Дата документу 05.03.2019

№ 554/7213/13-ц

Провадження №2/554/327/2019

РІШЕННЯ

іменем України

05 березня 2019 року м.Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави у складі:

головуючого судді Андрієнко Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Карабаш О.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до видавництва «Полтавський літератор», третя особа - Полтавська обласна рада про стягнення авторської винагороди, збитків, моральної шкоди, захист честі, гідності та ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2013 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідача видавництва «Полтавський літератор» про стягнення авторської винагороди відповідно до договору. Позовна заява мотивована тим, що 14.10.1999 року позивач, як автор-професійний письменник, уклав з видавництвом «Полтавський літератор» Видавничий договір на літературні твори на створення та видання роману «Український вузол» в 10 томах у 26 книгах тиражем по 25 тисяч примірників кожного тому. В день укладення договору позивач передав готові до видання тексти та ілюстрації всіх 26 книг видавництву в рукописах, оригіналах і на комп’ютерних дисках. Винагорода за виконану роботу була встановлена в сумі 1612,80 доларів за кожний том, тобто 16128 доларів, що в гривневому еквіваленті за підрахунками позивача складає 129024 грн. Позивач стверджує, що Видавництво «Полтавський літератор» станом на 28 березня 2013 року видало: 7 томів у 19 книгах з 10 томів у 26 книгах, передбачених договором, а саме: «Загибель імперії» в трьох томах, тиражем 25000 прим.; «Нашестя» в трьох томах, тиражем 2000 прим.; «Гетьманська держава» в трьох томах, тиражем 1000 прим.; «Війна з Росією» в одній книзі, тиражем 2000 прим.; «Повстанські вихори» в трьох книгах, тиражем 1000 прим.; «Отаманщина» в трьох книгах, тиражем 25000 прим.; «Махновці» в одній книзі, тиражем 2000 прим.; «Вогонь холодного яру» в трьох книгах, тиражем 1000 прим.; «Повстанці», першу книгу з трьох, тому «Останні гайдамаки» пробним тиражем 20 шт. Як автор позивач отримав 10 примірників кожного виданого тому. До видання томів «Окупація» та «Останні гайдамаки» видавництво «Полтавський літератор» ще не приступало. Тільки два томи – «Загибель імперії» та «Отаманщина» видано тиражами, зумовленими в договорі.

ОСОБА _4 зазначає, що свої зобов’язання він виконав у день підписання договору, що власноручно зафіксував у договорі. Однак, до цього часу видавництво «Полтавський літератор» не виконало повністю взятих на себе за договором зобов’язань про видання твору і не виплатило позивачу винагороди, передбаченої умовами договору. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами виплати гонорару, на що отримував усні відмови.

Вказує , що відповідно до Авторського права і п.9 Договору від 14.10.1999 року виплата винагороди автору не залежить ні від фактичного видання чи не видання твору, ні від реалізації книг. Вважає, що діями видавництва порушені його права на отримання авторської винагороди, чим завдана моральна шкода, що полягає у приниженні людської гідності і авторитету письменника-професіонала, душевних і моральних стражданнях, що сприяли розвитку хвороб нервової системи.

На підставі викладеного, а також доводів, викладених у позовній заяві, просив суд стягнути з видавництва «Полтавський літератор» на користь позивача авторську винагороду в сумі 129024,00 грн. відповідно до договору; стягнути з видавництва «Полтавський літератор» втрачену вигоду з 1999 по 2012 роки в сумі невиплаченого гонорару 129024,00 грн.; стягнути з видавництва на користь позивача моральну шкоду в розмірі невиплаченого гонорару – 129024,00 грн.; зобов’язати видавництво «Полтавський літератор» виконати умови угоди: видати 8 (вісім) томів «Українського вузла» тиражами, зумовленими в договорі (а.с.1 т.1).

08.03.2013 року ухвалою суду відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с.18 т.1).

05.11.2013 року ухвалою суду залучено Полтавську спілку видавців як співвідповідача по цивільній справі про стягнення авторської винагороди (а.с.121 т.1).

20.03.2014 року рішенням Октябрського районного суду м.Полтави даний позов задоволено частково; стягнуто з видавництва «Полтавський літератор» на користь ОСОБА_4 авторську винагороду в розмірі 128911 грн. 10 коп.; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до видавництва «Полтавський літератор» в частині стягнення гонорару та моральної шкоди відмовлено; зобов’язано видавництво «Полтавський літератор» видати 8 томів роману «Український вузол» в 10 томах тиражем 25 примірників кожного тому; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Полтавської спілки видавців про стягнення авторської винагороди відмовлено в повному обсязі; стягнуто з видавництва «Полтавський літератор» на користь держави судовий збір у розмірі 1289 грн. 11 коп. (а.с.183-185 т.1).

16.07.2014 року рішенням Апеляційного суду Полтавської області задоволено апеляційну скаргу; скасовано рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 20.03.2014 року; ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено (а.с.50-54 т.2).

10.06.2015 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково; рішення Октябрського районного суду м.Полтави та рішення апеляційного суду Полтавської області від 16.07.2014 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.154-156 т.2).

10.07.2015 року ухвалою суду прийнято справу до провадження судді Блажко І.О. (а.с.159 т.2).

Крім того, у жовтні 2013 року до Октябрського районного суду м.Полтави надійшов позов ОСОБА_4 до Видавництва «Полтавський літератор» про захист честі, гідності та ділової репутації (справа №554/12702/13-ц), у якому позивач посилався на те, що 14.10.1999 року він, як професійний письменник, з ініціативи відповідача уклав типовий договір на створення та видання роману «Український вузол», передавши відповідачу виключне право на тиражування твору, натомість видавництво мало виплатити позивачу за це відповідний авторський гонорар. Позивач вказує, що замість того, щоб виконати умови договору і виплатити йому авторську винагороду, нинішній в.о. директора «Полтавський літератор» ОСОБА_5 усно і в поданнях до суду та прокуратури став поширювати про позивача вигадані, на його думку, відомості, які порочать честь, гідність та ділову репутацію, наклепницькі звинувативши позивача в підробленні документів тощо. Аналогічні дії, на думку позивача, вчинив у судовому засіданні представник «Полтавського літератора» ОСОБА_6. Оскільки позивач нічого протизаконного не робив, то вважає всі твердження представника щодо позивача результатом умисної злочинної змови з метою знеславити його, опорочити ділову репутацію, посяганням на честь і гідність, брудним цинічним наклепом, спробою затягти судове провадження, відволікти від розгляду справи по суті. Внаслідок відмови виконати умови вказаного вище договору та поширення неправдивої інформації позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у фізичних і моральних стражданнях, до того ж, вказує, що має хворе серце та вразливу нервову систему, а також надзвичайно болісно, до сердечних приступів, сприймає будь-яку неправду, несправедливість. Позивач оцінює моральну шкоду, завдану йому представником видавництва «Полтавський літератор» у розмірі 10000 грн. та просить зобов’язати відповідача публічно вибачитися перед позивачем, спростувавши неправдиві відомості про підроблення документів та інші вислови на його адресу, що не відповідають дійсності, та стягнути з відповідача моральну шкоду у зазначеному розмірі.

09.10.2013 року ухвалою суду вказану позовну заяву було залишено без руху.

24.10.2013 року відкрито провадження у зазначеній справі та призначено до розгляду у судовому засіданні.

10.07.2015 року ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави об’єднано цивільну справу №554/7213/13-ц за позовом ОСОБА_4 до видавництва «Полтавський літератор», Полтавської спілки видавництв про стягнення авторської винагороди та цивільну справу №554/12702/13-ц за позовом ОСОБА_4 до видавництва «Полтавський літератор» про захист честі, гідності та ділової репутації, присвоєно єдиний номер справи №554/7213/13-ц (а.с.160 т.2).

Згідно з ухвалою суду від 02.09.2015 року було задоволено самовідвід судді Блажко І.О. по даній справі (а.с.167-168 т.2).

02.09.2015 року згідно протоколу повторного автоматичного розподілу справу передано для подальшого розгляду судді Шевській О.І. (а.с.170 т.2).

04.09.2015 року ухвалою суду прийнято справу до провадження.

На підставі розпорядження керівника апарату Октябрського районного суду м.Полтави №2720 від 21.11.2018 року вказану цивільну справу №554/7213/13-ц у зв’язку із закінченням повноважень судді Шевської О.І. за наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та відповідно до протоколу від 21.11.2018 року передано для подальшого розгляду судді Андрієнко Г.В. (а.с.153, 154 т.3).

22.11.2018 року ухвалою суду прийнято справу до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні (а.с.155-156 т.3).

Відповідач по справі – видавництво «Полтавський літератор», із позовом не погодився, у письмових поясненнях, наданих до суду, вказував, що видавництво із позивачем видавничого договору на видання вищевказаного твору не укладало. А наданий позивачем видавничий договір від 14 жовтня 1999 року відповідач вважає сфабрикованим, так як він складений з численними порушеннями чинного законодавства, зокрема, різним почерком кульковими ручками з пастою різних кольорів, на підпису позивача стоїть печатка не автора, а Полтавської спілки видавців, сума договору визначена не в національній валюті, а в умовних одиницях; до договору не додано акту приймання-передачі рукописного твору «Український вузол», а також у видавництві екземпляру вказаного договору взагалі немає (а.с.22 т.1).

Також 24.12.2015 року вказаний відповідач надав на адресу суду письмові заперечення, у яких додатково зазначив про те, що позивач не вказує конкретних даних про обставини, на які посилається, зокрема, в частині іноземних спонсорів, які фінансували видання книг. Звертав особливу увагу на необхідність перевірки фактів підроблення документів внаслідок зловживання службовим становищем певними особами. На думку відповідача, викладені позивачем доводи не підтверджуються жодними належними доказами, натомість, аргументи відповідача останнім не спростовані (а.с.32-37 т.3).

У письмовому відзиві відповідач вважав позовні вимоги незаконними і необгрунтованими з таких підстав. Твердження позивача, що КП Видавництво «Полтавський літератор» є видавцем упорядкованого ним твору «Український вузол», в тому числі окремих томів десятитомника, не відповідають дійсності, оскільки їх видавцями є окремі територіальні видавництва. Позивач не надав суду оригінали томів десятитомника «Український вузол», що не підтверджується наявними у справі доказами. Крім того, вважав твердження позивача про те, що відповідач володіє авторським правом на твір десятитомник «Український вузол» безпідставними, оскільки в силу положень ст.7, 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору за винятком встановлених Законом випадків, однак жодних таких випадків по справі не вбачається, а між сторонами авторський договір на використання творів позивача ніколи не укладався, що неодноразово підтверджувалось судами різних інстанцій. Крім того, ОСОБА_7, який виступав як директор КП «Видавництво «Полтавський літератор» і начебто уклав договір від імені видавництва, на думку відповідача, не міг цього зробити, оскільки у цей період (з квітня 1995 року по серпень 2002 року) працював головним редактором КТ ІВА «Астрея» (комерційного недержавного підприємства). Також надані ОСОБА_4 копії договорів не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки не містять реквізитів, які б беззаперечно засвідчували їх дійсність (а.с.36-40 т.4).

На підставі викладеного, а також доводів, викладених у запереченнях, поясненнях та відзиві на позовну заяву, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с.21-23 т.4).

На вказані заперечення відповідача - видавництва «Полтавський літератор» ОСОБА_4 надавав до суду численні письмові пояснення, згідно змісту яких вважав звинувачення на його адресу в підробці документів неправдивим наклепом і неправдивими показаннями суду, що ображають його честь та гідність. Щодо неукладання видавничого договору також заперечував щодо цих обставин, вказуючи на абсолютне правонаступництво видавництва «Полтавський літератор» після зміни засновників і перереєстрації, зміни статусу видавництва з громадсько-державного спочатку на комунальне, а з лютого 2012 року на підприємство Полтавської обласної ради. Крім того, стверджував, що договір був виготовлений на стандартному бланку видавництва на той час, а рукописи книг «Український вузол» знаходились у видавництві ще задовго до 1997 року. Щодо відтиску на договорі печатки Полтавської спілки видавців, ОСОБА_4 посилався на те, що у нього, як автора, й на даний час відсутня власна печатка, а тому його підпис, імовірно на вимогу спонсора, було завірено третім учасником – Спілкою видавців, хоч це було й не обов’язково, разом із тим, підписи і печатки на договорах є справжніми. Щодо визначення суми договору не в національній валюті, а в умовних одиницях, пояснював тим, що на той час всі розрахунки велися в доларах або в умовних одиницях. Крім того, вказував на відсутність потреби у долученні до договору акту прийому-передачі рукописного тексту, оскільки на той час у видавництві були вже виготовлені оригінал макета «Українського вузла». Стосовно відсутності у видавництві екземпляру договору, то це, на думку позивача, свідчить про небажання відповідача визнавати свої договори й відмову їх виконувати, що не може ставитись у вину автору. Також зазначає, що, підписавши угоду з видавництвом, ОСОБА_4 втратив право видавати книги «Українського вузла» в інших видавництвах, тобто розпоряджатися своєю інтелектуальною власністю. Авторське та видавниче права засвідчені відповідним знаком охорони цих прав на виданих книжках і за це повинна бути виплачена винагорода автору. Крім того, тиражування книг було здійснено на підставі договору «Полтавського літератора» з Полтавською спілкою видавців, засновниками і членами якої є усі видавництва згідно установчого договору від 22.03.1999 року.

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди та упущеної вигоди позивач зазначає, що не виплативши передбачену договором авторську винагороду, позбавивши автора можливості видати свою книгу, «Полтавський літератор» наніс автору не лише моральну, а й значну матеріальну шкоду, втрачена автором вигода складає суму невиплаченого гонорару, адже автор міг надрукувати свою книгу в інших видавництвах і отримувати потиражні чи відрахування з продаж. Наголошував на тому, що ініціатором видавничої угоди про «Український вузол» було саме видавництво «Полтавський літератор», а тому з метою залучення спонсорських коштів для реалізації примірників рукопису, і дотримання авторських прав й був укладений договір з ОСОБА_4 як автором твору (а.с.39, 40, 47, 55, 61-62, 66, 69, 71, 74, 97-101, 141-146 т.1; а.с.7-11 т.3, а.с.99-102, а.с.170-176 т.4).

У письмових уточненнях позовних вимог позивач ОСОБА_4, посилаючись на вказані вище обставини, остаточно просив суд: 1) стягнути з видавництва «Полтавський літератор» на користь позивача авторську грошову винагороду за використання його твору – 10-ти томника «Український вузол» в сумі 338520,00 грн. чи будь-яку іншу суму, визнану судом справедливою; 2) зобов’язати «Полтавський літератор» виконати всі інші умови письмового Договору від 14 жовтня 1999 року в повному обсязі; 3) визнати наклепницькі заяви представників «Полтавського літератора» в суді по справі та поданнях до обласної, районної прокуратур завідомо неправдивими повідомленнями про вчинення злочину, завідомо неправдивими показаннями та притягнути представників «Полтавського літератора» ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності відповідно до ст.383 п.1,2 ст.384 п.2 КК України та за наклеп; 4) зобов’язати в.о. директора «Полтавський літератор» ОСОБА_5, представника «Полтавський літератор» ОСОБА_6 публічно вибачитися перед позивачем через ЗМІ, спростувавши вигадані ними «відомості» про «підроблення документів» та інші брудні натяки, зафіксовані в документах, поданих до суду, поширювані ними публічно, на адресу позивача, що ніяк не відповідають дійсності, цинічно порочать честь та принижують людську гідність і громадську репутацію позивача та спростовані прокуратурою; 5) стягнути з «Полтавського літератора» на користь позивача завдану матеріальну шкоду в розмірі невиплаченої грошової винагороди в сумі 338520,00 грн. чи будь-яку іншу суму, визнану судом справедливою по цій справі та перерахувати її на рахунки полтавських волонтерів на потреби добровольців в АТО та Української армії; 6) стягнути з відповідачів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 за спричинену позивачу неправдивими показаннями та цинічними наклепами моральну шкоду в сумі 338520,00 грн. по 169260,00 грн. з кожного чи будь-яку іншу суму, визнану судом по цій справі справедливою; 7) стягнути з «Полтавського літератора» незаконно отриману ним в результаті порушення ст.176 КК України та Авторського права вигоду від реалізації книг позивача серії «Український вузол» в сумі 338520,00 грн. чи будь-яку іншу суму, визнану судом по цій справі справедливою та перерахувати її на рахунки полтавських волонтерів на потреби добровольців в АТО та Української армії; 8) стягнути з видавництва «Полтавський літератор» втрачену позивачем, як автором, вигоду від видання та реалізації Видавництвом твору – десятитомника «Український вузол» в сумі 338520,00 грн. чи будь-яку іншу суму, визнану судом по цій справі справедливою та перерахувати її на рахунки полтавських волонтерів на потреби добровольців в АТО та Української армії; 9) відповідно до ст.497 ЦК УРСР зобов’язати «Полтавський літератор» відшкодувати збитки на користь позивача в сумі 338520,00 грн. чи будь-яку іншу суму, визнану судом по цій справі справедливою; 10) після проведення відповідних розрахунків з автором та волонтерами з дня прийняття судом відповідного рішення і назавжди, відповідним рішенням суду, позбавити «Полтавський літератор» права на видання та перевидання десятитомника «Український вузол» (а.с.173-183 т.2; а.с.16-22 т.3, 63-68 т.3, 80-85 т.3, 100-105 т.3).

На підставі викладеного, з урахуванням вказаних уточнень до позовної заяви, позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У поясненнях третьої особи – Полтавської обласної ради, що надані до суду 23.03.2018 року, представник звертав увагу на висновки, до яких дійшли суду за наслідками перегляду винесених судових рішень по цій справі, а саме, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували факт існування договірних відносин між видавництвом «Полтавський літератор» та видавництвами з приводу публікації твору позивача, а також з інших процесуальних питань. З цих підстав вважав позовні вимоги необгрунтованими і просив відмовити у задоволенні позову (а.с.21-23 т.4).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з урахуванням уточнених позовних вимог, та просив їх задовольнити, посилались на обставини, викладені в позовній заяві, письмових уточненнях та доповненнях до позову.

Представник відповідача - видавництва «Полтавський літератор» в судовому засіданні заперечував проти уточнених позовних вимог позивача, посилаючись на обставини, викладені у письмових запереченнях, відзиві на позовну заяву та надані під час розгляду справи пояснення, вважав позов безпідставним, необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник третьої особи у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову за безпідставністю.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, надавши належну правову оцінку доказам, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України).

Як вбачається, у матеріалах судової справи міститься копія видавничого договору на літературні твори, укладеного 14 жовтня 1999 року між видавництвом «Полтавський літератор» в особі директора ОСОБА_7 та ОСОБА_4 як автором твору (а.с.2 т.1).

Пунктом 1 вказаного договору обумовлено, що автор передає або зобов'язується створити та передати видавництву для видання та перевидання українською мовою свій твір - роман «Український вузол» у 10-ти томах у 2-х примірниках, надрукованих на машинці з великим очком літер через два інтервали, по 28-30 рядків на кожній сторінці і 60-65 знаків у рядку.

Умовами договору визначено, що рукопис вважається таким, що надійшов до видавництва, якщо його подано комплексно та оформлено відповідно до вимог Типового положення про підготовку рукопису до видання.

Позивач вважає, що він виконав свої авторські зобов'язання у день підписання договору, передавши 2 примірники роману. Однак видавництво «Полтавський літератор» не виконало повністю взятих на себе за договором зобов'язань про видання твору і не виплатило йому винагороду, яка передбачена умовами договору, що і стало підставою для звернення до суду з позовом.

Так , позивач стверджує, що передав створений ним твір «Український вузол» у комплектному вигляді, який в подальшому був використаний видавництвом шляхом видання окремих томів та книг відповідними тиражами без виплати йому авторської винагороди, з вимогою виплати якої позивач звернувся до відповідача у червні 2013 року.

Як вважає сторона відповідача, позивачем жодним належним доказом не підтверджено факт укладення авторського договору.

Крім цього, сторона відповідача вважає, що позивачем не наведено доказів, що зазначені порушення авторського права на належні йому твори були вчинені безпосередньо відповідачем або уповноваженими ним на це особами.

Представник відповідача заперечує той факт, що видавництво «Полтавський літератор» видавало та (або) друкувало чи розповсюджувало твір «Український вузол» за авторства ОСОБА_4, оскільки у видавництві відсутні будь-які документи, пов’язані з його публікацією, зокрема, ескізи (макети) чи інші документи, пов’язані з розробкою та видавництвом книги.

Зазначає , що видавництво «Полтавський літератор» раніше було державною установою, тому будь-яке видання літературних творів без укладення авторського договору, без ведення бухгалтерської документації, листування чи товарно-транспортних накладних виключається.

За змістом ч.2 ст.472 ЦК України (в редакції 1963 року) визначено, що відносини, які складаються у зв'язку зі створенням об'єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Законом «Про авторське право і суміжні права» та іншими законодавчими актами України.

Згідно з ч.2 статті 11 Закону України «Про авторське право та суміжні права» авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Відповідно до пункту а) частини 1 статті 50 Закону порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для захисту таких прав, у тому числі судового, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав.

Згідно з положеннями статті 52 Закону при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використання творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право, серед іншого, звертатися до суду за позовом про припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права, про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, про виплату компенсацій, вимагати публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права та (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень.

Виходячи із змісту наведених норм права, фактом порушення авторського права є вчинення конкретною особою певних дій, які визначені законом.

Таким чином, підставою притягнення відповідача до відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 52 Закону є вчинення ним дій, які б порушували права позивача, як автора належних йому творів.

Належним відповідачем у справі про захист авторського права і (або) суміжних прав є особа, яка своїми діями порушила особисті немайнові чи майнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Пунктом 3 Загальної частини Національного стандарту № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 року № 1188, визначено, що авторська винагорода - це плата творцю (винахіднику, автору) за використання об'єкта права інтелектуальної власності, розмір якої визначається договором з урахуванням положень нормативно-правових актів з питань інтелектуальної власності.

Відповідно до ч.5 ст.15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» в редакції, чинній на час укладення договору, автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може встановлюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюється у авторському договорі.

Нормами ст .33 вказаного Закону встановлено, що договори про передачу прав на використання творів укладається у письмовій формі. Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передавань право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди ). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України, використання твору встановлюється в авторському договорі.

Відповідно до ст.153 ЦК України в редакції 1963 року договір вважається укладеним коли між сторонами в потрібній, у належних випадках, формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.

Щодо зазначених у позові порушень відповідачем прав позивача, як автора належного йому твору, пов'язаних з невиплатою авторської винагороди згідно договору від 14.10.199 року необхідно зазначити таке.

Так , згідно з відповіддю видавництва «Полтавський літератор» за підписом директора цього видавництва ОСОБА_5 від 20 березня 2013 року № 20/03-01 у видавництві немає жодного примірника книги «Український вузол». Водночас, указаний лист-відповідь підписаний також директором видавництва «Кременчук», директором Гадяцької районної друкарні, директором видавництва «Поліграфсервіс», головою ради Полтавської Спілки літераторів, директором видавництва «Кобеляки», директором Лубенської районної друкарні, директором Новосанжарської друкарні (а.с.4, 41, 42 т.1).

09 липня 2013 року видавництво «Полтавський літератор» зверталось до прокуратури Полтавської області із заявою про проведення перевірки діяльності колишнього начальника управління у справах преси та інформації Полтавської державної адміністрації ОСОБА_4 за 1999-2001 роки (а.с.31, 119, 135, 169-171 т.1).

Підставою для цього видавництво «Полтавський літератор» зазначило можливий факт підроблення ОСОБА_4 документів, у тому числі і літературного договору. Разом з тим, у заяві видавництво «Полтавський літератор» вказало, що ніколи з позивачем видавничого договору на видання вищевказаного твору не укладало.

Разом із тим, в матеріалах справи відсутні належні докази, які беззаперечно свідчать про факт існування договірних відносин між Видавництвом «Полтавський літератор» та видавництвами з приводу публікації твору позивача, ведення бухгалтерської документації, листування чи товарно-транспортних накладних тощо на виконання такого договору.

У матеріалах справи наявна інформація про відсутність укладеного видавничого договору уповноваженою особою відповідача з ОСОБА_4 або з іншими комунальними і державними видавництвами області, рівно як і погоджених сторонами умов щодо виплати останньому авторської винагороди (а.с.132-134 т.1, а.с.42-45 т.2).

Надані ОСОБА_4 копії сторінок з вихідними даними книг «Український вузол», щодо видання цих книг певними тиражами та підписання їх до друку спростовуються доказами щодо відсутності договірних відносин з приводу публікації твору позивача з видавництвом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд бере також до уваги той факт, що ОСОБА_7, особа якого вказана у видавничому договорі як директор Видавництва «Полтавський літератор», і який уклав вказаний договір від імені останнього, у період з квітня 1995 року по серпень 2002 року працював головним редактором КТ ІВА «Астрея».

Зазначене підтверджується довідкою, виданою директором-головним редактором КТ ІВА «Астрея», довідкою, виданою в.о. головного редактора обласного комунального інформаційного агентства «Новини Полтавщини», бухгалтерською відомістю нарахувань заробітної плати за відповідний період 1999 року, а також іншими матереріалами справи у їх сукупності (а.с.231-244 т.1).

У свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, згідно з наказом начальника управління у справах преси та інформації Полтавської обласної державної адміністрації ОСОБА_4 №49-к від 11.10.1999 року ОСОБА_7 було призначено на посаду директора Видавництва «Полтавський літератор» на контрактній основі, за погодженням з управлінням майном області строком на 1 рік з 12 жовтня 1999 року згідно штатного розкладу. Таким чином, з наведеного слідує, що працюючи на вказаній посаді, ОСОБА_7 перебував у безпосередньому підпорядкуванні ОСОБА_4 (а.с.245 т.1).

В цей час, а саме 14 жовтня 1999 року, між ОСОБА_4 як автором та призначеним ним же директором видавництва «Полтавський літератор» ОСОБА_7 укладається видавничий договір на літературні твори, за яким позивач згідно позову ставить вимоги до видавництва щодо виплати йому авторської винагороди (гонорару) та інші похідні вимоги, водночас до зазначених документів суд ставиться критично.

Докази , які б належним чином підтверджували той факт, що на момент укладення видавничого договору (14 жовтня 1999 року) ОСОБА_5 працював директором Видавництва «Полтавський літератор» в матеріалах справи відсутні.

Також вбачається, що наказом №31-П від 03.12.2001 року начальника управління ОСОБА_4 директорам державних (комунальних) підприємств-видавництв з приводу неналежної організації виконання розпорядження голови ОДА №516 від 08.08.2001 року щодо прискорення видання «Українського вузла» були оголошені догани та попередження (а.с.246 т.1).

Проте згідно копії відповіді Полтавської ОДА №3608/01-42 від 26.05.2014 року розпорядження за №516 головою облдержадміністрації видаватись не могло, оскільки останній порядковий номер розпоряджень голови з основної діяльності у 2001 році – 466, що підтверджується відповідним журналом реєстрації (а.с.248, 249 т.1).

Крім того, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав лише у 2013 році, після смерті ОСОБА_7, і ця обставина не заперечувалась сторонами, внаслідок чого суд також позбавлений можливості встановити істотні обставини щодо спірних відносин, які були відомі лише вказаній особі як учаснику правовідносин.

Аналіз наданих сторонами доказів та матеріалів справи у їх сукупності та взаємозв’язку свідчить про те, що ОСОБА_4, перебуваючи на посаді начальника управління у справах преси та інформації Полтавської обласної державної адміністрації, діяв з перевищенням владних повноважень, внаслідок чого і виник зазначений видавничий договір, який не відповідав на той час вимогам чинного законодавства, та авторська винагорода за яким встановлена в «умовних одиницях», розрахунок яких невідомий.

У зв’язку з цим суд вважає, що відсутні достатні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 як щодо стягнення авторської винагороди (гонорару), так і про зобов’язання видавництва «Полтавський літератор» виконати всі інші умови договору від 14 жовтня 1999 року в повному обсязі.

Вимоги ж позивача про стягнення з «Полтавського літератора» на його користь завданої незаконно отриманої вигоди від реалізації книг позивача в сумі 338520,00 грн. та втраченої позивачем, як автором, вигоди від видання та реалізації Видавництвом твору – десятитомника «Український вузол» в сумі 338520,00 грн. також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від зазначених вище вимог, та з огляду на їх недоведеність доказами.

Щодо вимог позивача про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди суд вважає зазначити про таке.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до ч.1 ст.277 ЦК України зазначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно з ст.297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Крім того, відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Позивач вказував, що видавництво «Полтавський літератор» звернулось до прокуратури з завідомо неправдивими повідомленнями про те, що він підробив вказаний договір.

По даному факту правоохоронними органами проводилось досудове розслідування та кримінальне провадження було закрито за відсутності складу злочину, а отже, слід дійти висновку, що у встановленому порядку проводилась відповідна перевірка зазначених відомостей.

Зазначав також, що видавництво продовжує поширювати про нього неправдиву інформацію, зокрема в поданій відповідачем апеляційній скарзі на рішення суду та в цивільній справі містяться надумані факти, вигадки та інша недостовірна інформація.

З огляду на п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження.

Інформація , зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів.

У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей).

Але позивачем не надано суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів в цій частині.

Сама по собі обставина звернення видавництва «Полтавський літератор» до прокуратури Полтавської області із заявою, в якій, на думку позивача, містилася недостовірна інформація та яка в ході перевірки не знайшла свого підтвердження, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки видавництво в такому випадку реалізовувало своє конституційне право, передбачене ст.40 Конституції України, на звернення до органів, які цю інформацію компетентні перевірити.

Згідно уточнених позовних вимог ОСОБА_4 просить стягнути кошти з в.о. директора «Полтавський літератор» ОСОБА_5 та представника «Полтавський літератор» ОСОБА_6 у рахунок відшкодування завданої позивачу моральної шкоди та про притягнення їх до відповідальності за вчинення дій (розповсюдження завідомо неправдивої інформації), які принизили честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_4 тощо.

Судом встановлено, що за позовами ОСОБА_4 за аналогічними обставинами справи неодноразово розглядалися в судах різних інстанцій, оскільки інформація, яку позивач вважає неправдивою, була предметом судового розгляду у раніше розглянутій справі, отже суд не може давати повторної оцінки наданих суду доказів.

Суд , беручи до уваги вищевикладене та враховуючи, що видавництво «Полтавський літератор», використоуючи своє право, передбачене Конституцією України та цивільним процесуальним законодавством, зверталось до прокуратури із заявою та з апеляційною скаргою на рішення суду, приходить до висновку про безпідставність позовних вимог щодо таких дій представників видавництва «Полтавський літератор» ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо ініціювання процедури перевірки імовірного «підроблення договору на літературні твори від 14.10.1999 року» та перелічених фактів з позовної заяви щодо «завідомо неправдивих повідомлень» та «завідомо неправдивих показань», «наклепу» суду, здійсненими повторно, з корисливою метою групою осіб у попередній змові та призначити їм покарання відповідне до ст.ст.383, 384 КК України, оскільки такі дії вчинені в межах функціональних обов’язків уповноважених на те посадових осіб.

Позивач не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог; необґрунтовані та юридично неспроможні й вимоги про притягнення вказаних осіб до відповідальності.

Таким чином, в судовому засіданні не встановлено порушення відповідачем законних прав позивача, вимоги щодо відшкодування моральної шкоди є похідними від інших позовних вимог, а тому в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди слід відмовити за їх безпідставністю.

Також вказані позивачем особи - в.о. директора «Полтавський літератор» ОСОБА_5 та представник «Полтавський літератор» ОСОБА_6 не залучались останнім у передбаченому процесуальним законом порядку як відповідачі, а згідно останніх уточнених позовних вимог відповідачем по справі визначено саме видавництво «Полтавський літератор», на чому наголошував позивач у поясненнях.

До того ж, беручи до уваги висновки судів вищих інстанцій, та згідно уточнених позовних вимог ОСОБА_4 останній не ставить будь-яких вимог до Полтавської спілки видавців, залучення якої співвідповідачем було здійснено без врахування думки позивача, з приводу чого ОСОБА_4 заперечував та надав суду відповідні пояснення (а.с. 170-176 т.4).

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Таким чином, у судовому засіданні не підтверджений належним чином факт існування домовленостей між позивачем та уповноваженою особою відповідача щодо видання твору «Український вузол». Належні та достатні докази про те, що книги друкувалася Видавництвом «Полтавський літератор» відсутні, оскільки видавництво заперечило такий факт, надавши відповідні докази.

При чому не надано будь-яких документальних доказів про те, що даний твір був виданий тиражем у кількості примірників, які вказує позивач, чи здавався до набору та підписувався до друку.

Посилання на відомості, які містяться у книгах не можуть бути належними та допустимими доказами у справі, оскільки не підтверджені документально.

При цьому на розгляд суду не надано доказів, які б підтверджували вартість книг за примірник та не зрозуміло із яких переконань виходив позивач, зазначаючи дану ціну гонорару (авторської винагороди) за видання твору «Український вузол» в «умовних одиницях», а отже суд вважає не вмотивованим розмір компенсації та збитків, на які посилається позивач та розмір втраченого гонорару (авторської винагороди).

Таким чином, у судовому засіданні не доведено позивачем фактів, на які він посилається в підтвердження позовних вимог матеріального характеру та порушення будь-яких інших особистих немайнових його прав.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_4 є інвалідом 2-ї групи, що слідує із копії посвідчення серії АВ №236834 (а.с.16 т.1).

Відповідно до ч.7 ст.141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 10, 12, 13, 76-81, 82, 89, 141, 229, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до видавництва «Полтавський літератор», третя особа - Полтавська обласна рада про стягнення авторської винагороди, збитків, моральної шкоди, захист честі, гідності та ділової репутації.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

позивач - ОСОБА_4, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1;

відповідач - комунальне підприємство Видавництво «Полтавський літератор», код ЄДРПОУ 13960026, місцезнаходження за адресо: вул.Пушкіна, буд.115, офіс 7, м.Полтава;

третя особа - Полтавська обласна рада, код ЄДРПОУ 22530614, місцезнаходження за адресою: вул.Соборності, буд.45, м.Полтава.

Повне судове рішення складено 12 березня 2019 року.

Суддя Г.В. Андрієнко