Справа № 127/23949/18

Провадження №11-кп/801/167/2019

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2019 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

зі секретарем: ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

адвоката ОСОБА_7 ,

засудженого ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу (із доповненнями)засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 17 жовтня 2018 року, якою в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким залишено без задоволення,

в с т а н о в и в:

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 жовтня 2018 року в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутого частини покарання більш м`яким залишено без задоволення.

Судом прийнято до уваги, що чинне кримінальне законодавство України, зокрема, ст.81 та ст.82 КК України передбачає можливість умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання та заміну невідбутої частини покарання більш м`яким відповідно. Разом з тим, дані правові норми містять посилання на строковий критерій визначення підстав для їх застосування, зокрема: умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання (п. 3 ч. 3 ст. 81 КК України) та заміна невідбутої частини покарання більш м`яким можлива після фактичного відбуття засудженим не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання (п. 3 ч. 4 ст. 82 КК України).

В апеляційній скарзі (із доповненнями) засуджений ОСОБА_8 просить змінити оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та застосувати до ст.81 КК України або замінити довічне позбавлення волі більш м`яким покаранням, мотивуючи свої вимоги тим, що суд першої інстанції приймаючи рішення щодо нього порушив норми закону: Конституції України, Конвенції, які спрямовані проти честі та гідності людини.

Крім того, на підставі ч.5 ст.80 КК України просить звільнити його від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Засуджений ОСОБА_8 в суді апеляційної інстанції не підтримав свого клопотання про витребування з прокуратури доказів та виклик в судове засідання Регіонального координатора взаємодії із громадськістю Уповноваженого Верховної Ради України із прав людини у Вінницькій області ОСОБА_9 .

Заслухавши засудженого ОСОБА_8 , адвоката ОСОБА_7 , які підтримали вимоги викладені в апеляційній скарзі (іздоповненнями)та просили їх задовольнити, прокурора, який заперечив проти апеляційної скарги (із доповненнями), перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги (із доповненнями), колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визнав, що заміна судами смертної кари на довічне позбавлення волі, встановлене новим кримінальним законом, а не на позбавлення волі строком на п`ятнадцять років, що як альтернативне смертній карі покарання було передбачено законом під час вчинення злочинів, не є порушенням -статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (рішення у справах «Алакрам Хумматов проти Азербайджану» від 18 травня 2006 року, «Ткачов проти України» від 13 грудня 2007 року).

Посилання засудженого ОСОБА_8 на порушення cт.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке розтлумачене в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 липня 2013 року у справі «Вінтерта інші проти Сполученого Королівства Великобританії» в частині необхідності збоку держави передбачення можливості та механізму умовно-дострокового звільнення засудженого до довічного позбавлення волі,суд вважає необґрунтованим, оскільки ч.1 cт.87 КК України передбачено можливість здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеноїособи. Згідно ч.2 cт.87КК України актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п`яти років.

Таким чином,Кримінальним Кодексом Українипередбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та практиці Європейського суду з прав людини.

Для застосування положень ст.ст.81, 82 КК України необхідно, щоб засуджена особа відбула відповідно не менше трьох чвертей та двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин. Тобто положення даних правових норм вимагають наявності строкового характеру призначеного особі покарання, від тривалості якого й здійснюється розрахунок строку фактично відбутого покарання, що і надає засудженій особі право на звернення з клопотанням про їх застосування.

Відповідно до роз`яснень п.3 тап.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26.04.2002 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш мяким», умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м`яким щодо осіб, які засуджені до довічного позбавлення волі не застосовується.

У відповідності до вимогст.152 КВК Україниоднією з підстав звільнення від відбування покарання є закінчення строків давності виконання обвинувального вироку.

Стаття 80 КК Українипередбачає нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання, у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та встановлює імперативні строки, сплив яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання.

Давність виконання обвинувального вироку це перебіг визначеного законом часу з моменту набрання обвинувальним вироком законної сили і приведенням його до виконання, протягом якого покарання не було застосовано до засудженого і вирок залишився не виконаним.

Як вбачається з матеріалів провадження, 05.06.1998 року судовою колегією з кримінальних справ Верховного Суду Автономної Республіки Крим ухвалено вирок, відповідно до якого ОСОБА_8 засуджений за ст.69, ч.3 ст.142; п.п.а,г,е,і ст.93 КК України відповідно до положень ст.42 КК України до покарання у виді смертної кари з конфіскацією всього належного йому майна.

05.11.1998 року Судовою колегією з кримінальних справ Верховного Суду України постановлено ухвалу, відповідно до якої касаційні скарги засуджених залишено без задоволення, а вирок від 05.06.1998 року залишено без змін.

14.06.2000 року судовою колегією з кримінальних справ Верховного Суду Автономної Республіки Крим постановлено ухвалу, згідно з якою вирок від 05.06.1998 року змінено і ОСОБА_8 смертну кару розстріл, замінено на довічне позбавлення волі в тюрмі суворого режиму з конфіскацією всього належного йому майна.

27.09.2002 року Староміським районним судом м. Вінниці постановлено ухвалу, відповідно до якої з вироку судової палати в кримінальних справах Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 05.06.1998 року виключено визнання ОСОБА_8 особливо-небезпечним рецидивістом і останній вважається засудженим за ст.257, ч.4 ст.187, п.п.1,4,6 ст.115, п.3 ст.28, ч.1 ст.115, ст.42 КК України (в редакції 2001 року).

Згідностатті 401 КПК України(1960 р.) (чинного на час винесення вироку) вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду - після закінчення строку на подання касаційної скарги, якщо його не було оскаржено. У разі подачі апеляцій, касаційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією.

Відповідно до частини другоїстатті 404 КПК України(1960 року) суд разом з своїм розпорядженням про виконання обвинувального вироку надсилає копію вироку тому органу, на який покладено обов`язок виконати вирок.

Пунктом 4 частини першоїстатті 49 КК України(1960 року) передбачалося, що обвинувальний вирок не виконується, якщо його не було виконано в такі строки, рахуючи з дня набрання вироком законної сили10 років при засудженні до більш суворого покарання, ніж позбавлення волі на п`ять років. Аналогічне за своїм змістом положення закріплено устатті 80 КК України.

Наведене свідчіть, що головною умовою та підставою для виконання обвинувального вироку суду є набрання ним законної сили.

З огляду на те, що статті 49 КК України та 80 КК України 2001 року застосовуються якщо обвинувальний вирок не виконується, проте вирок судової колегією з кримінальних справ Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 05.06.1998 року та ухвала від 14.06.2000 року судовою колегією з кримінальних справ Верховного Суду Автономної Республіки Крим відносно ОСОБА_8 набули законної сили та почали виконуватись з моменту набрання ними чинності, а тому колегія суддів приходить до висновку, що строк давності до вищевказаного обвинувального вироку та ухвали не застосовується, а тому в задоволенні апеляційної скарги засудженого слід відмовити.

Крім того, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 29.12.1999 року N 11-рп/99 (справа про смертну кару) і до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22.02.2000 року N 1483 (далі - Закон № 1483), яким введений новий вид покарання - довічне позбавлення волі, існував проміжок часу, протягом якого Верховна Рада України приймала рішення щодо внесення змін до КК України 1960 року, стосовно заміни смертної кари іншим видом покарання - довічним позбавленням волі. Цей проміжок був обумовлений неодночасною втратою чинності положень Кримінального Кодексу 1960 року щодо смертної кари і набранням чинності Законом N 1483 стосовно встановлення нового виду покарання.

Разом з тим, наявність зазначеного проміжку часу не означає, що існуючі на той час відповідні санкції статей КК України 1960 року втратили альтернативний характер та передбачали покарання лише у виді позбавлення волі на максимальний строк до п`ятнадцяти років.

Кримінальний кодекс України 1960 року встановлював безальтернативну санкцію - позбавлення волі на строк до п`ятнадцяти років - за умисне вбивство без обтяжуючих обставин (стаття 94).

Проте законодавець не визнавав таке саме покарання співмірним з покаранням за умисне вбивство за обтяжуючих обставин, оскільки вважав, що за вчинення таких злочинів мала існувати можливість призначення судами і більш суворого кримінального покарання (стаття 93 КК України 1960 року).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що альтернативний характер санкцій статей КК України 1960 року, які передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, не дають підстав для призначення ОСОБА_10 покарання у виді 15 років позбавлення волі, оскільки це порушує принцип співмірності тяжкості вчинених ним злочинів і покарання за їх вчинення та не відповідає принципу справедливості в кримінальному праві.

Такі висновки узгоджуються з рішенням Конституційного Суду України від 26.01.2011 року № 1-рп/2011 року (справа про заміну смертної кари довічним позбавленням волі) та з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (рішення у справі "Скоппола проти Італії" від 17 вересня 2009 року, заява N 10249/03).

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважає, що рішення Конституційного Суду України від 29.12.1999 року N 11-рп/99 (справа про смертну кару), яким визнано неконституційною смертну кару в України, не є новим законом, що пом`якшив кримінальну відповідальність осіб за вчинення особливо тяжких злочинів, в чому намагається переконати суд засуджений ОСОБА_8 .

Таким чином, оскільки довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смертна кара, яка була передбачена КК України в ред. 1960 року на час вчинення ОСОБА_8 особливо тяжких злочинів, то положення КК України в ред. 1960 року зі змінами, внесеними Законом N 1483, є такими, що пом`якшують кримінальну відповідальність та покращують його правове становище, мають зворотну дію в часі, тобто поширюються і на засудженого, який вчинив ряд особливо тяжких злочинів, відповідальність за які передбачена КК України в ред. 1960 року особливо тяжких злочинів до набрання чинності зазначеним законом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визнав, що заміна судами смертної кари на довічне позбавлення волі, встановлене новим кримінальним законом (а не позбавлення волі строком на п`ятнадцять років, що як альтернативне смертній карі покарання було передбачено законом під час вчинення злочинів на заміні якого наполягає ОСОБА_10 ), не є порушенням статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. (Рішення у справах "Алакрам Хумматов проти Азербайджану" від 18 травня 2006 року, заяви N 9852/03, N 13413/04, "Ткачов проти України" від 13 грудня 2007 року, заява N 39458/02).

Враховуючи вище наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і підстав для її скасування немає.

Керуючись ст.ст.405,407,419КПК України,суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу (із доповненнями) засудженого ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницькогоміського судуВінницької областівід 17 жовтня 2018 року, якою в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким залишено без задоволення залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 3 місяців з моменту проголошення, а засудженим який перебуває під вартою, в той же строк з моменту отримання копії ухвали.

Судді : (підпис)

Згідно з оригіналом