ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.02.2019

Справа № 910/17838/17

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В.,

за участю секретаря судового засідання Скокіна О. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного підприємства «Новотроїцький елеватор» Державного агентства резерву України, Херсонська обл., Новотроїцький район, смт. Новотроїцьке

до відповідача: Аграрного фонду, м. Київ

про стягнення 1 519 372,01 грн, -

За участю представників:

від позивача: Прокопець О. М.

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Новотроїцький елеватор» Державного агентства резерву України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Аграрного фонду про стягнення заборгованості в розмірі 1 519 372,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договорами складського зберігання № 137-5 від 12.03.2009 та № 19/11 від 08.04.2011 в частині оплати наданих послуг зберігання зерна на загальну суму 1 519 372,01 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 позовні вимоги Державного підприємства «Новотроїцький елеватор» задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2018 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2017, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Новотроїцький елеватор» відмовлено.

Постановою Верховного суду 23.10.2018 касаційну скаргу Державного підприємства «Новотроїцький елеватор» задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 у справі № 910/17838/17 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд вказав, що відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України судами не було надано правової оцінки та не визначено строку виконання Аграрним фондом грошового зобов'язання за договорами складського зберігання.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 01.11.2018 № 05-23/1940 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/17838/17.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 01.11.2018 справу передано для розгляду судді Князькову В. В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2018 прийнято справу до провадження новим складом суду, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 28.11.2018.

23.11.2018 Аграрним фондом подано до суду письмові пояснення, в яких викладено заперечення проти позову, посилаючись на порушення вимог бюджетного законодавства та ненастання строку оплати у зв'язку з відсутністю актів наданих послуг. Також відповідачем зазначено, що 15.08.2013 в результаті проведення заміру зерна було виявлено факт нестачі зерна Аграрного фонду, яке зберігалось Державним підприємством «Новотроїцький елеватор», в кількості 634,075 тонн, за фактом чого на теперішній час триває відповідне кримінальне провадження.

Позивач у письмових поясненнях, поданих до суду 28.11.2018, на виконання вказівок Верховного Суду вказав, що строк виконання відповідачем грошового зобов'язання пов'язується з отриманням останнім листів-вимог від 05.05.2016 вих. № 79 та від 02.08.2017 вих. № 114.

28.11.2018 судом на підставі ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 16.01.2019.

17.12.2018 відповідачем подано до суду додаткові письмові пояснення, за змістом яких Аграрний фонд заперечує проти стягнення заборгованості, посилаючись на положення пункту 4.8 договору № 19/11 від 08.04.2011 як на підставу зупинення перебігу строку виконання зобов'язання.

16.01.2019 судом відкладено підготовче засідання на 30.01.2019, надано учасникам справи додатковий строк для надання доказів по справі та обґрунтованих пояснень по суті спору.

28.01.2019 відповідачем подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів. 29.01.2019 позивачем подано до суду додаткові письмові пояснення у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.02.2019.

У судовому засіданні 20.02.2019 судом оголошено перерву до 27.02.2019.

У судове засідання 27.02.2019 з'явився представник позивача, підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суду позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Одночасно з цим, 27.02.2019 до суду надійшло клопотання відповідача про розгляд справи без участі представника Аграрного фонду, яке обґрунтовано відсутністю видатків на оплату послуг адвоката для представництва відповідача в суді.

З огляду на неявку представника відповідача, зважаючи на подані учасниками справи письмові пояснення, господарський суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

12.03.2009 між Державним підприємством «Новотроїцький елеватор» (зерновий склад) та Аграрним фондом (поклажодавець) укладено договір складського зберігання зерна № 137-5 (далі - Договір 1).

Пунктом 1.1 Договору 1 встановлено, що поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно продовольчої пшениці (об'єкт державного цінового регулювання), якість якого відповідає ДСТУ 3768-2004 (далі - зерно), за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.

Згідно з п. 3.1.1 Договору 1 зерновий склад зобов'язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцеві всієї кількості зерна, що фактично зберігається на день відпуску. Нестача в межах покращення якості по вологості - не більше 0,5 %, смітній домішці - не більше 0,2 %, а також природних втрат в залежності від терміну зберігання списується за рахунок поклажодавця.

Приписами пункту 3.1.5 Договору 1 визначено, що зерновий склад зобов'язаний видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його до зберігання. У разі видачі простого або подвійного складського свідоцтва зерновий склад здійснює страхування зерна від ризиків випадкової загибелі, знищення, нестачі, пошкодження та втрат за дорученням і за рахунок коштів поклажодавця.

Згідно з п. 3.3.2 Договору 1 поклажодавець зобов'язаний своєчасно розрахуватися за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також надані додаткові послуги в порядку, визначеному підпунктом 3.1.4 цього договору.

Сторони погодили пунктом 4.1 Договору 1, що розрахунки за надані послуги проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Оплата послуг зернового складу здійснюється поклажодавцем за рахунок бюджетних коштів.

Відповідно до п. 4.3 Договору 1 (в редакції додаткової угоди від 10.09.2010) розмір відшкодування витрат за зберігання однієї тонни пшениці за 30 календарних днів становить 17,50 грн.

Сторони погодили пунктом 7.1 Договору 1, що строк зберігання зерна - до пред'явлення вимоги поклажодавцем.

Зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно, придбане за кошти державного бюджету, до пред'явлення поклажодавцем вимоги про його повернення (п. 7.3 Договору 1).

Договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі (п. 8.1 Договору 1).

Також судом встановлено, що 08.04.2011 між Державним підприємством «Новотроїцький елеватор» (зерновий склад) та Аграрним фондом укладено договір складського зберігання зерна № 19/11 (далі - Договір 2).

Пунктом 1.1 Договору 2 передбачено, що поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці (об'єктів державного цінового регулювання), якість яких відповідає діючим ДСТУ (далі - зерно), за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.

Згідно з пунктом 3.1.1 Договору 2 зерновий склад зобов'язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцеві всієї кількості зерна, що фактично зберігається на день відпуску. Нестача в межах покращення якості по вологості - не більше 0,5 %, смітній домішці - не більше 0,2 %, а також природних втрат в залежності від терміну зберігання списується за рахунок поклажодавця.

Зерновий склад зобов'язаний видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його до зберігання. У разі видачі простого або подвійного складського свідоцтва зерновий склад здійснює страхування зерна від ризиків випадкової загибелі, знищення, нестачі, пошкодження та втрат за дорученням і за рахунок коштів поклажодавця (пунктом 3.1.5 Договору 2).

Пунктом 3.3.2 Договору 2 передбачено, що поклажодавець зобов'язаний відшкодувати витрати з приймання, зберігання, відвантаження, а також витрати, що виникають в порядку, визначеному підпунктом 3.1.4 цього договору.

Згідно з п. 4.1 Договору 2 розрахунки за надані послуги проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Оплата послуг зернового складу здійснюється поклажодавцем за рахунок бюджетних коштів.

Відповідно до п. 4.3 договору 2 розмір відшкодування витрат за зберігання за тонну пшениці за 30 календарних днів становить 17,50 грн.

Ціна договору становить 61 504,87 грн. (п. 4.7 Договору 2).

Відповідно до п. 4.8 Договору 2 у разі підтвердження факту відсутності зерна поклажодавця на складах зберігача (на підставі акту перевірки наявності та стану зберігання зерна) чи погіршення його якісних показників (на підставі документу, виданого повноважним органом), оплата послуг за зберігання зерна визначеного у пункті 1.1. розділу 1 договору, поклажодавцем припиняється до вирішення питання згідно вимог чинного законодавства України (в редакції додаткового договору № 10 від 31.12.2011).

Приписами пункту 7.1 Договору 2 встановлено, що строк зберігання зерна - до пред'явлення вимоги поклажодавцем.

Зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно, придбане за кошти державного бюджету, до пред'явлення поклажодавцем вимоги про його повернення (п. 7.3 Договору 2).

Договір набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками і діє до 31.12.2011, але у будь - якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі. Дія договору розповсюджується на відносини між сторонами, що виникли з 01.03.2011 (п. 8.1 Договору 2).

Сторони неодноразово за взаємною згодою продовжували строк дії Договору 2, а саме: додатковим договором № 10 від 31.12.2011 - до 31.12.2012; додатковим договором без дати та номеру - до 31.12.2014; додатковим договором б/н від 31.12.2014 року - до 31.12.2015.

Договори 1 та 2 підписані уповноваженими представниками зернового cкладу і поклажодавця та скріплені печатками обох сторін.

Листами від 05.05.2016 вих. № 79 та від 02.08.2017 вих. №114 позивач повідомив відповідача про наявність заборгованості за надані послуги зберігання зерна та необхідність погашення суми боргу. Однак, як вказує позивач, станом на теперішній час заборгованість, яка виникла станом на 01.09.2017, відповідачем не сплачена.

Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним, як вказує позивач, виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань з оплати послуг зберігання станом на 01.09.2017 на загальну суму 1 519 372,01 грн.

Враховуючи вказівки Верховного Суду, які викладені в постанові від 23.10.2018 у даній справі, при новому розгляді справи господарський суд виходить з наступного.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своїм змістом та правовою природою договори № 137-5 від 12.03.2009 (Договір 1) та № 19/11 від 08.04.2011 (Договір 2) є договорами складського зберігання, які підпадають під правове регулювання норм статей 936-966 Цивільного кодексу України, статті 294 Господарського кодексу України.

З огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає укладені між сторонами Договори 1 та 2 як належну та достатню підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 294 Господарського кодексу України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому (ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України).

Статтею 938 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом (ч. 3 ст. 957 Цивільного кодексу України).

Пунктами 10, 24 статті 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» передбачено, що зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

В силу ч. 1 ст. 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію.

Статтею 43 вказаного Закону передбачено, що якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

Згідно з пунктом 1 Порядку випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2003 № 510, підставою для видачі складських документів на зерно є прийняття зерна зерновим складом на зберігання.

Відповідно до пункту 1.1 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27.06.2003 № 198 (далі - Положення), складськими документами на зерно є складська квитанція, просте та подвійне складські свідоцтва.

Розділом 3 Положення встановлено, що складська квитанція є товаророзпорядчим документом, який видається зерновим складом при прийнятті кожної партії зерна на зберігання та заповнюється у двох примірниках.. Підставою для видачі складської квитанції на зерно є угода про зберігання зерна, укладена між зерновим складом, та поклажодавцем та факт прийняття зерна зберігання.

Матеріали справи свідчать, що на підтвердження факту прийняття зерна від Аграрного фонду Державним підприємством «Новотроїцький елеватор» Державного агентства резерву України видано складські квитанції на зерно загальною кількістю 2 866 586 кг: АУ № 495622 складська квитанція на зерно № 336 від 16.01.2012 року (пшениця 3 класу в обсязі 360 482 кг); АУ №495338 складська квитанція на зерно № 37 від 16.01.2012 року (пшениця 3 класу в обсязі 2 321 244 кг); АУ № 495421 складська квитанція на зерно № 9 від 14.08.2013 року (пшениця 2 класу в обсязі 63 920 кг); АФ № 211739 складська квитанція на зерно № 204 від 22.08.2013 року (пшениця 2 класу в обсязі 88 305 кг); АТ № 363198 складська квитанція на зерно № 5028 від 22.07.2009 року (пшениця 2 класу в обсязі 32 635 кг), які підтверджують прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу.

Також факт приймання зерна на зберігання у період з серпня 2013 року по серпень 2015 року, обсяг та характеристики зерна підтверджуються наданими позивачем копіями товарно-транспортних накладних, дозволами на відвантаження та переоформлення, карточками аналізу зерна.

Вказана обставина підтверджується наступними копіями документів:

за серпень 2013 року: довіреність № 5062 від 16.08.2013; дозвіл на переміщення зерна № 41-09/375 від 18.06.2013; ТНК № 156 від 21.08.2013; сертифікат якості № 864565 від 21.08.2013; ТНК № 155 від 21.08.2013; сертифікат якості № 864564 від 21.08.2013; сертифікат якості № 864563 від 21.08.2013 (т. 1, а. с. 163-170);

за серпень 2014 року: довіреність № 019 від 31.07.2014; дозвіл на відвантаження зерна № 41-09/59 від 31.07.2014; дозвіл на відвантаження зерна № 41-09/59 від 31.07.2014; перелік автотранспорту; ТНК № 000001 від 14.08.2014 ; карточка аналізу зерна № 6 від 14.08.2014; карточка аналізу зерна № 29 від 14.08.2014; ТНК № 000006 від 14.08.2014 ; карточка аналізу зерна № 30 від 14.08.2014; ТНК № 000007 від 14.08.2014; перелік автотранспорту: довіреність № 870 від 19.08.2014: перелік автотранспорту № 167 від 26.08.2014; дозвіл на відвантаження зерна № 41-09/59 від 31.07.2014; ТНК № 000008 від 26.08.2014; карточка аналізу зерна № 31 від 26.08.2014; карточка аналізу зерна № 32 від 26.08.2014; ТНК № 000009 від 26.08.2014; ТНК № 000005 від 29.08.2014; карточка аналізу зерна № 37 від 29.08.2014; ТНК № 000011 від 29.08.2014; карточка аналізу зерна № 38 від 29.08.2014 (т. 1, а. с. 171-192);

за вересень 2014 року: довіреність № 887 від 28.08.2014; перелік автотранспорту № 177 від 03.09.2014; ТНК № 000012 від 03.09.2014; карточка аналізу зерна № 7 від 03.09.2014; перелік автотранспорту № 178 від 03.09.2014; ТНК № 000013 від 04.09.2014 р.; карточка аналізу зерна № 8 від 04.09.2014; ТНК № 000014 від 04.09.2014; карточка аналізу зерна № 9 від 04.09.2014; ТНК № 000016 від 08.09.2014; посвідчення про якість зерна № 000305 від 08.09.2014; ТНК № 17 від 07.09.2014; ТНК № 000018 від 09.09.2014; посвідчення про якість зерна № 000307 від 09.09.2014; ТНК № 000019 від 09.09.2014; посвідчення про якість зерна № 000308 від 09.09.2014; ТНК № 000029 від 09.09.2014; посвідчення про якість зерна № 000309 від 09.09.2014; ТНК № 000020 від 15.09.2014; посвідчення про якість зерна № 000310 від 15.09.2014; ТНК № 000021 від 15.09.2014; посвідчення про якість зерна № 000311 від 15.09.2014; посвідчення про якість зерна № 000312 від 18.09.2014; ТНК № 000022 від 18.09.2014; ТНК № 000023 від 23.09.2014; посвідчення про якість зерна № 000313 від 23.09.2014; ТНК № 000024 від 26.09.2014; карточка аналізу зерна № 20 від 26.09.2014; ТНК № 000026 від 30.09.2014; карточка аналізу зерна № 22 від 30.09.2014; довіреність № 898 від 23.09.2014; дозвіл на переміщення зерна № 41-09/59 від 31.07.2014; карточка аналізу зерна № 21 від 29.09.2014; ТНК № 000025 від 29.09.2014 (т. 1, а. с. 193-226);

за жовтень 2014 року: ТНК № 000027 від 02.10.2014; карточка аналізу зерна № 22 від 02.10.2014; ТНК № 000027 від 03.10.2014; карточка аналізу зерна № 24 від 03.10.2014; ТНК № 000030 від 03.10.2014; карточка аналізу зерна № 25 від 03.10.2014; ТНК № 000038 від 07.10.2014; посвідчення про якість зерна № 000321 від 07.10.2014; ТНК № 000044 від 09.10.2014; посвідчення про якість зерна № 000322 від 09.10.2014; ТНК № 000045 від 09.10.2014; посвідчення про якість зерна № 000323 від 09.10.2014; ТНК № 000046 від 13.10.2014; посвідчення про якість зерна № 000324 від 13.10.2014; ТНК № 000049 від 16.10.2014; посвідчення про якість зерна № 000276 від 16.10.2014 (т. 1, а. с. 227- 242);

за листопад 2014 року: довіреність № 911 від 30.10.2014; дозвіл на переміщення зерна № 41-09/59/2 від 31.07.2014; перелік водіїв і транспортних засобів; посвідчення про якість зерна № 0003332 від 03.11.2014; ТНК № 000069 від 03.11.2014; посвідчення про якість зерна № 000331 від 03.11.2014; ТНК № 000068 від 03.11.2014 (т. 1, а. с. 243-249);

за грудень 2014 року: довіреність № 916 від 27.11.2014; дозвіл на переміщення зерна № 41 -09/59 від 31.07.2014; посвідчення про якість зерна № 000981 від 04.12.2014; ТНК № 000089 від 04.12.2014 (т. 1, а. с. 250-254);

за серпень 2015 року: приказ № 11 від 25.08.2015: дозвіл на переоформлення № 41-10/3-481 від 10.08.2015; довіреність № 37 від 10.08.2015; довіреність № 398 від 20.08.2015; акта від 25.08.2015; приказ № 12 від 25.08.2015; дозвіл на переоформлення № 09/1-167 від 21.08.2015; довіреність № 3503 від 21.08.2015; акт № 1 від 25.08.2015; лист № 09/2056 від 21.08.2015; довідка № 1 від 25.08.2015; акт від 25.09.2015; довіреність № 182 від 20.08.2015; лист № 228 від 21.08.2015; лист № 221 від 20.08.2015; ТНК № 0001 від 25.08.2015; ТНК № 0002 від 25.08.2015; ТНК № 0003 від 25.08.2015; ТНК № 0004 від 25.08.2015; ТНК № 0005 від 25.08.2015; відомість зважування від 25.08.2015 (т. 2, а. с. 1-21);

за вересень 2015 року: довіреність № 201 від 08.09.2015; лист № 240 від 08.09.2015; ТНК № 0006 від 08.09.2015; ТНК № 0007 від 09.09.2015; ТНК № 0008 від 09.09.2015; ТНК № 0009 від 09.09.2015; ТНК № 0010 від 09.09.2015; акт № 2 від 09.09.2015; акт від 09.09.2015; акт від 09.09.2015; лист № 40-05/886 від 11.09.2015; ТНК № 0011 від 16.09.2015; акт № 3 від 16.09.2015; акт від 16.09.2015; акт від 16.09.2015; ТНК № 0012 від 17.09.2015; акт від 17.09.2015; акт від 17.09.2015; наказ № 13 від 09.09.2015; наказ № 14 від 09.09.2015; лист № 09/2177 від 07.09.2015; довіреність № 3511 від 07.09.2015; дозвіл на переоформлення № 09/1-174 від 07.08.2015 (т. 2, а. с. 22-44).

Вищевикладені докази підтверджують факт прийняття позивачем на складське зберігання зерна, внаслідок чого у відповідача виникло зобов'язання оплатити надані йому послуги.

Статтею 946 Цивільного кодексу України визначено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно з частиною 2 статті 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна.

Частиною 1 статті 28 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» визначено, що плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

Як вбачається з розрахунку ціни позову, вартість послуг складського зберігання зерна у період з серпня 2013 року по серпень 2017 року становить 1 519 372,01 грн, що підтверджується доданими до позовної заяви копіями щомісячних розрахунків обсягів коштів за зберігання об'єктів державного цінового регулювання. При цьому, відповідачем не висловлено заперечень проти правильності здійсненого позивачем розрахунку вартості послуг.

У пункті 4.4 Договору 1 сторони передбачили , що поклажодавець сплачує вартість послуг із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об'єкту державного цінового регулювання в строк до ------ 200----- року.

У пункті 4.4 Договору 2 визначено, що поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об'єкту державного цінового регулювання.

Матеріали справи не містять підписаних сторонами актів наданих послуг зі зберігання зерна за спірний період з серпня 2013 року по серпень 2017 року.

Верховний Суд в постанові від 23.10.2018, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у даній справі, вказав, що передчасним є висновок суду апеляційної інстанції про ненастання строку оплати за вказаними договорами, оскільки за умовами договорів поклажодавець сплачує вартість послуг із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об'єкту державного цінового регулювання. При цьому, кредитор може здійснити своє право пред'явлення вимоги як шляхом надіслання актів наданих послуг та розрахунків відповідно до умов договору, так і шляхом звернення до боржника листом, телеграмою, надіслання рахунка тощо. Акт надання послуг як документальне оформлення надання послуг лише підтверджує факт здійснення господарських операцій і носить формальний характер. Розрахунок обсягів коштів за зберігання зерна, в свою чергу, є документом, який містить лише розрахунок коштів, які підлягають сплаті за надані послуги.

Отже, безпідставними є заперечення відповідача проти позову, які обґрунтовані непідписанням сторонами актів наданих послуг. Відсутність підписаних сторонами актів наданих послуг не звільняє Аграрний фонд від обов'язку оплатити фактично надані послуги зі зберігання зерна за заявленою вимогою кредитором.

Необґрунтованими також є посилання Аграрного фонду на порушення вимог бюджетного законодавства як на підставу для відмови в позові, а саме твердження останнього про неможливість здійснення платежів за рахунок бюджетних коштів за відсутності підтвердних документів (актів наданих послуг).

У даному випадку господарський суд зазначає, що чинне законодавство розрізняє поняття «бюджетне зобов'язання» та «господарське зобов'язання», які відповідач безпідставно ототожнює. Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають виключно у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Бюджетного кодексу України). Спеціальні норми вказаного Кодексу не регулюють господарські відносини, які виникають між юридичними особами (у тому числі, за участю державної установи) при укладенні господарських договорів та їх виконанні.

Тому, наведені вище доводи відповідача не можуть бути прийняті судом на шкоду іншої сторони - контрагента за господарськими договорами, які підлягають належному виконанню в силу норм статей 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем і відповідачем не було передбачено в договорі строку (терміну) виконання поклажодавцем обов'язку з оплати послуг із зберігання зерна, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, відтак останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. Настання строку виконання договору щодо оплати пов'язується із днем, коли боржник отримав вимогу.

На виконання вказівок Верховного Суду при новому розгляді справи судом було надано оцінку листам Державного підприємства «Новотроїцький елеватор» Державного агентства резерву України від 05.05.2016 вих. № 79 та від 02.08.2017 вих. № 114, а саме встановлено, що вказані листи були направлені відповідачу та отримані останнім.

Зокрема, судом встановлено, що у листі від 05.05.2016 за вих. № 79 позивачем заявлено відповідачу вимогу про термінове погашення заборгованості, яка виникла станом на 01.05.2016, в розмірі 1 201 921,05 грн (т. 3 а. с. 121).

Лист від 05.05.2016 за вих. № 79 отримано відповідачем 01.06.2016, що підтверджується витягом з журналу вхідної кореспонденції Аграрного фонду (т. 3 а. с. 169), письмовими поясненнями останнього, які були подані до Київського апеляційного господарського суду (т. 2 а. с. 169), а також копією відповіді Аграрного фонду від24.06.2016 за вих. №40-09/651 на даний лист (т. 3 а. с. 122).

Листом від 02.08.2017 вих. № 114 позивачем направлено відповідачу розрахунок нарахування обсягів коштів за зберігання зерна та акти виконаних робіт за договором від 08.04.2011 № 19/11 за період з травня 2016 року по червень 2017 року (т. 3 а. с. 123). Згідно з поясненнями позивача, які не спростовані відповідачем, розрахунки та акти наданих послуг були сформовані та направленні відповідачу в двох примірниках, однак підписаних примірників актів Аграрний фонд не повернув.

Факт отримання відповідачем 09.08.2017 листа від 02.08.2017 вих. № 114 підтверджується витягом з журналу вхідної кореспонденції Аграрного фонду (т. 3 а. с. 169) та копією листа Аграрного фонду від 09.08.2017 за вих. №40-09/519 (т. 3 а. с. 124).

Також на виконання вказівок Верховного Суду судом було досліджено зміст листа Аграрного фонду від 26.12.2016 вих. № 40-09/1092, в якому відповідачем зазначено, що з 01.08.2016 Аграрний фонд підпадає під дію Закону України «Про публічні закупівлі»; з 16.09.2016 по 31.10.2016 Аграрним фондом двічі проведено відкриті торги на закупівлю послуг, які відмінено тендерним комітетом у зв'язку з відсутністю учасників торгів, у зв'язку з чим повідомлено позивача, що фактично відшкодування витрат зберігачам здійснюється шляхом списання казначейською службою грошових коштів з рахунку Аграрного фонду на підставі рішень господарських судів (т. 3 а. с. 126).

Судом встановлено, що вказаний лист відповідача є відповіддю на лист позивача від 21.11.2016 вих. № 175, копія якого в матеріалах справи відсутня. Згідно з поясненнями позивача, у останнього відсутня можливість надати суду копію вказаного листа у зв'язку з відсутністю його на підприємстві. Окрім того, з урахуванням зауважень Верховного Суду, судом з'ясовано, що період з квітня 2014 року по липень 2016 року, зазначений відповідачем в листі фонду від 26.12.2016 вих. № 40-09/1092, є не періодом зберігання зерна, а періодом дії Закону України «Про здійснення державних закупівель».

За таких обставин, зважаючи на зібрані сторонами докази, обґрунтованими є доводи позивача про настання строку виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодо яких заявлено позов, за спірний період з серпня 2013 року по серпень 2017 року, а саме: з оплати заборгованості за період з серпня 2013 року по квітень 2016 року - оскільки 01.06.2016 відповідач отримав лист-вимогу позивача від 05.05.2016 за вих. № 79; з оплати заборгованості за період з травня 2016 року по червень 2017 року - оскільки 09.08.2017 відповідач отримав лист позивача (з відповідними актами наданих послуг) від 02.08.2017 вих. № 114; з оплати заборгованості за період липень-серпень 2017 року - не пізніше 14.11.2017 (оскільки 07.11.2017 відповідачем складено відзив на позовну заяву, а тому останньому було достеменно відомо про заборгованість, що утворилась станом на 01.09.2017). Матеріали справи містять копії сформованих позивачем, але не підписаних відповідачем актів наданих послуг на липень та серпень 2017 року (т. 2 а. с. 197, 198), однак спірну заборгованість на момент прийняття судом цього рішення відповідачем не сплачено.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодо яких заявлено позов, настав.

З приводу тверджень відповідача про зупинення розрахунків за зберігання зерна на підставі пункту 4.8 Договору 2 господарський суд зазначає, що статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б достовірно та достеменно підтверджували факт відсутності зерна (як і обсягу відсутньої частини зерна) поклажодавця на складах зберігача. Станом на теперішній час в суді не завершено розгляд кримінальної справи № 662/446/14-к за ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, та судом не встановлено відповідних фактичних обставин.

Доводи відповідача про понесення поклажодавцем збитків не розглядаються та не досліджуються судом в межах даної справи, предметом якої є вимоги зберігача про стягнення плати за складське зберігання зерна, такі вимоги поклажодавця можуть бути предметом вирішення в окремому судовому провадженні.

Господарський суд звертає увагу учасників справи, що до найбільш важливих загальних принципів права віднесено принцип справедливості, добросовісності і розумності, який згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України визнається загальною засадою цивільного законодавства.

У рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (постанова Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №49/38-09).

За висновками суду, враховуючи, що позивач взяв на себе зобов'язання зберігати зерно, придбане за кошти державного бюджету, до пред'явлення поклажодавцем вимоги про його повернення (п. 7.3 Договорів 1, 2), невиконання відповідачем грошових зобов'язань з оплати послуг складського зберігання не може розцінюватись як справедливе, добросовісне та розумне.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, яку було заявлено під час перегляду даної справи Київським апеляційним господарським судом, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 256 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з цим, за висновками суду, помилковими є твердження відповідача про сплив строку позовної давності за заявленими вимогами, оскільки у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Аналогічні висновки викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22.11.2018 у справі № 916/38/18.

При цьому, як зазначено у пунктах 62, 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. Відтак, початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.

Наприклад, згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України зобов'язання з оплати послуг зберігання за серпень 2013 року мало бути виконано відповідачем у 7-денний строк з 01.06.2016, тобто з моменту отримання відповідачем листа-вимоги позивача від 05.05.2016 за вих. № 79. Відповідно, перебіг позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за перший місяць спірного періоду (за серпень 2013 року) розпочався з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане (у червні 2016 року).

Отже, позивач звернувся до суду з даним позовом у жовтні 2017 року з дотриманням строку загальної позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України, а відповідна заява відповідача задоволенню не підлягає.

Ураховуючи вищевикладене, з огляду на встановлені судом обставини, повно та всебічно оцінивши письмові пояснення учасників судового процесу та наявні у справі докази, при новому розгляді справи господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Державного підприємства «Новотроїцький елеватор» та стягнення з Аграрного фонду заборгованості в розмірі 1 519 372,01 грн.

Розподіл судових витрат.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог у повному обсязі, судовий збір за розгляд даної справи судом першої інстанції в розмірі 22 790,58 грн (1 519 372,01 грн х 1,5% = 22 790,58 грн) підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Окрім того, при новому розгляді справи підлягає розподілу судовий збір, який був сплачений учасниками справи за подання апеляційної та/або касаційної скарги/скарг, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи, що постановою Верховного Суду від 23.10.2018 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2018, а справу № 910/17838/17 передано на новий розгляд до суду першої інстанції, судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 45 581,16 грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача. Судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 34 170,89 грн залишається за відповідачем.

Керуючись ст. ст. 129, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства «Новотроїцький елеватор» Державного агентства резерву України до Аграрного фонду про стягнення 1 519 372,01 грн - задовольнити.

2. Стягнути з Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Грінченка, буд. 1; ідентифікаційний код 33642855) на користь Державного підприємства «Новотроїцький елеватор» Державного агентства резерву України (75300, Херсонська обл., Новотроїцький район, смт. Новотроїцьке, вул. Безроднього, буд. 154; ідентифікаційний код 00956543) заборгованість в розмірі 1 519 372 (один мільйон п'ятсот дев'ятнадцять тисяч триста сімдесят дві) грн 01 коп., судовий збір за розгляд позовної заяви в розмірі 22 790 (двадцять дві тисячі сімсот дев'яносто) грн 58 коп. та судовий збір за розгляд касаційної скарги в розмірі 45 581 (сорок п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят одна) грн 89 коп.

3. Залишити за відповідачем судовий збір, сплачений до державного бюджету за розгляд апеляційної скарги.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 11.03.2019.

Суддя В. В. Князьков