ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року справа №1240/2231/18

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Арабей Т.Г., Казначеєва Е.Г., секретаря судового засідання Тішевського В.В., за участю позивача особисто, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 р. (у повному обсязі складено 05 жовтня 2018 року у м. Сєвєродонецьк) у справі № 1240/2231/18 (головуючий І інстанції суддя А.Г. Секірська) за позовом ОСОБА_1 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 26.07.2018 року звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 5 від 13.06.2018 року про відмову у призначенні йому пенсії за вислугу років; визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язати відповідача зарахувати до вислуги років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру»:

- стаж роботи в органах МВС (МНС) - 08 років 00 місяців 17 днів;

- стаж роботи на посадах слідчих, прокурорів з 18.08.2004 року по 06.06.2018 року - 13 років 09 місяців 19 днів;

- час навчання на військовій кафедрі з 01.09.1992 року по 18.06.1994 року, як військову службу - 1 рік 09 місяців 18 днів.

Зобов'язати відповідача призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» з моменту звернення до управління; вирішити питання судових витрат (а.с. 4-13, 34-42).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року у справі № 1240/2231/18 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 13 червня 2018 року № 5 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1.

Зобов'язано Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області повторно вирішити питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно з Законом України "Про прокуратуру" за заявою від 06 червня 2018 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання судових витрат (а.с. 167-172).

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1997-VII від 15.07.2015 року прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявністю на день звернення вислуги років не менше з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.

Пунктом 6 ст. 86 цього Закону передбачено який стаж зараховується та дає право на пенсію за вислугу років.

Апелянт вказує на те, що у новій редакції Закону, яка набрала чинності 31 липня 1999 року, ст. 24 не пов'язує початок перебування на відповідній службі з днем прибуття до навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею). Види служби передбачено Законом № 2232.

Таким чином, навчання у Харківському політехнічному інституті ОСОБА_1 з 1992 року по 1994 року не зараховується до стажу роботи, яка надає йому право на призначення пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру». Таким чином, у позивача недостатньо стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні вимог позивачу відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позивач в судовому засіданні висловив позицію згідно наданого відзиву на апеляційну скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач з 15.12.2015 по теперішній час займає посаду заступника начальника Троїцького відділу Старобільської місцевої прокуратури Луганської області (а.с. 43, 137, 158-161).

06.06.2018 позивач звернувся до Білокуракинського ОУПФУ з заявою про призначення пенсії за вислугу років, додавши до заяви:

- військовий квиток НОМЕР_1;

- диплом (свідоцтво, атестат) про навчання НОМЕР_2;

- довідку про заробітну плату № 18-342 вих. 18;

- довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру;

- документи про місце проживання (реєстрації особи) НОМЕР_3;

- заяву про призначення/перерахунок пенсії;

- паспорт/довідка;

- трудову книжку або документи про стаж НОМЕР_4 (а.с. 130-131).

Рішенням від 13.06.2018 № 5 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років згідно з Законом України "Про прокуратуру" (а.с. 18-19).

Рішення від 13.06.2018 № 5 про відмову в призначенні пенсії обґрунтовано таким.

Згідно із пунктом 3 розділу ХІІ прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" № 1679-VII, який набрав чинності 15.07.2015, визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом України "Про прокуратуру" (1991 р.), крім частини третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1. Таким чином, за Законом України "Про прокуратуру" (1991 р.) втратила чинність стаття, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років працівникам прокуратури за цим Законом (а.с. 130).

З посиланням на статтю 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 15.07.2015, зазначено, що, розглянувши документи позивача, стаж роботи на посадах прокурорів складає 13 років 08 місяців 13 днів, вислуга років складає 21 рік 09 місяців 00 днів (а.с. 18-19).

Листом від 14.06.2018 № 2343/03-1/Т позивача повідомлено про прийняте рішення (а.с. 125).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, 15 липня 2015 року набрав силу Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Відповідно до пп. 1 п. 3 Прикінцевих положень Закону № 1697-VII, визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом, зокрема, Закон України "Про прокуратуру", крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46 2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50 1, частини третьої статті 51 2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Статтею 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII), який набрав чинності 15.07.2015, у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, визначено засади пенсійного забезпечення працівників прокуратури, зокрема:

- прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців (частина перша).

Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії (частина друга). Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі (частина третя).

До вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Національній академії прокуратури України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася (частина шоста).

Право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров'я, у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв'язку із скороченням кількості прокурорів, у зв'язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії (частина восьма).

Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами (частина тринадцята).

Що стосується такої підстави відмови в призначенні пенсії, наведеної в оскаржуваному рішенні, як скасування норм Закону № 1697-VII щодо пенсійного забезпечення за Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон № 213-VIII), суд звертає увагу на таке.

01 квітня 2015 року набрав чинності Закон № 213-VIII, пунктом 5 Прикінцевих положень якого передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Верховний Суд у постанові від 26.06.2018 у справі № 212/6157/16-а та у постанові від 26.06.2018 року № 212/6157/16-а висловив таку правову позицію.

«За змістом пояснювальної записки до проекту Закону № 213-VIII його прийняття обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих Законів України.

Законом № 213-VIII внесені аналогічні за змістом зміни, зокрема, до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ і до статті 86 прийнятого, але не чинного на той час, Закону № 1697-VII щодо припинення виплати пенсії та обмеження її розміру працюючим працівникам прокуратури, визначення її розміру з 01 січня 2016 року відповідно до Закону № 1058-IV та встановлення максимального розміру пенсії.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII «у разі неприйняття до 01 червня 2015 року Закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника - консультанта народного депутата України».

Буквальний аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що нею за умови неприйняття спеціального закону щодо призначення всіх пенсій, скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначалися відповідно до наведеного переліку законів. Тобто, ця норма за своїм змістом містить окремі умови призначення пенсій для визначеної категорії осіб. Оскільки до 01 червня 2015 року спеціального закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, застосуванню підлягає друга її частина щодо скасування норм щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до наведеного переліку. Такі обставини свідчать про намір законодавця відходу від особливих умов призначення пенсій для певної категорії осіб і переведення їх на загальні умови».

Верховний Суд України в постанові від 24.05.2016 у справі № 33/6710/15-а щодо аналогічних відносин висловив таку правову позицію: оскільки Закон № 213-VIII не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з указаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону № 2453-VI (який значиться в наведеному переліку законів). З 01 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом № 2453-VI, втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно до Закону № 1058-IV.

Аналіз положень пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII дає підстави для висновку, що ним скасовано діючі станом на 01 червня 2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону № 1789-ХІІ.

Закон № 1789-ХІІ частково втратив чинність з 15 липня 2015 року у зв'язку з набранням чинності Законом № 1697-VII, який є чинним і на сьогодні.

Статтею 86 Закону № 1697-VII визначено і на теперішній час регулюється питання забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури України.

З огляду на наведене, відмова у призначенні пенсії з посиланням на скасування норм Закону № 1697-VII щодо пенсійного забезпечення за Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII є протиправною.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо неможливості зарахування до вислуги років періоду навчання на військовій кафедрі в період з 1992 по 1994 роки, суд виходить з наступного.

Такі доводи з'явились тільки у відзиві на позов і в апеляційній скарзі. Безпосередньо в оспорюваному рішенні пенсійний орган окрім цитування норм законодавчих актів ніяких аргументів щодо відмови у зарахуванні певних періодів трудового стажу не наводив.

Разом з тим, суд вказує на наступне.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 4.1 розділу ІV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Пунктом 4.2 розділу ІV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (абзац перший пункту 4.3 розділу ІV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку № 22-1).

Згідно з абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Частиною другою статті 82 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.

Тобто, відмовляючи особі в призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви незарахування до пільгового стажу окремих періодів роботи та/або навчання.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Разом з тим, в оскаржуваному рішенні від 13.06.2018 зазначено про те, що стаж роботи позивача на посадах прокурорів складає 13 років 08 місяців 13 днів, вислуга років складає 21 рік 09 місяців 00 днів, тому немає підстав для права на пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру». При цьому рішення не містить зазначення періодів роботи позивача, які не включено до вислуги років, конкретних підстав для невключення таких періодів, не зазначено, що свідчить про недотримання відповідачем принципів обґрунтованості та добросовісності рішення суб'єкта владних повноважень, дотримання яких перевіряється адміністративним судом відповідно до вимог пунктів 3, 5 частини другої статті 2 КАС України, і недотримання яких є підставою для скасування такого рішення, оскільки позивачеві і суду неможливо з тексту такого рішення визначити, які саме періоди роботи не включено до вислуги років.

Оскільки рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях і домислах, відсутність у рішенні від 13 червня 2018 року про відмову в призначенні пенсії мотивів незарахування до вислуги років окремих періодів, не дозволяє суду перевірити, чи правомірно зазначені які саме періоди роботи, навчання чи військової служби не зараховані до вислуги років, і свідчить про те, що відповідач діяв неправомірно.

За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Білокуракинського ОУПФУ від 13.06.2018 № 5 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання зарахувати до вислуги років певні періоди роботи та зобов'язання Білокуракинського ОУПФУ призначити пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», вони задоволенню не підлягають, оскільки є передчасними.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.

Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акту суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Частиною четвертою цієї статті визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки Пенсійний фонд України та його органи мають виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії, питання обрахунку стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, зокрема й за Законом України "Про прокуратуру", зарахування до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, періоду роботи є дискреційними. Відповідно суд не повноважний втручатися до таких повноважень та зобов'язувати відповідача призначити позивачу пенсію.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд апеляційної інстанції вказує на те, що у спірних правовідносинах належним, достатнім та необхідним (ефективним) способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 06 червня 2018 року про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.

На підставі вищевикладеного, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на приписи ст. 77 КАС України стосовно обов'язку доказування правомірності своїх дій суб'єктом владних повноважень судова колегія не приймає доводи апелянта щодо недоведеності позивачем порушення його права на отримання пенсійних виплат.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 205, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 р. у справі № 1240/2231/18 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 березня 2019 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді Т.Г. Арабей

Е.Г. Казначеєв