ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2019 р. м.Львів Справа №921/390/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді М.І. Хабіб,

суддів О.І. Матущака,

ОСОБА_1,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Тернотранс” від 28.12.2018 б/н

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.12.2018, повний текст рішення складено 17.12.2018,

у справі №921/390/18 (суддя Шумський І.П.),

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕФ ЕС МАККЕНЗІ-Україна”, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Тернотранс”, с. Івачів Долішний Тернопільського району Тернопільської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства “Страхова група “ТАС”, м. Київ

про: стягнення 50 145,43 грн збитків

ВСТАНОВИВ :

27.09.2018 ТОВ “ЕФ ЕС МАККЕНЗІ-Україна” звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ТОВ “Тернотранс” про стягнення 50 145,43 грн збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору від 05.05.2011 №82430 та заявки від 22.05.2018 №КИМА05180062 відповідач здійснив перевезення вантажу (косметичних виробів) за маршрутом: Блоне (Польща) - Київ (Україна), вантажоодержувач - ТОВ «ЕГЗАГОН». Перевезення здійснено автомобілем НОМЕР_1/ ВО 4222 ХХ, водій ОСОБА_2, по CMR №000001 - №000005 від 29.05.2018. Під час розвантаження транспортного засобу виявлено нестачу вантажу, про що зроблено запис в CMR №000001, №000005 від 29.05.2018 та складено акти від 04.06.2018 №1, №2. Вантажоодержувач(ТОВ «ЕГЗАГОН») звернувся до позивача з претензією від 25.06.2018 №162 про відшкодування збитків в сумі 92 930,12 грн, позивач, в свою чергу, звернувся до відповідача 26.06.2018 з претензією про відшкодування вартості втраченого вантажу.

Платіжним дорученням № 2919 від 24.07.2018 позивач відшкодував ТОВ «ЕГЗАГОН» збитки в сумі 92 930,12 грн, про що повідомив відповідача додатком до претензії №1 від 26.06.2018. Відповідач надіслав 11.07.2018 відповідь на претензію, в якій вказав, що його відповідальність як перевізника застрахована, а завдані збитки підлягають відшкодуванню страховою компанією. В подальшому платіжними дорученнями № 583 від 23.08.2018 та №587 від 27.08.2018 відповідач відшкодував позивачу збитки в сумі 59 592,96грн ( 31921,00 + 27761,96). При цьому в листі №1 від 27.08.2018 відповідач вказав, що сплачені ним кошти слід вважати перерахованими в сумі 42 784,69 грн по претензії №1-ю від 26.06.2018 про відшкодування вартості втраченого вантажу на суму 92 930,12 грн (перевезення автомобілем НОМЕР_1/ ВО 4222 ХХ, водій ОСОБА_2 І.), а в сумі 16 808,27грн - по претензії №1-ю від 26.07.2018 про відшкодування вартості втраченого вантажу на суму 52 035,01грн ( перевезення автомобілем НОМЕР_2/ ВО 6793 ХХ, водій ОСОБА_3Й). В цьому ж листі відповідач вказав, що його заборгованість по претензії №1-ю від 26.06.2018 про відшкодування вартості втраченого вантажу на суму 92 930,12 грн становить 50 145,43 грн (92 930,12 -42 784,69), тобто визнав свою заборгованість перед позивачем, однак не сплатив. Посилаючись на пункти 3.2.4, 3.2.5, 4.13, 4.14 договору, статті 22, 610, 611, 623 ЦК України , статті 225, 307, 314 ГК України , статті 3,17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19.05.1956) позивач просив задоволити позов та стягнути з відповідача 50 145,43грн.

За клопотанням відповідача ухвалою від 08.11.2018 суд залучив до участі у справі Приватне акціонерне товариство «Страхова Група «ТАС» як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ( т.1, а.с. 225-227).

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 10.12.2018 у справі №921/390/18 позов задоволено. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 50 145,43 грн збитків та 1 762,00 грн судового збору( т.2, а.с. 39-42).

Рішення мотивоване ст. ст. 11, 15, 16, 22, 610, 611, 627, 629, 924, 927, 929, 979, 988, 1194 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 224, 225, 314 ГК України, ст. ст. 9, 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», ст. ст. 17, 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів. Суд встановив, що при прийнятті вантажу одержувачем- ТОВ «ЕГЗАГОН» було виявлено пошкодження пломб та часткову нестачу вантажу вартістю 71260,03грн, що разом з пропорційно сплаченими сумами митних платежів ( 15 125,60грн) та фрахту вантажу ( 6544,49грн) становить 92 930,12 прямих збитків ТОВ «ЕГЗАГОН». При задоволенні позову суд виходив з того, що доказами у справі підтверджено неналежне виконання відповідачем умов договору від 05.05.2011 № 82430, внаслідок чого втрачено частину вантажу і позивач поніс реальні збитки у розмірі сплаченої клієнту вартості втраченого товару та обчислених пропорційно митних платежів та фрахту вантажу. Доказів відсутності своєї вини у втраті вантажу та заподіянні збитків відповідач не надав, частину збитків відшкодував, що свідчить про визнання ним своє вини та неналежного виконання зобов’язань за договором. Відтак суд дійшов висновку про обгрунтованість позову. Суд відхилив доводи відповідача про обмеження розміру стягуваних збитків лише вартістю втраченого вантажу, виходячи з положень закону та умов договору, згідно з якими перевізник несе відповідальність в розмірі фактичної шкоди. Також відхилив доводи про стягнення суми збитків з страховика, зазначивши, що спірні відносини виникли між сторонами у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором, тому відповідач не звільняється від відповідальності за нестачу вантажу, а посилання на ст.1194 ЦК України є необґрунтованим, оскільки вона регулює деліктні зобов'язання.

Відповідач (ТОВ “Тернотранс”) не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у позові.

Скаржник зазначає, що причиною нестачі вантажу стала крадіжка, тому не було подано доказів відсутності вини перевізника. Вказує, що його відповідальність як перевізника була застрахована, тому вважає, посилаючись на ст.ст. 979,988, 1194 ЦК України, що позов мав бути пред’явлений до страхової компанії і суд повинен був відмовити позивачу у задоволенні вимог до застрахованої особи як передчасних, тобто без попереднього звернення з позовом до страхової компанії. Вказує, що суд стягнув з перевізника не лише вартість втраченого вантажу, а й усі податки та збори, сплачені позивачем в Україні, що є порушенням ч.1 ст. 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, яка передбачає компенсацію лише вартості втраченого вантажу. Ці положення Конвенції підлягали застосуванню у даному випадку згідно з п.2.1 договору та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України».

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує доводи скаржника, вважає їх необґрунтованими, а оскаржуване рішення законним. Зазначає, зокрема, що скаржник вводить суд в оману, адже ним надано договір добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника від 26.02.2018 № FO-00055443, який підтверджує страхування відповідальності перевізника, а не страхування втраченого вантажу. Позивач зазначає, що не має правовідносин із страховою компанією і йому невідомо яким чином врегульовані відносини між апелянтом і страховою компанією. Позивач звертає увагу, що п. 3.2.5 договору передбачено відповідальність за неналежне виконання своїх зобов’язань, яке призвело до збитків клієнта відповідача, а не страхової компанії. Відповідачем не надано доказів того, що страхова компанія визнала цей випадок страховим та надала згоду на виплату коштів за договором страхування, чи доказів передачі позивачу права стягнення страхового відшкодування. Крім того, позивач вказує, що статтею 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено відшкодування не лише вартості втраченого вантажу, але й плати за перевезення, мита та інших платежів, пов’язаних з перевезенням вантажу, у пропорції до втраченого вантажу, що передбачено ч.4 ст. 23 Конвенції. Позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін. Також просить суд покласти на відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу, на підтвердження яких додав копію договору про надання правничої допомоги від 01.06.2018 №2018/992, укладений з адвокатом ОСОБА_4,свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю сер. КВ № 005353 від 30.11.2015, видане ОСОБА_4, ордер від 15.01.2019 та попередній розрахунок витрат на правничу допомогу на суму 12500,00 грн.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 у справі №921/390/18 (колегія суддів у складі: головуючого судді Хабіб М.І., суддів Мирутенка О.Л., Матущака О.І.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача, ухвалено здійснити розгляд справи №921/390/18 на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та ухвалено подати учасникам справи до 29.01.2019 відзиви на апеляційну скаргу та докази надсилання скаржнику (надання) копії відзивів та доданих до них документів.

Третя особа письмових пояснень на апеляційну скаргу не надала, хоча належним чином була повідомлена про розгляд справи, що підтверджено повідомленням про вручення їй 14.01.2019 ухвали суду від 08.01.2019.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступне.

14.02.2010 ТОВ «ЕФ ЕС МАККЕНЗІ-Україна» (експедитор) і ТОВ «ЕГЗАГОН» (клієнт) уклали договір №1802/2010 про транспортно-експедиційне обслуговування.

05.05.2011 ТОВ «ЕФ ЕС МАККЕНЗІ-Україна» (експедитор) та ТОВ «Тернотранс» (перевізник) уклали договір перевезень вантажів (транспортно-експедиційного обслуговування) №82430, відповідно до п. 1.1 якого договір регулює відносини сторін, що виникають в процесі надання транспортно-експедиційних послуг, які полягають, зокрема у забезпеченні перевезень вантажів клієнтів експедитора автомобільним транспортом по території України та/або іноземних держав

Згідно з п. 2.1 договору перевезення виконуються відповідно до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ), Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (конвенція МДП), Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ), а також інших нормативно-правових актів (українських та міжнародних), що регулюють порядок здійснення автомобільних перевезень та надання транспортно-експедиційних послуг.

Пунктами 2.2, 2.6 договору визначено, що на кожне перевезення оформляється транспортне замовлення (заявка), що складається в письмовій формі підписується позивачем і передається відповідачу. Заявка є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.7 товарно-транспортна накладна, подорожній лист, міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) є основними документами, по яких здійснюється перевезення та за якими відбувається здача-приймання вантажу.

За умовами пункту 3.2 договору перевізник зобов'язаний, зокрема:

- забезпечити доставку вантажу, переданого вантажовідправником до місця призначення і передати його особі уповноваженій на отримання вантажу (вантажоодержувачу) – п.п. 3.2.3;

- нести відповідальність за збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення до передання його вантажоодержувачу у відповідності до умов даного договору, якщо не доведе, що втрата, нестача чи пошкодження вантажу відбулася внаслідок надзвичайних та невідворотних за даних умов обставин – п.п.3.2.4;

- відшкодувати експедитору всі збитки та витрати в повному обсязі, які він поніс перед своїм клієнтом внаслідок невиконання або неналежного виконання перевізником своїх зобов'язань за даним договором, які призвели до збитків клієнта, що пов'язані з нестачею, пошкодженням, втратою вантажу по вині перевізника, а також до витрат експердитора, пов'язаних з оплатою штрафних санкцій клієнту через неналежне виконання перевізником своїх обов'язків - п.п.3.2.5;

- у випадку наявності дійсного на дату завантаження полісу страхування цивільної відповідальності перевізника при здійсненні кожного перевезення надати його копію експедитору - п.п.3.2.6 та п.п.3.2.7;

- незалежно чи виступає перевізник за даним договором як фактичний перевізник, або як фактичний експедитор вантажу він приймає на себе зобов'язання та несе відповідальність, в тому числі за вантаж, як безпосередній перевізник згідно умов цього договору та українського законодавства – п.п. 3.2.19.

Пунктом 4.13 договору встановлено, що перевізник відшкодовує експедитору всі збитки, які останній поніс перед своїм клієнтом по вині перевізника, на підставі виставлених перевізникові претензій експедитора.

Згідно з п.4.14 договору перевізник несе повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту його прийняття до перевезення і до його передачі вантажоодержувачу .

Пунктом 4.16 договору передбачено, що факт недостачі, пошкодження, втрати вантажу фіксується в CMR та в акті про виявлення вказаних недоліків.

22.05.2018 позивач і відповідач уклали заявку №КИМА05180062 до договору від 05.05.2011 №82430 на перевезення вантажу (косметичних виробів) автомобілем ВО 8349ВК/ВО 4222ХХ, водій ОСОБА_2, за маршрутом Блоне (Польща) - Київ (Україна), одержувач вантажу -ТОВ «ЕГЗАГОН» м. Київ. В заявці вказано, що відповідальність сторін визначається умовами договору. В доповнення до договору сторони цього замовлення зобов’язуються, зокрема, відшкодувати вартість зіпсованого чи втраченого вантажу, а також всі збитки, завдані однією із сторін у результаті неналежного виконання умов договору. Перевізник зобов’язаний: не залишати вантаж без догляду під час перевезення; використовувати для відпочинку тільки цілодобово охоронювані стоянки; на стоянці ставити контейнер таким чином, щоб зробити неможливим доступ до його дверей, тощо (т.1, а.с. 20, 21)

Перевезення вантажу здійснювалося по CMR №000001 - №000005 від 29.05.2018, з яких вбачається, що при завантаженні 29.05.2018 товару в автомобіль жодних зауважень щодо його кількості та упакування зі сторони представника відповідача (перевізника) не було.

01.06.2018 при передачі вантажу одержувачу - ТОВ «ЕГЗАГОН» було виявлено зірвані пломби, пошкодження вантажу, зокрема, розірвано пакувальну плівку на палетах, розкидані коробки, та недостачу вантажу, про що вказано у товарно-транспортних накладних (CMR) №000001, 000005 від 29.05.2018 та в актах прийому товару №1 і №2 від 04.06.2018, згідно з якими встановлено недостачу 396 ( 129+ 267) одиниць товару на суму 2 331,77 євро ( 1731,90 + 599,87) згідно із інвойсами , а також зафіксовано звітах огляду вантажу № 1570-3068 та № 1575-3068 від 14.06.2018 (т.1, а.с. 24-32, 51-114).

Як вбачається з матеріалів справи, вартість нестачі вантажу склала 71 260,03 грн, що разом з пропорційно сплаченими сумами митних платежів (15 125,60 грн) та фрахту вантажу (6 544,49 грн) становить - 92 930,12 грн прямих збитків ТОВ «ЕГЗАГОН», яке звернулось до ТОВ «ЕФ ЕС МАККЕНЗІ-Україна» з претензією №162 від 25.06.2018 про сплату збитків в сумі 92 930,12 грн як сторони за договором №1802/2010 від 14.02.2010. Платіжним дорученням № 2919 від 24.07.2018 позивач сплатив ТОВ «ЕГЗАГОН» вказану суму збитків (т.1, а.с.33-35, 131).

Позивач, в свою чергу, звернувся до відповідача з претензією №1-ю від 26.06.2018 про відшкодування 92 930,12грн вартості втраченого вантажу. Відповідач надіслав відповідь від 11.07.2018 на претензію позивача, в якій вказав, що його відповідальність як перевізника застрахована, а завдані збитки підлягають відшкодуванню страховою компанією (т.1, а.с. 118-121).

Позивач надіслав відповідачу додаток від 24.07.2018 до претензії №1 від 26.06.2018, в якому повідомив про сплату ним ТОВ «ЕГЗАГОН» збитків в сумі 92 930,12грн та вимагав їх відшкодування ( т.1.а.с.128,129).

Платіжними дорученнями № 583 від 23.08.2018 та №587 від 27.08.2018 відповідач відшкодував позивачу збитки в сумі 59 592,96грн ( 31921,00 + 27761,96) згідно з претензією від 26.06.2018. Однак, в листі №1 від 27.08.2018 відповідач вказав, що сплачені ним кошти слід вважати перерахованими в сумі 42 784,69 грн по претензії №1-ю від 26.06.2018 про відшкодування вартості втраченого вантажу на суму 92 930,12 грн (перевезення автомобілем НОМЕР_1/ ВО 4222 ХХ, водій ОСОБА_2 І.), а в сумі 16 808,27грн - по претензії №1-ю від 26.07.2018 про відшкодування вартості втраченого вантажу на суму 52 035,01грн ( перевезення автомобілем НОМЕР_2/ ВО 6793 ХХ, водій ОСОБА_3Й). В цьому ж листі відповідач вказав, що його заборгованість по претензії №1-ю від 26.06.2018 про відшкодування вартості втраченого вантажу на суму 92 930,12 грн становить 50 145,43 грн (92 930,12 -42 784,69), яка повинна відшкодовуватися його страховиком (ПАТ «Страхова Група «ТАС») ( т.1,а.с. 13-15).

Разом з тим, згідно з договором добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO - 00055443 від 26.02.2018, укладеним ПАТ «Страхова Група «ТАС»( страховик) та ТОВ «Тернотранс» (страхувальник) ( т.1,а.с.122- 125), предметом договору є майнові інтереси страхувальника (відповідача), пов'язані з відшкодуванням заподіяної ним шкоди, зокрема, майну юридичної особи під час здійснення міжнародних автоперевезень. Термін дії договору –з 28.02.2018 по 27.02.2019.

Умовами цього договору було обумовлено: страхову суму, яка підлягає виплаті страховиком - ПАТ «Страхова Група «ТАС» , а також суму франшизи та страхові ризики.

Серед іншого договором передбачено, що:

- для отримання страхового відшкодування страхувальник повинен надати страховику документи, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитків, у т.ч. рішення суду, яке набрало законної сили та зобов'язує відповідача відшкодувати шкоду, заподіяну майну третіх осіб, якщо справа розглядалась в суді (п.18.1.12 договору) ;

- страхування здійснюється ПАТ «Страхова Група «ТАС» за принципами відшкодування, що означає, що страховик здійснить суму страхового відшкодування згідно з умовами цього договору лише після того, як страхувальник поніс збиток, тобто оплатив пред'явлену до нього претензію, якщо інше не буде узгоджено сторонами в письмовій формі (п.19.1 договору).

Дослідивши обставини справи, доводи сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Дана норма кореспондується зі ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Згідно з ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно із статтею 934 ЦК України та статтею 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування експедитор несе відповідальність, в тому числі за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору як за власні.

За змістом ч. 2 ст. 308, ч. 3 ст. 310 ГК України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення та припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Статтею 924 ЦК України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно з ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). За загальним правилом збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною 1 статті 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Згідно з ч.3 ст. 314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956 р.), яка набрала чинності для України 17.05.2007.

Згідно з частинами 1, 3 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.

Вартість вантажу визначається на підставі біржового котирування чи, за відсутності такого, на підставі поточної ринкової ціни, чи, за відсутності біржового котирування або поточної ринкової ціни, на підставі звичайної вартості товару такого ж роду і якості.

Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов'язані з перевезенням вантажу, цілком у випадку втрати всього вантажу й у пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті; інший збиток відшкодуванню не підлягає.

Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 910/20363/17 вказав, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Згідно з договором №82430 від 05.05.2011, укладеним позивачем і відповідачем, перевезення виконуються відповідно до умов цього договору, українських та міжнародних нормативно-правових актів, в тому числі Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

За умовами цього договору та заявки №КИМА05180062 від 22.05.2018 відповідач зобов'язаний був здійснити перевезення вантажу за маршрутом: Блоне (Польща) - Київ (Україна) та забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення до передання його вантажоодержувачу – ТОВ « ЕГЗАГОН». Однак, відповідач не забезпечив збереження вантажу при перевезенні, внаслідок чого частина вантажу була втрачена і позивач поніс збитки у розмірі сплаченої клієнту вартості втраченого товару та обчислених пропорційно митних платежів та фрахту вантажу на загальну суму 92930,12грн.

Доказів відсутності своєї вини у заподіянні збитків відповідач не подав. Посилання відповідача на те, що при перевезенні вантажу сталася крадіжка, не можуть братися до уваги, оскільки відповідач не подав доказів того, що нестача вантажу сталася внаслідок злочинних дій третіх осіб, а не з його вини.

Згідно з ч.6 ст. 75 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Крім того, обставини викрадення вантажу не підпадають під ознаки форс-мажор (п.6.1 договору) та не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за втрату вантажу.

Більше того, частину понесених позивачем збитків в сумі 42 784,69 грн відповідач відшкодував позивачу, що, як вірно зазначив суд першої інстанції, вказує на визнання відповідачем своєї вини та факту неналежного виконання своїх зобов'язань за договором.

Проте, іншу частину в сумі 50 145,43 грн не відшкодував, хоча визнав цю суму заборгованості перед позивачем в листі № 1 від 27.08.2018.

Відповідач вважає, що вказана сума боргу підлягає відшкодуванню не ним, а страховою компанією. Крім того, стверджує, що ч. 1 ст. 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачає компенсацію лише вартості втраченого вантажу, в той час як суд всупереч вказаній нормі неправомірно стягнув сплачені податки і збори.

Апеляційний суд вважає доводи відповідача необґрунтованими з огляду на наступне.

Вказані вище норми чинного законного законодавства та договір перевезення (пункти 3.1.4, 3.2.5, 3.2.13, 4.13, 4.14), на підставі якого виникли спірні правовідносини у відповідача з позивачем, встановлюють обов’язок перевізника (відповідача) відшкодувати замовникові (позивачеві) понесені ним збитки, внаслідок неналежного виконання перевізником своїх обов’язків. Разом з тим, за договором добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №FO-00055443 від 26.02.2018, укладеним відповідачем із ПАТ «Страхова Група «ТАС», правовідносини із страховою компанією виникли у відповідача, а не у позивача, і відповідач не позбавлений права звернутися до страхової компанії в порядку, визначеному цим договором, про відшкодування збитків. Можливість відшкодування страховиком відповідачу стягнутих з нього сум збитків(після прийняття рішення у справі) випливає також із змісту пунктів 18.1.12, 19.1 цього договору.

Частиною ч.4 ст. 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, обов'язковість застосування якої сторони у справі визначили для себе в договорі №82430 від 05.05.2011, встановлено, що крім вартості втраченого вантажу підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов'язані з перевезенням вантажу, цілком у випадку втрати всього вантажу й у пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті.

Отже, при частковій втраті вантажу підлягає відшкодуванню не лише вартість втраченого вантажу, а й плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов'язані з перевезенням вантажу, пропорційно вартості втраченого вантажу.

На підставі викладеного апеляційний суд відхиляє доводи скаржника, погоджується з доводами позивача і висновками суду першої інстанції та вважає рішення про задоволення позову законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частин 1 і 2 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В силу ч.1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування ( допустимість доказів).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи ( ст. 78 ГПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування ( ст. 79 ГПК України).

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржником не доведено наявності підстав, визначених ст. 277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги. Таких підстав апеляційним судом також не встановлено.

Отже, рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений скаржником при поданні апеляційної скарги, покладається на скаржника.

Щодо розподілу судових витрат позивача на правничу допомогу в сумі 12 500,00грн згідно з попереднім розрахунком позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч. 8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на викладене, питання розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу буде розглянуте апеляційним судом за умови подання позивачем відповідних доказів у встановлений процесуальним законом строк.

Керуючись ст. ст. 86, 129,236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.12.2018 у справі №921/390/18 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Тернотранс” - без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення апеляційним судом покладається на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строки та в порядку, визначені статтями 286-291 ГПК України.

4. Справу повернути до місцевого господарського суду.

ОСОБА_5 Хабіб

Судді О.І. Матущак

ОСОБА_1