ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

12 березня 2019 року

справа №813/3683/15

адміністративне провадження №К/9901/41861/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року у складі судді Хоми О.П.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року у складі суддів Шавеля Р.М., Костів М.В, Бруновської Н.В.,

у справі №813/3683/15 (876/3051/16)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Кліше»

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

14 липня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Кліше» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 14 лютого 2015 року № 0002902201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на 375183 грн 42 коп. та застосовані штрафні (фінансові) санкції на 187591 грн 71 коп., № 0002892201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 185061 грн за основним платежем та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 92530 грн 84 коп., №0002932201 зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, з мотивів безпідставності їх прийняття.

12 квітня 2016 року постановою Львівського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року, заявлений позов Товариства, визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення податкового органу від 14 лютого 2015 року №0002902201, №0002892201, №0002932201.

Ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій визнали, що висновки проведеної податковим органом перевірки не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та суперечать вимогам чинного законодавства, внаслідок чого відсутні підстави для прийняття податкових повідомлень - рішень.

29 березня 2017 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи шляхом відтворення частини акта перевірки та нормативно - правове обґрунтування вимог касаційної скарги шляхом викладення тексту норм, покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень - рішень.

30 березня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувана справа №813/3683/15(876/3051/16) з Львівського окружного адміністративного суду.

19 квітня 2017 року Товариством надане заперечення на касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, у якому відповідач, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

20 березня 2018 року справа №813/3683/15(876/3051/16) разом із матеріалами касаційної скарги К/9901/3979/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 33169375, перебуває на податковому обліку з 06 жовтня 2004 року, є платником податку на додану вартість з 22 жовтня 2010 року.

Податковим органом протягом грудня 2014 року - січня 2015 року проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2014 року, результати якої викладені в акті перевірки від 26 січня 2015 року №130/13-04-22-01/33169375 (далі - акт перевірки).

14 лютого 2015 року керівником податкового органу прийняті податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки в розрізі двох податків, а саме податку на прибуток та податку на додану вартість.

Податковим повідомленням - рішення № 0002902201 позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на 375183 грн 42 коп., за порушення положень підпунктів 135.5.4, 135.5.12 пункту 135.5 статті 135, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 144.1 статті 144 Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 187591 грн 71 коп. на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Податковим повідомлення рішенням № 0002892201 позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 185061 грн за основним платежем за порушення пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 92530 грн 84 коп. на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Пунктом 3 Висновків акта перевірки встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 185061 грн 69 коп., в тому числі за серпень 2012 року в сумі 53948 грн 48 коп., вересень 2012 року в сумі 91712 грн 42 коп., листопад 2012 року в сумі 34167 грн 37 коп., грудень 2012 року в сумі 780 грн, січень 2013 року в сумі 4453 грн 42 коп.

Правильність формування податку на додану вартість досліджувалась податковим органом одночасно з оцінкою операцій по формуванню витрат.

Відповідач касаційною скаргою окремо доводи щодо неправильного застосування норм матеріального права, покладених в основу збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, не навів, обмежившись посиланням на пункт 3.1.2 акта перевірки та зазначивши про те, що включення до складу витрат суми амортизаційних відрахувань з вартості отриманого обладнання від Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО «Фортекс» та послуг від Товариства з обмеженою відповідальністю «НВО «Ніка Сервіс» без надання належних документів призвело до завищення Товариством податкового кредиту в період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2014 року на загальну суму 180629 грн 27 коп., що вказує на похідний характер спірних у справі обставин.

Податковим повідомленням - рішенням №0002932201 зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за порушення положень пунктів 138.1, 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 144.1 статті 144 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий орган перевіряючи повноту визначення доходу, що враховується при визначені об'єкта оподаткування, встановив заниження показників на суму 1154422 грн 41 коп., в тому числі за 2 квартал 2012 року в сумі 1 132 260 грн, за 2013 рік в сумі 22162 грн 10 коп.

Суд виходячи з процесуальної економії вважає за доцільне здійснення касаційного перегляду в розрізі доводів відповідача наведених касаційною скаргою.

Щодо розбіжностей між перехідним залишком товарів, яка складає 22 162 грн 10 коп., яка як встановлено судами попередніх інстанцій утворилася по сальдо бухгалтерського рахунку 28 «Товари» станом на 31 грудня 2012 року та 01 січня 2013 року, внаслідок відображення в бухгалтерському обліку результатів інвентаризації коштів та розрахунків станом на 31 грудня 2012 року.

Податковий орган в касаційній скарзі посилається на порушення Товариством підпункту 135.5.12 пункту 135 статті 135 Податкового кодексу України, якою у звітних податкових періодах встановлювався порядок визначення доходів та їх склад, до складу інших доходів включалися доходи, не враховані при обчисленні доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному податковому періоді.

Оцінюючи спір у цій частині, суди попередніх інстанцій дослідили первинні документи, а саме наказ № 22 від 26 грудня 2012 року «Щодо проведення річної інвентаризації основних засобів, ТМЦ, коштів та розрахунків станом на 31 грудня 2012 року», відомості результатів інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, ТМЦ, грошових коштів та розрахунків станом на 31 грудня 2012 року по Товариству (додаток № 3 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 69 від 11 серпня 1994 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 серпня 1994 року за №202/412, втратив чинність на підставі наказу Міністерства фінансів від 02 вересня 2014 року №879, був чинним на час спірних відносин), де в рядку 7 «готова продукція, товари» в графі 4 значиться сума встановлених інвентаризацією лишків « 22162,10», а в графі 7 списано в межах норм убутку цінностей на таку ж суму « 22162,10».

Правильність вчинення дій Товариства встановлена податковим органом, підтверджена судами попередніх інстанцій на час вирішення справи шляхом дослідження оборотно-сальдової відомості по рахунку 281 за 31 грудня 2012 року, бухгалтерської довідки від 31 грудня 2012 року, згідно якої за результатами інвентаризації встановлено в бухгалтерському обліку по рахунку 28.1 (товари) недосписану продукцію на загальну суму 22162 грн 10 коп., яка підлягає списанню на фінансовий результат і без віднесення на витрати в податковому обліку, податкової декларація з податку на прибуток підприємства за 2013 рік.

Позивачем доведено, а судом встановлено, що одночасно з власним капіталом та зобов'язаннями при перенесенні залишків бухгалтерського обліку зменшилися активи Товариства на суму 26419 грн 03 коп. ( відповідачем зазначено 22162 грн 10 коп.), про що свідчать змінені показники не тільки рахунку 28, а й ще ряду рахунків, аналітична інформація з яких наведена в Таблицях долучених до матеріалів справи.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у контролюючого органу не було правових підстав для висновків щодо заниження суми інших доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на суму 22132 грн 10 коп., інші доходи в розумінні підпункту 135.5.12 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України відсутні.

Щодо завищення витрат Товариством в порушення пунктів 138.1, 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 144.1 статті 144 Податкового кодексу України за період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2014 року на загальну суму 313656 грн., в тому числі за 2013 рік в сумі 172510 грн. 80 коп., за 1 квартал 2014 року в сумі 47048 грн. 40 коп. за 2 квартал 2014 року в сумі 47048 грн. 40 коп., за 3 квартал 2014 року в сумі 47048 грн. 40 коп.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 серпня 2012 року позивач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «НПО «Фортекс» договір № 02-0Б на поставку високошвидкісного гравірувально-оброблювального центру «АЕМ-680 АТ» з числовим програмним управлінням, технічні характеристики та комплектність поставки якого були обумовлені цим договором, оплата за це обладнання проводилася частинами з 09 серпня 2012 року по 01 квітня 2013 року, факт поставки обладнання підтверджується видатковою накладною від 20 листопада 2012 року № 7 та товарно-транспортною накладною, встановлені також обставини щодо доставки та прийняття обладнання відповідальною особою позивача.

Введення в експлуатацію вказаного обладнання позивачем здійснено шляхом укладення договору від 09 серпня 2012 року № 03-ПН з Товариством з обмеженою відповідальністю «НВО Ніка Сервіс», предметом якого є виконання пусконалагоджувальних робіт та гарантійне обслуговування високошвидкісного гравірувального оброблювального центру моделі «АЕМ-680 АТ» з числовим програмним забезпеченням, факт виконання вказаних робіт стверджується представленими позивачем первинними документами, а саме актом до договору технічного стану високошвидкісного гравірувального оброблювального центру моделі «АЕМ-680 АТ» з числовим програмним управлінням від 23 листопада 2012 року, актом виконаних робіт до договору № 03-ПН від 09 серпня 2012 року, від 16 січня 2013 року, податковою накладною, актом надання послуг, карткою рахунку 6851 за 2013 рік та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 6851 за 2013 рік по контрагенту позивача, карткою рахунку 6442, оборотно-сальдовою відомістю рахунку 6442, банківською випискою, фотографію високошвидкісного гравірувально-оброблювального центру «АЕМ-680 АТ» з числовим програмним управлінням.

Відтак, судами попередніх інстанцій дослідженні подані позивачем усі документи, які підтверджують фактичний рух активів та зміни у зобов'язаннях Товариства у зв'язку з його господарською діяльністю та придбанням (введенням в експлуатацію) обладнання, а також про підтвердження включення сум ПДВ, сплачених Товариству з обмеженою відповідальністю «Фортекс» у ціні товару (обладнання), до складу податкового кредиту, а постачальником (продавцем) до складу податкових зобов'язань.

Факт відображення у складі податкових зобов'язань Товариством з обмеженою відповідальністю «НПО «Фортекс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «НВО Ніка Сервіс» сум ПДВ, сплачених Товариством, відповідачем не заперечується.

Суди попередніх інстанцій встановили, що всі представлені позивачем документи відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» до первинних документів, не викликають сумнівів щодо їх достовірності та в сукупності з іншими доказами підтверджують реальність (товарність) здійснення господарських операцій Товариством по придбанню обладнання у Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО «Фортекс» та одержанню послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «НВО Ніка Сервіс», свідчать про правомірність віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ та формування валових витрат по вказаних операціях за охоплений перевіркою період.

Оцінюючи спір у цій частині суд апеляційної інстанції зазначив, що наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не можуть вважатися достатньою підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з сукупності інших даних убачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Зокрема, виправлення дати в акті прийому-передачі обладнання, неспівпадіння місця складання цього акту та місця передачі обладнання, виправлення дати укладення договору на виконання пусконалагоджувальних робіт та гарантійне обслуговування обладнання не мають значного впливу на дійсність проведених господарських операцій; укладені договори не відносять до первинних бухгалтерських документів; виправлення дати здійснено в межах одного періоду (в межах місяця) і не впливають на дані бухгалтерського та податкового обліку; чинним законодавством не встановлено обмежень щодо необхідності співпадіння місця передачі товару з місцем складання договірних або первинних документів.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що висновки податкового органу щодо безпідставного включення до складу податкового кредиту суми ПДВ сплаченого у складі вартості отриманого від Товариства з обмеженою відповідальністю «НПО «Фортекс» обладнання в розмірі 179828 грн 27 коп. та із вартості послуг, наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «НВО Ніка Сервіс» в розмірі 801 грн, а також безпідставного включення до складу витрат амортизаційних відрахувань по об'єкту основних засобів - високошвидкісний гравірувально-оброблювальний центр «АЕМ-680 АТ» з числовим програмним управлінням на загальну суму 313656 грн не ґрунтуються на вимогах закону.

Щодо дисконту по векселях.

Податковий орган доводить, що Товариством в порушення підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України занижено «інші доходи» за другий квартал 2012 року на суму дисконту по векселях, отриманих 29 червня 2012 року, які емітовані Товариством з обмеженою відповідальністю «Фоілком-Україна» в розмірі 1132 260 грн 31 коп.

Оцінюючи спір у цій частині, суди попередніх інстанцій встановили, що станом на 29 2011 року існувала заборгованість Товариства перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Фоілком-Україна» в сумі 1132260 грн 31 коп., яка обліковувалась на бухгалтерському рахунку 621 та виникла на підставі договору поставки від 05 січня 2009 року, укладеному між позивачем та вказаним контрагентом.

30 червня 2011 року між Товариством та його контрагентом укладений договір щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів, за умовами якого сторони дійшли згоди про заміну грошового зобов'язання на вексельне, для забезпечення якого 30 червня 2011 року виписані векселі в кількості 9 штук (серія АА 1925594; серія АА 1925595; серія АА 1925596; серія АА 1925597; серія АА 1925598; серія АА 1925599; серія АА 1925600 та серія АА 1924421) зі строком платежу «по пред'явленню».

29 червня 2012 року вказані векселі пред'явлені векселедержателем до оплати, про що складені акти пред'явлення векселів до оплати.

У зв'язку із неможливістю погашення вказаних векселів сторони уклали угоду про обмін векселів (одержання платежу за допомогою нових векселів, виданих зі строком платежу у відповідності до статей 43, 52, 77 Уніфікованого закону про переказні та прості векселі) від 29 червня 2012 року, за умовами якої сторони дійшли згоди про одержання платежу за векселям за допомогою нових векселів, виданих зі строком платежу, шляхом передачі кредитору восьми нових простих векселів такого самого номіналу, терміном погашення 29 червня 2017 року із новими реквізитами. В подальшому вказані векселі погашені позивачем, що стверджується наявними матеріалами справи.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що суть правопорушення за висновком податкового органу полягає у тому, що Товариством не включено до складу об'єкта оподаткування грошового еквівалента виписаних векселів, тобто, мало місце заниження інших доходів (дисконту по векселях), що слід вважати безповоротною фінансовою допомогою. Відповідач доводить, що на момент видачі векселів у позивача не існувало заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Фоілком Україна», що є порушенням вимог статті 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», представлені під час перевірки векселі містили лише один індосамент, який вказував на сплату коштів по векселям іншій, ніж Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоілком Україна», особі.

Оцінюючи спір у цій частині суд апеляційної інстанції, аналізуючи матеріали справи, зокрема картки бухгалтерського рахунку 631 та оборотно-сальдової відомості бухгалтерського рахунку 631, за якими по Товариству з обмеженою відповідальністю «Фоілком-Україна» обліковувалася заборгованість по договору поставки № 6 від 05 січня 2006 року в загальному розмірі 1341206 грн 31 коп.

На виданих векселях 30 червня 2011 року вчинено два індосаменти, при цьому згідно останнього індосаменту позивач зобов'язаний сплатити кошти згідно наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоілком-Україна». Видані в цей день векселі серії АА №№ 1925594, 1925595, 1925596, 1925597, 1925598, 1925599, 1925600 номіналом 149000 грн кожний та вексель серія АА № 1924421 номіналом 89206 грн 31 коп., грошовими коштами не оплачувались, відмітки про погашення (викуп) на вказаних векселях не проставлялися, що вказує на відсутність отримання позивачем дисконту по цим векселям.

За висновком суду апеляційної інстанції положення підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України не передбачають такого доходу як доходи у вигляді дисконту, видані 30 червня 2011 року векселі є борговими цінними паперами в розумінні частини другої статті 5 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок».

Дохід від операцій з борговими зобов'язаннями регулюється нормами підпункту 153.4.3 пункту 153.4 статті 153 Податкового кодексу України (у редакції, діючій на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких у разі розміщення платником податку боргових цінних паперів вище/нижче номінальної вартості, прибуток/збиток від їх розміщення відноситься до складу його доходів/витрат у податковий період, протягом якого відбулося погашення/викуп таких цінних паперів, однак такого порушення контролюючим органом не встановлено.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що висновки податкового органу щодо заниження інших доходів, що враховуються під час визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, на суму дисконту по векселях, отриманих 29 червня 2012 року, які емітовані 30 червня 2011 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Фоілком Україна» за ІІ квартал 2012 році в сумі 1132260 грн не ґрунтуються на вимогах закону.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність порушення позивачем підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 та пункту 137.10 статті 137 Податкового кодексу України (в редакції на час спірних правовідносин) та зазначає, що помилковість висновків податкового органу обумовлена не врахуванням подвійної природи векселя, який у спірних відносинах виконав засіб платежу внаслідок замість заборгованості за товар виникла заборгованість за векселем, як іменують її сторони «вексельна заборгованість» та «векселя», як цінного паперу, особливості операцій з якими в розумінні положень підпункту 153.4.3 пункту 153.4 статті 153 цього кодексу не були предметом дослідження податковим органом під час перевірки.

Щодо завищення собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) при формуванні даних декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік та дев'ять місяців 2014 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом перевірки відповідачем зазначений висновок про завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на загальну суму 408 525 грн 09 коп. внаслідок наявності розбіжності між даними бухгалтерського обліку та даними декларації з податку на прибуток в частині собівартості придбаних та реалізованих товарів, а саме за 2013 рік на суму 237529 грн 41 коп., за 9 місяців 2014 року на суму 170995 грн 68 коп.

Суд першої інстанції досліджуючи це питання встановив, що наведений висновок спростовується податковими деклараціями по податку на прибуток підприємства за 2013 рік, за І-й квартал 2014 року, за І півріччя 2014 року, за три квартали 2014 року, оборотно-сальдовими відомостями за І квартал 2014 року, за І півріччя 2014 року, за 9 місяців 2014 року, аналізом рахунку 13 за 2013 рік та рахунку 131 за 2013 рік, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 131 за 2013 рік, за І-й квартал 2014 року, за ІІ-й квартал 2014 року, за перше півріччя 2014 року, за ІІІ-й квартал 2014 року за 9 місяців 2014 року та оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 131 «Високошвидкісний грав. обробл. центр мод. АЕМ- 680 АТ» за 2013 рік; за І-й квартал 2014 року; за ІІ-й квартал 2014 року; за перше півріччя 2014 року; за ІІІ-й квартал 2014 року; за 9 місяців 2014 року.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що всі показники фінансової та податкової звітності позивача сформовані на підставі наявних первинних документів та бухгалтерських даних підприємства, результати дослідження наведені судовими рішеннями не спростовуються, податковий орган касаційною скаргою лише повторює доводи акту, без доведеності складу податкових правопорушень в розумінні статті 109 Податкового кодексу України.

Оцінюючи акт перевірки, суди попередніх інстанцій здійснили системний аналіз положень статті 44 Податкового кодексу України, приписів пункту 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22 грудня 2010 року, в контексті яких, дійшли до висновку про те, що в акті перевірки не зазначено жодної господарської операції, в результаті якої здійснено завищення собівартості, відсутні посилання на первинні документи, розрахунки та докази, з яких вбачається завищення підприємством витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а саме собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) на загальну суму 408525 грн 08 коп., не зазначено жодного факту відсутності первинних документів або їх ненадання для перевірки, в ході перевірки не складалось актів про відмову від надання документів, фактів про складання такого акта в акті документальної перевірки не відображено.

Із наявних у справі матеріалів (оборотно-сальдові відомості та декларації по податку на прибуток за 2013 рік, І-й квартал 2014 року, 6 місяців 2014 року, 9 місяців 2014 року) слідує, що розбіжність між показниками бухгалтерського та податкового обліку існує лише в одному показнику - амортизації виробничих основних фондів. Проте, акт перевірки не містить висновку про порушення позивачем вимог статей 144-146 Податкового кодексу України при заповненні додатку AM до рядка 06.4.27, додатка ІВ до рядка 06.4 Декларації по податку на прибуток (в якому наводяться амортизаційні відрахування) за жоден період подання в частині завищення на суму 408525 грн 08 коп.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що висновки податкового органу щодо завищення витрат, які враховуються під час визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, що виникло через розбіжності між даними бухгалтерського обліку та даними декларації з податку на прибуток собівартості придбаних та реалізованих товарів, на загальну суму 408525 грн 09 коп. не ґрунтуються на вимогах закону.

Щодо завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у зв'язку із ненаданням актів виконаних робіт або будь-яких інших документів, що свідчать про вартість понесених витрат на транспортування товару в сумі 3996 грн 50 коп. (500 доларів США) за інвойсом до ВМД № 20912000/2013/808338 від 22 березня 2013 року та в сумі 1305 грн 03 коп. (120 євро) за інвойсом до № ВМД 20912000/2013/800911 від 16 січня 2014 року.

Підставою для таких висновків податкового органу слугувало ненадання позивачем актів виконаних робіт або будь-яких інших документів, що свідчать про вартість понесених витрат на транспортування товару у вищевказаних розмірах.

Позивач надав докази належного формування транспортних витрат на вказані суми за наведеними інвойсами, а саме контракт № 01/2013 від 15 січня 2013 року, з додатковою угодою до нього та специфікаціями, ВМД від 16 січня 2014 року, з інвойсами та CMR, платіжні доручення, банківські виписки, платіжне доручення в іноземній валюті від 10 листопада 2014 року, картки рахунку 632, оборотно-сальдові відомості рахунку 632, контракт № 02/13 від 18 грудня 2012 року з специфікацією, ВМД від 22 березня 2013 року з інвойсами та CMR, аналіз яких зумовив, що вказані у ВМД № 20912000/2013/808338 від 22 березня 2013 року, ВМД № 20912000/2013/800911 від 16 січня 2014 року, відповідних інвойсах та CMR фірми ITALSNIK та EASONNEWMATERIAL є виробниками придбаної продукції.

Позивачем долучено до матеріалів справи документи на підтвердження господарських операцій по доставці придбаної за контрактами № 02/13 від 18 грудня 2012 року та № 01/2013 від 15 січня 2013 року продукції.

Судами попередніх інстанцій встановлено укладання та виконання договорів від 19 лютого 2013 року транспортного експедирування з Приватним підприємством «Савікон», від 14 січня 2014 року на транспортне обслуговування з Фізичною особою - підприємцем Брилич В.В.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що долучені до матеріалів справи та досліджені первинні документи у своїй сукупності спростовують висновки контролюючого органу про надання транспортних послуг від нерезидентів та відповідно завищення витрат в 2013 році та в І кварталі 2014 року в сумі 3996 грн 50 коп. (500 доларів США) та 1305 грн 03 коп. (120 євро), внаслідок чого висновки податкового органу щодо завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у зв'язку із ненаданням актів виконаних робіт або будь-яких інших документів, що свідчать про вартість понесених витрат на транспортування товару в сумі 3996 грн 50 коп. (500 доларів США) та в сумі 1305 грн 03 коп. (120 євро), не ґрунтуються на вимогах закону.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Здійснення позивачем господарських операцій, їх реальний характер, встановлено судами попередніх інстанцій, що доводить правомірність формування позивачем, як витрат, так і податкового кредиту по факту придбання товару (продукції) та спростовує висновки податкового органу про податкові правопорушення, покладені в основу прийняття податкових повідомлень-рішень.

Відсутність підстав збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентом позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд вважає, що відсутність складу податкових правопорушень, покладених податковим органом в основу прийняття спірних податкових повідомлень - рішень доводить протиправність визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток, податку на додану вартість, застосування штрафних (фінансових) санкцій з цих податків і, як наслідок, унеможливлює прийняття позиції податкового органу про правомірність прийняття ним спірних податкових повідомлень - рішень.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2016 року у справі №813/3683/15(876/3051/16) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер