ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року

м. Полтава

Справа № 440/4503/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Бойка С.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу № 440/4503/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

17 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправною бездіяльності у вирішенні клопотання про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею 0,99000 га кадастровий №5323484800:00:001:0080, сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (господарські будівлі), в адміністративних межах Попівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області та зобов'язання повторно розглянути клопотання про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею 0,99000 га кадастровий №5323484800:00:001:0080, сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (господарські будівлі), в адміністративних межах Попівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на неправомірну, як на його думку, поведінку відповідача, що перешкоджає у реалізації права особи на отримання у власність земельної ділянки.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

31.01.2019 відповідач надав відзив на позов, в якому вказує, що листом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області позивачу правомірно відмовлено у затвердженні проектної документації з огляду на те, що земельна ділянка, яку прагне отримати у власність позивач належить до земель колективної власності, а тому відповідач не має повноважень задовольнити заяву. Вимогу позивача щодо затвердження проекту землеустрою відповідач вважає безпідставною з огляду на наявність у нього дискреційних повноважень.

Заяв, клопотань від учасників справи не надходило.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

ГУ Держгеокадастру у Полтавській області 23.03.2016 прийнятий наказ №2026-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,99000 га кадастровий №5323484800:00:001:0080, сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (господарські будівлі), в адміністративних межах Попівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області.

Згідно з абз. 2 ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно закону, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

З метою виготовлення зазначеного проекту землеустрою позивач звернувся до ТОВ "Регіон Експертпроект", як уповноваженого на виконання даного виду робіт, за результатами яких виготовлений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (код згідно КВЦПЗ 01.03) із земель запасу ненаданих у власність і користування сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Попівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області.

В ході виготовлення проекту землеустрою, на виконання вимог ч. 8 ст. 118 Земельного кодексу України та в порядку встановленому ст. 186¹ Земельного кодексу України було отримано погодження компетентного органу, яке відображено у Висновку експерта державної експертизи про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 17.07.2018 № 5682 (а.с. 84).

На виконання вимог Закону України "Про державний земельний кадастр" державним кадастровим реєстратором проставлено відповідні відмітки на проекті землеустрою, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 5323484800:00:001:0080.

Виготовлений проект землеустрою разом із заявою та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17.10.2018 позивач подав до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на затвердження.

Листом від 30.10.2018 №32-16-0.331-6524/0/2-18 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надано відповідь, якою фактично відмовлено у затвердженні проекту землеустрою з посиланням на те, що земельна ділянка з вказаним кадастровим номером згідно з Державним актом на право колективної власності, виданим КСП "Попівське" відноситься до земель колективної власності (а.с. 12).

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням відповідача, позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню, суд виходить із такого.

За правилами частини другої статті 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до частини дев'ятої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Частиною тринадцятою статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Оцінюючи наведену відповідачем у листі від 30.10.2018 №32-16-0.331-6524/2-18 підставу для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою як-то належність спірної земельної ділянки до земель колективної власності, суд дійшов таких висновків.

Суд встановив, що дійсно, згідно з державним актом на право колективної власності на землю серії ПЛ0013 від 27.12.1995 землю в розмірі 1670,1 га для ведення колективного сільського господарства передано Колективному сільськогосподарському підприємству "Попівське" у колективну власність.

До теперішнього часу правовий стан земельної ділянки залишається незмінним, інформація щодо інвентаризації земельного масиву, як і зміни його правового титулу в матеріалах справи відсутня.

У зв'язку з цим суд звертає увагу на положення статті 41 Конституції України, якою передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Таким чином, Конституція передбачає наступні форми власності: приватну, державну та комунальну.

Глава 23 Цивільного кодексу України також передбачає наявність лише приватної, державної та комунальної форм власності.

Аналогічно, статтею 78 Земельного кодексу України встановлено, що земля в Україні може перебувати лише у приватній, комунальній чи державній власності.

Отже, діюче законодавство України не передбачає такої форми власності, як колективна.

Більше того, відповідно до указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" колективні сільськогосподарські підприємства були реформовані на засадах приватної власності на землю та майно шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями).

До теперішнього часу правовий стан земельної ділянки залишається незмінним, інформація щодо інвентаризації земельного масиву, як і зміни його правового титулу в матеріалах справи відсутня.

У зв'язку з цим суд звертає увагу на положення статті 41 Конституції України, якою передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Таким чином, Конституція передбачає наступні форми власності: приватну, державну та комунальну.

Глава 23 Цивільного кодексу України також передбачає наявність лише приватної, державної та комунальної форм власності.

Аналогічно, статтею 78 Земельного кодексу України встановлено, що земля в Україні може перебувати лише у приватній, комунальній чи державній власності.

Отже, діюче законодавство України не передбачає такої форми власності, як колективна.

Більше того, відповідно до указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" колективні сільськогосподарські підприємства були реформовані на засадах приватної власності на землю та майно шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями).

Однак відповідачем, який стверджував про належність відповідної земельної ділянки до колективної власності, не досліджено в повній мірі відповідне питання, та не встановлена подальша юридична доля земельних ділянок КСП "Попівське". Натомість, відповідач необґрунтовано, керуючись виключно державним актом на право колективної власності, прийшов до висновку про належність спірної земельної ділянки до колективної власності, існування якої не передбачено нормами чинного законодавства.

Належними доказами такі висновки не підтверджені.

Будь-яких інших доказів про те, що спірна земельна ділянка перебуває у чиїй-небудь власності матеріали справи не містять.

За таких обставин, посилання відповідача як на підставу відмови у наданні земельної ділянки на наявність права колективної власності, суд вважає безпідставним, оскільки колективна власність не передбачена діючим законодавством як форма власності.

Також, суд у межах даної справи наголошує, що представником відповідача в ході судового розгляду зазначено, що при прийнятті спірного наказу інші документи, згаданого державного акту не оцінювались, проекти розпаювання і приватизації передані до Держгеокадастру України, а тому не досліджувались. Використані відомості, які стали підставою для попередньої відмови у затвердженні проекту землеустрою, що була оскаржена в судовому порядку.

Також суд звертає увагу на те, що на підставі проекту землеустрою здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, визначено її кадастровий номер № 5323484800:00:001:0080, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, копія якого надавалась позивачем до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області разом із проектом землеустрою, а також долучена відповідачем до матеріалів справи на вимогу суду.

Відповідно до положень статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" від 07.07.2011 № 3613-VI (в редакції на дату реєстрації земельної ділянки) для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Заява з доданими документами надається заявником особисто чи уповноваженою ним особою або надсилається поштою цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення /частина четверта статті 24/.

Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації /частина п'ята/.

Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Зміна найменування акціонерного товариства у зв'язку із зміною типу акціонерного товариства або перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у державній реєстрації земельної ділянки /частина шоста/.

Частиною восьмою статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" передбачено, що на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

Суд зазначає, що за змістом частини 1 статті 34 Закону України "Про державний земельний кадастр" на кадастровому плані земельної ділянки відображаються: площа земельної ділянки; зовнішні межі земельної ділянки (із зазначенням суміжних земельних ділянок, їх власників, користувачів суміжних земельних ділянок державної чи комунальної власності); координати поворотних точок земельної ділянки; лінійні проміри між поворотними точками меж земельної ділянки; кадастровий номер земельної ділянки; кадастрові номери суміжних земельних ділянок (за наявності); межі земельних угідь; межі частин земельних ділянок, на які поширюється дія обмежень у використанні земельних ділянок, права суборенди, сервітуту; контури об'єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці.

При цьому в силу приписів частини 4 статті 34 Закону України "Про державний земельний кадастр" у разі зміни відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, власнику (користувачу) земельної ділянки за його заявою Державний кадастровий реєстратор видає Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, складовою частиною якого є кадастровий план, що містить внесені відомості.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація державним кадастровим реєстратором земельної ділянки на підставі проекту землеустрою, розробленого на замовлення позивача, підтверджує відповідність проекту вимогам законодавства, відсутність в межах земельної ділянки, яку зареєстровано, іншої земельної ділянки або її частини. При цьому, позивачу надано витяг з Державного земельного кадастру, складовою частиною якого є відомості стосовно форми власності, а саме - Державна власність.

Отже, відмова ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у формі листа від 30.10.2018 №32-16-0.331-6524/2-18 не містить вказівок на наявність підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, передбачених частиною тринадцятою статті 123 Земельного кодексу України, тобто не ґрунтується на вимогах закону.

На виконання частини дев'ятої статті 118 Земельного кодексу України ГУ Держгеокадастру у Полтавській області не прийняв рішення про затвердження/відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2

Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Так, правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333 (далі - Положення №333).

Пунктом 8 Положення №333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до підпункту 11 пункту 10 начальник Головного управління підписує накази Головного управління.

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 №34/5, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Відповідно до п. 1.2 Розділу І Порядку взаємодії між територіальними органами Держгеокадастру/Держземагентства під час реалізації повноважень з передачі земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування (на безконкурентних засадах) для всіх потреб, затвердженого наказом Держгеокадастру від 04.06.2015 № 95, рішення територіальних органів про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою чи про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність або користування приймається у вигляді наказу.

Тож відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області про не/затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на факт надіслання відповідачем заявнику листа від 30.10.2018 №32-16-0.331-6524/2-18, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Суд, з огляду на вищезазначене, вважає, що лист відповідача від 30.10.2018 №32-16-0.331-6524/2-18 у відповідь на заяву позивача про затвердження проекту землеустрою від 17.10.2018 за змістом та формою не може вважатися "рішенням про відмову" у розумінні статті 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (вул. Косовського, 106-Б, смт. Нові Санжари, Полтавська область, 39300, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 39767930) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у вирішенні клопотання про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею 0,99000 га кадастровий №5323484800:00:001:0080, сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (господарські будівлі), в адміністративних межах Попівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею 0,99000 га кадастровий №5323484800:00:001:0080, сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (господарські будівлі), в адміністративних межах Попівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області з урахуванням висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) на користь ОСОБА_1 (вул. Косовського, 106-Б, смт. Нові Санжари, Полтавська область, 39300, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 704,80 грн (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С .С. Бойко