ПОСТАНОВА

Іменем України

26 березня 2019 року

Київ

справа №826/8814/14

адміністративне провадження №К/9901/1967/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва в складі судді Погрібніченка І.М. від 24.07.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Романчук О.М., Глущенко Я.Б., Шелест С.Б. від 23.09.2014 у справі №826/8814/14 за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Таврика" Лемеша Миколи Володимировича, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Таврика" Соловйової Наталії Анатоліївни про зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

В червні 2014 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просила: визнати протиправною бездіяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» Соловйової Наталії Анатоліївни при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладом позивача в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Таврика»; зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» Лемеша Миколи Володимировича включити позивача в Загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Таврика» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційну скаргу обгрунтовано тим, що позивачем 21.06.2012 року укладено договір банківського вкладу з видачею купонного ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника. Станом на дату укладення договору банківського вкладу діяв Закон України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", який гарантував відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб без обмеження гарантій виплати депозитів, оформлених з ощадним (депозитним) сертифікатом, а тому застосуванню підлягають саме вказані норми Закону, а не Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами встановлено, що 21 червня 2012 року між ОСОБА_2 (Вкладник) та Публічним акціонерним товариством «Банк «Таврика» (Банк) укладений Договір банківського вкладу «Дохідний рік» з видачею купонного ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника з щомісячною виплатою процентів № В№002878 (далі - Договір № В№002878).

Відповідно до змісту зазначеного Договору № В№002878 Банк здійснює розміщення Сертифікату строком зберігання до 19 грудня 2012 року (пп. 1.1 п. 1 Договору № В№002878), а Вкладник 21 червня 2012 року вносить (переказує) грошові кошти у готівковій або безготівковій формі у розмірі 140 000,00 грн. (Вклад) (пп. 1.2 п. 1 Договору № В№002878). Банк на суму внесених (переказаних) в готівковій або безготівковій формі грошових коштів видає відповідно до акту прийому-передачі Вкладнику купонний ощадний (депозитний) сертифікат на пред'явника та щомісячно нараховує проценти на суму Вкладу з розрахунку 21,7 процентів річних, виплата яких здійснюється щомісячно та при закінченні строку зберігання (пп. пп. 2.1, 2.2 п. 2 Договору № В№002878).

20 грудня 2012 року на підставі постанови Правління Національного банку України № 548 AT «Банк «Таврика» було віднесено до категорії неплатоспроможних.

Звернувшись до Банку на початку 2013 року, позивачу надано відповідь від 14.02.2013 року № 35/111, в якій вказувалось на те, що Фонд не відшкодовує вклади, підтверджені ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника та запроваджений мораторій на примусове задоволення вимог вкладників банку.

05 лютого 2014 року позивач листами звернулась до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Таврика» Соловйової Наталії Анатоліївни щодо забезпечення виплат належних їй до виплати 19 грудня 2012 року суми в розмірі 143 984,26 грн.

У відповідь на лист позивача від 05.02.2014 року, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» Соловйовою Н.А. повідомлено про те, що вимоги щодо повернення коштів за Договором № В№002878 були акцептовані Банком та включені до реєстру кредиторських вимог, що задовольняються Банком у визначеній ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» черговості за рахунок коштів, одержаних від реалізації майна Банку, про що свідчить лист від 07.02.2014 року № 4952.

Листом від 27.02.2014 року за № 21-036-532/14 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на лист позивача від 05.02.2014 року повідомлено, що вимоги вкладників фізичних осіб у частині, що не гарантуються Фондом, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» задовольняються за рахунок коштів, одержаних у результаті ліквідації та реалізації майна Банку, у разі подання відповідної заяви кредитором.

14 березня 2014 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 13, згідно з яким призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT «Банк «Таврика» провідного економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Лемеша Миколу Володимировича на період до 20 березня 2015 року включно.

20 березня 2013 року на підставі постанови Правління Національного банку України № 97 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» з Банку відкликано ліцензію та розпочато процедуру ліквідації.

Відповідно до вищевказаної постанови Правління Національного банку України Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.03.2013 року прийнято рішення № 16 щодо припинення здійснення тимчасової адміністрації в AT «Банк «Таврика» та припинення повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в AT «Банк «Таврика» Соловйової Наталії Анатоліївни з 21 березня 2013 року.

02 квітня 2013 року позивачем подано заяву про визнання кредитором ПАТ «Банк «Таврика», яка в подальшому була задоволена, про що свідчить отриманий ним лист від 11.07.2013 року № 6172/7.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанції, виходили з того, що відповідно до ч.4 ст.26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 року № 4452-VI в тій редакції, яка діяла на момент звернення її за відшкодуванням, фонд не відшкодовує кошти: за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.

Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

У відповідності до ч.4 ст.26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 року № 4452-VI, в тій редакції, яка діяла на момент звернення її за відшкодуванням, фонд не відшкодовує кошти:

1) передані банку в довірче управління;

2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень;

3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника;

4) розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік;

5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, юридичний радник, суб'єкт оціночної діяльності, якщо ці послуги мали безпосередній вплив на виникнення ознак неплатоспроможності банку і якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік;

6) розміщені на вклад власником істотної участі банку;

7) розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку;

8) за вкладом у банку, що є предметом застави та забезпечує виконання зобов'язань вкладника перед цим банком, в обсязі таких зобов'язань;

9) за вкладами у філіях іноземних банків.

Судами встановлено та матеріалами підтверджено, що кошти позивача були залучені ПАТ «Банк «Таврика» у формі випуску ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника, що підтверджується: договором банківського вкладу «Дохідний рік» з видачею купонного ощадного (депозитного) сертифікату на пред'явника з щомісячною виплатою процентів № В№002878 від 21.06.2012 року та ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника серії В № 002878 (дата видачі: 21.06.2012 року дата погашення: 19.12.2012 року).

Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що кошти позивача не підпадають під гарантію Фонду і Фонд, виходячи з приписів п. 3 ч. 4 ст.26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 року № 4452-VI не відшкодовує кошти за даним вкладом.

Позивач в касаційній скарзі посилається на Закон України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" № 2740-ІІІ, який був чинний на момент укладення договору банківського вкладу.

Відповідно ч. 1 ст. 3 Закону № 2740-ІІІ Фонд гарантує кожному вкладнику учасника (тимчасового учасника) Фонду та санаційного банку відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів, але не більше 150 000 гривень по вкладах у кожному із таких учасників. Зазначений розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду.

Обмеження гарантії було передбачено ст. 4 Закону № 2740-ІІІ та не стосувалося вкладів, підтверджених ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.

Проте колегія суддів зазначає, що у Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 вказано, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" набрав чинності 21 вересня 2012 року, отже, саме він повинен застосовуватися до спірних правовідносин, що виникли саме між позивачем та Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Таврика" щодо отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якими передбачено, що Фонд не відшкодовує вклад, підтверджений ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника не визнано неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, судами встановлено, що позивачем подано заяву про визнання кредитором ПАТ «Банк «Таврика», яка в подальшому була задоволена, про що свідчить лист від 11.07.2013 року № 6172/7. А отже, кошти позивачу може бути повернено за рахунок ліквідаційної маси ПАТ «Банк «Таврика» в порядку передбаченому ст. ст. 45, 49, 50 та 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 року № 4452-VI.

Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 липня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

Судді Верховного Суду