ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2019 р. Справа №914/1111/18

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача): Орищин Г.В.

Суддів: Галушко Н.А. Желік М.Б.

секретар судового засідання – Лялька Н.Р.

розглянувши апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” № 31/04-4232 від 27.12.2018

на рішення Господарського суду Львівської області від 12.12.2018 (головуючий суддя Рим Т.Я., судді Матвіїв Р.І., Мороз Н.В., повний текст складено 14.12.2018)

у справі №914/1111/18

за позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Львівгаз”, м. Львів

про стягнення 8 802 866, 09 грн

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явились;

від відповідача: ОСОБА_1 – адвокат;

18.06.2018 на розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» про стягнення 6835926,55 грн. суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів та 1966939,54 грн. 3% річних від простроченої суми основного боргу (Т-1, а.с.6-11).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.12.2018 у справі №914/1111/18 відмовлено в задоволенні позовних вимог Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Львівгаз”, м. Львів про стягнення 8 802 866, 09 грн.

Дане рішення мотивоване тим, що мирова угода, яка укладена на виконання вимог Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» відповідає вимогам договору про реструктуризацію і з урахуванням п.2.6 ст. 2 даного закону має наслідком зміну строку виконання грошового зобов’язання. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем змінених умов зобов’язання, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача заявлених 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Позивач – Дочірня компанія “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, не погодившись з ухваленим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи, зокрема, скаржник вказує на те, що місцевим господарським судом при винесенні рішення не враховано аргументів позивача відносно встановленої законодавством обов’язковості врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених в його постановах, в зв’язку з чим порушено принцип верховенства права, рівності перед законом і судом, справедливого і неупередженого розгляду справи, також порушено вимоги ч.6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч.4 ст. 236 ГПК України. Судом не враховано, як зазначає скаржник, посилання позивача відносно обов’язковості врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми ст. 121 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) у взаємозв’язку із нормами цивільного законодавства, зокрема ст. 625 Цивільного кодексу України, викладених у постановах від 24.04.2018 у справі №904/8731/17 та від 15.05.2018 у справі №921/412/17-г/7 та інших висновків щодо застосування таких норм права, викладених в постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №913/869/14 та Верховного Суду України від 09.11.2016 №3-1195гс16 у зв’язку з чим вважає, що місцевий господарський суд не виконав завдання господарського судочинства.

Також, скаржник, посилається на те, що оскільки затверджена господарським судом мирова угода на підставі ст. 121 ГПК України на стадії виконання судового рішення (з метою визначення іншого порядку його виконання) – не можна вважати правочином у цивільно-правовому розумінні, з врахуванням того, що тільки правочином або рішенням суду у прямо встановлених цивільним законодавством випадках можуть бути внесені зміни до спірного договору №06/09-287 від 25.02.2009, як правочину, та дійсної підстави виникнення цивільних прав та обов’язків (грошового зобов’язання в цілому), зокрема в частині строку виконання такого зобов’язання. Відповідно до цього, зроблено незаконний висновок про те, що мирова угода з урахуванням реструктуризації заборгованості в порядку п.2.6. ст. 2 Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» мала своїм наслідком, у відповідності до ч.1 ст. 651 та ст. 654 Цивільного кодексу України, зміну строку виконання грошового зобов’язання.

Крім цього, скаржник вважає, що місцевий господарський суд, не врахував, що затверджена на підставі ст. 121 ГПК України мирова угода спрямована виключно на відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішення, а тому її правова природа залишається незмінною.

Відповідно до цього, рішення місцевого господарського суду просить скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги – задоволити.

Відповідач-ПАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» у відзиві від 21.01.2019 вих. №790007.1-Ск-730-0119 заперечує доводи апеляційної скарги, вказуючи на наявність прямої вказівки Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» щодо реструктуризації заборгованості за природний газ. Вказує, що на стадії виконання судового рішення від 26.08.2010 по справі №12/69 єдиним способом виконання Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» від 12.05.2011 було укладення мирової угоди між сторонами. Іншого способу реструктуризувати заборгованість на даній стадії не передбачалось. Зокрема у п.3 мирової угоди передбаченого, що враховуючи вимоги п.2.6. ст. 2 Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий газ та електричну енергію» сторони дійшли згоди врегулювати порядок виконання вказаного судового рішення в частині суми основного боргу, яка на момент підписання цієї мирової угоди становила 28 476 600,20 грн. Вказує на те, що така правова позиція підтверджується постановою Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №908/251/18. Відповідно до викладеного, рішення місцевого господарського суду просить залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

04.02.2019 на розгляд суду від позивача поступила відповідь на відзив від 31.01.2019 №31/04-270, в якій позивач вказує, що виконання рішення суду про стягнення боргу за договором №06/09-287 від 25.02.2009 було зупинено постановою виконавчого провадження №23167098 від 15.08.2011, а укладення договору реструктуризації заборгованості після рішення суду дозволяло змінити правові наслідки прострочення виконання зобов’язання після рішення суду.

Також, 04.02.2019 від позивача надійшла заява від 30.01.2019 №31/04-258 про зупинення провадження у справі, згідно якої останній просить зупинити провадження в даній справі на підставі п.7 ч.1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на те, що касаційним господарським судом у складі Верховного Суду розглядається тотожна справа №920/115/18 про стягнення нарахувань (інфляційні втрати та 3% річних) у відповідності до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України за договором поставки природного газу. Розгляд зазначеної справи, 22.01.2019 суд зупинив до закінчення перегляду ОСОБА_2 Палатою Верховного Суду справи №916/190/18 у подібних правовідносинах. Відтак, враховуючи подібність правовідносин у справі, яка передана на розгляд ОСОБА_2 Верховного Суду, та у справі яка розглядається, просить зупинити провадження у справі №914/1111/18 до закінчення перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №916/190/18 ОСОБА_2 Палатою Верховного Суду.

11.02.2019 в канцелярію суду від відповідача поступили заперечення на відповідь на відзив від 11.02.2019 вих. №790007.1-Ск-1533-0219 де зазначається, що на стадії виконання рішення від 26.08.2010 №12/69 єдиним способом реструктуризації боргу, щодо стягнення якого відкрите виконавче провадження є укладення мирової угоди. Укладена сторонами мирова угода відповідає вимогам договору про реструктуризацію, оскільки забезпечує належне волевиявлення, спрямоване на реструктуризацію заборгованості згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію», а з урахуванням її затвердження судом, забезпечує виконання судового рішення в межах такої реструктуризації. При цьому, посилання на ОСОБА_3 України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» міститься в самому тексті мирової угоди. Відповідно до цього, просить залишити апеляційну скаргу ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/1111/18 залишити без змін.

28.02.2019 від відповідача в канцелярію суду поступило заперечення на заяву про зупинення провадження у справі за вих. №790007.1-Ск-2284-0219 від 27.02.2019, в якій відповідач зазначає, що така містить інші обставини справи, вказує, що у справі №916/190/18 ухвалою суду було надано розстрочку виконання рішення, а у справі №914/1111/18 на стадії виконання судового рішення від 26.08.2010 по справі №12/69 єдиним способом виконання Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» від 12.05.2011 було укладення мирової угоди між сторонами. Справа №916/190/18 не розглядалась в контексті положень спеціальних приписів п.2.6 ст. 2 Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» №3319-VI від 12.05.2011.

В судовому засіданні 28.02.2019 судова колегія апеляційного суду ухвалила відкласти розгляд справи на 11.03.2019 за клопотання представника відповідача.

В судове засідання 11.03.2019 з’явився представник відповідача. Позивач участі уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 28.02.2019, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштової кореспонденції, яке наявне в матеріалах справи.

Станом на 11.03.2019 додаткових доказів та клопотань не поступало. Ухвалою суду від 28.02.2019 явку представників сторін в судове засідання визначено на власний розсуд.

Враховуючи наведене, судова колегія апеляційного суду, ухвалила розглядати справу за наявними матеріалами справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 11.03.2019 заперечила доводи апеляційної скарги, з мотивів наведених у відзиві та запереченнях. Також, заперечила проти клопотання позивача про зупинення провадження у даній справі з підстав того, що таке є необґрунтованим та безпідставним.

Судова колегія апеляційного суду розглянувши клопотання позивача про зупинення провадження у справі ухвалила таке відхилити, з огляду на те, що справа №916/190/18 до вирішення якої позивач просить зупинити дану справу містить інші обставини справи та правове регулювання, а відтак правовідносини у цих справах не є подібними. Справа №916/190/18 за позовом ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» до ПАТ «Одесагаз» не розглядалась в контексті положень спеціальних приписів п.2.6. ст. 2 Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» №3319-VI від 12.05.2011, у цій справі не укладалась мирова угода на виконання вищезазначеного закону, а укладено договір іпотеки та розстрочено виконання рішення.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, відзивом на неї та запереченнями, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представника відповідача, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Львівської області від 12.12.2018 у справі №914/1111/18 нормам чинного матеріального та процесуального права, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

25.02.2009 між ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” укладено договір природного газу від 25.02.2009 №06/09-287, за умовами якого позивач зобов’язався передати у власність відповідачу в 2009 році природний газ, за наявності його обсягів, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Встановлено, що на виконання умов даного договору позивач протягом лютого – квітня 2009 року, липня – грудня 2009 року та січня 2010 року передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 180 888 146,12 грн. що підтверджується актами прийому-передачі природного газу. Відповідач свої зобов’язання щодо оплати отриманого природного газу виконав частково і на момент звернення до суду (справа №12/69) його заборгованість перед позивачем становила 95 453465,97 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.08.2010 у справі №12/69 частково задоволено позовні вимоги ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, м. Київ до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Львівгаз”, м. Львів про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за поставлений природний газ в сумі 143 090 297,06 грн. Стягнуто з ВАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» 95453465,97 грн. основного боргу, 9623197,97 грн. – пені, 8032974,01 грн. інфляційних втрат, 2168539,22 грн. – 3% річних, 20543,63 грн. державного мита та 190,13 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (Т-1, а.с.97-99).

12.02.2011 прийнято ОСОБА_3 України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію», згідно ст. 1 якого встановлено, що його дія поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".

Згідно п. 2.6 статті 2 цього Закону суб'єкти господарювання, визначені у статті 1 цього Закону, реструктуризують заборгованість за природний газ та електричну енергію, яка утворилася станом на 1 січня 2011 року і не сплачена на дату набрання чинності цим Законом, відповідно до чинного законодавства.

Відтак, ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.07.2012 у справі №12/69 (Т-1, а.с.100-104) затверджено мирову угоду від 20.06.2012, якою затверджено графік погашення відповідачем заборгованості (яка на момент підписання мирової угоди становила 28'476'600,20 грн.) з липня 2012 року по травень 2032 року. Пункт 3 затвердженої мирової угоди містить наступне положення: враховуючи вимоги пункту 2.6 статті 2 Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію», сторони дійшли згоди врегулювати порядок виконання вказаного судового рішення в частині суми основного боргу, яка на момент підписання цієї мирової угоди становить 28 476 600,20 грн.

Пунктом 2 мирової угоди підтверджено, що на момент її укладення боржником повністю погашені суми: пені, втрат внаслідок інфляційних процесів, 3% річних, державного мита, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, зазначені в рішенні Господарського суду Львівської області від 26.08.2010 у справі №12/69.

Пунктом 4 мирової угоди боржник зобов'язується сплатити у повному обсязі суму основного боргу, вказану у пункті 3 цієї мирової угоди, шляхом сплати зобов'язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості (надалі - Графік), зазначеного у цьому пункті. Грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з Графіком повинні надходити від боржника на рахунок стягувача у сумі, визначеній цим Графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню. Період сплати заборгованості встановлено з червня 2012 року по травень 2032 року.

Відповідно до пунктів 11, 16, 17 мирової угоди за невиконання умов цієї мирової угоди сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. За прострочення виконання зобов'язань, вказаних у пункті 4 цієї мирової угоди, боржник зобов'язується сплатити стягувачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф в розмірі 7% від суми простроченого платежу. У випадку порушення боржником умов погашення суми основного боргу в частині сплати платежів у розмірі та у терміни, визначені пунктом 4 цієї мирової угоди, стягувач має право негайно вживати передбачених законодавством заходів до примусового виконання мирової угоди, в тому числі шляхом пред'явлення ухвали про затвердження мирової угоди на примусове виконання до органу державної виконавчої служби. Боржник зобов'язується відшкодувати стягувачу збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань щодо погашення заборгованості відповідно до порядку, встановленого пунктом 4 цієї мирової угоди.

Як вбачається з обставин справи, відповідач зобов'язання за мировою угодою виконує належним чином, а саме: за період з червня 2012 року по травень 2018 року відповідач сплатив позивачу 8424327,5 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи виписками по рахунку (Т-1, а.с.18-73) та платіжними дорученнями (Т-1, а.с.74-96).

Однак, позивачем 13.06.2018 заявлено позов до ПАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» про стягнення 6835926,55 грн. інфляційних та 1966939,54 грн. 3% річних, згідно розрахунку наведеного в позовній заяві (Т-1, а.с.6-11).

Даний позов мотивовано тим, що актами цивільного законодавства не встановлено, що цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду у вигляді ухвали про затвердження мирової угоди, якою визначено саме порядок виконання рішення суду, а не грошового зобов’язання, передбаченого умовами правочину у вигляді договору. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків з виконання грошового зобов’язання зі сплати основного боргу у сумі 28 476 600,20 грн. за переданий природний газ у правовідносинах у справі господарського суду Львівської області №12/69 є договір поставки природного газу №06/09-287 від 25.02.2009, який встановлює, зокрема, строки виконання цього грошового зобов’язання.

Відповідач заперечив проти позовних вимог позивача, вказуючи на те, що сторони реструктуризували заборгованість відповідача перед позивачем шляхом укладення мирової угоди на виконання вимог п.2.6 Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий газ та електричну енергію». Вказує, що він виконує мирову угоду шляхом проведення оплати заборгованості згідно з графіком погашення заборгованості. Окрім цього, вказав, що позивач нарахував інфляційні втрати та 3% річних у зв’язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, що суперечить цивільному законодавству України.

Крім цього, відповідачем на розгляд місцевого господарського суду було подано заяву про застосування позовної давності, де вказано, що останнім місяцем поставки за оспорюваним договором був січень 2010 року. Відтак, вважає, що останнім днем проведення розрахунку за поставлений газ є 10.02.2010, а тому строк звернення до суду сплив 11.02.2013 року.

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, судова колегія Західного апеляційного господарського суду, керувалась наступним:

Згідно вимог ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами , але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Як встановлено судом між сторонами виникли цивільно-правові відносини з поставки товару на підставі укладеного договору від 25.02.2009 за №06/09-287.

Частиною 1-2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до частини першої ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, враховуючи наведене та беручи до уваги рішення Господарського суду Львівської області від 26.08.2010 у справі №12/69, судом встановлено факт наявності у відповідача зобов’язання перед позивачем зі сплати основного боргу за договором поставки природного газу від 25.02.2009 за №06/09-287.

Відповідно до п.2.6. ст. 2 Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію», який був чинний станом на 04.07.2012 суб’єкти господарювання, визначені у статті 1 цього Закону, реструктуризують заборгованість за природний газ та електричну енергію, яка утворилася станом на 1 січня 2011 року і не сплачена на дату набрання чинності цим Законом, відповідно до чинного законодавства.

Як вбачається з обставин справи, сторони у справі реалізували цю норму закону у спосіб укладення мирової угоди, підставою укладення якої вказано п.2.6. ст. 2 Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію».

Метою Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" є вирішення проблеми сплати боргів, забезпечення умов для підвищення рівня поточних розрахунків за спожитий природний газ та електричну енергію, а також створення умов для поліпшення фінансово-економічного стану підприємств, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, а також суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність, пов'язану з постачанням природного газу та електричної енергії за регульованими тарифами, запобіганню їх банкрутству, тощо. ОСОБА_3 передбачає обов'язковість укладення договору на реструктуризацію заборгованості за спожитий газ (постанови Верховного суду України від 02.07.2013 у справі №3-13гс13 та від 20.05.2014 у справі №3-17гс14).

Як вірно зазначено місцевим господарським судом, п.2.6. Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» не містить будь-яких обмежень щодо можливості укладення договору на реструктуризацію заборгованості після набрання рішенням суду про стягнення такої заборгованості. Тлумачення вказаного Закону у спосіб, що вказував би на запровадження таких обмежень для боржника було б несумісним з метою цього Закону.

При цьому, законодавством України не врегульовано питання щодо порядку реструктуризації відповідної заборгованості у випадку наявності рішення суду, що набрало законної сили.

З огляду на зазначене, місцевим господарським судом зроблено вірний висновок, що з метою досягнення передбачених Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" цілей, належним вирішенням такого питання є забезпечення виконання рішення суду згідно з умовами угоди про реструктуризацію, що об'єктивно зумовлює необхідність залучення суду до розв'язання цього питання, зокрема, шляхом затвердження судом мирової угоди відповідного змісту.

Відтак, укладена сторонами мирова угода відповідає вимогам договору про реструктуризацію, оскільки забезпечує належне волевиявлення, спрямоване на реструктуризацію заборгованості згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", а з урахуванням її затвердження судом, забезпечує виконання судового рішення в межах такої реструктуризації.

Судова колегія апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що не вбачається іншого варіанту забезпечення боржнику можливості фактичної реалізації передбачених пунктом 2.6 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" прав на реструктуризацію заборгованості за умов вже наявного чинного судового рішення, порядок і строки примусового виконання якого регламентуються Законом України "Про виконавче провадження", яким не передбачено можливості позасудового корегування строків примусового виконання грошового зобов'язання і щодо якого було ухвалено судове рішення.

Враховуючи наведене, судова колегія апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що мирова угода, яка затверджена ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.07.2012, відповідає вимогам договору про реструктуризацію, не є новацією, проте з урахуванням пункту 2.6 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" має наслідком зміну строку виконання грошового зобов'язання. Позивачем не доведено порушення відповідачем змінених умов зобов'язання, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача заявлених 3% річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (аналогічні висновки відображено в постанові Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №908/251/18).

Щодо застосування позовної давності у даній справі, яка заявлена відповідачем, то місцевим господарським судом вірно зазначено, що за змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Оскільки в задоволенні позову відмовлено, заява про застосування позовної давності правомірно не розглядалась місцевим господарським судом.

Позивач, як в суді першої так і апеляційної інстанцій посилається на інші постанови Верховного Суду, які правомірно не взяті судом до уваги, оскільки Верховний Суд у наведених справах не аналізував обставини справи в контексті необхідності застосування пункту 2.6 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію".

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги – без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, суд, постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 12 грудня 2018 року у справі №914/1111/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку згідно ст.ст.287, 288 ГПК України.

Справу повернути в місцевий господарський суд

Повну постанову складено 18.03.2019.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Желік М.Б.