ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2019 року (об 11 год. 30 хв.)

Справа № 0840/3739/18 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Держпраці в Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування постанови про накладення штрафу

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1, позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі – ГУ Держпраці у Запорізькій області, відповідач), в якому з урахуванням уточнення просить визнати протиправним та скасувати постанову від 21.08.2018 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗП1470/577/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення на позивача штрафу в розмірі 781 830,00 грн. та припис від 03.08.2018 №ЗП 1470/577/АВ/П, що отримано 07.09.2018.

На обґрунтування позовних вимог вказує, що відсутній склад адміністративного правопорушення з огляду на те, що укладені позивачем цивільно-правові договори відповідають вимогам законодавства України ст. 901-907 Цивільного кодексу України, не скасовані судом, так як усі договори укладені відповідно до норм законодавства, зареєстровані в податковому органі, з осіб із якими укладались договори утримувались податки, що підтверджується наданими суду письмовими доказами. Підтвердженням того, що в даному випадку були укладені саме цивільно-правові договори, на думку позивача, є те, що у трудових відносинах важливим є процес трудової діяльності, її організація, якої в даному випадку не було і не могло бути; виконавці за цивільно-правовими угодами на відміну від працівників, не підпорядковувались правилам внутрішнього трудового розпорядку, самі організовували свою роботу (ці особи не заступали на роботу о 08:00 і не закінчували її о 17:00 згідно з встановленим режимом робочого часу; з боку ФОП ОСОБА_1 не було контролю за часом надання послуг, оскільки мав значення лише результат); за трудовим договором працівники приймаються до штату за певною кваліфікацією, професією, посадою, йому гарантується заробітна плата, гарантії, пільги, компенсації, тоді як за цивільно-правовим договором оплачується результат надання послуг і відносини сторін обмежуються лише наданням послуг і оплатою винагороди, при цьому, заяву про прийняття на роботу, яку б можна було б розцінити як намір, виконавці позивачу не надавали. Посилається на приписи п. 5, 7 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, що затверджено постановою КМУ від 17.07.2013 №509, та наголошує, що лист, котрим позивач викликався для розгляду справи, розгляд якої було призначено на 21 серпня 2018 року о 15-30, направлено формально з дотриманням строків, однак зазначений лист отриманий позивачем лише 29 серпня 2018 року, що підтверджується відповідною Довідкою Укрпошти, то б то про розгляд справи 21 серпня 2018 року позивач отримав відомості лише 29 серпня 2018 року, що суттєво обмежило його права, так як відповідно до п. 8 Порядку, розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає, зазначена особа роз’яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов’язки, під час розгляду заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються питання щодо задоволення клопотання. В даному випадку, позивачу права і обов’язки не роз’яснювалися, його не заслуховували, він був позбавлений можливості подати клопотання. Вказує, що з Акту інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю №ЗП 1470/577/АВ від 02.08.2018 вбачається, що на його 4 сторінці йде мова про акт фактичної перевірки ГУ ДФС у Запорізькій області від 12.07.2018, з котрого ніби то вбачається, що позивач допустив до роботи працівників без укладання трудового договору. Однак, на думку позивача, ні Акт від 12.07.2018, ні постанова по справі №310/5712/18, що розглянута 07.08.2018, жодним чином не містить посилань на допуск позивачем працівників до роботи без укладання трудового договору, в ньому мова йде лише про продаж однієї пляшки пива за відсутності реєстратора розрахункових операцій. Крім того, вважає, що акт податкової від 12.07.2018 в розумінні Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення є самостійною підставою для накладення відповідачем стягнення, отже фактично акт від 02.08.2018 не має ніякого значення, так в ньому йде опис обставин з акту податкової від 12.07.2018, однак як вже наголошувалось, акт ГУ ДФС у Запорізькій області від 12.07.2018 не містить жодної вказівки про порушення трудового законодавства позивачем. Ураховуючи вищевикладене, вважає, що оскаржувана постанова про накладення штрафу у розмірі 781 830,00 грн., припис №ЗП1470/577/АВ/П від 03.08.2018, є протиправними та просить скасувати оскаржувані рішення відповідача.

Ухвалою суду від 12.09.2018 призначено адміністративну справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче засідання на 03 жовтня 2018 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

03 жовтня 2018 року задоволено клопотання представника позивача, вирішено підготовче засідання по справі відкласти на 12 листопада 2018 року.

Відповідач позов не визнав, про що надав до суду відзив на адміністративний позов (вх. № 33357 від 22.10.2018). Зокрема, вказує, що 27.07.2018 до ГУ Держпраці у Запорізькій області надійшов лист Бердянського управління ГУ ДФС у Запорізькій області (вх. №8759-08), згідно з яким повідомлялось, що за результатами перевірки встановлено використання праці без документального оформлення трудових відносин (для врахування в роботі та вжиття відповідних заходів в межах компетенції), а саме: ФОП ОСОБА_1 використовував працю громадян ОСОБА_2 – повар, ОСОБА_3 – помічник повара, ОСОБА_4 – прибиральник житлових приміщень, ОСОБА_5 – адміністратор, ОСОБА_6 – прибиральниця, до якого долучено копію акту фактичної перевірки від 12.07.2018 та копії пояснень вказаних осіб. Так, за результатами перевірки позивача в останній день інспекційного відвідування складений Акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 02.08.2018 №ЗП1470/577АВ, який повністю відповідає вимогам ч. 6 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», уніфікованій формі Акту, затверджений наказом Міністерства соціальної політики України №133 8, а також містить детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну норму законодавства, а саме порушення позивачем ч. 1 ст. 21 та ч. 1 ст. 24 КЗпП України. Зазначає, що у зв’язку з вищенаведеними порушеннями винесено Припис про усунення виявлених порушень від 03.08.2018 №ЗП1470/574/АВ/П. Пояснює, що у зв’язку з виявленими порушеннями, прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу та 14.08.2018, за 8 днів до дати розгляду справи, ФОП ОСОБА_1 листом №08/03.4-06/6225 повідомлено про розгляд справи 21.08.2018 о 15 год. 30 хв., тобто позивач був повідомлений про розгляд справи у термін та спосіб, прямо передбачені законодавством, проте до розгляду справи від позивача вмотивованого клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату не надходило. Таким чином, зауважує, що 21.08.2018 заступником начальника ГУ Держпраці у Запорізькій області ОСОБА_7 на підставі Акту інспекційного відвідування винесена постанова про накладення штрафу №ЗП1470/577/АВ/П/ПТ/ТД-ФС в розмірі 781 830,00 грн. на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України. Ураховуючи вищевикладене, вважає, що ГУ Держпраці діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що прямо передбачені законодавством України, оскаржувані припис та постанова є правомірними, а відтак просить у задоволенні позову відмовити повністю.

31 жовтня 2018 року представником позивача надано до матеріалів справи відповідь на відзив (вх. №34910), у якій додатково наголошує, що про явну протиправність оспорюваної постанови свідчить постанова Бердянського міськрайонного суду від 21.09.2018, котрою закрито провадження у адміністративній справі щодо притягнення ФОП ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, та надано правову оцінку договірним відносинам, що виникли між позивачем та особами, з котрими він уклав цивільно-правові угоди. В даному випадку звертає увагу суду, що позивачем подавались відповідні звіти до фіскальної служби з інформуванням про укладені цивільно-правові угоди, нараховувались та сплачувались усі податки, у тому числі ЄСВ, а отже наявність звітів і доказів їх отримання ОДПІ спростовує твердження відповідача про недотримання позивачем процедури повідомлення органів ДФС про укладені договори. Посилаючись на приписи ч. 1 ст. 204, ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 8, 19 Конституції вважає, що ні відповідач, ні його співробітники не наділені повноваженнями надавати оцінку укладеним позивачем правочинам, так як це є виключна прерогатива суду, а тому в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України відповідач хоч і діяв на підставі та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, однак не у межах повноважень, що свідчить про протиправність його дій. Що стосується самої перевірки, зазначає, що підставою став лист ГУ ДФС у Запорізькій області від 27.07.2018, у той час як Порядок та оспорювана постанова вказує на Акт перевірки, котрого, як тепер з’ясувалось, не існує. Стосовно пояснень, які надавались під час інспекційного відвідування, то вказані письмові матеріали не містять жодного підтвердження, що особам роз’яснювались їх права та пропонувалось скористатись правовою допомогою, що ставить під сумнів об’єктивність викладеної в них інформації, крім того, судом вирішено допитати вказаних осіб, як свідків. З урахуванням викладеного, просить позов задовольнити.

Представником відповідача надано до матеріалів справи заперечення (вх. №36104 від 09.11.2018), у яких щодо притягнення до адміністративної відповідальності зауважує, що під час розгляду протоколу про адміністративне правопорушення представник ГУ або інспектор праці, який безпосередньо склав протокол, не брали участь в розгляді справи і не змогли надати докази в обґрунтування винесеного протоколу чи надати заперечення тим доказам, які надавались особою, яка притягується до адміністративної відповідальності. Предметом розгляду справи, яка перебуває в адміністративному суді є не правові наслідки дій ОСОБА_1, а законність рішення суб’єкта владних повноважень щодо притягнення фізичної особи-підприємця до фінансової відповідальності. Наголошує ще раз, що під час здійснення інспекційного відвідування інспектор праці оцінює не форму договору, а наявність фактичних трудових відносин між роботодавцем та працівником. Вказує, що пояснення осіб були надані під час фактичної перевірки ГУ ДФС у Запорізькій області та є невід’ємною частиною Акту фактичної перевірки від 12.07.2018 №0434/08/01/14/НОМЕР_1 та під час інспекційного відвідування. Звертає увагу суду, що згідно з укладених договорів про надання послуг від 03.07.2018 №б/н з ОСОБА_2 і ОСОБА_8, пояснень ОСОБА_2 (кухар), ОСОБА_4 (прасування білизни), ОСОБА_8 (помічник кухара), ОСОБА_5 (поселення відпочиваючих – адміністратор), ОСОБА_9 (прибиральниця), ОСОБА_10 (кухар), а ОСОБА_11 (помічник кухара з пояснення ОСОБА_10М.) відмовилась надавати пояснення інспектору праці, здійснюють трудову діяльність, яка передбачає систематичність та підпорядкованість працівника роботодавцю, роботи, які виконують ці особи потребують знаходження на території роботодавця в робочий час за місцем знаходження позивача. На думку відповідача, не кожну професію можна пристосувати до ЦПД. Так, наприклад, адміністратор працює постійно, з дотриманням графіку роботи закладу, конкретного матеріального результату у нього немає. Робота кухара та помічника кухара приходиться для приготування страв, а не на підставі окремих замовлень чи приготування певних заготовок для страв, які в подальшому може використовувати інший персонал. Вважає, що в окремих випадках можливі укладання ЦПД для виконання робіт за певною професією, але за умови, що виконавці є приватними підприємця. Таким чином, просить залишити оскаржувані рішення без змін, а адміністративний позов – без задоволення.

У період з 29.10.2018 по 19.11.2018 суддя Батрак І.В. була відсутня на роботі на підставі листка непрацездатності, що підтверджується довідкою від 20.11.2018 №02-35/18/64, у зв’язку із чим підготовче засідання призначене на 28 листопада 2018 року.

Відповідно до ухвали суду від 28.11.2018 вирішено продовжити строк підготовчого провадження та відкласти підготовче засідання на 10 грудня 2018 року.

Ухвалою суду від 28.11.2018 заяву представника ФОП ОСОБА_1 (вх. №38680) про забезпечення позову задоволено частково: зупинино стягнення у виконавчому провадженні №57508365, яке здійснюється на підставі постанови від 21.08.2018 №ЗП1470/577/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на позивача в розмірі 781 830,00 грн., прийнятої ГУ Держпраці в Запорізькій області, направленої на примусове виконання до Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Ухвалою суду від 10.12.2018 зупинено провадження у справі для надання часу для примирення до 21 січня 2019 року.

21 січня 2019 року провадження у справі поновлено.

Судом 21 січня 2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначене судове засідання у той самий день після закінчення підготовчого.

У судовому засідання допитані свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_10, які надали пояснення щодо питання пошуку роботи, домовленостей з позивачем стосовно умов виконання обов’язків, оформлення взаємовідносин з позивачем, та у подальшому - оголошена перерва до 14 лютого 2019 року.

Представники сторін кожен окремо звернулись до суду із заявами (вх. від 14.02.2019 №6066 та №6068) про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до частини третьої статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) є фізичною особою-підприємцем, яка зареєстрована 27.12.2000 №2 099 017 0000 002671, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У зв’язку з надходженням 27.07.2018 від Бердянського управління ГУ ДФС у Запорізькій області листа №1844/9/08-01-51-02 від 23.07.2018, до якого долучено матеріали перевірок, за результатами яких встановлено використання праці без документального оформлення трудових відносин, зокрема, ФОП ОСОБА_1 використовував працю громадян ОСОБА_2 – повар, ОСОБА_8 – помічник повара, ОСОБА_4 – прибиральник житлових приміщень, ОСОБА_5 – адміністратор, ОСОБА_9 – прибиральниця (додаток до листа акт фактичної перевірки позивача від 12.07.2018 №0434/08/01/14/НОМЕР_1 разом із додатками до нього – поясненнями вищевказаних осіб), ГУ Держпраці у Запорізькій області видано наказ від 01.08.2018 № 1214 та направлення від 01.08.2018 №577 про проведення інспекційного відвідування позивача з питань додержання законодавства про працю у термін з 01.08 до 02.08.2018.

В період з 01.08.2018 з 10-00 по 02.08.2018 до 13-00 посадовими особами ГУ Держпраці у Запорізькій області проведено інспекційне відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю.

За результатами проведеної інспекційного відвідування складений відповідний акт № ЗП1470/577/АВ від 02.08.2018, в якому зафіксовано порушення позивачем:

ч. 1 ст. 21, ч. 1 ст. 24 КЗпП України – 01.08.2018 о 10 год. Прибули до гостинного двору за адресою м. Бердянськ, вул. Першотравнева, буд. 31, де свою підприємницьку діяльність виконує позивач для проведення інспекційного відвідування за дотриманням законодавства про працю. У ході інспекційного відвідування документально (фотофіксація) було встановлено, що у приміщенні гостинного двору на кухні дві особи (ОСОБА_10, ОСОБА_11 – були зафіксовані 01.08.2018 о 13-00 у процесі виконання функцій кухара та помічника кухара. Із пояснень ОСОБА_10 від 01.08.2018 (додано до матеріалів справи) вона виконувала обов’язки кухара із 01.08.2018. На робоче місце прибула о 8 год. Ранку. Трудовий договір у письмовій формі між ОСОБА_10 та ФОП ОСОБА_1 не укладався, питання оплати праці не обговорювались. Разом із ОСОБА_10 на кухні виконує роботи помічника кухара ОСОБА_11 із 01.08.2018. ОСОБА_11 надати письмово пояснення відмовилась. Станом на 16 год. 30 хв. позивач надав договори цивільно-правового характеру від 01.08.2018 із ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які на час проведення інспекційного відвідування (13-00) були відсутні. ФОП ОСОБА_1 порушено вимоги ч. 1 ст. 21 КЗпП України, згідно з якою трудовий договір є угода між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін; ч. 1 ст. 24 КЗпП України, згідно з якою трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковим при укладанні трудового договору з фізичною особою. Відповідно до акта (довідки) фактичної перевірки ГУ ДФС у Запорізькій області від 12.07.2018 ФОП ОСОБА_1 відповідно до пояснень працівників, які надані при перевірці від 03.07.2018, а саме: ОСОБА_2 – виконувала функції кухара із 03.07.2018, у день прийняття на роботу трудовий договір письмово не укладався. Трудовий договір укладено 06.07.2018 №0918; ОСОБА_12 03.07.2018 виконувала функції по поселенню відпочиваючих та проводила оплату за надані послуги. На дату 03.07.2018 трудовий догорів не укладався. Трудовий договір укладено 06.07.2018 №1218; ОСОБА_4 станом на 03.07.2018 виконувала роботу по прасуванню білизни. Трудовий договір укладено 06.07.2018; ОСОБА_8 – помічник кухара від 03.07.2018. Трудовий договір не укладався. Дата укладання трудового договору 06.07.2018 №0818; ОСОБА_13 – станом на 03.07.2018 виконувала обов’язки прибиральниці. На дату прийому на роботу трудовий договір письмово не укладався. Трудовий договорі укладено 06.07.2018 №1018. ФОП ОСОБА_14 не дотримано вимоги ч. 1 ст. 24 КЗпП України, згідно з якими трудові договори укладено в письмовій формі;

ч. 3 ст. 24 КЗпП України, постанови КМУ від 17.06.2015 №413 – відповідно до даних про направлення повідомлення про прийняття працівників на роботу до Бердянської ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області позивачем проведено 04.07.2018, що суперечить нормам постанови КМУ від 17.06.2015 №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівників на роботу», згідно з якою строки подання такого повідомлення, а саме до початку роботи працівника за укладеним трудовим договорам. За даними повідомлення про прийняття працівників на роботу 04.07.2018 було прийнято: ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_13, ОСОБА_4, ОСОБА_12

Від позивача були відібрані письмові пояснення від 01.08.2018, у яких останній зазначив, що за адресою вул. Першотравнева, 31 працевлаштовані 5 працівників: ОСОБА_4 – прибиральниця, ОСОБА_9 – прибиральниця, ОСОБА_12 – адміністратор, ОСОБА_8 – помічник повара, ОСОБА_2 – повар, які працюють за трудовими договорами від 06.07.2018. Станом а 01.08.2018 позивачем було подано до фіскальної служби повідомлення про прийняття вищезазначених працівників на роботу. Також пояснено, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були прийняті на роботу кухаром з 01.08.2018, записи до трудових книжок не робилися.

02 серпня 2018 року позивачем також надані письмові пояснення, у яких вказував, що 01.08.2018 була проведена перевірка інспекторами Держпраці. На їх прохання надав трудові договори на найманих працівників. На той момент не вистачало договорів ЦПД від 03.07.2018, з ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_2 , ОСОБА_8, які знаходились у службі ДФС, а забрати їх не встиг, оскільки робочий час вже закінчилось. Сьогодні зранку забрав їх у службі ДФС та надав інспекторам Держпраці (додаток на 10 аркушах).

03 серпня 2018 року інспектором праці складений припис про усунення порушення виявлених порушень №ЗП1470/577/АВ/П, яким позивача зобов’язано до 03 вересня 2018 року усунути, виявлені під час інспекційного відвідування порушення та надати письмове підтвердження його виконання до відповідача.

Позивач від підписання та отримання Акту інспекційного відвідування та Припису відмовився, у зв’язку із чим дані документи були направлені позивачу рекомендованими листами із повідомленням про вручення поштового відправлення та були особисто отримані позивачем, що саме його представником не заперечене.

14 серпня 2018 року відповідачем листом №08/03.4-06/6225 повідомлено позивача, що розгляд справи про порушення законодавства про працю відбудиться 21 серпня 2018 року о 15 год. 30 хв. в приміщенні ГУ Держпраці у Запорізькій області, який направлено у той самий день на адресу позивача. Проте, позивачем указане повідомлення отримане у відділенні поштового зв’язку лише 29 серпня 2018 року.

21 серпня 2018 року заступником начальника ГУ Держпраці у Запорізькій області на підставі акту інспекційного відвідування від 02.08.2018 №ЗП 1470/577/АВ щодо порушень позивачем вимог ч. 1 ст. 21 та ст. 24 КЗпП України, керуючись ст. 259 КЗпП України, ст. 53 Закону України «Про зайнятість населення», ч. 3 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 8 Порядку про накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, та на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, винесено постанову №ЗП 1470/577/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення на позивача штрафу в розмірі 781 830,00 грн.

Вважаючи прийняті за результатами інспекційного відвідування припис та постанову протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду про їх скасування.

Проаналізувавши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін та свідків, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України, держава створює умови для здійснення громадянами права на працю. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю є важливими способами захисту трудових прав працівників, гарантією забезпечення законності в трудових відносинах.

Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб (пункт 1 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96).

Згідно з підпунктом 6 пункту 4 вказаного Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Пунктом 7 Положення № 96 передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V).

Згідно зі статтею 1 вказаного Закону № 877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Частиною третьою статті 6 Закону № 877-V передбачено, що суб'єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю).

Згідно з частиною п’ятою статті 7 Закону № 877-V перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення).

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб'єкта господарювання. Суб'єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред'явили документів, передбачених цією статтею.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування) (надалі – Порядок № 295).

У відповідності до приписів пунктів 2, 3 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці. Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження). Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.

Відповідно до пунктів 16, 17 Порядку № 295 у разі створення об'єктом відвідування перешкод у діяльності інспектора праці (відмова у допуску до проведення відвідування (ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування; перешкода в реалізації інших прав, передбачених пунктом 11 цього Порядку), відсутності об'єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування), відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, складається акт про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування із зазначенням відповідних причин, який за можливості підписується керівником об'єкта відвідування або іншою уповноваженою особою. Копія акта, зазначеного у пункті 16 цього Порядку, надсилається органам, яким підпорядкований об'єкт відвідування (за наявності), для вжиття заходів з усунення перешкод і забезпечення присутності об'єкта відвідування за своїм місцезнаходженням.

Згідно з підпунктом 54 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Статтею 265 КЗпП України передбачена відповідальність за порушення законодавства про працю.

Так, відповідно до частини другої вказаної статті КЗпП юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення; порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення; недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення; недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення; недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення; вчинення дій, передбачених абзацом шостим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, - у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення; порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Як встановлено судом, підставою для винесення спірної постанови стало те, що ФОП ОСОБА_1 порушено норми частини першої статті 21, частин першої та третьої статті 24 КЗпП України, а саме зафіксовано факт допущення 7 (семи) працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника чи уповноваженого органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень статті 21 КЗпП України зазначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник» зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі, додержання якої є обов'язковою при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Згідно з частиною третьою статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин першої, другої статті 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.

Відповідно до частини п’ятої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Таким чином інспекційним відвідуванням та під час розгляду справи в суді встановлено, що ФОП ОСОБА_1 залучав до роботи ОСОБА_2 (кухар), ОСОБА_4 (прасування білизни), ОСОБА_8 (помічник кухара), ОСОБА_5 (поселення відпочиваючих – адміністратор), ОСОБА_9 (прибиральниця), ОСОБА_10 (кухар), ОСОБА_11 (помічник кухара) не уклавши з ними трудові договори та не повідомивши у встановленому порядку органи ДФС про прийом на роботу вказаних працівників.

Щодо наданих позивачем цивільно-правових договорів суд зазначає наступне.

Згідно з постановою Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, висловлено правову позицію про те, які ознаки договору носять трудовий характер.

Надаючи оцінку наданих позивачем цивільно-правових договорів вбачається, що вони підміняють трудовий договір з огляду на наступне.

Щодо цивільного договору про надання послуг, необхідно зазначити, що згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України договором про надання послуг є договір, відповідно до якого одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлене договором.

Тобто ключовою умовою, що зумовлює укладання договору про надання послуг є те, що надавана послуга споживається в процесі її надання.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Так, основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. В той же час, за цивільно-правовим договором, процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою такого договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду, при цьому, такий виконавець повинен нараховувати та сплачувати податки і збори за таким договором самостійно та відповідач не виступає у такому договорі податковим агентом виконавця за нормами податкового законодавства, на відміну від трудового договору.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства, установи організації, фізичної особи-підприємця. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт, метою такого договору є отримання певного кінцевого результату після чого цивільні відносини припиняються.

Таким чином, у разі, якщо робота, виконувана особою на користь суб'єкта господарювання, збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності позивача є, зокрема, 55.20 Діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання, 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Позивачем надано цивільно-правові договори від 03.07.2018 між ФОП ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2, ОСОБА_8, договори від 01.08.2018 між ФОП ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_10, ОСОБА_11 про надання послуг з приготування страв, договори від 03.07.2018 з ОСОБА_9, ОСОБА_4 щодо надання послуг з прибирання житлового приміщення, договір від 03.07.2018 з ОСОБА_5 про надання послуг з організації тимчасового проживання.

Отже, з вищевикладеного випливає, вказані особи виконували роботу кухарів, помічників кухарів, прибиральниць та адміністратора у гостинному дворі за адресою м. Бердянськ, вул. Першотравнева, буд. 31, де свою підприємницьку діяльність виконує позивач, а отже виконували визначену трудову функцію в діяльності суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 Робота, яку виконували ці працівники збігається з видом економічної діяльності позивача та є роботою з обслуговування його діяльності.

Так, як вбачається зі змісту наданих позивачем копій цивільно-правових договорів від 03.07.2018, від 01.08.2018, укладених позивачем із фізичними особами, предметом їх було надання певних послуг, при цьому, в самих договорах не зазначається конкретного результату роботи (кінцевого результату), який повинен передаватися замовнику, не визначено переліку завдань роботи, а в п. 1.2 договорів вказано лише, що детальна інформація щодо послуг, які надаються за цим Договором, міститься у додатку до цього Договору, та визначається у завданні Замовника, яке надається ним Виконавцеві. При цьому, жодних додатків до Договорів та Замовлень, наданих виконавцям за вказаними договорами суду надано не було.

При цьому, слід зазначити що, незважаючи на те, що позивач наголошує, що виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сам організовує процес надання послуг (виконання робіт), однак вказане не відповідає дійсності, оскільки зазначені особи не організовували фактично самостійно свою роботу, виконували її не на власний ризик та розсуд, а були підпорядковані відповідній посадовій особі, у даному випадку, позивачу.

Окрім того, допитані судом як свідки гр. ОСОБА_12 та ОСОБА_10 фактично надали пояснення, які відповідають наданим поясненням у ході інспекційного відвідування та фактичної перевірки ГУ ДФС у Запорізькій області, копія яких надано відповідачем до відзиву.

Позивачем також суду у ході судового розгляду справи були долучені до матеріалів справи копії актів приймання-передачі виконаних робіт від 05.07.2018, у яких зазначено, що виконавцем послуги, передбачені п.2.1 договору виконано (переліку робіт і обсягів не зазначено).

На обґрунтування позовних вимог, позивач також посилається на те, що угоди, укладені із громадянами є дійсними і в судовому порядку протилежне не доведено.

З цього приводу суд зазначає, що звернення до суду з приводу оспорювання зазначених угод не є обов'язковим, оскільки контролюючий орган - відповідач по справі, їх не оспорює, а лише за їх змістом та характером відносить до трудових угод, що на думку суду, є обґрунтованим та правомірним.

Таким чином, суд погоджується з висновками ГУ Держпраці у Запорізькій області, що договори, укладені позивачем з фізичними особами, мають ознаки трудового характеру.

При цьому, судом враховується і те, що із наданих позивачем документів, а саме повідомлення про прийняття на роботу від 04.07.2018, звітності за липень 2018 року, копій трудових договорів від 06.07.2018, було встановлено, що після проведення 03 липня 2018 року фактичної перевірки ГУ ДФС у Запорізькій області та відібрання пояснень від працівників позивача, наступного ж дня позивачем до Бердянської ОДПІ направлено повідомлення про прийняття працівників на роботу, а з 06.07.2018 вказані особи були офіційно оформлені за трудовими договорами, що додатково підтверджує факт недотримання позивачем вимог статті 24 КЗпП України.

Суд критично ставиться на посилання позивача, що позивачем подавались відповідні звіти до фіскальної служби з інформуванням про укладені цивільно-правові угоди, нараховувались та сплачувались усі податки, у тому числі ЄСВ, оскільки усі докази надані позивачем на підтвердження, оформлені одразу ж після його перевірки органом ДФС.

Стосовно посилань позивача на постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27.09.2018 у справі №310/7480/18 провадження №3/310/2129/18 суд наголошує, що вказане судове рішення, на переконання суду, не доводить протиправності спірних рішень відповідача та не є обов'язковим для суду в розумінні частини четвертої статті 78 КАС України.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеною нормою КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною четвертою статті 78 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Підтвердженням наведеного слугують приписи частини четвертої статті 78 КАС України, згідно якої правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

За таких умов суд вважає, що встановлені постановою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27.09.2018 у справі №310/7480/18 провадження №3/310/2129/18 обставини є відмінними від обставин, які досліджені в цій справі, а відтак не мають преюдиційного значення.

Враховуючи викладене, суд також приходить до переконання, що цивільно-правові договори мають ознаки трудового договору, отже вищезазначені наймані працівники були допущені позивачем до роботи без укладання з ними трудових договорів та без повідомлення територіального органу Державної фіскальної служби за місцем обліку її як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за відповідною формою до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором в спосіб визначений постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413, чим порушено вимоги частини третьої статті 24 КЗпП України.

Отже, оскільки під час інспекційного відвідування встановлено, що громадяни ОСОБА_2 (кухар), ОСОБА_4 (прасування білизни), ОСОБА_8 (помічник кухара), ОСОБА_5 (поселення відпочиваючих – адміністратор), ОСОБА_9 (прибиральниця), ОСОБА_10 (кухар), ОСОБА_11 (помічник кухара) були допущені до роботи без укладення трудового договору, тому обґрунтованим є висновок ГУ Держпраці у Запорізькій області про порушення позивачем вимог частини першої статті 21 та частини першої статті 24 КЗпП України.

Стосовно посилань представника позивача на порушення відповідачем процедури суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» передбачений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 17.07.2013 № 509 (надалі по тексту - Порядок №509).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 Порядку № 509 передбачено, що штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

За приписами пунктів 3, 4 Порядку № 509 уповноважена особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складання акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі справа). Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

Пункт 6 Порядку 509 встановлює, що про розгляд справи Держпраці та її територіальні органи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в Держпраці чи її територіальному органі, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Відповідно до пункту 7 вищезгаданого Порядку справу про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Судом встановлено, що відповідачем вчинені вичерпні дії з метою повідомлення позивача, зокрема, на адресу останнього було скеровано листа, в якому повідомлялося про розгляд справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, яке направлене на його адресу 14.08.2017 рекомендованим листом, проте позивачем вказаний лист вчасно не отримано.

Проте, правом прийняти участь у розгляді справи позивач не скористався. Як свідчать матеріали справи, на встановлений час та дату позивач на розгляд справи за статтею 265 КЗпП України за результатами проведення перевірки дотримання законодавства про працю та зайнятість населення не прибув, явку представника не забезпечив, обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи не подав.

Аналізуючи вище викладені норми та матеріали справи, суд вважає, що відповідачем правомірно та у відповідності до приписів чинного законодавства позивачу нараховані штрафні санкції за фактичний допуск семи працівників до роботи без оформлення трудового договору. В зв'язку з вищенаведеним, суд дійшов висновку про правомірність прийнятих відповідачем оскаржуваних припису та постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, що доводами позовної заяви та матеріалами справи не спростовується.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятих рішень, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір не підлягає відшкодуванню, оскільки в задоволенні позову було відмовлено.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 77, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (71100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління Держпраці в Запорізькій області (69032, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 25, код ЄДРПОУ 39833546) про визнання протиправним та скасування постанови про накладення штрафу відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак