Провадження № 2/266/216/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2019 року м. Маріуполь

Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого – судді Д'яченко Д.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "АП-Групп" про зміну формулювання звільнення, зобов’язання прийняти та виплатити лікарняні листи, надурочну роботу, видачу трудової книжки,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом, в якому зазначив, що перебуваа у трудових відносинах із відповідачем ТОВ "АП-Групп", починаючи з 14.04.2018 року на посаді головного енергетика. Так, ним 13.09.2018 року роботодавцю було подано заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням, яке було підписано директором підприємства. Також зазначив, що починаючи з 14.09.2018 року по 12.10.2018 року він перебував на лікарняному. Так, 10.10.2018 року позивач намагався передати лікарняні листки у відділ кадрів, проте їх ніхто не прийняв. Крім того, заяву про надання відпустки за відпрацьований час ніхто не розглянув та відпустку не надав. В подальшому 23.10.2018 року його телефоном було повідомлено про звільнення з займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. При цьому позивач зазначив, що заяву про звільнення з посади за власним бажання від 13.09.2018 року він не відкликав, тому вважає, що звільнення було проведено з порушення законодавства. Крім того, порушення законних прав позивача призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків. Просив суд змінити формулювання звільнення на звільнення за власним бажанням, зобов’язати відповідача прийняти лікарняні листки, зобов’язати відповідача виплатити йому заробітну плату за надурочну роботу та сплатити лікарняні листки, видати трудову книжку, а також просив стягнути з відповідача грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 2000,00 гривень, а також судові витрати.

В подальшому позивач ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву від 31.01.2019 року, яка надійшла на адресу суду 04.02.2019 року, в якій зазначив, що при зверненні до центру зайнятості з метою працевлаштування йому повідомили, що подальше його працевлаштування буде проблематичним, оскільки його було звільнено за прогули та рекомендували йому звернутися до суду. Крім того зазначив, що має на утримання мати, якій на даний час виповнилося 85 років. Крім того, з часу його працевлаштування він проходив до порту за тимчасовим пропуском, у зв’язку із чим просив витребувати витяги з порту в період часу з 12.04.2018 року по 30.05.2018 року, а також просив винести окрему ухвалу за фактами порушення законодавства України.

В додатковій позовній заяві від 14.02.2019 року, яка надійшла на адресу суду разом із заявою про відстрочення сплати судового збору 18.02.2019 року, позивач ОСОБА_1 зазначив наступне. Він перебував в порту при відгруженні постійно, при цьому профспілка на це не звертала уваги, хоча повинна була, оскільки створена для захисту прав робітників. Також ним спрямовано запит з проханням повідомити про виплату за лікарняним листком з 14.09.2018 року по 20.09.2018 року до відповідача, проте відповіді на такий запит йому надано не було. Просив суд зобов’язати відповідача виплати йому грошові кошти за надурочний час його роботи, роботу в нічний час, провести виплату у зв’язку із втратою працездатності, а також середній заробіток відповідно до КЗпП України у розмірі 57142,43 гривень.

Відповідно до ухвали суду від 16.11.2018 року по справі відкрито провадження за правилами глави 10 ЦПК України, тобто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Під час судового розгляду справи, ухвалою суду від 04.02.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "АП-Групп" про зміну формулювання звільнення, зобов’язання прийняти та виплатити лікарняні листи, надурочну роботу, видачу трудової книжки, стягнення моральної шкоди було залишено без руху, та надано строк позивачу для усунення недоліків, а саме сплати судового збору за позовні вимоги майнового та немайнового характеру.

Ухвалою суду від 20.02.2019 року позивачу ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору за його позовом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі, тобто до 06.03.2019 року включно.

Ухвалою суду від 07.03.2019 року позовну вимогу позивача в частині частині стягнення суми моральної шкоди у розмірі 2000,00 гривень залишено без розгляду, за заявою позивача.

Позивачу вручена копія ухвали про відкриття провадження у справі, що підтверджується матеріалами справи.

Позивач ОСОБА_1 надав заперечення на відзив, в яких зазначив, що за час роботи на підприємстві ним не було допущеного жодного прогулу. При цьому мали місце надурочні роботи, які жодним чином на оплачувалися підприємством, проте це підтверджується випискою щодо його перебування на території ДП "ММТП". Крім того позивачу не були виплачені відпускні та лікарняний лист, надурочна робота в нічний час у подвійному розмірі, як того вимагає ст.ст. 106-108 КЗпП України. До того ж, в трудовій книжці має бути запис про звільнення за власним бажанням, після закриття лікарняного листка, тобто 13.10.2018 року звільнення мало б відбутися автоматично без його явки. Крім того, звернув увагу суду не той факт, що звільнили його 22.10.2019 року, тобто наявна помилка в зазначенні року. Крім того зазначив, що не був членом жодної профспілки на підприємстві, а тому рішення профспілки про надання згоди на його звільнення вважає безпідставним.

Судовим повідомленням, відповідач ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "АП-Групп"своєчасно і належним чином повідомлений про розгляд справи у спрощеному порядку.

Так, представник відповідача ТОВ "Ап-Групп" ОСОБА_3, який є керівником підприємства, надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 В обґрунтування своїх заперечень посилався на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі та не підтверджені належними та допустимими доказами. Дійсно починаючи з 10.04.2018 року ОСОБА_1 перебував із підприємством у трудових відносинах. Так 13.09.2018 року ОСОБА_1 звернувся до керівника із заявою про звільнення за власним бажанням з 13.09.2018 року. При цьому оскільки заява не містила будь-яких посилань на неможливість продовження роботи, директор погодив звільнення згідно КЗпПУ тобто з відпрацюванням двох тижнів. 14.09.2018 року ОСОБА_1 користуючись своїм правом на відкликання заяви про звільнення за власним бажанням звернувся із заявою про звільнення з займаної посади з 14.09.2018 року згідно п. 1 ст. 36 КЗпПУ за згодою сторін. Проте така згода директором погоджена не була. Таким чином вважає, що позивач ОСОБА_1 своєю заявою від 14.09.2018 року фактично відкликав свою заяву про звільнення за власним бажанням з 13.09.2018 року, тому правових підстав для звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України у підприємства не було. До того ж, починаючи з 14.09.2018 року позивач не був на робочу місці, та звернувся за медичною допомогою. В подальшому 16.10.2018 року на адресу ТОВ "Ап-Групп" надійшла копія лікарняного листа серія АДГ № 076722 згідно якого ОСОБА_1 повинен був стати до роботи 13.10.2018 року. При цьому відповідач звернув увагу суду на те, що ОСОБА_1 повідомив лікарям, що є працівником ТОВ "Ап-Групп", тобто знав про продовження трудових відносин із ним. Так в період часу з 16.10.2018 року по 22.10.2018 року позивач ОСОБА_1 не вийшов на роботу, про що були складені акти про невихід на роботу. При цьому за адресою проживання позивача 16.10.2018 року, 18.10.2018 року, 22.10.2018 року були здійснені виходи, проте двері ніхто не відчинив. Таким чином, вказані документи стали підставою для звернення до профспілкового комітету підприємства за згодою на звільнення ОСОБА_1 Згідно виписки з протоколу профспілка надала згоду на звільнення позивача ОСОБА_1 Оскільки позивач був відсутній на робочому місці йому листом від 22.10.2018 року було повідомлено про звільнення та запропоновано з’явитися для ознайомлення з оригіналом наказу, а також отримання трудової книжки. Щодо позовної заяви про зобов’язання прийняти лікарняні листи відповідач зазначив, що позивач не надав роботодавцю оригінали лікарняних, а тому відсутність оригіналів листків виключає можливість розглянути питання виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, тобто вказані вимоги є передчасними. Щодо виплати за надурочну роботу зазначив, що жодних письмових звернень позивача у відповідача не має. Крім того під час своєї роботи ОСОБА_1 жодним чином не доповідав керівництву ТОВ "Ап-Групп" про існування будь-яких виняткових обставин, що можуть викликати необхідність виконання ним будь-яких надурочних робіт. До того ж, технологічні процеси ДП "ММТП" не вимагають присутності енергетика, процес розвантаження зернових максимально автоматизований, усі функції виконують докери за відповідним договором. Присутність позивача ОСОБА_1 у ДП "ММТП" у неробочий час не може бути обумовлена будь-якими виробничими процесами та виконанням будь-яких трудових обов’язків перед ТОВ "Ап-Групп". Крім того зазначив, що оскільки ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці весь день, то власне тому підприємство не мало можливості видати йому трудову книжку в день його звільнення. Проте листом від 22.10.2018 року позивача було повідомлено про необхідність його явки та отримання трудової книжки. При цьому позивач ОСОБА_1 не надав згоди на відправлення трудової книжки поштою, а також не з’явився для отримання самостійно, тому відповідач не мав об’єктивної можливості видати йому трудову книжку, а отже вважає, що позовна вимога судовому захисту не підлягає. Крім того зазначив, що суттєвою умовою компенсації моральної шкоди є порушення з боку власника законних прав працівника, до того ж, в позовній заяві не мотивовано яких саме моральних страждань зазнав ОСОБА_1 За таких обставин вважав, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з суворим дотриманням усіх вимог діючого законодавства та з боку ТОВ "Ап-Групп" відсутнє невизнання чи оспорювання законних прав ОСОБА_1, що виключає задоволення будь-яких заявлених вимог ОСОБА_1

В своєму запереченні на відповідь позивача ОСОБА_1 - представник відповідача ТОВ "Ап-Групп" ОСОБА_3, який є керівником підприємства зазначив, що свою відповідь на відзив в порушенні вимог ст. 178,179 ЦПК України позивач не направив на адресу відповідача, а тому відповідно до ст. 83 ЦПК України такі докази не можуть бути взяті судом до уваги. Тому просив суд до відповіді на відзив застосувати положення ч. 9 ст. 83 ЦПК України та не приймати її до уваги. До того ж зазначив, що позовна заява не містить чіткого визначення майнових вимог позивача, тобто позовних вимог у грошовому визначенні. Також зазначив, що позивач вперше з’явився та отримав трудову книжку на підприємстві 12.12.2018 року, тобто предмет спору за вимогою видачі трудової книжки відсутній. Крім того зазначив, що позивачем належним чином не обґрунтовано позовну вимогу щодо його роботи в надурочний час, оскільки розпоряджень, наказів щодо залучення його до такої роботи на підприємстві не видавалося. Так в табелях робочого часу також є підтвердження того, що ОСОБА_1 робота в надурочний час не доручалась. Також період перебування позивача ОСОБА_1 на лікарняних будь-якими доказами не підтверджено, що виключає виплату за будь-які лікарняні листки. Разом із тим, відповідач зазначив, що дійсно в трудовій книжці було допущено технічну помилку та зазначено рік 2019, замість 2018 року. Як тільки стало відомо про цю помилку підприємство направило лист на адресу позивача для виправлення такої помилки. Таким чином позивач не довів та не спростував доводів відзиву відповідача щодо підстав та порядку звільнення, не надав доказів передачі оригіналів лікарняних листів або відмови в їх прийняття, не надав доказів виконання надурочних робіт за розпорядженням керівництва ТОВ "Ап-Групп" або хоча б з його відома, а тому просив у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю відмовити.

В своєму відзиві на доповнену позовну заяву позивача ОСОБА_1 від 14.02.2019 року представник відповідача ОСОБА_3 зазначив, що така заява подана позивачем з порушенням строків. Також зазначив, що ОСОБА_1 не входив до виконавчого органу підприємства, а тому не мав жодних повноважень самостійно приймати рішення про здійснення роботи у надурочний чи нічний час, приймати будь-які управлінській рішення щодо поточної діяльності підприємства, виконання роботи не обумовленої трудових договором чи забезпечення доставки чи розвантаження товарів. До того ж за весь час роботи позивач жодного разу не повідомив керівника відповідача про необхідність його участі в перевезенні та розвантаженні вантажів на території порту, а як наслідок директор жодного разу не приймав рішення про залічення ОСОБА_1 до такої роботи. Наполягав на тому, що звільнення позивача відбулося з суворим дотриманням усіх вимог діючого законодавства, а тому просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу,в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з вимогами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із відповідачем з 11.04.2018 року, займав посаду енергетика у відділі енергетика, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці БТ-І № 9649156, виданої на ім’я ОСОБА_1 (а.с.75)

Так, 13.09.2018 року ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ "Ап-Групп" із заявою про звільнення за власним бажанням з 13.09.2018 року. (а.с.53)

Як слід з резолюції на вказаній заяві, то директор ТОВ "Ап-Групп" погодив звільнення ОСОБА_1 відповідно до вимог КЗпП України з відпрацюванням у два тижні.

Заявою від 14.09.2018 року ОСОБА_1 повторно звернувся до директора ТОВ "Ап-Групп" з вимогою про звільнення із займаної посади з 14.09.2018 року, згідно ст. 36 п. 3 КЗпП України за угодою сторін. Проте таке звільнення погоджено не було, що підтверджується резолюцією. (а.с.54)

Статтею 36 КЗпП України встановлено, що підставою припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Частиною 2 ст. 38 КЗпП України визначено, що якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Відповідно до абзацу 2 п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» дійсно визначено право працівника відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку проводиться, якщо на його місце не запрошена інша особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

В даному випадку мається на увазі, що відкликання заяви про звільнення за власним бажанням може бути здійснено лише у письмовій формі. При цьому, законодавством не встановлено обов'язкової письмової форми відкликання заяви про звільнення, тому працівник може заявити про відкликання своєї заяви і в усній формі.

Таким чином, суд не приймає доводів відповідача про те, що позивач фактично відкликав свою заяву про звільнення за власним бажанням, оскільки заява від 14.09.2018 року навпаки підтвердила намір позивача на звільнення. При цьому по-перше заява від 14.09.2018 року про звільнення за угодою сторін не була погоджена керівництвом, а по-друге вона не містила письмового повідомлення позивача ОСОБА_1 про відкликання своєї заяви від 13.09.2018 року.

До того ж, суд приходить до висновку про те, що оскільки заява від 13.09.2018 року не містила визначені в ч. 1 ст. 38 КЗпП України поважні причини розірвання трудового договору у строк, який просив позивач, тому відповідач правильно визначив та погодив звільнення позивача відповідно до вимог КЗпП України, тобто з урахуванням строку на попередження в два тижні.

Обчислення строку попередження про звільнення за власним бажанням слід обчислювати з наступного дня, тобто починаючи з 14.09.2018 року, відповідно до вимог ст. 241-1 КЗпП України.

Так, з 14.09.2018 року по 20.09.2018 року позивач ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується запитом Центру первинної допомоги, при цьому перебування на лікарняному в цей період фактично і не заперечувалося стороною відповідача. В подальшому позивач продовжував лікування до 12.10.2018 року включно, що підтверджується Листками непрацездатності серія АДК № 864428, серія АДГ № 076722 (а.с.4,166)

Як слід з табелю обліку використання робочого часу за вересень 2018 року, жовтень 2018 року відносно працівника ОСОБА_1 час його перебування на лікарняному позначений абревіатурою "І", що означає інші причини неявок. (а.с.85,86)

При цьому, відповідачем не надано належних доказів того, що ним проводилась перевірка поважності причин відсутності позивача ОСОБА_1 на робочому місці в період часу з 14.09.2018 року по 12.10.2018 року включно, окрім 14.09.2018 року, що дає підстави прийти до висновку, що відповідачу з урахуванням листа з лікарні про направлення ОСОБА_1 на амбулаторне лікування, було відомо про перебування позивача саме на лікарняному в цей період.

З копії листка непрацездатності серія АДГ № 076722 слід, що ОСОБА_1 мав стати до роботи 13.10.2018 року. (а.с.63)

Так, 13.10.2018 року, 14.10.2018 року, 15.10.2018 року були вихідними днями на території України.

В той же самий час, в період часу з 16.10.2018 року по 22.10.2018 року відповідачем ТОВ "Ап-Групп" у зв’язку із невиходом на роботу позивача ОСОБА_1 були складені відповідні акти. (а.с.67-71)

Відповідно до виписки з протоколу засідання профкому № 18 від 22.10.2018 року слід, що профспілка ТОВ "Ап-Групп" погодилася з прийнятим роботодавцем рішенням про видання наказу про припинення трудового договору з енергетиком ОСОБА_1 у відповідності до п. 4 ст. 40 КЗпП України. (а.с.73)

Наказом № 268-К про припинення трудового договору (контракту) від 22.10.2018 року, ОСОБА_1, енергетика Відділу енергетика звільнено за прогули без поважної причини на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. (а.с.74)

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як слід з поштового повідомлення 26.10.2018 року, ОСОБА_1 було повідомлено листом від 22.10.2018 року про його звільнення із займаної посади та запропоновано з’явитися до офісу ТОВ "Ап-Групп" з метою ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки. (а.с.75,77)

Тож, визначаючи характер спірних правовідносин, суд приходить до переконливого висновку про неправильність формулювання звільнення позивача ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, оскільки в погодженні заяви від 14.09.2018 року про звільнення за угодою сторін позивачу ОСОБА_1 було відмовлено, при цьому роботодавець розглянувши заяву позивача про звільнення за власним бажанням від 13.09.2018 року, а тому мав би провести звільнення позивача через два тижня після попередження, а з урахуванням перебування позивача на лікарняному в перший його робочий день після закінчення лікарняного, тобто 16.10.2018 року.

Разом з цим, за правилами частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Аналіз змісту частини третьої статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку, що в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв'язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Такий правовий висновок сформульований у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 61-1398св18, а тому відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховується судом при прийнятті рішення.

Тому враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що формулювання причини звільнення позивача, згідно запису в трудові книжці на підставі наказу від 22.10.2018 року № 268-К за прогул без поважної причини, згідно ст.. 40 п. 4 КЗпП України є незаконним, у зв’язку із чим суд вважає позовні вимоги в частині зміни формулювання звільнення на звільнення за власним бажанням обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про прийняття листків непрацездатності та їх оплату суд приходить до наступного висновку.

Як встановлено судом, в період часу з 14.09.2018 року по 12.10.2018 року включно позивач ОСОБА_1 перебував на лікарняному.

При цьому, з наданих сторонами доказів слід, що листки непрацездатності позивачем ОСОБА_1 не були здані на підприємство, при цьому сам позивач підтвердив це пославшись на те, що самостійно може надати суду листки непрацездатності.

Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» працівникам гарантоване право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Скористатися таким правом працівники можуть, коли настає страховий випадок в період роботи, зокрема час випробування та день звільнення, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків: 1) тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві.

Частиною 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» визначено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності. У разі роботи за сумісництвом, за трудовим договором (контрактом) одночасно із здійсненням підприємницької чи іншої діяльності підставою для призначення допомоги є копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою (за наявності) за основним місцем роботи. Для застрахованих осіб, які одночасно здійснюють підприємницьку та іншу діяльність і не працюють на умовах трудового договору (контракту), копію листка непрацездатності засвідчує установа охорони здоров’я, яка його видає. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням з Фондом.

Частиною 5 ст. 32 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» визначено, що матеріальне забезпечення, передбачене цим Законом, виплачується у разі, якщо звернення за його призначенням надійшло не пізніше дванадцяти календарних місяців з дня відновлення працездатності, встановлення інвалідності, закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, смерті застрахованої особи або члена сім’ї, який перебував на її утриманні.

Отже, законодавство обмежує лише строк звернення за призначенням матеріального забезпечення у зв’язку з втратою працездатності, який становить 12 місяців. Строк, протягом якого працівник має подати на підприємство листок непрацездатності після хвороби, нормативні акти не регламентують.

Крім того, вказане питання також і не врегулювано у Правилах внутрішнього трудового розпорядку працівників ТОВ "Ап-Групп".

Отже, враховуючи той факт, що оригінали листків непрацездатності серія АДК № 864428, серія АДГ № 076722 на час розгляду даної справи перебувають ще у позивача, тому суд з урахуванням положення ст. 15 ЦК України, приходить до висновку про передчасність заявленої вимоги в частині прийняття та виплати матеріального забезпечення за цими листками непрацездатності, а тому в цій частині у задоволенні відмовляє.

Стосовно листка непрацездатності виданого ОСОБА_1 в період перебування його на лікарняному з 14.09.2018 року по 21.09.2018 року, стороною відповідача не надано підтвердження виплати матеріального забезпечення позивачу за перші п’ять днів тимчасової непрацездатності, при цьому і позивач не довів належними і допустимими доказами факт здачі такого листка на підприємство, а тому в цій частині суд відмовляє у задоволенні позову у зв’язку із необґрунтованістю та передчасністю позовних вимог.

Стосовно позовної вимоги позивача про зобов’язання виплатити заробітну плату за надурочну роботу, роботу в нічний час то суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову діяльність в Україні» бухгалтерський облік процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; зобов'язання заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до п.1.6 наказу Держкомстату України від 28.09.2005 № 286 «Про затвердження Інструкцій зі статистики кількості працівників» до первинної облікової документації підприємства, установи, організації належить: накази (розпорядження) про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу, припинення трудового договору; накази (розпорядження)про надання відпустки; табель обліку використання робочого часу; розрахунково-платіжні відомості, розрахункові відомості, платіжні відомості.

Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05.12.2008 № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». У табелі обліку використання робочого часу (типова форма № П-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, в т.ч. надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також інші відхилення від нормальних умов роботи. Отже, табель обліку робочого часу є первинним документом, відповідно до даних якого здійснюється нарахування заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 КЗпП України надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61).

Статтею 54 КЗпП України визначено, що при роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу (пункт 2 частини першої і частина третя статті 51). Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

Відповідно до п. 4.1 Правил внутрішнього розпорядку підприємства визначено п’ятиденний робочий графік тривалість 40 годин. У зв’язку з проведенням робіт, пов’язаних з перевезенням зерна та продукції в порт, встановлений залізно-дорожній графік виробничих підрозділів, задіяних в перевезенні цих вантажів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом в передбачених цим Кодексом випадках.

Підтвердження про видачу та залучення ОСОБА_1 до надурочних робіт, нічних робіт, в яких би були зазначені підстави для цього, суду надано не було. Як і не було надано доказів того, що позивач ОСОБА_1 звернувся до роботодавця із заявою з вимогою оплати надурочного часу, нічних змін. До того ж, з наданих позивачем табелів обліку робочого часу з квітня 2018 року по вересень 2018 року не вбачається робота позивача ОСОБА_1 у надурочний час або робота в нічний час.

При цьому з витребуваних судом відомостей з ДП «ММТП» слід, що ОСОБА_1 в період часу з 01.05.2018 року по 10.09.2018 року проходив через контрольно-пропускний пункт порту, проте суд приходить до висновку, що сам факт перебування позивача на території порту не може свідчити про виконання позивачем трудових обов’язків, до того ж сторона відповідача категорично заперечувала факт видання наказу або розпорядження про залучення ОСОБА_1 до надурочних робіт або робіт в нічний час, а тому у задоволенні позову в цій частині відмовляє.

Щодо позовної вимоги позивача в частині видачі трудової книжки, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Так листом від 22.10.2018 року ОСОБА_1 було повідомлено про його звільнення із займаної посади та запропоновано з’явитися до офісу ТОВ "Ап-Групп" з метою ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки.

Відповідно до п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінсоцзахисту від 29.07.1993 № 58, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

За відсутності письмової згоди позивача ОСОБА_1 на пересилання трудової книжки поштою, суд з урахуванням положення ст. 15 ЦК України приходить до висновку про недоведеність та не обґрунтованість порушеного права позивача, при тому, що з урахуванням наданого відповідачем доказу про отримання трудової книжки позивачем ОСОБА_1 - 12.12.2018 року, а також не заперечення факту отримання трудової книжки самим позивачем, тому дана позовна вимога є такою, що не підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги позивача про стягнення середнього заробітку у відповідності до вимог КЗпП України, то суд виходить з наступного.

Встановлюючи характер спірних правовідносин та враховуючи аргументи позивача ОСОБА_1 про неможливість його працевлаштування через наявність запису про його звільнення у зв’язку із прогулами, суд враховує положення ст.. 235 КЗпП України.

Частиною 3 статті 235 КЗпП України визначено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Ця стаття КЗпП України, регулює правовідносини які склались між роботодавцем та працівником при поновленні на роботі, в тому числі щодо зміни формулювання причин звільнення у зв'язку з неправильним формулюванням причини звільнення (чи таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.) Також, стаття 235 КЗпП України передбачає, компенсацію, у виді виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і така компенсація передбачена у двох випадках: якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, а також при затримці видачі трудової книжки з вини власника.

Отже, проаналізувавши норми вказаної статті, суд прийшов до висновку, що середній заробіток виплачується у випадку, коли неправильне формулювання звільнення (чи незаконне звільнення) перешкоджає подальшому працевлаштуванню працівнику після звільнення, або працівник, коли, не отримавши після звільнення вчасно своєї трудової книжки, теж позбавлений працевлаштуванню, що слідує з самого формулювання: «середній заробіток за час вимушеного прогулу». Фактично, дана норма захищає працівника від неотримання ним заробітної плати внаслідок відсутності можливості працевлаштуватись з вини роботодавця, який його незаконно звільнив.

Таким чином, суд не приймає доводи позивача про неможливість його працевлаштування, а також його звернення до центру зайнятості, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що неправильне формулювання звільнення або невчасна отримана ним трудова книжка перешкоджало йому в подальшому працевлаштуванню, оскільки рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, тому у задоволення позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що оскільки сплату судового збору позивачу ОСОБА_1 відстрочено до 06.03.2019 року включно, при цьому позивачем судовий збір сплачено не у повному обсязі, суд розподіляє судові витрати наступним чином.

У зв’язку із частковим задоволенням позову, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судові витрати за немайнову вимогу у розмірі 704,80 гривень, а саме за вимогу про зімну формулювання звільнення. При цьому, оскільки позивачем заявлено три вимоги немайнового характеру, а позивач сплатив судовий збір при цьому лише за дві вимоги немайнового характеру, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 136 ЦПК України суд стягує на користь держави з позивача судовий збір у розмірі 704,80 гривень.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4,12,13,76-82,141,258,259,263,264,265,279,354 ЦПК України, ст.ст.36,38,40,47,54,235 КЗпП України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "АП-Групп" про зміну формулювання звільнення, зобов’язання прийняти та виплатити лікарняні листи, надурочну роботу, видачу трудової книжки – задовольнити частково.

Змінити формулювання звільнення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 замість: запису від 22.10.2019 року "звільнити з посади енергетика за прогул без поважної причини, згідно ст. 40 п. 4 КЗпП України" на запис від 16.10.2018 року "звільнити з посади енергетика відділу енергетиказа власним бажанням згідно частини 1 ст.38 КЗпП України".

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Ап-Групп", ЄДРПОУ 36319142, місцезнаходження: 87510, м. Маріуполь, проспект Луніна, 33 офіс 73, на користь позивача ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: 87534,м. Маріуполь, вулиця Десантна, буд. № 15-А, понесені ним судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 704,80 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: 87534,м. Маріуполь, вулиця Десантна, буд. № 15-А на користь держави судовий збір за позовні вимоги немайнового характеру у розмірі 704,80 гривень.

В задоволенні решті позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду через Приморський районний суд м. Маріуполя протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, у разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 07.03.2019 року.

Суддя Д`яченко Д. О.