ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2019 р.

Справа № 2040/6542/18

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представника позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

представника відповідача: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Північно-східного офісу Держаудитслужби на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2018 року, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 05.10.18 року по справі № 2040/6542/18

за позовом Харківського машинобудівного коледжу

до Північно-східного офісу Держаудитслужби

про скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Позивач , Харківський машинобудівний коледж, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Північно-східного офісу Держаудитслужби, в якому просить суд визнати незаконними та скасувати п.п. 1, 2, 3 та 7 Вимоги щодо усунення порушень законодавства Північно-східного офісу Держаудитслужби від 26.07.2018 №20-03-25/4836.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2018 року адміністративний позов Харківського машинобудівного коледжу (61068, м. Харків, вул. Плеханівська, 79) до Північно-східного офісу Держаудитслужби (61022, м. Харків, м. Свободи, 5, Держпром, 4 під'їзд, 10 поверх) про скасування вимоги – задовольнити в повному обсязі.

Скасовано п.п. 1, 2, 3 та 7 Вимоги щодо усунення порушень законодавства Північно-східного офісу Держаудитслужби від 26.07.2018 №20-03-25/4836.

Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, не дослідження і ненадання оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач зазначає, що викладацька робота працівників закладу освіти не є сумісництвом та посилається на ч.1 ст. 105 Кодексу законів України про працю. Вважає, що потрібно застосувати норми законодавства, які регулюють умови виконання роботи за суміщенням та порядок розрахунку середнього заробітку за умови суміщення роботи (посад).

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено доводи щодо безпідставності вимог апеляційної скарги.

Представники відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представники позивача в судовому засіданні заперечували проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», на підставі п. 2.1. Плану проведення заходів державного фінансового контролю Держаудитслужби України на II квартал 2018 року та на підставі направлення на проведення ревізії, виданого в.о. начальника Північного-східного офісу Держаудитслужби ОСОБА_5 від 20.04.2018 № 347, ревізійною групою, яку очолювала головний державний аудитор відділу контролю у галузі освіти, науки, спорту та інформації Північно-східного офісу Держаудитслужби ОСОБА_6 проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності „ Харківського машинобудівного коледжу (далі - ХМК або Коледж) за період з 01.01.2014 по 31.01.2018 року. За результатами ревізії складено акт від 22.06.2018 № 03-11/08, який підписано із запереченнями.

Північно-східним офісом Держаудитслужби пред'явлено вимогу від 26.07.2018 № 20-03-25/4836 щодо усунення порушень законодавства, у якій Північно-східний офіс Держаудитслужби вимагає усунути виявлені порушення законодавства у встановленому законом порядку.

02.07.2018 року позивач, скориставшись своїм правом, та відповідно до п.п. 40, 42 ОСОБА_7 проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550, надав до Північно-східного офісу Держаудитслужби заперечення на висновки викладені в ОСОБА_5 від 22.06.2018 №03-11/08.

23.07.2018 року відповідачем за розглядом заперечень надано висновок на заперечення за №20-03-25/4731 згідно з яким заперечення не прийняті.

Не погодившись з таким рішення та з метою відновлення порушених прав, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та не доведеності відповідачем правомірності прийнятого ним рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (далі ОСОБА_8 № 2939-ХІІ) здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі, (ст. 2 Закону № 2939-ХІІ).

На спростування висновків суду відповідач в апеляційній скарзі посилається на п.7 ч.1 ст.10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», п. 46 ОСОБА_7 проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією , її територіальними органами, ч.5 ст.65 ГК України та зазначає, що вимога складається у довільній формі, керівник підприємства, діє від імені підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами, а тому вибір способу усунення порушення чинним законодавством покладено на посадових осіб підприємства, а не на Державної фінансової інспекції. Також зазначає, що відповідна правова позиція підтверджується листом Державної фінансової інспекції від 10.08.2015.р. № 25-18/622.

Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до ст. 4 Закону № 2939 ревізія є формою інспектування і полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Відповідно до п. 46 ОСОБА_7 проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2006 року № 550 (далі - ОСОБА_7 № 550), якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Згідно ч.2 ст. 15 Закону № 2939 законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Суд зазначає, що функція вжиття контролюючим органом заходів щодо усунення виявлених порушень законодавства є похідною (вторинною) функцією порівняно із функцією контролю, в тому разі, якщо вона передбачає надання підконтрольній установі в порядку закону можливості належного реагування на вимогу компетентного органу. Однак саме така процедура (надання обов'язкової можливості самостійно усунути порушення законодавства) Законом не передбачена, тобто вона може або мати місце, або контролюючий орган може одразу вжити самостійно заходів для усунення порушень.

З огляду на предмет і метод правового регулювання адміністративного права, права контролюючого органу, передбачені ст. 10 Закону № 2939 є одночасно і його обов'язками (правообов'язками), які не лише можуть бути, а і повинні бути реалізованими за наявності визначених законом підстав, у визначений законом спосіб та у визначеній законом формі.

Відповідно до ст.ст. 2, 10, 11 Закону, а також підпунктів 5, 15 п. 5 Положення про державну фінансову інспекцію (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 року №310, далі - Положення) правообов'язком в описаному вище значенні є і проведення за наявності законних підстав ревізій контролюючим органом, і пред'явлення керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкових до виконання вимог щодо усунення виявлених порушень законодавства (пункт 15 пункту 5 Положення).

Щодо п.1 вимоги, колегія суддів зазначає.

В пункті 1 вимоги від 26.07.2018№ 20-03-25/4836 відповідачем зазначено, що «...Ревізією дотримання законодавства при нарахуванні та виплаті працівникам коледжу заробітної плати за час відпустки та компенсаційних виплат за невикористану відпустку проведено суцільним способом, шляхом співставлення даних особових карток, табелів обліку робочого часу, наказів керівника, особових справ з даними меморіальних ордерів №5 «Зведення розрахункових відомостей із заробітної плати та стипендій» з додатками до них за період з 01.01.2014 року по 31.03.2018 року.

Ревізією встановлено, що в періоді, який підлягає контролю, працівники Коледжу, що працюють (працювали) на умовах трудового договору на посадах завідуючого навчально-методичним кабінетом, завідуючого навчально-методичною лабораторією, методистів, інженера з охорони праці, майстрів виробничого навчання, юрисконсульта, лаборантів, бібліотекаря, вихователів, керівника підрозділу сприяння працевлаштування, фахівця-інструктора з протипожежної безпеки, та отримують (отримували) посадовий оклад (ставку), виконують (виконували) педагогічну роботу в цьому ж навчальному закладі, згідно з розподілом педагогічного навантаження на початку навчального року (щорічно), затвердженим наказами керівника від 01.07.2014 р. № 198, від 01.07.2015 р. № 171, від 04.07.2016 р. № 191-а та від 03.07.2017 р. № 170-а.

До ревізії, документів, підтверджуючих оформлення штатних працівників на педагогічні посади за сумісництвом, не надано.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 р. №1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» встановлена можливість доплати працівникам у розмірі до 50 відсотків посадового окладу (тарифної ставки) за суміщення професій (посад). Цією ж постановою передбачені обмеження щодо застосування суміщення професій (посад): «Зазначені види доплат не встановлюються керівникам бюджетних установ, закладів та організацій, їх заступникам, керівникам структурних підрозділів цих установ, закладів та організацій, їх заступникам».

Правова конструкція суміщення професій (посад) виходить із того, що суміщувана посада (робоче місце за відповідною професією) є в штатному розписі, але не заповнена, залишається вакантною. При відсутності вакансії встановити доплату за суміщення професій (посад) неможливо. Отже, такі робочі місця, посади мають бути як штатні одиниці. Відсутність таких одиниць означає, що немає ні відповідних тарифних ставок і окладів, ні економії, розрахованої за цими ставками.

Згідно з п. 8 Переліку робіт, які не є сумісництвом, що є додатком до спільного наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства фінансів України від 28.06.1993 № 43 «Про затвердження положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» (далі - Положення № 43), педагогічна робота для таких працівників не є сумісництвом.

Додаткова оплата за роботу, яка не є сумісництвом, зараховується зазначеним працівникам в середню заробітну плату, що визначено абз. З п. 10 Положення № 43 та п. З розділу III ОСОБА_7 обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - ОСОБА_7 № 100).

Стаття 32 КЗпП України встановлює наступне: «У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу».

Отже, суміщення професій за трудовим законодавством є складовою трудового договору, що визначають його істотні умови.

Що стосується виконання керівними та іншими працівниками вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації педагогічної роботи поряд з виконанням своїх основних функцій, ці трудові відносини та порядок їх реалізації і оплати регулюються Інструкцією про порядок обчислення заробітної плати працівникам освіти, затвердженою наказом Міністерства освіти України від 15.04.1993 №102, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.05.1993 за №56 (Інструкція №102).

Пунктом 91 Інструкції №102 встановлено: «Керівні працівники закладів освіти, керівники фізичного виховання центрів допризовної підготовки можуть вести викладацьку роботу чи заняття з гуртками в цьому закладі, але не більше 9 годин та тиждень (360 годин на рік), якщо вони по основній посаді отримують повний посадовий оклад (ставку). Інші працівники закладів освіти можуть вести викладацьку роботу або заняття з гуртківцями у цьому ж закладі освіти, але в середньому не більше 2 годин (12 годин на тиждень, 480годин на рік), якщо вони по основній роботі отримують повний посадовий оклад (ставку). Названим працівникам за норму годин, визначену у цьому пункті, оплата проводиться понад основний посадовий оклад (ставку) у порядку, передбаченому відповідно для учителів, викладачів та керівників гуртків (за тарифікацією). За години викладацької роботи чи занять з гуртками, виконані, як виняток, у зв'язку з виробничою необхідністю понад норму, зазначену у цьому пункті, провадиться погодинна оплата за фактичну кількість годин, але не більше 240 годин на рік».

Суміщення професій в закладах освіти з викладацькою роботою керівних та інших працівників коледжу поряд з виконанням своїх основних посадових обов’язків переконливо свідчить про те, що викладацька робота в даному випадку не може бути суміщенням професій за наступними правовими ознаками:

- для виконання викладацької роботи керівним та іншим працівникам не потрібні вакансії в штатному розкладі та економія заробітної плати. Оплата їх праці здійснюється в межах фінансування викладацької роботи в обсягах передбачених навчальними планами. Викладачі та працівники, що ведуть викладацьку роботу у закладах освіти, не включаються до штатних розкладів, їх чисельність та розмір заробітної плати встановлюється на підставі тарифікації в залежності від обсягів оголошеного на навчальний рік педагогічного навантаження, кваліфікації, освіти та стажу педагогічної роботи;

- викладацька робота дозволена керівним працівникам закладів освіти (п. 91 Інструкції №102) на відміну від суміщення професій, яке не допускається відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 р. №1298;

- обмеження щодо обсягів оплати за суміщення професій в бюджетних установах та організаціях, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 №1298, не корелюються з обсягами, передбаченими Інструкцією №102. За нормами Постанови №1298 - це до 50 відсотків посадового окладу за рахунок економії за посадою, що суміщається, за нормами Інструкції №102 - розмір оплати не обмежується, а в порівнянні з обсягами педагогічного навантаження на ставку викладача вищого навчального закладу І-ІІ рівня акредитації (720 годин на рік - п. 78 Інструкції №102) допустимі 480 годин річного навантаження для інших працівників становлять майже 67 відсотків, а можливі 600 годин на рік для керівних працівників - більше 83 відсотків;

- різною є і правова форма оплати праці: при суміщенні професій - це доплата до заробітної плати; при викладацькій роботі керівних та інших працівників закладів освіти - це оплата понад основний посадовий оклад (ставку) заробітної плати (п.91 Інструкції №102). На цій підставі і з врахуванням норми статті 3 і закону України «Про оплату праці» оплата за викладацьку роботу осіб, які відносяться до керівних та інших працівників, не включається до мінімальної заробітної плати.

- керівні та інші працівники закладів освіти, які зайняті викладацькою роботою, для отримання права викладати студентам навчальні предмети мають проходити атестацію педагогічних працівників, що п’ять років підвищувати кваліфікацію, мати відповідну повну вищу освіту, виконувати усі інші вимоги щодо методичної та організаційно-педагогічної роботи, передбачені нормативними документами та посадовою інструкцією викладача.

Відповідно до ст. 74 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII (зі змінами) (далі - Кодекс законів від 10.12.1971 № 322-VIII (зі змінами)) щорічні (основні та додаткові) відпустки, із збереженням на їх час місця роботи (посади) і заробітної плати, надаються громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Відповідно до ст. 75 Кодексу законів від 10.12.1971 № 322-VIII (зі змінами) та ст. 6 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96 ВР (далі - ОСОБА_8 України «Про відпустки») щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Керівним та педагогічним працівникам навчальних закладів та установ освіти надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у ОСОБА_7, затверджуваному постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 № 346 (далі - ОСОБА_7 № 346).

Частиною 4 статті 24 Закону України «Про відпустки» та пунктом 5 ОСОБА_7 № 346 визначено, що грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки замінює частину щорічної відпустки за бажанням працівника.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_9 відповідно до матеріалів особової справи у період з 01.01.2014 р. по 31.03.2018 р. працювала в Коледжі на посаді провідного бібліотекаря за трудовим договором від 07.06.2007 р., дію якого подовжено наказами директора. Тривалість щорічної основної відпустки визначена трудовим договором в кількості 31 календарного дня, в т.ч. 7 календарних днів згідно з Колективним договором.

До матеріалів особової справи ОСОБА_9 долучено заяву зазначеного працівника та наказ про призначення викладачем з погодинною оплатою на 2009/2010 навчальний рік з дисципліни «Хімія». В особовій справі відсутні та до ревізії не надано заяви, накази директора, контракти або договори про зарахування ОСОБА_9 на посаду викладача на умовах сумісництва за період 3 01.01.2014 по 31.03.2018 року. (Копія особової справи ОСОБА_9 у Додатку 35 до акта).

Однак, за наказами директора Коледжу «Про розподіл педагогічного навантаження» від 01.07.2014 р. № 198, від 01.07.2015 р. № 171, від 04.07.2016 р. № 191-а, від 03.07.2017 р. № 170-а, погодженими з профспілковим комітетом, ОСОБА_9 було встановлено педагогічне навантаження з дисципліни «Хімія» на 2013/2014 навчальний рік у кількості 125 годин, на 2014/2015, 2015/2016, 2016/2017 навчальні роки у кількості по 128 годин відповідно, оплата за які проводиться понад основний посадовий оклад згідно тарифікації.

Відповідно до наказів директора та тарифікації викладацьку роботу ОСОБА_9 проводить за розкладом занять в свій основний робочий час бібліотекаря та отримує заробітну плату за роботу на посаді бібліотекаря та виконану педагогічну роботу.

Але, при наданні щорічних основних відпусток в 2014-2017 роках визначення середньої заробітної плати для розрахунку відпускних проведено за 31 календарний день, виходячи із заробітної плати провідного бібліотекаря без включення до нього заробітної плати за виконані педагогічні години.

При наданні грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку визначення середньої заробітної плати для нарахування відпускних проведено із розрахунку заробітної плати за виконані педагогічні години за 56 календарних днів, замість передбачених трудовим договором за основною посадою 31 дня, що призвело до зайвих виплат компенсації зазначеному працівнику.

Внаслідок порушення порядку розрахунку середньої заробітної плати з аналогічних причин проведено оплату основних відпусток у завищених обсягах 22-м працівникам Коледжу, що призвело до завищення витрат на оплату праці за період з 01.01.2014 по 31.03.2018 на загальну суму 60270,96 грн., в т.ч.: за 2014 рік на - 10 608,01 грн., за 2015 рік на - 14 341,03 грн., за 2016 рік на -14 438,63 грн., за 2017 рік на - 20 883,29 грн., та як наслідок зайвої сплати єдиного соціального внеску на загальну суму 16 256,71 грн., в тому числі: за 2014 рік на - 3 610,01 грн., за 2015 рік на - 4 936,73 грн., за 2016 рік на - 3 148,61 грн., за 2017 рік на - 4 561,36 гривень. (Розрахунок наведено у Додатку 1 до довідки, яка наводиться у Додатку 23 до акта ревізії).

Внаслідок допущеного порушення завищено касові і фактичні видатки у формі № 2д «Звіт про надходження та використання коштів загального фонду» за КПКВК 2201150, КЕКВ 2282 на загальну суму 76527,67 грн. (заробітна плата - 60270,96 грн., нарахування на заробітну плату - 16256,71 грн.), в т.ч. за 2014 рік на суму 14218,02 грн. (заробітна плата - 10608,01 грн., нарахування на заробітну плату - 3610,01 грн.), за 2015 рік - 19277,76 грн. (заробітна плата - 14341,03 грн., нарахування на заробітну плату - 4936,73 грн.), за 2016 рік - 17587,24 грн. (заробітна плата - 14438,63 грн., нарахування на заробітну плату - 3148,61 грн.), за 2017 рік - 25444,65 грн. (заробітна плата - 20883,29 грн., нарахування на заробітну плату - 4561,36 грн.), що є порушенням вимог п.1.2 ОСОБА_7 від 24.01.2012 №44, п.2 глави 1 ОСОБА_7 складання бюджетної звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів, звітності фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.01.2012 №44 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 07.02.2017 №44), далі - ОСОБА_7 №44 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 07.02.2017 №44).

Внаслідок допущених порушень Коледжу завдано матеріальної шкоди (збитків) на суму 76 527,67 гривень...»

Аналізуючи вищезазначене колегія суддів вважає, що такі висновки відповідача є необґрунтованими, оскільки відповідно до п.10 Положення № 43 про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Міністерства юстиції та Міністерства фінансів України від 28.06.93 р. №43 (далі - Умови №43):

«Заробітна плата на всіх місцях роботи враховується при обчисленні середнього заробітку: вчителям та викладачам, які працюють у декількох середніх загальноосвітніх, професійних та інших навчально-освітніх, а також вищих навчальних закладах, прирівнених до них по оплаті праці працівників, а також педагогічним працівникам дошкільних виховних, позашкільних та інших навчально-виховних закладів (як в одному, так і в декількох); медичним і фармацевтичним працівникам лікувально-профілактичних та санітарно-епідеміологічних установ охорони здоров'я, аптек, установ соціального забезпечення, дитячих будинків, шкіл-інтернатів для дітей-сиріт, а також для дітей, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку, дитячих дошкільних виховних закладів, медико-соціальної експертизи; сестрам милосердя товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця України.

В середню заробітну плату зазначеним працівникам зараховується додаткова оплата за роботу, яка не є сумісництвом (пункт 8 Переліку робіт, які не є сумісництвом)».

Однак, відповідно до п. 8 переліку, не вважається сумісництвом : "«Робота без зайняття штатної посади на тому самому підприємстві, в установі, організації, виконання учителями середніх загальноосвітніх та викладачами професійних навчально-освітніх, а також вищих навчальних закладів обов'язків по завідуванню кабінетами, лабораторіями і відділеннями, педагогічна робота керівних та інших працівників учбових закладів, керівництво предметними та цикловими комісіями, керівництво виробничим навчанням та практикою учнів і студентів, чергування медичних працівників понад місячну норму робочого часу і таке інше.

Отже, законодавством надано вичерпний перелік видів робіт які не є сумісництвом, а отже до середньої заробітної плати включається оплата за роботу, яка не є сумісництвом зазначеним в п.10 Положення працівникам, а саме: учителям, викладачам та працівникам з прирівняними до них умовами праці (для коледжів - це тільки старші викладачі). Таким чином, даний нормативний акт (Положення №43) в частині визначення середньої заробітної плати не має відношення до розрахунків розміру оплати за відпустку бібліотекарів, юристів, завідуючих лабораторіями та інших фахівців коледжу, яким надане право здійснювати викладацьку діяльність, а посилання відповідача на абзац 3 п.10 Положення №43 є неправомірним оскільки там мова йде про учителів та викладачів, а не про інших працівників.

Також, колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на порушення позивачем ОСОБА_7 №346 та п. З розділу III ОСОБА_7 №100 оскільки згідно п. 8 додатку до Умов №43 викладацька робота для керівних та інших працівників коледжу не є сумісництвом, а тому норми ОСОБА_7 №346 та ОСОБА_7 №100 не можуть бути застосованими в даному випадку оскільки вони не регулюють відносини в спірних обставинах так як викладацька робота працівників закладів освіти не є сумісництвом.

Стосовно тверджень відповідача щодо порушення позивачем норм статей 74 та 75 Кодексу законів про працю України та ст. 6 Закону України «Про відпустки», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтями 74, 75 КЗпП України, які не врегульовано процедури обрахування заробітної плати за період відпусток, а тільки встановлюють мінімально допустиму тривалість основної відпустки; на Постанову №100, яка не встановлює порядок обрахування середньої заробітної плати за умови, що робота не є суміщенням професій; на Положення №43, яке встановлює порядок врахування до середнього заробітку заробітної плати учителів, які працюють у декількох закладах освіти та не має ніякого відношення до визначення структури середньої заробітної плати працівників, які прирівняні по оплаті праці до педагогічних працівників, як стверджується в скарзі відповідача.

Відповідно до п.2 розділу II Постанови №100 «Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки». За умови виконання Позивачем п. 1 вимоги щодо усунення порушень до середньої заробітної плати працівників, які ведуть викладацьку роботу, було б включено суми заробітку лише за 10 місяців, а оплата за 56 канікулярних днів, передбачена законом, туди не ввійшла б і пратті вник отримав би відпускні на 17 відсотків менші. Що є порушенням конституційних прав громадянина.

Очевидно, в акті ревізії, вимозі по усуненню порушень та апеляційній скарзі Відповідачем - Північно-східний офіс Держаудитслужби - невраховано важливу норму щодо прав студентів та організації освітнього процесу закону України «Про вищу освіту» (п. 25 ст. 62), стандартів вищої освіти про те, що навчальний рік триває дванадцять місяців, з яких 10 - є навчальними, 2 - канікулярними. І весь цей період має оплачуватись особам, які є викладачами та ведуть викладацьку роботу, в формі заробітної плати відповідно за період навчання та за період, коли студенти знаходяться на літніх канікулах, а викладачі - у відпустках. І ці відпустки тривають 56 днів, що тісно пов’язане з законодавчо встановленою тривалістю студентських канікул - 8 тижнів (8x7 = 56). І в цей період керівні та інші працівники, що виконують викладацьку роботу, також мають бути у відпустці по цій - не основній - роботі.

Отже, колегія суддів виходячи з вищезазначеного дійшла висновку, що п.1 Вимоги від 26.07.2018 № 20-03-25/4836 не відповідає нормам чинного законодавства, та підлягає скасуванню.

Щодо п. 2 вимоги, колегія суддів зазначає наступне.

В пункті 2 вимоги від 26.07.2018№ 20-03-25/4836 відповідачем зазначено, що «...Документальну ревізію повноти перерахування до бюджету, утриманої з працівників за попередній бюджетний період, заробітної плати та нарахувань на неї проведено суцільним способом.

Ревізією встановлено, що впродовж січня 2014 року, січня 2015 року, січня 2016 року, січня 2017 року та січня 2018 року бухгалтерією Коледжу проводився перерахунок та утримання зайво нарахованої заробітної плати за грудень 2013 року, грудень 2014 року, грудень 2015 року, грудень 2016 року та грудень 2017 року.

Документальною ревізією встановлено, що кошти утриманої з працівників заробітної плати та нарахувань на неї, після завершення бюджетних періодів 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 років, не були перераховані коледжем в дохід державного бюджету в загальній сумі 6 022,19 грн., а саме: за 2014 рік на суму 299,31 грн., за 2015 рік на - 716,41 грн., за 2016 рік на суму - 2 357,46 грн., за 2017 рік на суму - 40,24 грн., за 2018 рік на суму - 2 608,77 гривень.

Зазначене є порушенням вимог ч. 1 ст. З, ч. 2 ст. 56 Бюджетного кодексу України № 2456-VI, п.2.4 ОСОБА_7 бухгалтерського обліку окремих активів та зобов'язань бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.04.2014 №372, зареєстрованого Міністерстві юстиції України від 16.04.2014 за № 426/25205 (далі - ОСОБА_7 №372) та призвело до недоотримання державним бюджетом коштів загального фонду бюджету в загальній сумі 6 022,19 гривень, в тому числі: за 2014 рік на суму 299,31 грн., за 2015 рік на - 716,41 грн., за 2016 рік на суму - 2 357,46 грн., за 2017 рік на суму - 40,24 грн., за 2018 рік на суму - 2 608,77 гривень. (Довідка про неперерахування в дохід державного бюджету грошових коштів, які утримані з працівників за попередній бюджетний період наведена в додатку 2 до довідки, яка наводиться у Додатку 23 до акта ревізії).

Відповідне порушення допущено заступником головного бухгалтера ОСОБА_10В, згідно пояснення якої, порушення виникло внаслідок помилки. (Перелік питань та пояснення у додатку 37 до акта).

Внаслідок допущеного порушення державному бюджету завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 6 022,19 гривень...»

Відповідно до ч.1 ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

У відповідності до ч.2 ст.56 Бюджетного кодексу України бухгалтерський облік усіх операцій щодо виконання Державного бюджету України здійснюють органи Казначейства України у порядку, встановленому Міністерством фінансів України. Цей облік має відображати всі активи та зобов'язання і держави. Бюджетні установи ведуть бухгалтерський облік відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів щодо ведення бухгалтерського обліку в порядку, встановленому Міністерством фінансів України.

Зі змісту акту ревізії та у Вимозі відповідачем не наведено фактів відхилень в організації бухгалтерського обліку від національних положень (стандартів).

Згідно припису п. 2.4 ОСОБА_7 №372, суми коштів, які надходять у поточному бюджетному періоді на реєстраційні, спеціальні реєстраційні рахунки, відкриті в органах Казначейства, або поточні рахунки, відкриті в установах банків (крім власних надходжень), як повернення дебіторської заборгованості, яка виникла у попередніх бюджетних періодах, перераховуються до доходів загального фонду відповідного бюджету.

Відповідно до п.1.2 ОСОБА_7 №372: дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували установі певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів; дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів установі на певну дату.

Згідно п.3.1 розділу «Бухгалтерський облік дебіторської заборгованості» ОСОБА_7 №372: ОСОБА_5 установи у формі дебіторської заборгованості включають розрахунки з покупцями, замовниками та різними дебіторами (розрахунки у порядку планових платежів, з підзвітними" особами, з відшкодування завданих збитків, з іншими дебіторами та державними цільовими фондами).

В цьому ж розділі ОСОБА_7 №372 визначено, що дебіторами - фізичними особами можуть бути особи, які отримали кошти під звіт, та особи, які відшкодовують завдані збитки.

З акту ревізії не вбачається, що в позивача мала місце дебіторська заборгованість у формі розрахунків з юридичними або фізичними особами. Не встановлено в ході ревізії надходження у періоді 2014 — 2018 років коштів на реєстраційні рахунки, відкриті в органах Казначейства, як повернення дебіторської заборгованості, яка виникла у попередніх бюджетних періодах.

Позивач у перевіряемому періоді не здійснював утримання з заробітної плати працівників у формах, передбачених чинним законодавством про працю, з наступним зарахуванням утриманих сум на реєстраційних рахунках в органах Казначейства.

Таким чином, виходячи з вищезазначеного, виходячи з норм статей 6 та 19 Конституції України, частини першої статті 12 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю» щодо обов'язку органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України, вимога щодо усунення наявних порушень, викликаних неперерахування до бюджету сум, визначених у п. 2 Вимоги.

Щодо п. 3 вимоги, колегія суддів зазначає наступне.

В пункті 3 вимоги від 26.07.2018№ 20-03-25/4836 відповідачем зазначено, що «...Ревізію дотримання законодавства при нарахуванні і здійсненні виплат заробітної плати працівникам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за час відпустки проведено вибірковим способом за 2017 рік відповідно до вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІ та Закону України «Про формування, порядок надходження і використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення» від 10.02.2000 №1445-111. Порушень з відповідного питання документальною ревізією не встановлено.

Ревізією питання дотримання законодавства при використанні коштів на сплату обов'язкових платежів до державних цільових фондів, проведеною суцільним способом шляхом співставлення наказів на звільнення працівників Коледжу, особових карток по нарахуванню заробітної плати та заявок в органи Державної казначейської служби України про виплати компенсацій встановлено, що в порушення вимог ч. 2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI та п.п. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 27.01.2004 за № 114/8713, бухгалтерією Коледжу у періоді з 01.01.2014 по 01.01.2017 здійснювалось нарахування єдиного соціального внеску на суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток (що є платою за невідпрацьований час), та які виплачені працівникам після дати їх звільнення, в загальній сумі 15 527,48 грн., в т.ч.: за 2014 рік на -10 279,17 грн., за 2015 рік на - 3 930,15 грн., за 2016 рік на - 1 318,17гривень. (Довідка про зайве перерахування єдиного соціального внеску Харківським машинобудівним коледжем, який було нараховано на компенсацію відпусток звільненим працівникам за 2014-2016роки у додатку 4 до довідки, яка наводиться у Додатку 23 до акта ревізії).

Відповідне порушення допущено провідним бухгалтером Коледжу ОСОБА_11Г, яка була звільнена 30.11.2017, отримати пояснення, щодо виникнення порушень з відповідного питання в ході ревізії не було можливості.

Операції з нарахування єдиного внеску на фонд заробітної плати працівникам в бухгалтерському обліку Коледжу відображено в меморіальних ордерах № 5 «Зведення розрахункових відомостей із заробітної плати та стипендій» січень-грудень 2014 року, січень-грудень 2015, січень-грудень 2016 року за дебетом 801 «Видатки з державного бюджету на утримання установи та інші заходи» та кредитом субрахунку 651 «Розрахунки з пенсійного забезпечення».

Внаслідок допущених порушень, завищено касові та фактичні видатки у формі №2-д «Звіт про надходження та використання коштів загального фонду» за КІЖВК 2201150, КЕКВ 2282 (нарахування на заробітну плату) на загальну суму 15 527,48 грн., в т.ч. за 2014 рік на суму 10 279,17 грн., за 2015 рік -З 930,15 грн., за 2016 рік - 1 318,17 грн., що є порушенням вимог п.1.2 ОСОБА_7 від 24.01.2012 №44, п.2 глави 1 ОСОБА_7 №44 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 07.02.2017 №44).

Внаслідок допущених порушень Коледжу завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 15 527,48 гривень.

Інших порушень при перевірці цього напряму питання програми не встановлено.»

Відповідач, в апеляційній скарзі посилається. на ч. 2 ст. 7 Закону №2464-ч. 2 ст. 7 Закону №2464-VІ, для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів), та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована. Зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул».

Однак, вказана норма закону за своїм змістом не врегульовує оспорювані відносини. Вона визначає порядок визначення бази нарахування єдиного внеску для окремих категорій працівників. Закон не встановлює можливість нарахування чи не нарахування єдиного внеску на суми виплаченої компенсації за невикористану відпустку.

Отже, колегія суддів зазначає, що п.3 вимоги є необґрунтованим, в силу аналізу порушення п. 1 Вимоги від 26.07.2018№ 20-03-25/4836.

Щодо п. 7 вимоги, колегія суддів зазначає наступне.

В пункті 7 вимоги від 26.07.2018№ 20-03-25/4836 відповідачем зазначено, що «...Ревізію дотримання законодавства при нарахуванні і виплаті премій, інших заохочувальних виплат працівникам Коледжу, проведено суцільним способом, шляхом звіряння наказів з даними особових карток по нарахуванню заробітної плати працівників.

Документальною ревізією встановлено, що сторожу Коледжу ОСОБА_12 у березні 2018 року згідно з наказом директора Коледжу від 20.03.2018 № 82 „Про преміювання" було виплачено премію за великий особистий вклад в організацію і забезпечення навчально-виховного процесу, успіхи в підготовці молодших спеціалістів на рівні державних вимог за рахунок економії фонду заробітної плати за І квартал 2018 року загального фонду бюджету, в той час, як відповідно до листків непрацездатності від 18.12.2017 серія АДВ №638101, 17.01.2018 серія АДВ №638654, від 25.02.2018 серія АДВ № 639646 підтверджено тимчасову непрацездатність зазначеного працівника у період з 18.12.2017 по 02.04.2018 року. (Копії листків непрацездатності ОСОБА_12 та наказ про виплату премії у Додатках 28, 29, ЗО, 31 до акта).

Премію ОСОБА_12 призначено в порушення вимог абз.1 ОСОБА_7 преміювання і надання матеріальної допомоги співробітникам коледжу (Додатку 8) Колективного договору між директором і профспілковим комітетом Харківського машинобудівного коледжу на 2014-2019 роки, зареєстрованим Управлінням праці та соціального захисту населення Комінтернівської районної адміністрації Харківської міської ради від 17.07.2017 № 4251 та схвалено зборами трудового колективу Харківського машинобудівного коледжу (Протокол №02 від 27.06.2014 року), яким визначено, що преміювання є формою матеріального стимулювання за результатами роботи за календарний, навчальний рік, семестр, квартал та визначається лише особистим вкладом працівника в загальні досягнення коледжу. (Колективний договір на 2014-2019 роки від 17.04.2014 № 4251 у Додатку 32 до акта).

Вищезазначене порушення призвело до зайвих витрат бюджетних коштів на виплату заробітної плати у березні 2014 року та березні 2018 року на загальну суму 3907,00 грн., та, відповідно, до зайвого нарахування і перерахування єдиного соціального внеску на загальну суму 945,34 гривень. (Довідки про зайво нараховані та виплачені премії в додатку 3 до довідки, яка наводиться у Додатку 23 до акта ревізії).

Порушення допущено директором Коледжу ОСОБА_1, яким надаються накази про преміювання працівників. У своєму поясненні директор Коледжу ОСОБА_1 зазначив, що порушення, щодо виплати премії в період дії догани ОСОБА_13 є помилкою та визнається. Виплату премії ОСОБА_12 вважає законною. (Перелік питань та пояснення директора Коледжу ОСОБА_1 у Додатку 33 до акта).

Операції з нарахування заробітної плати працівникам в бухгалтерському обліку Коледжу відображено в меморіальних ордерах № 5 «Зведення розрахункових відомостей із заробітної плати та стипендій» за березень 2014 , року, за дебетом субрахунку 801 «Видатки з державного бюджету на утримання установи та інші заходи» та кредитом субрахунку 661 «Заробітна плата», 651 «Розрахунки з пенсійного забезпечення», за березень 2018 року за дебетом рахунків 8011 «Витрати на оплату праці», 8111 «Витрати на оплату праці» та кредитом рахунків 6511 «Розрахунки із заробітної плати», 6521 «Розрахунки з пенсійного забезпечення».

Внаслідок допущених порушень, завищено касові та фактичні видатки на загальну суму 4852,34 грн. (заробітна плата 3907,00 грн., нарахування на заробітну плату - 945,34 грн.) в т.ч. по КПКВК 2201150, КЕКВ 2282 у формі №2-д «Звіт про надходження та використання коштів загального фонду» за 2014 рік на суму 817,80 грн. (заробітна плата - 600,00 грн., нарахування на заробітну плату - 217,80 грн.), у формі №2-м «Звіт про надходження та використання коштів загального фонду» по КПКВК 0611120, КЕКВ 2282 за 2018 рік - 4034,54 грн. (заробітна плата — 3307,00грн, нарахування на заробітну плату — 727,54 грн.), що є порушенням вимог п.1.2 ОСОБА_7 від 24.01.2012 №44, п.2 глави 1 ОСОБА_7 складання бюджетної звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів, звітності фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.01.2012 №44 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 07.02.2017 №44), далі - ОСОБА_7 №44 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 07.02.2017 №44).

Внаслідок допущених порушень Коледжу завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 4852,34 гривень.

Порушення відшкодовано в ході ревізії у сумі 817,80 грн., шляхом перерахування коштів до бюджету ОСОБА_14 (Квитанція №13_12 від 03.05.2018 року у Додатку 34 до акта)...»

Відповідно до абзацу 1 ОСОБА_7 преміювання і надання матеріальної допомоги співробітникам коледжу, який є додатком до Колективного договору між директором і профспілковим комітетом на 2014-2019 роки, «преміювання є формою матеріального стимулювання за результатами роботи за календарний, навчальний рік, семестр, квартал та визначається лише особистим вкладом працівника в загальні досягнення колективу».

Відповідачем в апеляційній скарзі не вказано сутність та зміст порушення названого ОСОБА_7 преміювання є лише посилання на ОСОБА_7.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» визначає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

У статті 2 цього Закону передбачено, що до структури заробітної плати входять: «Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми».

Жодна з норм, вказаних відповідачем наведених статей Закону України «Про оплату праці», не вимагають виплати премій за рахунок зекономлених коштів в тому періоді за який здійснюється преміювання.

Відповідно до ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Ця норма Бюджетного кодексу України, про порушення якої зазначає в апеляційній скарзі Відповідач, не містить приписів щодо права бюджетних установ на використання бюджетних коштів, а лише визначає бюджетний період.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі вищезазначених доводів та наявних доказів підтверджено, що відповідачем в апеляційній скарзі не спростовано рішення про незаконність п. 7 Вимоги щодо усунення порушень.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2018 року по справі № 2040/6542/18 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Північно-східного офісу Держаудитслужби залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2018 року по справі № 2040/6542/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя

ОСОБА_15

Судді

ОСОБА_8 ОСОБА_16

Повний текст постанови складено 15.03.2019 року