Справа № 191/3820/18

Провадження № 2/191/1109/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2019 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Гречко Ю.В.

при секретарі – Борисовій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Синельникове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, обґрунтовуючи вимоги тим, що 07 листопада 2009 року між ним та ТОВ «Авто Просто» була укладена угода № 307827 про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (Автомобіля) в групі, за яким відповідач зобов’язався надавати позивачу послуги, спрямовані на придбання позивачем автомобілю через систему «АвтоТак», організовану відповідачем, а позивач прийняв на себе зобов’язання здійснювати оплату послуг відповідачу, у тому числі періодичні платежі та винагороду у розмірі 2 235 грн. 02 коп.

Вважає, що, виходячи з умов зазначеного договору та додатків до нього, фінансові послуги, які надає відповідач, суперечать нормам законодавства України, оскільки передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою отримання та розподілу грошей між учасниками групи.

Укладена між сторонами угода - це договір про надання послуг з адміністрування фінансових активів для отримання коштів у групах, згідно яких відповідач за винагороду зобов’язується забезпечити отримання автомобілю за рахунок об'єднання періодичних платежів учасників групи, а учасник зобов’язується сплатити загальну кількість періодичних платежів.

З наведеного випливає, що діяльність відповідача вводить споживача в оману, оскільки система «АвтоТак» формується виключно на кошти учасників програм без залучення коштів ТОВ «Авто Просто».

Оплата товару здійснюється за кошти, внесені учасниками програм і в подальшому учасник, який отримав товар, продовжує сплачувати внески, які фактично компенсують кошти іншим учасникам програми, тобто один учасник програми за свої власні кошти, без інвестування коштів відповідача оплачує товар іншому учаснику програми.

Рішення про передачу товару залежить лише від волі відповідача, який на власний розсуд прийме таке рішення і позивач позбавлений можливості вплинути на це рішення, оскільки не має можливості отримати інформацію про фінансовий стан інших учасників групи, яка є конфіденціальною.

Умовами оспорюваного договору на позивача покладено обов’язок суворо дотримуватися умов договору, в тої час, як у договорі відсутні умови, які б передбачують настання негативних наслідків для відповідача за невиконання умов договору, що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та і порушенням прав позивача. У спірному договорі умова про надання автомобілю залежить від певних обставин, яка може взагалі не настати, а тому така умова є несправедливою та вказує, що правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, оспорюваний договір та додатки до нього укладені в рамках створеної відповідачем системи, яка полягає у створенні груп учасників, які бажають придбати товар з розстроченням платежу досить тривалий час в порядку та на умовах, передбачених договором та додатками до нього. Така система вводить в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми, що в свою чергу здійснюється за кошти, внесені учасниками програми і відповідач без інвестування власних коштів оплачує товар іншому учаснику програми.

Під час укладення оспорюваного договору продавець-консультант ОСОБА_2 запевнив його, що протягом двох-трьох тижнів з часу підписання договору він отримує автомобіль, а потім буде певний час сплачувати останні кошти до повного внесення вартості автомобіля.

Тільки з цих причин він уклав оспорюваний договір.

Але, коли пройшло два тижні, він декілька разів звертався до ОСОБА_2 з питанням коли він отримає автомобіль, на що він постійно відповідав, що треба трохи почекати, а потім повідомив його, що для отримання автомобіля він повинний сплатити повну вартість автомобілю і тільки після цього відповідач буде вирішувати питання чи передавати йому автомобіль чи ні.

Коли він почав говорити йому про суму сплачених ним внесків, з'ясувалося, що внесена ним сума у розмірі 2 235 грн. 02 коп. не входить у вартість автомобіля і цю суму він фактично подарував відповідачу.

Крім того, під час укладання договору вони домовились, що загальна сума договору складає 62 084 грн. 00 коп.

Але, в п. «Поточна ціна Автомобіля» розділу 1 Додатку 2 до угоди № 307827 зазначено, що ціна Автомобіля, яка встановлюється Виробником та/або Імпортером та/або Дистриб'ютором в останній робочий день кожного місяця та є основою для розрахунку розміру складових Повних внесків та інших платежів, передбачених ОСОБА_3.

З цих умов договору витікає, що поточна ціна товару може змінюватися (на практиці - у бік збільшення) без узгодження з учасником піраміди, лише за власним бажанням постачальника.

Згідно ст. 203 ЦК "України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленої законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 2 статті 215 ЦК "України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). "У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (надалі за текстом - Закон) умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону несправедливими є, зокрема, умови договору про:

2)виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

3)встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

4)надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;

5)встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;

6)надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається:

7)надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);

8)надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;

9)установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;

10)установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

12)надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

13)визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;

14)надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;

15)обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей;

16)встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;

17)надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

4.Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до ч. 1, п. 7 ч. З, ч. 6 ст. 19 Закону нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману; утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість отримання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно вимогам ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, € недійсним з моменту його вчинення.

15 червня 2018 року в порядку досудового вирішення спору він звернувся з письмовою вимогою до відповідача про застосування наслідків нікчемного правочину, а саме повернення сторонами всього, що було передано одна другої у виконання нікчемного правочину.

Але, замість повернення йому грошових коштів у сумі 27 109 грн. 62 коп., він отримав від відповідача бланк заяви про повернення йому чистих внесків, за якою він 07 серпня 2018 року отримав грошові кошти у сумі 5 889 грн. 75 коп. Останні належні йому гроші відповідач повернути відмовляється, посилаючись на положення нікчемного правочину.

Поняття «пірамідальна схема» надано у правовому висновку, зробленому 11 вересня 2013 року Верховним Судом України при розгляді цивільної справи № 6-40 цс 13, предметом якої був спір про визнання правочину недійсним як такого, що здійснений з використанням нечесної підприємницькоїпрактики, відповідно до якого поняття «пірамідальна схема» у розумінні п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» має такі обов’язкові ознаки: а) здійснення сплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми: в) відсутність продажу або споживання товару. Утворення та експлуатація пірамідальних схем забороняється як нечесна підприємницька практика, а правочин здійснений з використанням такої практики є недійсним.

ОСОБА_4 відповідача щодо передачі товару учаснику визначені п. 1.1 статті 1 розділу 2 Додатку 2 до угоди № 307827, де зазначено: « ОСОБА_4 ОСОБА_5 щодо передачі Автомобіля Учаснику забезпечується угодами, укладеними між ОСОБА_5 та Постачальником Автомобіля».

Учасник, який не є стороною угод, укладених між відповідачем та постачальником товару, не має доступу до змісту цих угод, не має можливості вплинути на їх умови, які безпосередньо стосуються цього учасника, зокрема: визначення поточної ціни автомобіля, порядок та строки поставки товару, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків тощо.

Таким чином, права та обов’язки учасників такої пірамідальної схеми визначаються не за домовленістю сторін, а за домовленістю сторонніх осіб.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 розділу 2 Додатку № 2 до угоди № 307827 від 07 листопада 2009 року, учаснику, який сплатив повну вартість Автомобіля та виконав усі зобов’язання щодо сплати Внесків в оплату послуг та Страхових платежів, буде надано Право на отримання Автомобіля на найближчому Асигнаційному акті, який буде проводиться у місяці, наступному за місяцем, в якому Учасник повністю виконав усі зобов’язання за ОСОБА_3.

Згідно положень ст. 2 угоди № 307827 від 07 листопада 2009 року, ОСОБА_5 гарантує надання Учаснику Права на отримання автомобіля за умови виконання Учасником всіх зобов’язань, передбачених ОСОБА_3, а може і не надати навіть такого права з будь-яких причин (недостатньо коштів в Чистому Фонді групи, невиконання Постачальником своїх обов’язків з постачання товару тощо).

Спірна угода не містить істотної умови будь-якого правочину - строку її дії, внаслідок чого відповідач може надавати йому право на отримання автомобіля і 10 і 50 років, а потім він ще стільки ж часубуде чекати на отримання автомобіля.

Згідно п. 1.2 ст. 1 розділу 2 Додатку № 2 до угоди № 307827 учасник уповноважує ОСОБА_5 на організацію та адміністрування системи. Система функціонує таким чином, що кількість учасників групи, яким надається Право на отримання Автомобіля, відповідає кількості Автомобілів, яку можливо придбати за рахунок Чистого Фонду групи. Таким чином, відповідач не приховує тої факт, що система АвтоТак функціонує за рахунок залучення коштів усіх учасників групи без інвестування коштів відповідача.

Зазначені обставини свідчать про те, що система АвтоТак, в межах якої виникли правовідносини між сторонами, містить в собі усі ознаки «пірамідальної» схеми в розумінні п. 7 ч. З ст. 19 Закону, тому правочин, здійснений з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсним, тобто нікчемним.

Те, що оспорюваний правочин вчинено з використанням нечесної підприємницької практики, підтверджує навіть сам відповідач, який на порушення вимог закону включив до обставин непереборної сили дії державних органів (мається на увазі дії правоохоронних органів, які в будь-який час можуть порушити кримінальну справу проти керівництва ОСОБА_5) (п. 15.1 ст. 15 Розділу 2 угоди). Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. "У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред’явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв’язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.

Тому, його знання про умови договору, підписання цього договору та додатків до нього, передача ним грошових коштів відповідачу у виконання нікчемного правочину не може служити підставою для відмови у застосуванні наслідків недійсності нікчемного правочину.

На виконання нікчемного правочину він передав відповідачу грошові кошти на загальну суму 13 410 грн. 65 коп., а саме:07 листопада 2009 року - 2 235 грн. 02 коп. за квитанцією № 8975.112.1 - вступний внесок в систему АвтотТак; 06 січня 2010 року - 810, 44 X 337, 5% = 2 735 грн. 23 коп.; 10 лютого 2010 року - 820, 56 х 332, 9% = 2 731 грн. 64 коп.

- 06 березня 2010 року - 810, 44 X 329, 6% = 2 671 грн. 21 коп.; 09 квітня 2010 року - 810, 44 х 327, 6% = 2 655 грн. 00 коп.; 17 травня 2010 року - 775, 75 х 325, 9% = 2 528 грн. 17 коп.; 15 червня 2010 року - 790, 93 х 323, 8% = 2 561 грн. 03 коп.; 09 липня 2010 року - 790, 93 х 320, 1% = 2 531 грн. 76 коп.; 07 серпня 2010 року - 790, 93 х 320, 2% = 2 532 грн. 55 коп.; 14 вересня 2010 року - 790, 93 х 320, 2% = 2 532 грн. 55 коп.; 12 жовтня 2010 року - 790, 93 х 317, 6% = 2511 грн. 99 коп.; 11 листопада 2010 року - 790, 93 х 316, 2% = 2 500 грн. 92 коп.; 13 грудня 2010 року - 790, 93 х 315, 8% = 2 497 грн. 75 коп.; 13 січня 2011 року - 790, 93 х 314, 2% = 2 485 грн. 10 коп.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 05 листопада 2009 року, у разі якщо під час розгляду спору буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Згідно вимогам ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, станом на 07 листопада 2009 року між відповідачем та позивачем виникли зобов’язання з повернення один одному все те, що вони одержали за нікчемним правочином.

Але, відповідач досі не повернув йому грошові кошти у розмірі 13 410 грн. 65 коп.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За даними Держкомстату України розмір індексу інфляції з листопада 2009 року до 31 серпня 2018 року встановлений на рівні 213, 9%.

Тому, сума боргу, який відповідач повинний повернути йому з урахуванням індексу інфляції, складає 28 685 грн. 38 коп. (13 410 грн. 65 коп. х 213, 9%).

Крім того, з часу виникнення зобов’язання з повернення грошових коштів за нікчемним правочином минуло 3213 днів ( 3213/365 років), тому три проценти річних за прострочення повернення боргу складають 3541 грн. 51 коп. ( 13410 грн. 65 коп. х 3213/365 років х 3%).

А всього, станом на 27 вересня 2018 року відповідач повинний повернути йому борг у розмірі32 226 грн. 89 коп. ( 28 685 грн. 38 коп. + З 541 грн. 51 коп.).

З урахуванням того, що 07 серпня 2018 року відповідач частково повернув йому борг у розмірі 5 889 грн. 75 коп., залишок боргу складає 26 337 грн. 14 коп. (32 226 грн. 89 коп. - 5 889 грн. 75 коп.), який відповідач зобов’язаний повернути йому за нікчемним правочином. ^

Про те, що відповідач відмовився повернути всю суму боргу, йому стало відомо у червні 2018 року, коли він отримав листа від 20 червня 2018 року, в якому відповідач зазначає, що він згідний повернути йому лише чисті внески. Але повернення чистих внесків передбачено лише при розірванні угоди.Він в своїй предпозовній заяві від 15 червня 2018 року не просив відповідача розірвати договір, а просив повернути йому грошові кошти з урахуванням індексу інфляції за нікчемним правочином. Тому, строком порушення його прав та законних інтересів слід вважати червень 2018 року.

ОСОБА_5 стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто», код СДРПОУ 35509011, на його користь грошові кошти в розмірі 26 337 (двадцять шість тисяч триста тридцять сім) грн. 14 коп.; Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю на його користь судові витрати у справі в розмірі 704 грн. 80 коп.

До початку судового засідання відповідач надав відзив на позовну заяву в якій вказує те, що як вбачається з матеріалів справи, 26 вересня 2018 року позивач звернувся до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області за захистом своїх нібито порушених прав та інтересів, а саме звернувся з позовом про захист прав споживачів та визнання недійсним договору.

При цьому, звертають увагу, що ОСОБА_3 № 307827 та додатки до неї було укладено між Позивачем та Відповідачем 07.11.2009 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, "Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу."

Загальна позовна давність тривалістю у три роки встановлена ст. 257 ЦК України.

Наголошує на тому, що чинним законодавством України не встановлено більш тривалої позовної давності порівняно із загальною позовною давністю до вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що "перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила."

Укладена між ТОВ “АВТО ПРОСТО” та ОСОБА_1 ОСОБА_3 складається з основного тексту ОСОБА_3, Додатку № 1 (анкети учасника). Додатку № 2 (Правила функціонування системи придбання в групах АВТО ТАК). Всі додатки підписані сторонами і є невід'ємними частинами ОСОБА_3. Відповідно до ст. 10 ОСОБА_3 '^підписання ОСОБА_3 та Додатків до неї є свідченням факту ознайомлення, розуміння Сторонами та згоди Сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом ОСОБА_3 та Додатків до неї. Учасник заявляє, що отримав усі коректно викладеніпояснення від представника ОСОБА_5, уважно прочитав та зрозумів ОСОБА_3 та Додатки до неї, що засвідчує своїм підписом'". ОСОБА_3 та Додаток №2 до неї містять опис послуг, що надаються ТОВ «АВТО ПРОСТО». Опис послуг приведено детально щоб виключити необхідність їх усного тлумачення та уникнення подальших непорозумінь між сторонами з приводутрактування умов ОСОБА_3.

Умови надання Позивачеві послуг на підставі ОСОБА_3 та інформація про ці послуги викладені досить детально і ясно в ОСОБА_3 та Додатках до неї, тому. Відповідач вважає, що Позивач мав повну і достовірну інформацію про послуги Відповідача та порядок їх надання.

Таким чином, є цілком очевидним, що саме в день підписання ОСОБА_3 - 07.11.2009 року. Позивач довідався або міг довідатися по те, що умови ОСОБА_3 нібито порушують його права.

Отже, в даному випадку, з врахуванням загальних правил визначення строків (ст.ст. 253- 255 ЦК України), перебіг позовної давності починається з 07.11.2009 року та відповідно закінчується 07.11.2012 року.

Як вже, зазначалося Позивач звернувся до суду з позовом лише у вересні 2018 року, тобто позивач звернувся до суду з позовною заявою зі спливом позовної давності для даного виду позовів майже на п’ять років.

Відповідно до п. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на зазначене, на підставі ст. 267 ЦК України, просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовної заяви про захист прав споживача та стягнення коштів.

Окремо звертають увагу на правову позицію Верховного суду України у цивільній справі №6-17цс17, відповідно до якої: «Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

З огляду на те, що з боку ТОВ “АВТО ПРОСТО“ було здійснено усі можливі дії для ознайомлення позивача з усіма умовами ОСОБА_3, вбачається, що пропуск строку позовної давності стався з вини позивача та у позові Позивач не наводить того, що він не мав реальної змоги дізнатись про нібито порушення його прав. Навпаки, підписання та тривале виконання умов ОСОБА_3 свідчить про повну обізнаність із своїми правами та обов'язками за ОСОБА_3.

Вказана правова позиція є обов'язковою для застосування судами усіх інстанцій у відповідності до положень ст. 360-7 ЦПК України.

Однак , не зважаючи на пропущення Позивачем строку позовної давності, вважаємо за потрібне надати суду наступні пояснення щодо змісту позовних вимог та правовідносин які склались між Сторонами.

Щодо укладення ОСОБА_3 № 307827 та правовідносини за Угодою.Між Позивачем та Відповідачем було укладено ОСОБА_3 № 307827 (далі - ОСОБА_3).

ОСОБА _6 укладена в рамках системи послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів (автомобілів) в групах АвтоТак, яку створено ТОВ “АВТО ПРОСТО”. Система встановлює відповідні механізми, які забезпечують придбання кожним із учасників автомобіля шляхом сплати його ціни невеликими щомісячними внесками протягом декількох років.

При виконанні ОСОБА_6 з учасниками, укладеними в рамках системи АвтоТак, ТОВ “АВТО ПРОСТО” надає учасникам послуги, що направлені на придбання автомобіля на основі системи АвтоТак. Ці послуги полягають в формуванні груп учасників, організації і проведенні в групах асигнаційних актів, а також інші послуги, передбачені ОСОБА_6.

02.06.2011року Верховною Радою України був прийнятий Закон № 3462-IV від 09.10.2012 року, яким до ЗУ “Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг” були внесені зміни до ч. 1 ст. 4 та вказану статтю було доповнено пунктом 11-1 такого змісту: Фінансовими послугами вважаються такі послуги: адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. Таким чином послуги, що надаються ТОВ“АВТО ПРОСТО” унормовані в ЗУ “Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг”.

12.11.2012року набуло чинності Розпорядження № 1676 від 09.10.2012 року Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг “Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах”.

15.01.2013року після набрання чинності Розпорядженням № 1676 від 09.10.2012 року ТОВ “АВТО ПРОСТО” отримало Ліцензію на право надання фінансових послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів в групах.

Таким чином, угоди, які укладаються з клієнтами системи АВТО ТАК, повністю відповідають діючому законодавству України, а тому при вирішенні спорів між сторонами повинні застосовуватися положення ОСОБА_6 № 307827 та додатків до неї.

Щодо підписання та виконання умов ОСОБА_6. Укладена між Позивачем та Відповідачем ОСОБА_6 складається з основного тексту ОСОБА_6, Додатку № 1 (анкети учасника). Додатку № 2 (Правила функціонування системи придбання вгрупах АВТО ТАК). Всі додатки підписані сторонами і є невід'ємними частинами ОСОБА_6. ОСОБА_3 та Додаток № 2 до неї містять описання послуг, що надаються ТОВ "Авто Просто". Описання послуг приведено детально щоб виключити необхідність їх усного тлумачення та уникнення подальших непорозумінь між сторонами з приводу трактування умов ОСОБА_3.

Таким чином, умови надання Позивачеві послуг на підставі ОСОБА_3 та інформація про ці послуги викладені досить детально і ясно в ОСОБА_3 та Додатках до неї. Тому, Відповідач вважає, що Позивач мав повну і достовірну інформацію про послуги Відповідача та порядок їх надання.

ОСОБА_3 між Позивачем та ТОВ “АВТО ПРОСТО” укладена відповідно до норм і положень цивільного законодавства, зокрема Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України). Пунктом 3 ч. 1 ст. З ЦК України закріплено таку засаду цивільного законодавства як "свобода Договору", ст. 627 ЦК України закріплено, що сторони є вільними в укладенні ОСОБА_3, виборі контрагента та визначенні умов Договору".

Сторони ОСОБА_3 в п. 13.8 ст. 13 Додатку № 2 до ОСОБА_3 № 307827 від 07.11.2009 року погодили, "якщо Учасник виявить бажання розірвати ОСОБА_3 та відмовитись від подальшої участі в системі АвтоТак протягом 7 (семи) календарних днів від дати підписання ОСОБА_3, такому Учаснику повертається вся сума коштів, внесена ним на рахунок ОСОБА_5. Протягом зазначених 7 (семи) днів Учасник зобов’язаний письмово повідомити про розірвання ОСОБА_3 шляхом подання заяви в центральний офіс ОСОБА_5, який розташований за адресою: вул. Воровського, 24, корп. 1, 3-й поверх, Київ, 01601".

ТОВ "АВТО ПРОСТО" не порушувало ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", зокрема, щодо установлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням ОСОБА_3. Згідно ст. 10 ОСОБА_3 '"підписання ОСОБА_3 та Додатків до неї є свідченням факту ознайомлення, розуміння Сторонами та згоди Сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом ОСОБА_3 та Додатків до неї. Учасник заявляє, що отримав усі коректно викладені пояснення від представника ОСОБА_5, уважно прочитав та зрозумів ОСОБА_3 та Додатки до неї, що засвідчує своїм підписом”, що також спростовує посилання Позивача на той факт, що він нібито «мало що зрозумів з ОСОБА_3».

Крім цього, у Позивача, відповідно до п. 13.8 ст. 13 Додатку № 2 до ОСОБА_3, було 7 (сім) календарних днів від дати підписання ОСОБА_3 для самостійного повторного ознайомлення з умовами ОСОБА_3 та Додатків до неї, та у випадку незгоди з умовами ОСОБА_3, для її розірвання. Порядок розірвання ОСОБА_3 також детально описано в Додатку № 2 до ОСОБА_3, де чітко встановлено і погоджено Сторонами, що заява про розірвання ОСОБА_3 подається в центральний офіс ОСОБА_5 за адресою: вул. Воровського, 24, корп. 1, 3-й поверх, Київ, 01601.

ОСОБА_5, Позивач в семиденний термін не звертався до ТОВ "АВТО ПРОСТО" з заявою про розірвання ОСОБА_3 № 307827 у визначеному порядку, а отже є цілком очевидним, що умови ОСОБА_3 були зрозумілі Позивачу, він вважав їх вигідними та справедливими по відношенню до себе.

Щодо тверджень Позивача про утворення Відповідачем “пірамідальної схеми”. Як на одну з підстав для звернення з позовом до суду Позивач посилаєтьсяна п. 7 ч. З ст. 19 ЗУ “Про захист прав споживачів“, а саме, нібито ТОВ “АВТО ПРОСТО“ здійснює діяльність яка підпадає під ознаку “пірамідальних схем“.

Для спростування зазначених відомостей надають наступні пояснення.

Згідно п. 7 ч. З ст. 19 ЗУ “Про захист прав споживачів” “Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції; ”

Системний аналіз вказаної норми дає можливість визначити що таке “пірамідальна схема”.

Так обов’язковим ознаками пірамідальної схеми має бути;

1.Сплата споживачем за можливість одержання компенсапії;

2.Компенсація надається за рахунок залучення інших споживачів до схеми;

3.Відсутність споживання (читаємо: надання) послуг або продукції.

Так, першою ознакою є сплата за можливість компенсації. КомпенсаціявідЛатинської «compensatio» - винагорода. У фінансовому розумінні компенсація - це винагорода за певні дії особи внаслідок здійснення нею буд-якої діяльності або відшкодування втрат (здійснених внаслідок порушення зобов’язання, завдання шкоди, втрат майнового або немайнового характеру і т. д.); засіб погашення зустрічних вимог; видача грошових сум за невикористання або відмову права.

За угодою позивач сплачує внески,кожен з яких складається з 3-х складових:

(1)“Чистий внесок” - 0,8333 % від ціни автомобіля - оплата товару - Автомобіля;

(2)“Внесок в оплату послуг” - 0,38 % від ціни автомобіля + ПДВ - оплата послуг Товариства;

(3)Внесок в оплату страхового платежу - 0,065 %.

Згідно Статті 2 ОСОБА_3 ТОВ «АВТО ПРОСТО»гарантує Учаснику системи, що він одержить Право на отримання Автомобіля, за умови що Учасник системи виконує всі зобов’язання, які випливають з цієї ОСОБА_3”. Статтею 5 ОСОБА_3 також передбачено, що Учасник системи (Позивач) повинен “отримати Автомобіль, за умови виконання зобов’язань, встановлених ОСОБА_3.

Тобто, кінцевим результатом виконання ОСОБА_3 з позивачем є отримання автомобіля, за умови дотримання ними встановлених договором умов. Більше того, отримання автомобіля є їх безпосереднім обов’язком.

Другою ознакою є: отримання споживачем компенсації за рахунок залучення інших споживачів. Жодним положенням ОСОБА_3 не передбачається отримання позивачем будь-якої компенсації (винагороди), ані за дії позивача, ані за відмову від прав, ані за залучення ним інших споживачів, ані відшкодування втрат, або витрат позивача.

Ні для отримання учасником автомобіля, ні для отримання учасником сплачених в оплату автомобіля Чистих внесків в разі дострокового розірвання ОСОБА_3 (ст. 13 Додатку № 2 до ОСОБА_3) від учасника не вимагається залучення інших Учасників (споживачів). Також не вимагається залучення інших Учасників (споживачів) для вказаних цілей і самим Товариством.

Це також підтверджується і тим, що учасник, який виконав всі умови ОСОБА_3 має повне право вимагати від відповідача виконання свого зобов’язання, а саме оплатити продавцю вартість автомобіля та передати автомобіль споживачу, незалежно від того чи сплачують кошти інші споживачі чи ні. Отже, отримання позивачем автомобіля здійснюється виключно у відповідності до платежів здійснених ним самим та незалежно від платежів інших клієнтів відповідача. Так само, у разі отримання страхового відшкодування за договором страхування майнових інтересів учасника на випадок смерті (страхування життя), за яким, отримавши страхове відшкодування, відповідач зобов’язаний передати автомобіль спадкоємцям незалежно від виконання своїх зобов’язань іншими споживачами.

Таким чином, в правовідносинах позивача та відповідача відсутня друга ознака “пірамідальної схеми”.

Третя ознака.

Відповідно до статті 3 ОСОБА_3 відповідач зобов’язується надавати наступні послуги позивачу:

1.включення до системи АВТОТАК;

2.формування груп учасників;

3.організація та створення умов для придбання Автомобіля;

4.здійснення оплати автомобіля виробнику або імпортеру;

5.приймання та перерахування страхових платежів;

6.здійснення процедур, необхідних для передачі автомобіля;

7.проведення асигнаційних актів;

8.здійснення процедури заміни марки або моделі автомобіля

Та інші послуги, передбачені ОСОБА_3 та Додатками до неї.

Отже відсутня третя ознака “пірамідальної схеми”.

Таким чином ст. 19 ЗУ “Про захист прав споживачів” не підлягає в даному випадку застосуванню до правовідносин сторін за ОСОБА_3.

Пірамідальною схемою в розумінні Закону є випадок, коли особа приходить до якоїсь компанії та сплативши певну суму грошей, зобов’язується привести до цієї ж компанії інших осіб, які сплатять кошти, а особа, що їх привела отримує відповідну компенсацію, а також отримує компенсацію за рахунок тих осіб, яких привели залучені приведеними цією особою інші особи, у випадку створення пірамідальних схем, не укладаються письмові договори та в жодному правочині не закріплюється право споживача на отримання компенсації - гроші сплачуються по факту - привів споживача, той сплатив кошти - отримуєш компенсацію - винагороду.

Експлуатація, утворення та функціонування пірамідальних схем взагалі не передбачає будь-яких обов‘язків зі сторони, так скажімо, виконавця та будь-яких прав споживачів, оскільки споживачу лише обіцяється компенсація-винагорода жодним чином не прогнозована та не розрахована.

Hавідміну від так званих “пірамід” ТОВ “АВТО ПРОСТО” укладає договори з кожним контрагентом (споживачем), виконує умови договорів, передає автомобілі, повертає кошти за розірваними договорами та, найголовніше, сплачує податки і є великим платником податків у розумінні Податкового кодексу.

Виключним предметом діяльності ТОВ “АВТО ПРОСТО” є надання фінансових послуг з адміністрування фінансових активів для придбання автомобілів в групах.

Підкреслюють, операції з фінансовими активами передбачають залучення коштів від фізичних осіб та їх перерозподіл відповідно до п. 5 ч. 1 ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Тобто законом передбачена можливість надання послуг за рахунок залучених фінансових активів.

02.06.2011 року Верховною Радою України був прийнятий Закон № 3462-IV від 02.06.2011 року, яким до ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” були внесені зміни до ч.1 ст..4 та вказану статтю було доповнено пунктом 11-1такого змісту: Фінансовими послугами вважаються такі послуги: адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. Таким чином послуги, що надаються Відповідачем Позивачу унормовані в ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, що ще раз підтверджує помилкове тлумачення судом змісту П.7 ч. з СТ.19 ЗУ “Про захист прав споживачів”.

Крім того повідомляють про те, що 12.11.2012 року набуло чинності Розпорядження № 1676 від 09.10.2012 року Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг “Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах”, що підтверджує хибність висновків суду про те, що діяльність, яку здійснює ТОВ “АВТО ПРОСТО” є утворенням пірамідальних схем, оскільки регулюється та контролюється Державою в особі Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

ТОВ “АВТО ПРОСТО” включено до реєстру фінансових установ, та отримано ліцензію згідно з Ліцензійними умовами на провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Не може бути визнана незаконною діяльність здійснення якої передбачене Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.

11 вересня 2013 РОКУ Верховним Судом України розглянуто заяву ТОВ “АВТО ПРОСТО” про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про перегляд судових рішень стосовно неоднакового застосування судом касаційної інстанції п.7 частини З статті 19 Закону України “Про захист прав споживачів” під час розгляду справ стосовно договорів пронадання фінансових послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів в групах.

Постановою Верховного Суду України від 11.09.2013 року ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ по цивільній справі № 6-35121 св 12 від 28.11.2012 року за позовом ОСОБА_7 до ТОВ “АВТО ПРОСТО” про визнання угоди недійсною, відшкодування майнової та моральної шкоди (справа у суді 1-ї інстанції № 2/1716/667/2012), якою ВССУ підтвердив висновки апеляційного суду Рівненської області про те, що ТОВ “АВТО ПРОСТО” здійснює діяльність заборонену п. 7 ч. З ст. 19 ЗУ “Про захист прав споживачів” була скасована, а справу направлено на новий розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Верховним Судом України на офіційному сайті розміщений правовий висновок, текст якого наводимо: “При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого поняття «пірамідальна схема» у розумінні п. 7 ч. З ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» має такі обов’язкові ознаки: а) здійснення сплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару. Утворення та експлуатація пірамідальних схем забороняється як нечесна підприємницька практика, а правочин здійснений з використанням такої практики є недійсним.

Водночас придбання товарів у групах передбачає надання споживачу товару в обмін на внесення ним коштів і за умови отримання відповідного дозволу є легітимною підприємницькою діяльністю ’’

У вказаній Постанові ВСУ встановлено, що ТОВ “АВТО ПРОСТО” не здійснює діяльність заборонену п. 7 ч. 3 ст. 19 ЗУ “Про захист прав споживачів”.

Отже, висновки позивача про “експлуатацію пірамід” відповідачем є безпідставними, оскільки існують норми закону які передбачають такий вид діяльності відповідача, як адміністрування фінансових активів для придбання товарів в групах.

Таким чином, позивачем невірно надана оцінка правовідносинам сторін та застосовано норму ст. 19 ЗУ “Про захист прав споживачів”, яка не підлягає застосуванню у даному випадку.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Також, викликають неабиякий подив посилання позивача на Постанову ВСУ №6-40цс13, як на підставу своїх вимог в обґрунтування “пірамідальності» ТОВ “АВТО ПРОСТО“, оскільки саме цією Постановою Верховний Суд України задовольнив заяву ТОВ “АВТО ПРОСТО“ та переглянув рішення ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ та прямо встановив відсутність “пірамідальності“ в діяльності ТОВ “АВТО ПРОСТО“. Так само про це прямо зазначено і у Правовому Висновку по справі № 6-40цс13.

Щодо несправедливості умов Угоди.Незрозумілим є посилання Позивача в позові і на те, що умови угоди є не справедливими та нібито існує істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. По суті можна зазначити, що це є єдиною нормою Законодавства, на яку Позивач посилається саме як на підставу позову, а суть позову зводиться до цитування положень ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» та постійні повторення того, що в ОСОБА_3 існує дисбаланс договірних прав та обов’язків.

Відповідно до ч.2 ст.18 ЗУ “Про захист прав споживачів” “Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. ”

Оскільки дисбаланс - це нерівна кількість прав та обов’язків, то Позивачу необхідно було зазначити в якій кількості нерівні права та в якій кількості нерівні обов’язки сторін, та ще й така нерівність повинна бути на шкоду споживача, крім того така нерівність повинна бути істотною.

ОСОБА_4 Відповідача визначені в ст. З ОСОБА_3 та складаються з 11 пунктів натомість зобов’язання позивача визначені в ст. 5 ОСОБА_3 та складаються з 7 пунктів. Таким чином посилання позивача на істотний дисбаланс прав та обов’язків позивача та відповідача та ще й на користь відповідача не відповідає дійсності.

Загалом позивачем не надано жодного доказу про порушення Позивачем прав Відповідача, наданих йому ЗУ “Про захист прав споживачів”. Всі заяви позивача про порушення його прав нічим не підтверджені.

Окремо звертає увагу суду на той факт, що посилання на невідповідність УМОВ ОСОБА_3, які укладаються з ТОВ «АВТО ПРОСТО» нормам ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» вже була предметом розгляду у Верховному Суді України, за наслідком якого було винесено Постанову № 6-40цс13 від 11.09.2013 року (копія додається), відповідно до якої:

«Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч.3ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови завдають шкоди споживачеві.».

З наведеного вбачається, що наявність порушень норм ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» можлива виключно за наявності трьох складових, про що прямо вказано у Постанові ВСУ, яких за даних обставин немає та не може бути.

Вказана обставина встановлена судовим Рішенням, що набрало Законної сили, та у відповідності до положень ст. 61 ЦПК України, доказуванню не підлягає.

Крім того, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Однак, всупереч вимогам зазначеної статті, жодних доказів позовна заява не містить.

Підсумовуючи все викладене Відповідач вважає, що вимоги Позивача не ґрунтуються на чинному законодавстві та укладеній ОСОБА_3; Відсутні правові підстави для стягнення з Відповідача будь-яких коштів; Відповідачем взяті на себе обов’язки виконувались та виконуються належним чином; ОСОБА_3 на даний час розірвано за бажанням Позивача; Умовами ОСОБА_3 передбачені правові наслідки її розірвання та порядок повернення коштів за розірваними ОСОБА_3; Станом на дату розгляду справи в суді ТОВ “АВТО ПРОСТО“ повернуто усі кошти які підлягали поверненню, що підтверджує сам позивач; підстави для визнання ОСОБА_3 недійсною відсутні, а відтак, вважаємо позовні вимоги безпідставними.

ОСОБА_5 відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач надавав відповідь на відзив, в якій посилається на те, що він звернувся до суду з позовною заявою до ТОВ «Авто Просто» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Не погоджуючись з доводами позивача, відповідач надав суду відзив на позовну заяву.

Вважаю, що доводи, викладені відповідачем у відзиві, є безпідставними та не можуть бути прийняті судом до уваги з наступних підстав.

Відповідач безпідставно вважає, що ним подано позовна заява після спливу позовної давності.

Предметом даного спору є не визнання правочину недійсним, а застосування наслідків нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

На підставі ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Таким чином, незалежно від волевиявлення сторін нікчемного правочину, його недійсність встановлена законом визначально і для його визнання недійсним не треба звертатися до суду.

Тому, якщо нікчемний правочин є недійсним під час його укладання, то його нікчемність не зникає після трьох років, а зберігається.

Тому, вести мову про сплив позовної давності щодо нікчемного правочину недоречно.

Що стосується питання про застосування наслідків нікчемного правочину, то вони також застосовуються з моменту вчинення такого правочину.

Відповідно до реч. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, обов’язок відповідача повернути мені гроші за цим правочином виник в даному випадку 07 листопада 2009 року.

Згідно з ч.3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (в даному випадку - з ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. ОСОБА_4 виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно вимог ч.1 ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповіднодо умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Тому, відповідач має виконати свій обов’язок, покладений на нього ст. 216 ЦК України, належним | чином.

Законом не встановлений строк виконання відповідачем свого обов’язку повернути гроші, отримає ним у виконання нікчемного правочину.

На підставі ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконанння у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, законом не встановлений якийсь строк для пред’явлення вимоги про виконання відповідачем свого обов’язку (кредитор має право пред’явити таку вимогу у будь-який час).

На виконання цих положень закону позивач звернувся до відповідача 15 червня 2018 року з письмовою заявою про повернення йому грошей в сумі 27 109 грн. 62 коп. в порядку досудового врегулювання спору.

Але, заміст розв’язання спору та повернення коштів, відповідач почав згадувати про якийсь Чисті внески, тобто, відмовився виконати письмову вимогу позивача.

Відповідно до ст.598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Законом не передбачено припинення зобов’язання з повернення грошей за нікчемним правочином, навпаки, згідно з ч.4 ст.216 ЦК України правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Крім того, відповідно до ст.599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Законом також не передбачено припинення зобов’язання зі спливом будь-якого строку.

Таким чином, на даний час між сторонами існують зобов’язальні правовідносини, які можуть бути припинені лише виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням зазначеного, вважає, що посилання відповідача про сплив позовної давності є безпідставним.

Що стосується інших доводів відзиву на позовну заяву, то вони мають оціночний характер, надавати оцінку яким правомочний лише суд.

ОСОБА_5 доводи, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву, залишити без задоволення і не брати їх до уваги при вирішенні справи.

До початку відкритого судового засідання позивач надав заяву про можливість розгляду справи за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, однак раніше надав заяву про можливість розгляду справи за його відсутності.

Таким чином, суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що 07.11.2009 року між ТОВ «ОСОБА_5 просто» та ОСОБА_1 укладено ОСОБА_3 №307827 та підписані Додатки 1, 2, які є невід’ємними частинами ОСОБА_3, з метою отримання автомобіля ОСОБА_8 вартістю 62084,00 грн. через систему надання послуг з придбання автомобілів АвтоТак. Позивачем сплачено внесків на суму 13410,65 грн.

15.06.2018 року ОСОБА_1 на адресу ТОВ «Авто Просто» направлено предпозовну заяву з вимогою повернути 27109,62 грн.

20.06.2018 року ТОВ «Авто Просто» на адресу ОСОБА_1 надіслано відповідь в якій повідомлено про повернення Чистих внесків та надання ОСОБА_1М, реквізитів для перерахування коштів.

Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» 07.08.2018 року ТОВ «Авто Просто» перерахувало на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 5889,75 грн.

ОСОБА_5, вивчивши умови договору позивач встановив, що частина цих коштів є адміністративним платежем (винагородою, щомісячним платежем) й не входять до суми вартості автомобіля, й лише після накопичення певної суми адміністрацією вирішуватиметься питання про поставку їй автомобіля у порядку черговості, яке може тривати роками. Тобто, відповідач ввів її в оману щодо умов договору, оскільки він довірився публічній пропозиції щодо продажу автомобіля за ціною 62084 грн. 00 коп., а умови договору містять інші умови щодо вартості автомобіля та правила його придбання й строки, про які відповідач замовчував, що стало наслідком звернення до відповідача із вимогою про розірвання договору та повернення сплачених ним коштів, проте на вимогу повернути сплачені кошти, відповідач йому відмовив й умови договору про поставку та передачу автомобіля не виконав, однак відповідач повідомив, що зможе повернути лише кошти в розмірі 5918,26 грн., що є сумою накопичення коштів у Фонді групи.

Суд вважає, що оскільки вказаний договір не був посвідчений нотаріально відповідно до ч.2 ст. 806, ст. 799 ЦК України, він вважається нікчемним на підставі ч.ч.1, 2 ст.215, ч.1 ст.220 ЦК України й згідно ст.216 ЦК України відповідач має повернути позивачу сплачені ним грошові кошти в сумі 26337,14 коп., з урахуванням індексу та 3 % річних та з урахуванням повернутих відповідачем коштів 5889,75 грн. Тобто загальна сума становить 26337,14 грн.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу встановленого інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом (ч.2 ст.806 ЦК України).

Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2 ст. 799 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.1, ч.2 ст. 215 ЦК України).

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч.1 ст. 220 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ч.1, ч.2 ст. 216 ЦК України).

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню; обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.

Вимога відповідача про застосування загальних строків позовної давності у 3 роки задоволенню не підлягає, оскільки лише 20 червня 2018 року позивачем отримано листа в якому відповідач відмовився повернути сплачені позивачем кошти, тобто перебіг строків позовної давності почався з вищевказаної дати.

Також, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір, що був сплачений ним при зверненні до суду у розмірі 1762,00 грн., адже відповідно до ст.141 УПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову – на відповідача.

На підставі викладеного, ст.ст.215, 216, 220, 799, 806 ЦК України, ст.ст.3, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Просто", код ЄДРПОУ - 35509011, на користь ОСОБА_1, РНОКПП - НОМЕР_1, грошові кошти в розмірі 26337 (двадцять шість тисяч триста тридцять сім) грн. 14 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Просто", код ЄДРПОУ - 35509011, на користь ОСОБА_1 ОСОБА_9, РНОКПП - НОМЕР_1, судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду або через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області безпосередньо шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду.

Суддя:

ОСОБА_10