ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/1288/18 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ганечко О.М.

суддів Сорочко Є.О.

Коротких А.Ю.

при секретарі Біднячук Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Національного антикорупційного бюро України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Правова держава" до Національного антикорупційного бюро України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація "Правова держава" звернулася до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Національного антикорупційного бюро України щодо ненадання інформації по Запиту на інформацію від 21.12.2017р. та Запитах на інформацію від 11.01.2018 року, зобов'язання Національного антикорупційного бюро України надати належним чином завірені копії Меморандумів про взаєморозуміння, що були укладені між Федеральним бюро розслідування США та НАБУ, САП за період з 2014 року по день подання позовної заяви.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2018 року позов Громадської організації "Правова держава" задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Національного антикорупційного бюро України щодо надання інформації на запити Громадської організації "Правова держава" від 21.12.2017р. та від 11.01.2018р.

Зобов'язано Національне антикорупційне бюро України надати засвідчені копії Меморандумів про взаєморозуміння, укладеного Національним антикорупційним бюро України від 29.06.2016р. та від 29.06.2017р.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 грудня 2017 року до Національного антикорупційного бюро України Громадською організацією «Правова держава» було направлено запит на інформацію, в якому було висловлено прохання надати належним чином завірену копію угоди про співробітництво, що була укладена між Федеральним бюро розслідувань США та будь-яким українським правоохоронним відомством (НАБУ, САП тощо) за період з 2014 року по день направлення запиту.

Листом від 02 січня 2018 року за № 102-204/49 Національне антикорупційне бюро України надало відповідь, у якій повідомило про існування Меморандумів про взаєморозуміння між НАБУ та ФБР США від 29.06.2016р. та від 29.06.2017р. та про те, що зміст зазначених Меморандумів є конфіденційним та не підлягає розголошенню.

11 січня 2018 року позивачем було направлено відповідачу запити на інформацію, за змістом яких позивач просив повідомити про особу, уповноважену на підписання Меморандуму про взаєморозуміння між НАБУ та ФБР США, повноваження даної особи, а також інформацію про те, ким саме та на підставі чого було накладено статус конфіденційності на Меморандум про взаєморозуміння між Національним антикорупційним бюро України та Федеральним бюро розслідувань США.

Також 11.01.2018 року позивачем було направлено повторний запит на інформацію, за змістом якого позивач просив надати належним чином завірені копії Меморандумів про взаєморозуміння, що були укладені між Федеральним бюро розслідування США та НАБУ, САП за період з 2014 року.

19 січня 2018 року позивачу було направлено листи № 10-204/2647 та №10-204/2648, за змістом яких повідомлено про особу, уповноважену на укладення угод та обмеження у наданні інформації.

Також відповідачем було надіслано на адресу позивача копії запитуваних Меморандумів з інформацією, доступ до якої не було обмежено.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено, що запитувана позивачем інформація використовується в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя, а розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам, а шкода від оприлюднення такої інформації не переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 1Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», Національне антикорупційне бюро України (далі - Національне бюро) є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.

Так , частиною 3 ст. 4 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» визначено, що забороняється незаконне втручання державних органів, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, політичних партій, громадських об'єднань, інших фізичних або юридичних осіб у діяльність Національного бюро.

Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», Національне бюро може від імені України надавати міжнародні доручення щодо проведення оперативно-розшукових та слідчих дій, укладати угоди про співробітництво з питань її повноважень з іноземними і міжнародними правоохоронними органами та організаціями, звертатися від імені України до іноземних державних органів в установленому законодавством України та відповідних держав порядку тощо.

Водночас ч. 1 ст. 30 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» передбачено, що Національне бюро через засоби масової інформації, на своєму офіційному веб-сайті та в інших формах регулярно інформує суспільство про свою діяльність. Національне бюро оприлюднює та надає інформацію на запити в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Частиною третьою ст. 30 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» визначено, що не може бути обмежено доступ до інформації щодо загального бюджету Національного бюро, його компетенції та основних напрямів діяльності, а також щодо притягнення до відповідальності за вчинення правопорушень працівників Національного бюро.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Частиною другою ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її триманні.

Нормами статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації», визначено, що конфіденційна інформація - це інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього закону визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.

З викладеного вбачається, що ФБР не є суб'єктом владних повноважень на території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Так, статтею 20 Закону України «Про інформацію» визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Згідно із ч. 1 ст. 21 Закону України «Про інформацію», визначено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію» конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Відповідно до Меморандумів про взаєморозуміння між Національним антикорупційним бюро України та Федеральним бюро розслідування (відділ по боротьбі з міжнародною корупцією) від 29.06.2016 та від 29.06.2017 (далі - Меморандуми), інформація, зазначена у тексті Меморандуму, є конфіденційною.

Пунктом 7.3 зазначених Меморандумів передбачено, що зобов'язання щодо нерозголошення конфіденційної інформації про існування цього МПВ залишаються в силі після припинення терміну дії МПВ. Учасники погоджуються що інформація, отримана в результаті обміну інформацією, згідно з цим МПВ, може підлягати розголошенню, відповідно до національних законів та нормативно-правових актів Учасників, а також відповідно до будь-яких міжнародних угод та договорів, дія яких поширюється на Сполученні Штати Америки та Україну.

Національне бюро листом від 26.12.2017 № 01-145/47852 звернулося до Федерального бюро розслідування США щодо дотримання вимог конфіденційності змісту зазначених вище Меморандумів.

Листом аташе з правових питань ФБР Посольства США в Україні від 28.02.2018 року Національне бюро було поінформоване, що будь-які публічні заяви щодо змісту МПВ можуть здійснюватися лише за погодженням з обома органами - ПАБУ та ФБР.

Національне бюро листом від 31.05.2018 № 02-145/21656 звернулося до Аташе з правових питань ФБР Посольства США в Україні з проханням погодити передачу витягу положень пункту 7.3 зазначених Меморандумів до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Листом Аташе з правових питань ФБР Посольства США в Україні від 11.06.2018 року Національному бюро надано згоду на розкриття пункту 7.3 положень Меморандумів щодо конфіденційності з метою подання до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що зміст Меморандумів є конфіденційним, в силу вимог статті 21 Закону України «Про інформацію» та статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації», доступ до яких обмежений не суб'єктом владних повноважень.

На підставі вищевказаного, суд приходить до висновку, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Крім того, у розумінні норм законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», іноземні юридичні особи не є суб'єктами владних повноважень на території України.

Отже, Громадською організацією "Правова держава" не було надано доказів, на підтвердження того, що запитувана інформація не підпадає під визначення статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що інформацію на запити громадської організації «Правова держава» від 21.12.2017 року та від 11.01.2018 року надано Національним антикорупційним бюро України у відповідності, в строк та в межах визначених Законами. Крім того, копії Меморандумів були надані ГО «Правова держава», однак без інформації з обмеженим доступом.

Тому, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвели до помилкового вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2018 року - скасувати та постановити нову постанову, якою в задоволені позову Громадської організації "Правова держава" до Національного антикорупційного бюро України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді Є.О. Сорочко

А.Ю. Коротких