П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2019 року місто Київ

справа № 761/33418/17

провадження №22-ц/824/3680/2019

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Станішевської Б.В.,

сторони:

позивач - ОСОБА_2

відповідач - Українське національне інформаційне агентство «Укрінформ»,

відповідач - Директор Національного антикорупційного бюро України -

ОСОБА_3,

відповідач - Національне антикорупційне бюро України

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Демидюк Ольги Борисівни

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2018 року, ухвалене у складі судді Притули Н.Г.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до Українського інформаційного агентства «Укрінформ», Директора Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_3, Національне антикорупційне бюро України про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до Українського інформаційного агентства «Укрінформ», Директора Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_3, Національного антикорупційного бюро України про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 10 серпня 2017 року в Українському інформаційному агентстві «Укрінформ» відбулась прес-конференція директора Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_3 на тему «Презентація звіту про діяльність НАБУ за перше півріччя 2017 року», що транслювалась на YouTube каналі Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» та іншими засобами масової інформації, під час якої останній поширив недостовірну інформацію про позивача, що порушує його честь, гідність та ділову репутацію.

Як зазначав позивач, вказана інформація на прес-конференції містила висновки про психіатричні розлади його здоров'я, яка є недостовірною та негативно вплинула на нього.

Позивач просив суд визнати інформацію, поширену відносно позивача директором Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_3 під час прес-конференції «Презентація звіту про діяльність НАБУ за І півріччя 2017 року», що відбулась 10 серпня 2017 року в Українському національному інформаційному агентстві «Укрінформ», а саме: «… там більше все ж таки психіатр повинен коментувати, а не очільник правоохоронного органу…», «… я пораджу детективам все таки призначити … психіатричну експертизу…» недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача; -зобов'язати Українське національне інформаційне агентство «Укрінформ» протягом 15 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду надати директору Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_3 за його рахунок, час для проведення прес-конференції з метою спростування недостовірної інформації шляхом оголошення резолютивної частини рішення суду; -зобов'язати директора Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_3 протягом 15 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду провести за власний рахунок прес-конференцію в Українському національному інформаційному агентстві «Укрінформ» з метою спростування недостовірної інформації, а саме: оголосити резолютивну частину рішення, не допускаючи при цьому власних коментарів.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 11 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до УНІА «Укрінформ», Директора НАБУ бюро України ОСОБА_3, НАБ України про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник позивача - адвокат Демедюк О.Б.подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В апеляційні скарзі зазначила, що суд першої інстанції ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення, допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням ст..47-1 Закону України «Про інформацію»., а висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено завдання позивачеві шкоди поширенням недостовірної інформації, не ґрунтується на матеріалах справи, а також не відповідає приписам чинного законодавства.

До суду надійшли відзиви на апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України, який підписано представником ОСОБА_6, та УНІА «Укрінформ», підписаний Генеральним директором ОСОБА_7 У відзивах відповідачі просили залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2018 року залишити без змін.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Демидюк О.Б. апеляційну скаргу підтримала і просила її задовольнити.

Представник Національного Антикорупційного Бюро України - Терпелюк Т.О., представник Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» - Веремей О.М. проти доводів апеляційної скарги заперечували і просили рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.

Директор НАБУ - ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи був повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення ( а.с.173), причини своєї неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим колегія вважала за можливе розглянути справу у його відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що 10 серпня 2017 року в Українському національному інформаційному агентстві «Укрінформ» Директором Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_3 проводилась прес-конференція на тему «Презентація звіту про діяльність НАБУ за I півріччя 2017 року».

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач просив визнати недостовірною та такою, що принижує його честь і гідність частину інформації, яка міститься в одній із відповідей на питання журналіста такого змісту: «… Там більше все ж таки психіатр повинен коментувати, а не очільник правоохоронного органу…. Але ж знову ж таки ті питання, що всіх прослуховуємо і так далі, це фактичні мені… Можливо я пораджу детективам все таки призначити, якщо прокурор не буде заперечувати, психіатричну експертизу…». З цієї відповіді позивач просив визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, порочить його честь, гідність та ділову репутацію дві тези: 2…там більше все ж таки психіатр повинен коментувати, а не очільник правоохоронного органу…», «… я пораджу детективам все таки призначити … психіатричну експертизу…».

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що в ході судового розгляду не доведено факту вчинення відповідачем правопорушення, яке полягало саме в поширенні інформації, яка у відповідності до вимог закону, може мати статус «недостовірної», такої, що порушує особисті немайнові права або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам або перешкоджає своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що у розпорядженні суду немає даних про те, що фактично метою прес-конференції ОСОБА_3 як директора Національного антикорупційного бюро України було поширення недостовірної інформації щодо позивача, приниження його честі, гідності та ділової репутації, а також суд вважав, що стороною позивача не надано суду доказів, що внаслідок поширення зазначених в позовній заяві відомостей завдана шкода відповідним особистим немайновим благам позивача.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим судом обставинам та нормам матеріального закону.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

За статтею 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.

У відповідності до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ст..68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно одержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно зі ст..297 ЦПК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ч.1 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті майнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Закону України «Про інформацію» визначає, що інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростування та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єкту думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п.19 Постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації недостовірною, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до ст..277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

При здійсненні аналізу характеру висловлювань директора НАБУ ОСОБА_3, колегія суддів повною мірою погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувана позивачем інформація не є інформацією в розумінні Закону України «Про інформацію», тобто не містить фактичних даних, а є вираженням ставлення відповідача до певних слів позивача, наведене висловлювання містить виключно оціночні судження.

Судження, які мають оціночний характер, вираження власних думок не є підставою для захисту права на повагу честі і гідності, а відповідно - не є предметом доказування по справі.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом неправильно застосовані положення ст..47-1 Закону України «Про інформацію» , оскільки інформація, поширена відповідачем, містить фактичні твердження про психічні розлади здоров'я позивача, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки відповідь Директора НАБУ ОСОБА_3 на запитання журналіста такої інформації не містить. Крім того, 13 січня 2011 року Закон України «Про інформацію» був прийнятий у новій редакції, відповідно до якої ст..47-1 була виключена, а тому посилання апелянта на цю статтю є безпідставним.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачами позивачу завдана шкода поширенням інформації, позивачем, у передбаченому ст..ст.12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано. Самі по собі посилання на порушення прав позивача та заподіяння йому шкоди без доведення цих обставин належними та допустимими доказами, не можуть бути підставою для задоволення позову.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене на повно з'ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Демидюк Ольги Борисівни- залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова виготовлена 22 березня 2019 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус