Постанова

Іменем України

06 березня 2019 року

м. Київ

справа № 264/1585/17

провадження № 61-29324св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція безпеки»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 липня 2017 року у складі судді Кузнєцова Д. В. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 07 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Зайцевої С. А., Баркова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція безпеки» (далі - ТОВ «Агенція безпеки») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 01 січня 2016 року він працював на підприємстві відповідача на посаді контролера на КПП. Із грудня 2015 року адміністрація підприємства тиснула на нього з метою примусового звільнення у зв'язку із похилим віком. Перебуваючи під таким тиском, 19 січня 2016 року позивач погодився написати заяву про звільнення за угодою сторін на підставі статті 36 КЗпП України з 01 квітня 2016 року, але не вказав дату складання заяви. У зв'язку з відсутністю обов'язкового реквізиту документа - власноруч виконаної дати подачі заяви вважає, що така заява не могла бути підставою для звільнення. У зв'язку із продовженням тиску зі сторони адміністрації підприємства 15 березня 2016 року він письмово доповідав про небажання проставляти дату на своїй заяві про звільнення. 31 березня 2016 року його повідомили про наявність наказу про звільнення за статтею 36 КЗпП України, з яким він не погодився та написав заперечення. 02 квітня 2016 року позивач прибув на роботу, проте його не допустили через звільнення 01 квітня 2016 року. Повідомлення від 04 квітня 2016 року про необхідність отримання трудової книжки він отримав, але воно було без підпису. У досудовому порядку він намагався вирішити спір і звертався до відповідача та інші інстанції, проте отримував відмови.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати його заяву від 19 січня 2016 року про звільнення за статтею 36 КЗпП України такою, що не має юридичної сили у зв'язку з відсутністю обов'язкового реквізиту - дати підписання, і не є підставою для винесення наказу про звільнення; скасувати наказ від 09 березня 2016 року № 64 л/с у частині звільнення ОСОБА_4 за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін); поновити його на роботі з моменту протиправного відсторонення від роботи з 02 квітня 2016 року; стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з урахуванням корегування заробітної плати за проміжок часу до підвищення на коефіцієнт підвищення посадових окладів та тарифних ставок; стягнути моральну шкоду в сумі, що дорівнює нарахованому середньому заробітку, для компенсації завданої шкоди.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 липня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Агенція безпеки» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в сумі 118,89 грн за період із 01 по 04 квітня 2016 року. Вирішено питання розподілу судових витрат. В інші частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача проведене з дотриманням вимог закону, і підстав для задоволення вимог про визнання заяви ОСОБА_4 про звільнення такою, що не може бути підставою для звільнення, немає. Анулювання домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом щодо звільнення працівника з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, можливе при взаємній згоді власника підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом та працівника. З огляду на відсутність такої згоди ТОВ «Агенція безпеки», домовленість сторін про звільнення залишається в силі. Положення чинного законодавства не передбачають обов'язкового реквізиту для подачі і прийняття заяв про звільнення дату підписання такої заяви, а достатнім є лише викладення в заяві з якого числа та підстав, із яких працівник просить провести припинення трудових правовідносин та передача цієї заяви до відповідного відділу підприємства або керівнику для прийняття рішення за нею. Отже, ОСОБА_4 на законних підставах звільнений за угодою сторін з 01 квітня 2016 року. Разом з тим, судом встановлено факт порушення відповідачем строку повідомлення позивача про звільнення і отримання трудової книжки, у зв'язку з чим стягнуто на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 07 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що анулювання домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом щодо звільнення працівника з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, можливе при взаємній згоді власника підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом та працівника, а отже, звільнення позивача є законним, таким, що відповідає вимогам КЗпП України.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 07 вересня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що його звільнення ґрунтувалися на реальній загрозі його життю зі сторони відповідача. Сфальсифікований № 203а його заяви у журналі є письмовим доказом фальсифікації дати реєстрації і існування між сторонами джентльменських домовленостей. Суди першої та апеляційної інстанції порушили норми процесуального права, не застосували норми матеріального права, які підлягають застосуванню

13 жовтня 2017 року ОСОБА_4 подав до суду заяву про долучення до касаційної скарги додаткових доказів, що не використані судами попередніх інстанцій.

28 листопада 2017 року від ОСОБА_4 надійшло клопотання про застосування статті 4 КЗпП України, Наказ від 18 червня 2015 року № 1000/5 Міністерства юстиції України. Крім того, він заявив недовіру та відвід судді Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області Кузнєцову Д. В. Також просить провести касаційне розслідування цієї справи без призначення експертиз

У листопаді 2017 року від ТОВ «Агенція безпеки» надійшли заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими положеннями чинного законодавства не передбачено обов'язкового реквізиту для подачі і прийняття заяв про звільнення таку, як дата підписання такої заяви, а достатнім є лише викладення в заяві з якого числа просить припинення трудових правовідносин та на яких підставах, з подальшою передачею цієї заяви до відповідного відділу підприємства або керівнику для прийняття рішення.

У січні 2018 року ОСОБА_4 подав заяву про долучення до матеріалів справи повідомлення із Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області.

20 лютого 2018 року від ОСОБА_4 надійшла заява застосування належних норм матеріального права, оскільки це є належним захистом від переслідування зі сторони відповідача.

У липні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про долучення до справи додаткових доказів, що підтверджують його незаконне звільнення.

У серпні 2018 року ОСОБА_4 подав заяву у якій просить про перегляд колегією суддів не тільки копій, а й оригіналів документів та долучити їх до матеріалів справи.

23 листопада 2018 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_4 про долучення до матеріалів справи відповіді з Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану справу передано до Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 із 01 січня 2016 року за переведенням працевлаштований на підприємство ТОВ «Агенція безпеки» на посаду контролера, що підтверджується відповідним наказом про прийняття від 30 грудня 2015 року № 6 л/с.

19 січня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до директора ТОВ «Агенція безпеки» Єфремова С. В. із власноруч написаною заявою, в якій просив звільнити його за угодою сторін за пунктом 1 статті 36 КЗпП України з 01 квітня 2016 року.

Цього ж дня заява узгоджена та завізована керівником із резолюцією відділу кадрів «до наказу», а також зареєстрована у журналі вхідної кореспонденції за № 203а.

09 березня 2016 року підприємством виданий наказ № 64 о\с про звільнення ОСОБА_4 за пунктом 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін із 01 квітня 2016 року.

Із вказаним наказом ОСОБА_4 ознайомився за його вимогою 31 березня 2016 року.

Крім того, 31 березня 2016 року ОСОБА_4 вручений лист із підприємства ТОВ «Агенція безпеки» від 31 березня 2016 року за вих. № 71м, у якому позивачу повідомлялось про наявність наказу про звільнення від 09 березня 2016 року та наступне звільнення із 01 квітня 2016 року. У зв'язку із цим позивачу пропонувалось прибути 01 квітня 2016 року до підприємства, проте ОСОБА_4 відмовився та в цей же день направив листа про відмову від заяви про звільнення та висловив свою незгоду із звільненням.

15 березня 2016 року позивач знову звернувся із аналогічною письмовою заявою про відмову від звільнення за угодою сторін. На його заяву підприємство 31 березня 2016 року повідомило про наявність наказу від 09 березня 2016 року про звільнення позивача з 01 квітня 2016 року. На цьому ж листі позивачем власноручно зазначено про ознайомлення з наказом про звільнення і незгоду з цим наказом.

Нормативно-правове обґрунтування

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) статтею 45 цього Кодексу.

Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 цього Кодексу).

Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що ОСОБА_4 звільнено на підставі його заяви із 01 квітня 2016 року, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України є законним, оскільки волевиявлення позивача на звільнення не спростоване належними та допустимими доказами у справі. При цьому правильними є висновки судів про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, оскільки його заява про анулювання домовленості щодо звільнення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можлива лише за згодою роботодавця ТОВ «Агенція безпеки», а отже, у зв'язку з відсутністю такої згоди, домовленість сторін про звільнення залишалася в силі, а ОСОБА_4 відповідно до вимог закону звільнений за угодою сторін із 01 квітня 2016 року.

Доводи касаційної скарги про те, що позивача звільнено з роботи поза його волею та із застосуванням примусу зазначених висновків не спростовують та стосуються переоцінки доказів, що знаходиться за межами повноважень суду касаційної інстанції. До того ж зазначені доводи були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанції, у зв'язку з чим додаткового аналізу не потребують.

Посилання ОСОБА_4 на порушення відповідачем наказу Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5, яким затверджено Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях в частині відсутності на заяві дати її написання, є безпідставними, оскільки відповідно до цих Правил за відсутності дати складання заяви, датою документа є дата його прийняття, реєстрації, тобто19 січня 2017 року.

Оскільки інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо заявлених ОСОБА_4 клопотань про долучення до матеріалів справи доказів, то вони не підлягають задоволенню, оскільки згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Щодо вимоги заявника про відвід судді Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області КузнєцоваД. В., то вона також не підлягає задоволенню, оскільки ні ЦПК України 2004 року ні чинним цивільно-процесуальним законодавством не передбачено подання до суду касаційної інстанції заяви про відвід судді, який ухвалив рішення у суді першої інстанції.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяв і клопотань ОСОБА_4 про долучення до матеріалів справи доказів та письмових документів відмовити.

У задоволенні заяви ОСОБА_4 про відвід судді Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області Кузнєцова Дмитра Володимировича відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 07 вересня 2017року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

В.О. Кузнєцов

С.О. Погрібний