ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року

Львів

№ 857/4397/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Кузьмича С. М.,

суддів Улицького В.З., Шавеля Р.М.

за участю секретаря Мельничук Б.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року (ухвалене головуючим - суддею Матуляк Я.П. у м. Івано-Франківськ) у справі № 0940/1592/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання до вчинення дій та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання безоплатної вторинної правової допомоги, зобов'язання надати безоплатну вторинну правову допомогу шляхом складання документа процесуального характеру, стягнення моральної шкоди та судових витрат

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що відповідачем протиправно, в порушення законодавчо встановленого права на правову допомогу, що гарантується державою, допущено бездіяльність щодо ненадання йому безоплатної вторинної правової допомоги, яка призначена останньому на підставі наказу Івано-Франківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 05.09.2017 за № 612/03, що полягала у складенні заяви до Великої Палати Верховного Суду про перегляд судових рішень по справі № 343/2294/16-ц.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно припинено надання безоплатної вторинної правової допомоги у справі № 343/2294/16-ц на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», що в свою чергу виключає наявність у Івано-Франківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги зобов'язань щодо подальшого забезпечення правовими послугами ОСОБА_1

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що судом першої інстанції не було надано йому можливості скористатися правом на подання відповіді на відзив, оскільки не було встановлено строк для подання відповіді на відзив. Також суд не переконався і не перевірив чи він отримав відзив. Крім цього вказує, що судом першої інстанції не встановив і не перевірив докази, які свідчать про отримання ним листа віл 27.08.2018 за № 661-01 Івано-Франківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, яким його було повідомлено про припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги. Також йому не надавалась доповідна записка від 22.08.2018 в якій ОСОБА_3 ніби дійшов висновку про невідповідність вимоги ОСОБА_1 щодо складення заяви про перегляд судових рішень по справі № 343/2294/16-ц до Великої Палати Верхового Суду.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що на підставі звернення ОСОБА_1 від 21.08.2017 йому надано безоплатну вторинну правову допомогу, що підтверджується наказом директора Івано-Франківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 05.09.2017 за № 612/03 (а.с. 8).

Пунктом 2 вказаного наказу «Про надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1П.» уповноважено працівників відділу представництва Івано-Франківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1, що полягає у складенні процесуальних документів та представництва інтересів клієнта в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами у справі щодо визнання наказу недійсним та скасування неправомірних нарахувань за проживання у гуртожитку (а.с. 8).

Відносини представництва оформлені сторонами шляхом підписання довіреності від 08.09.2017, в якій визначено коло повноважень представників ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у справі щодо визнання наказу недійсним та скасування неправомірних нарахувань за проживання у гуртожитку (а.с.9).

Так відповідачем забезпечено ОСОБА_1 правовими послугами по складенню, зокрема, апеляційної та касаційної скарг на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 15.03.2018 у справі № 343/2294/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз» про визнання недійсним п. 1 наказу «Про плату за проживання в гуртожитку «Дружба» НГВУ «Долинанафтогаз» на 2013 рік № 148».

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2018 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 15.03.2018 та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 31.05.2018 в справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз» про визнання недійсним п. 1 наказу «Про плату за проживання в гуртожитку «Дружба» НГВУ «Долинанафтогаз» на 2013 рік № 148» (а.с.29-31).

08.08.2018 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, згідно якої просив підготувати заяву про перегляд судових рішень по справі № 343/2294/16-ц у Великій Палаті Верховного Суду.

21.08.2018 року позивачем подано до Івано-Франківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги запит на інформацію про складення заяви до Великої Палати Верховного Суду.

27.08.2018 Івано-Франківським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги прийнято наказ за № 133-п «Про припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1» та листом від 27.08.2018 року за № 661-01 повідомив позивача про припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги у справі щодо визнання наказу недійсним та скасування неправомірних нарахувань за проживання у гуртожитку згідно рішення Місцевого центру, що прийняте на підставі доповідної записки від 22.08.2018 року, де ОСОБА_3 дійшла висновку про невідповідність вимоги ОСОБА_1 щодо складення заяви про перегляд судових рішень по справі № 343/2294/16-ц до Великої Палати Верховного Суду нормам Цивільного процесуального кодексу України (а.с.26).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з'ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Одним з елементів права на справедливий суд у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.

Зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги визначені Законом України «Про безоплатну правову допомогу».

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: 1) захист; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру.

Перелік підстав припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги передбачений ч. 1 ст. 23 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», відповідно до положень якої надання безоплатної вторинної правової допомоги припиняється за рішенням Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у разі, якщо: 1) особою подано неправдиві відомості з метою віднесення її до однієї з категорій осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу; 2) обставини чи підстави, за наявності яких особа була віднесена до однієї з категорій осіб, передбачених статтею 14 цього Закону, припинили своє існування; 3) особа користується захистом іншого захисника або залучила іншого представника у справі, за якою їй призначено захисника чи представника відповідно до цього Закону; 4) особа використала всі національні засоби правового захисту у справі; 5) особа, яка отримує безоплатну вторинну правову допомогу, оголошена в розшук у кримінальному провадженні; 6) особа, яка отримує безоплатну вторинну правову допомогу, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою.

Згідно наказу відповідача, підставою припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги було прийняття ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2018 року провадження № 61- 40308ск18 у справі № 343/2294/16-ц, а саме відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 394 Цивільного процесуального кодексу України.

З тексту ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2018 року у справі № 343/2294/16-ц слідує наступне.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом спору в даній справі, як зазначив касаційний суд, є визнання недійсним пункту 1 наказу «Про плату за проживання в гуртожитку «Дружба» НГВУ «Долинанафтогаз» на 2013 рік № 148».

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених п. 2 ч.6 ст. 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що ч. 6 ст. 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

У зв`язку з прийнятою вище ухвалою 08.08.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою, згідно якої просив підготувати заяву про перегляд судових рішень по справі № 343/2294/16-ц у Великій Палаті Верховного Суду.

Разом з цим підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду регламентовано статтею 403 ЦПК України, згідно вимог якої:

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Тобто з наведеного вище слідує, що й зазначив суд першої інстанції, що відмова у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, унеможливлює процедуру розгляду його скарги Великою Палатою Верховного Суду.

Відтак колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем правомірно у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» припинено надавати позивачу безоплатну вторинну правову допомогу по суті останній використав всі національні засоби правового захисту у справі.

Крім цього відповідно до ч. 1, 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Так з апеляційних вимог слідує, що позивач оскаржує рішення суду першої інстанції з інших підстав, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Разом з цим колегія суддів дійшла висновку, що такі доводи/підстави не можуть бути переглянуті в суді апеляційної інстанції в силу ч. 5 ст. 308 КАС України, оскільки такі не були заявлені в суді першої інстанції і не дістали оцінки під час такого розгляду.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року у справі № 0940/1592/18 - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

С. М. Кузьмич

судді

В. З. Улицький

Р. М. Шавель

Повне судове рішення складено 19 березня 2019 року