ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

12 березня 2019 року

справа №0340/1472/18

адміністративне провадження №К/9901/3252/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року у складі судді Костюкевича С.Ф.

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у складі суддів Макарика В. Я., Большакової О. О., Глушка І.В.

у справі №0340/1472/18

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Волинській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2018 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, платник податків, позивач у справі) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09 липня 2018 року № 0320961306, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковими зобов'язаннями у розмірі 908 498 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 227 124 грн 50 коп., з мотивів безпідставності його прийняття.

19 вересня 2018 року рішенням Волинського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року, позов задоволено у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з протиправності спірного податкового повідомлення-рішення внаслідок того, що податковим органом не доведено складу податкового правопорушення у вигляді заниження бази оподаткування податком на додану вартість внаслідок продажу товарів за цінами, нижчими від звичайних/ринкових.

28 січня 2018 року відповідачем до Верховного Суду подано касаційну скаргу.

У касаційній скарзі податковий орган посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме вимог статті 185, статті 187, статті 188, статті 190 Податкового кодексу України, статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Податковий орган зазначає, що у періоді, який перевірявся, позивач здійснював торгівлю з юридичними та фізичними особами, при цьому оптова реалізація продукції юридичним особам здійснювалася за цінами, які перевищували роздрібні ціни реалізації продукції фізичним особам. Отже, податковим органом встановлено, що у роздріб товари реалізовувалися кінцевому споживачу за нижчими цінами, ніж оптові ціни.

У зв'язку із зазначеним податковий орган просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

29 січня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за матеріалами касаційної скарги податкового органу та витребувано із Волинського окружного адміністративного суду справу №0340/1472/18.

19 лютого 2019 року справа №0340/1472/18 надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає подальшому розгляду справи по суті.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у травні 2018 року посадовими особами податкового органу проведено комплексну документальну планову виїзну перевірку платника податків за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, за результатами якої складено акт від 07 червня 2018 року №9018/03-20-13-07/НОМЕР_2 (далі - акт перевірки).

09 липня 2018 року заступником начальника податкового органу на підставі акта перевірки та згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Податковим повідомленням-рішенням № 0320961306 за порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 135 622 грн 50 коп., у тому числі 908 498 грн за основним платежем та 227 124 грн 50 коп. за штрафними санкціями.

Склад податкового правопорушення, відповідно до акта перевірки, полягає у реалізації товару фізичним особам-громадянам, за цінами нижчими від звичайних та ринкових, в результаті чого Підприємцем за період: грудень 2016 року та 2017 року занижено податок на додану вартість на загальну суму 908 498 грн.

Судами попередніх інстанцій установлено, що у 2016-2017 роках платник податків здійснював оптову торгівлю іншими продуктами харчування, в тому числі рибою, ракоподібними і молюсками. У податковій звітності та бухгалтерських документах, наданих для проведення перевірки, відображено реалізацію даного товару в тому числі фізичним особам - громадянам (не платникам ПДВ). Оплата за продукцію, реалізовану громадянам - покупцям, здійснювалась у готівковій формі із застосуванням реєстратора розрахункових операцій.

Підприємцем щоденно за наслідками роздрукованих двох звітів виписувалися загальні податкові накладні на кінцевого споживача. Дані накладні обліковувалися ним у розділі II Реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, зведені результати яких відображені у податкових деклараціях платника податку з податку на додану вартість відповідних звітних періодів. Всі суми, отримані готівкою через реєстратор розрахункових операцій, за наслідками оприбуткування в книзі обліку розрахункових операцій обліковувалися позивачем в книзі обліку доходів і витрат.

Спірним питанням у цій справі є саме визначення бази оподаткування податком на додану вартість, виходячи з договірних цін, які є нижчими від звичайних/ринкових.

За змістом підпунктів 14.1.71, 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, які покладено податковим органом в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, звичайною ціною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Стаття 188 Податкового кодексу України регламентує порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг.

Положення абзацу другого пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України встановлюють обмеження, відповідно до яких база оподаткування операцій з постачання не може бути:

- для товарів/послуг - нижче ціни придбання;

- для самостійно виготовлених товарів/послуг - нижче звичайної ціни;

- необоротних активів - нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Відтак, для правильного визначення бази оподаткування податком на додану вартість важливим є не тільки факт постачання товарів/послуг, але й факт їх самостійного виготовлення або їх функціональне призначення.

Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на законодавчо визначені норми.

У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою встановлення складу податкового правопорушення податковий орган посилається на те, що ним направлено до Державної інспекції з контролю за цінами у Волинській області № 9596/10/03-20-13-06-09 Головного управління статистики у Волинській області № 9597/10/03-20-13-06-09 запити щодо того, які ціни склалися в період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року на відповідні продукти. Станом на 07 червня 2018 року на зазначену в запитах продукцію відповідь по окремих видах відсутня.

Верховний Суд звертає увагу, що відповіді на вказані запити, всупереч вимогам частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, у матеріалах справи відсутні. Висновок про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість під час реалізації продукції фізичним особам (не платникам податку на додану вартість) ґрунтується лише на припущеннях податкового органу та загальному порівнянні податковим органом розміру націнок. При цьому відповідні твердження податкового органу не підтверджено жодними наявними доказами у справі.

Податковим органом у цій справі не доведено, що позивач здійснював реалізацію ідентичного товару у відповідні звітні податкові періоди у співставних умовах, але за суттєво відмінними цінами, також не встановлено та не доведено обставин, які б мали вплив на заниження ціни, відповідач посилається виключно на те, що оптові ціни продажу юридичним особам не можуть бути нижчими, ніж роздрібні ціни продажу фізичним особам. Податковим органом не порівнюється номенклатура такого товару, його стан та якість, інші договірні умови, на яких здійснювалася реалізація товару. Відповідачем навіть не встановлено, які саме товари продавалися у кожному конкретному випадку - самостійно виготовлені або придбані у інших контрагентів, що має значення у розумінні частини першої статті 188 Податкового кодексу України.

Посилання податкового органу на невідповідність видаткових накладних законодавчо встановленим вимогам є безпідставним, у зв'язку з тим, що актом перевірки зафіксовано недоліки податкових накладних, а не видаткових. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що при здійсненні реалізації товарів кінцевому споживачеві (який не є платником податку на додану вартість) із застосуванням при проведенні розрахунків РРО за щоденними підсумками операцій позивачем правомірно виписувалась зведена податкова накладна, в якій відображався щоденний підсумок обсягів проданих товарів на підставі показників реєстраторів розрахункових операцій (Z-звітів), що повністю відповідає правилам ведення бухгалтерського обліку та спростовує твердження податкового органу про порушення позивачем вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що недоведеність податковим органом складу податкового правопорушення виключає правомірність податкового повідомлення-рішення від 09 липня 2018 року № 0320961306, а отже, збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковими зобов'язаннями у розмірі 908 498 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 227 124 грн 50 коп. є протиправним.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у справі №0340/1472/18 залишити без змін

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер