав доказів про існування підстав для скасування наданого дозволу на іміграцію, які передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію". З боку позивача не було допущено порушень при подачі документів для отримання дозволу на імміграцію в Україну, не було надано свідомо неправдивих відомостей, документи не містять недостовірних даних та не є підробленими.

В судовому засіданні представник позивача просив рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 залишити без змін та апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Представник відповідача просив рішення суду першої інстанції скасувати, з підстав наведених в апеляційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Грузії.

Громадянин України ОСОБА_5 10.11.2001 року звернувся до начальника ВПР та МР УАСМ УМВС України в Харківській області із заявою-анкетою про запрошення із-за кордону зятя ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до висновку, затвердженого начальником ВГП та ІС УМВС України в Харківській області 17.04.2002 року Інспектор імміграційного контролю ВГП та ІС УМВС України в Харківській області розглянувши матеріал, зокрема, вважала б документувати ОСОБА_3 посвідкою на постійне проживання в Україні для іноземних громадян.

17 квітня 2002 року позивач за рішенням відділу ГП та ІС УМВС України в Харківський області був документований тимчасовою посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3, терміном дії до 17.04.2004 року, відповідно до п.1 ч.3 ст.4 Закону України "Про імміграцію" від 07.06.2001 року та п.2 ч.3 ст.3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 04.02.1994 року.

Як вказано позивачем, рішенням ВГІРФО УМВС України в Харківський області він був документований посвідкою на постійне проживання в Україні від 23.04.2004 року серії НОМЕР_4, терміном дії безстроково.

В подальшому, 23.06.2010 року рішенням ВГІРФО УМВС України в Харківський області позивач був документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_5, терміном дії - безстроково.

Позивач звернувся із письмовою заявою до Основ'янського РВ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області з проханням на підставі п.9 Постанови Кабінету Міністрів України № 251 від 28.03.2012 року здійснити йому обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_5 від 23.06.2010 року у зв'язку з досягненням 45-річного віку.

Через не здійснення Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області обміну посвідки на постійне проживання у зв'язку із досягненням 45-річного віку, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із відповідним позовом. Під час розгляду справи №2040/6148/18 позивачу стало відомо про прийняття відповідачем рішення про скасування дозволу на імміграцію громадянину Грузії ОСОБА_3 від 27.06.2018 року №04/1-157463 на підставі висновку ГУ ДМС України в Харківській області від 27.06.2018 року

Як вказано позивачем у адміністративному позові, рішення ГУ ДМС України в Харківській області від 27.06.2018 року №04/1-157463 прийнято протиправно, незаконно та порушує права позивача в цілому, а також право на постійне проживання в Україні на законних підставах. Також вказано, що при прийнятті вказаного рішення не запросило позивача для надання особистих пояснень, чим порушено право на захист своїх прав і законних інтересів та оскарження. Жодних обставин у відповідності до ст. 12 Закону України "Про імміграцію" не існує.

Вказані обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження законності прийнятого рішення, а також доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу доказу дозволу на імміграцію, які передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Правовідносини між позивачем та міграційними органами України на момент звернення позивача за отриманням дозволу на імміграцію та надання компетентним органом такого дозволу з видачею посвідки на проживання в Україні регулювалися Законом України "Про правовий статус іноземців" № 3929-ХІІ від 04.12.1994, а також Законом України "Про імміграцію" № 2491-ІІІ від 07.06.2001.

Згідно статті 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ від 07 червня 2001 року "Про імміграцію".

Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону № 2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.

Так, за приписами частини 1 пунктів два і три цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

Стаття 9 Закону № 2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

Тобто, для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Статтями 10, 11 зазначеного Закону передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Колегія суддів зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983.

У відповідності до пп. 2 п. 2 цього Порядку, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно п. 12, Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Таким чином, прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 прибув в Україну у 2001 році разом з дружиною громадянкою Грузії ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, з метою постійного проживання до батька дружини.

Батько дружини позивача - громадянин України ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець м. Тбілісі, документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_6, виданим Московським МВ ХМУ УМВС України в Харківській області 08.11.2001 року.

Позивач 10.11.2001 року звернувся до УПР та МР УМВС України в Харківській області з клопотанням про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі родинних відносин між дружиною заявника та її батьком.

Керівництвом ВГП та ІС УМВС України в Харківській області 17.04.2002 року на підставі п.2 ч.2 ст.3 Закону України "Про правовий статус іноземців" від 04.02.1994 р. та п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію в Україну" від 07.06.2001 р., громадянину Республіки Грузія ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, дозволено імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3, терміном дії до 17.04.2004.

Отже, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні суб'єкт владних повноважень проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача та керуючись Законом України "Про імміграцію" та Закону України "Про правовий статус іноземців", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу не було виявлено, у зв'язку з чим надано посвідку на постійне проживання в Україні.

Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, 14.04.2004 року позивача було документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_5 від 23.06.2010 року безстроковим терміном дії та 23.06.2010 року у зв'язку з обміном документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_5 від 23.06.2010.

Головним спеціалістом відділу з питань постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Харківській області на виконання абзацу 3 пункту 37 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321, на підставі вимог пунктів 21, 22 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983, проведено перевірку матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Грузія ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, який звернувся з питання обміну посвідки на постійне проживання в Україні, за результатами чого складено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Грузії ОСОБА_3, який затверджено начальником ГУ ДМС України в Харківській області 27.06.2018 року.

Відповідно до вказаного висновку посадова особа відповідача вважала б скасувати рішення ВГП та ІС УМВС України в Харківський області від 17.04.2002 року про надання дозволу на імміграцію в Україну гр. Грузії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, скасувати, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_5 від 23.06.2010 року; вилучити посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_5 від 23.06.2010 року, видану на ім'я гр. Грузії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, для знищення у встановленому порядку, привести облікові документи у відповідність до вимог чинного законодавства; про прийняте рішення проінформувати Адміністрацію державної прикордонної служби України, апарат ДМС; копію рішення про скасування посвідки на постійне проживання направити до Основ'янського РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківський області (за місцем реєстрації); про прийняте рішення письмово повідомити гр. Грузії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області вирішено скасувати дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_3 відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", про що прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 27.06.2018 року №04/1-157463.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Таким чином, Законом України "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Відповідно до п.п. 21-24 Порядку дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.

Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу.

Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держкомкордону.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про імміграцію" передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Колегія суддів зазначає, що Законом України "Про імміграцію" встановлено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Відповідно о положень ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, всупереч вказаним вимогам, відповідачем не надано до суду першої та апеляційної інстанції належних та достатніх доказів стосовно правомірності прийнятого рішення.

Також, колегія суддів зазначає, що в даному випадку відповідачем, крім іншого, не дотримано одного з елементів критерію "необхідності у демократичному суспільстві", а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію "необхідності у демократичному суспільстві". Так, за практикою Суду при визначенні питання "необхідності у демократичному суспільстві" держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.

ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, Верховний Суд дійшов висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст.8 ЄСПЛ не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

При цьому, колегія суддів зазначає, що навіть якщо дозвіл на імміграцію позивачу було надано через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, перекладення тягара наслідків такої помилки або зловживання на позивача у справі є порушенням його законних прав та інтересів.

З урахуванням того, що відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження законності прийнятого рішення, а також доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію", колегія суддів зазначає, що під час судового розгляду справи не підтверджено обставин правомірності прийняття відповідачем спірного у даній справі рішення.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на професійну правничу допомогу, надану протягом розгляду справи у суді у розмірі 4200,00 грн. підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок ГУ ДМС у Харківській області.

Крім того, представником позивача подано заяву з питань відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в загальній сумі 2900,00 грн. на користь ОСОБА_3

На підтвердження понесення позивачем судових витрат протягом розгляду справи надано: копії договору про надання правничої допомоги №Д-54/18 від 15.05.2018 р. із адвокатом ОСОБА_1, додаткової угоди № 2 від 15.05.2018 року до договору про надання правничої допомоги №Д-54/18 від 15.05.2018 р., копію довідки ПАТ КБ "ПриватБанк" про відкриття розрахункового рахунку на ім'я ОСОБА_1, копії квитанцій ПАТ КБ "ПриватБанк" про сплату послуг адвоката за договором №Д-54/18 від 15.05.2018 р. в загальній сумі 2900,00 грн., копію акту виконаних робіт № 2 від 26.03.2019 до договору про надання правничої допомоги №Д-54/18 від 15.05.2018 р., копії звітів по дебетовим та кредитовим операціях по рахунку адвоката ОСОБА_1 НОМЕР_2 за жовтень 2019 рік.

Відповідно до акту виконаних робіт (надання послуг) №2 від 26.03.2019 року до договору про надання правової допомоги №Д-54/48 від 15.05.2018 року позивачу було надано послуги на загальну суму 2900,00 грн., а саме: складання відзиву на апеляційну скаргу ГУ ДМС України в Харківській області 13.03.2019 - 2500,00 грн., представництво інтересів у судовому засіданні 26.03.2019 - 400,00 грн.

Відповідно до положень ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Як передбачено приписами ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із приписами ч.7 ст.139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу, надану протягом розгляду справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 2900,00 грн. підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДМС в Харківській області.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визначе, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та працесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного Управління Державної міграційної служби в Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 року по справі № 2040/8101/18 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Державної міграційної служби в Харківській області (вул. Римарська, буд.24, м. Харків, 61057, код 37764460) на користь громадянина Грузії ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, інпп НОМЕР_1) витрати на правничу допомогу в розмірі 2900 (дві тисячі дев'ятсот) гривень 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя

А.О. Бегунц

Судді

О.П. Лях М.М. Яковенко

Повний текст постанови складено 27.03.2019 року