Провадження № 22-ц/811/2655/18 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2019 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Львівського апеляційного суду в складі:

Судді-доповідача: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова в складі судді Румілової Н.М. від 29 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 жовтня 2018 року у позові ОСОБА_2 до Держави України в особі Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Дане рішення оскаржив ОСОБА_2

В своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким стягнути із Держави України в особі Державної казначейської служби України в користь ОСОБА_3 кошти за завдану моральну шкоду - 25000 грн. Вважає рішення незаконним, необґрунтованим, прийнятим із неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи. Зазначає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права при прийнятті рішення, а саме не застосовано закон, який підлягав застосуванню - ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки діями ст. слідчого ОСОБА_4 йому завдано значної моральної шкоди, яка полягає у нервовому стресі, переживаннях, порушення режиму сну, через повну бездіяльність слідчого, його умисел на закриття кримінального провадження за нібито відсутністю ознак кримінального правопорушення, систематичне, умисне не визнання позивача потерпілим, що негативно вплинуло на звичний ритм його життя, виникла необхідність у судовій тяганині, що підтверджено ухвалами слідчих суддів.

Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ч.2 ст. 247, ст.ст. 79, 12, ч.1 ст. 13, 81 ЦПК України, ст.ст. 1166, 1176, 1167, ЦК України, п. 2, 3, 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та відмовляючи в задоволенні позову - виходив з того, що як вбачається з ухвали Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2017 року ухвала слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 10 серпня 2017 року, якою відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_2 на постанову старшого слідчого другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Львівської області ОСОБА_4 від 29 червня 2017 року про закриття кримінального провадження № 42016140060000038, скасована. Постанова старшого слідчого другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Львівської області ОСОБА_4 від 29 червня 2017 року про закриття кримінального провадження № 42016140060000038 скасована, а матеріали кримінального провадження № 42016140060000038 повернуті до прокуратури Львівської області для проведення досудового розслідування. Як вбачається з позовної заяви спричинення моральної шкоди ОСОБА_2 обґрунтовує бездіяльністю правоохоронних органів по розслідуванню кримінального правопорушення, яке начебто мало місце. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 спричинення йому моральної шкоди обґрунтовував саме невиконанням слідчим прокуратури області певних дій, неповнотою слідства. При цьому доказів спричинення йому моральної шкоди суду не надав. Разом з тим, позовні вимоги пред'явлені позивачем ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, а стороною по справі прокуратуру Львівської області не визначив. Виходячи із предмета заявлених позивачем позовних вимог Державна казначейська служба України не є належним відповідачем при даних правовідносинах, оскільки є самостійною юридичною особою і не відповідає самостійно за рішення, дії або бездіяльність прокуратури, а будь-яких неправомірних дій або бездіяльності з боку Державної казначейської служби України відносно позивача матеріалами справи не встановлено. Відмовляючи у позові, суд також врахував, що ОСОБА_2 не заявлялось вимог про визнання неправомірною бездіяльність органу слідства. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факт неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб. З тексту поданої позивачем заяви вбачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №42016140060000038 від 15.03.2017 р. на теперішній час не завершено. З огляду на зазначене суд вважав, що позов підлягає відмові за безпідставністю.

Колегія суддів вважає, що підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції - немає, висновки суду відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.

Позивач ОСОБА_2 в вересні 2018 року звернувся з позовом в суд до Держави України в особі Державної казначейської служби України про стягнення з Держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь 25000 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначав, що старшим слідчим СВ прокуратури Львівської області ОСОБА_4 проводиться досудове розслідування, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №42016140060000038 від 15.03.2017 р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. І ст.366 КК України, він не визнаний потерпілим, хоча йому спричинена значна матеріальна та моральна шкода, триває бездіяльність у даному кримінальному провадженні слідчими СВ прокуратури Львівської області, грубо порушуються його права як потерпілого та не проводяться усі необхідні слідчі дії. 29.06.2017 р. було винесено постанову про закриття кримінального провадження №42016140060000038 від 15.03.2017 р. за відсутністю складу кримінального правопорушення. Однак 31.08.2017 року апеляційним судом Львівської області у справі №461/5445/17 було винесено ухвалу про скасування постанови ст. слідчого СВ прокуратури Львівської області від 29.06.2017 р. та поновлено досудове розслідування, було встановлено, що старший слідчий допустив неповноту досудового розслідування та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Вбачає в діях ст. слідчого СВ прокуратури Львівської області ознаки кримінальногоправопорушення, передбаченого ст.364 КК України. Вважає, що незаконними, протиправними діями ст. слідчого ОСОБА_4 йому було моральну шкоду, яка полягає у нервовому стресі, переживаннях, порушення режиму сну, через повну бездіяльність слідчого, його умисел на закриття кримінального провадження за ніби то відсутністю ознак кримінального правопорушення, систематичне, умисне невизнання його потерпілим негативно вплинуло на звичний ритм його життя.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Якщо кримінальне провадження закрито на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає. Фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Крім цього, згідно ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» , - відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність» ( 2135-12 ), "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" ( 3341-12 ) та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

За ст. 2 згаданого Закону, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

Згідно зі ст. 3 Закону, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. Вартість жилих будинків, квартир, інших споруд відшкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не збереглося в натурі і громадянин відмовився від надання йому рівноцінного жилого приміщення з безоплатною передачею у його власність або у разі згоди на це громадянина. Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди. У разі ліквідації підприємств, установ, організацій, яким майно було передано безоплатно, або недостатності у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету. Вартість майна визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди. У разі пошкодження майна завдана шкода відшкодовується повністю. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

За ст. 12 вказаного Закону, розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Згідно ст. 13 вказаного Закону, питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Також, відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» №4 від 31.03.1995 року обов'язковому доведенню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, та вини останнього в її заподіянні.

Крім цього, згідно змісту п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Зважаючи на наведене, а саме враховуючи, що позивачем не наведено обставин, що свідчили б про необхідність застосування ст. 1176 ЦК України, при вирішенні даного спору про стягнення моральної шкоди слід встановити наявність загальних підстав для стягнення моральної шкоди, а саме: факту заподіяння позивачу шкоди, суть якої повинна полягати у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього (п. 2 ч.2 ст. 23 ЦК України), на що посилався позивач, як на підставу позовних вимог; протиправність діяння відповідача (відповідачів); наявність причинного зв'язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача (відповідачів).

При цьому кожен із вказаних складових повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дійсно ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 31 серпня 2017 року у справі №461/5445/17, ухвалу слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 10 серпня 2017 року, якою відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_2 на постанову старшого слідчого другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Львівської області ОСОБА_4 від 29 червня 2017 року про закриття кримінального провадження № 42016140060000038 скасовано. Постанову старшого слідчого другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Львівської області ОСОБА_4 від 29 червня 2017 року про закриття кримінального провадження № 42016140060000038 скасовано, а матеріали кримінального провадження № 42016140060000038 повернуто до прокуратури Львівської області для проведення досудового розслідування.

Однак, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що скасування процесуального рішення слідчого або органу прокуратури не є безумовним доказом неправомірності такого процесуального рішення, дії або бездіяльності. Крім цього, жодних доказів на підтвердження спричинення позивачу шкоди внаслідок скасування згаданого процесуального рішення ним суду не надано. Скасування постанови старшого слідчого другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Львівської області ОСОБА_4 свідчить про реалізацію позивачем передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності та спричинення внаслідок цього моральної шкоди.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач зазначив лише певні обставини, що теоретично можуть свідчити про незаконність (протиправність) дій (бездіяльності) працівників прокуратури, однак він належно не обґрунтував та не надав доказів, які б підтверджували яким чином завдано йому моральну шкоду,в чому така полягає та необхідність відшкодування такої.

Також, позивачем жодним чином не наведено обґрунтованих доводів про заподіяння йому реальних збитків (ст. 22 ЦК країни), в чому саме такі полягають та необхідність стягнення таких на його користь. Доказів на підтвердження позову у цій частині теж не надано.

Крім цього, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що позовні вимоги пред'явлені позивачем ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, а стороною по справі прокуратуру Львівської області не визначив, що слід було зробити у даному спорі.

Виходячи із заявлених позовних вимог Державна казначейська служба України не є єдиним належним відповідачем у даних правовідносинах, оскільки є самостійною юридичною особою і не відповідає самостійно за рішення, дії або бездіяльність прокуратури, а будь-яких неправомірних дій або бездіяльності з боку Державної казначейської служби України відносно позивача матеріалами справи не встановлено. Однозначно у даній справі другим належним відповідачем слід вважати прокуратуру Львівської області, діями (бездіяльністю) посадової особи якої, як вважав позивач, йому було заподіяно моральних страждань, оскільки на права та інтереси вказаного державного органу прямо впливає рішення у такому спорі де судом перевіряється, зокрема, факт неправомірності дій (бездіяльності) посадової особи вказаного органу, заподіяння такими шкоди, причинний зв'язок, тощо.

Необхідність залучення у такому спорі органу прокуратури підтверджено і самим апелянтом, подачею Постанови Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі №638/6944/16 де відповідачами були як орган прокуратури так і Державна казначейська служба України.

Зважаючи на вказане, оскільки позов жодним чином не доведений, у задоволенні такого судом першої інстанції відмовлено підставно, а доводи апеляційної скарги висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.

Враховуючи вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу слід відхилити, залишивши оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 жовтня 2018 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 22.03.2019 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді : Л.Б. Струс

М.М. Шандра