Справа № 420/6307/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 року Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Левчук О.А.,

за участю секретаря Балабан М.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з даним позовом до суду та просить визнати протиправним та скасувати наказ № 224 від 22.11.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов’язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою ст.8 Закону, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у листопаді 2018 року звернувся до управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про звернення за захистом в Україні, проте йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з причин необґрунтованості заяви. Разом з тим, подана ним заява не підпадає під ознаки, викладені у ч. 6-9 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та не носить характеру зловживання. Він виїжджав з країни походження через побоювання за своє життя та здоров’я, тому його заява підпадає під умови, визначені п. 1 п. 13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а тому не може вважатися необґрунтованою. Міграційний орган не провів поглиблений аналіз справи, що призвело до прийняття невірного рішення, яка є протиправним та підлягає скасуванню.

Представником Головного управління ДМС України в Одеській області до суду надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача вказує, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Позивач вибув з ОСОБА_3 авіасполученням ОСОБА_3 – Росія, та близько двох місяців знаходився в третій безпечній країні, проте не звернувся за наданням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту за місцем знаходження. Крім того, неправдоподібним вважається елемент щодо неможливості повернення позивача в країну громадянської належності за повідомленими ним обставинами, оскільки повідомлена позивачем історія містить чисельні розбіжності, які вказують на вигаданість повідомленої інформації. Також, за результатами проведеного аналізу елемент неможливості повернення позивача до ОСОБА_3 та факт можливості зазнати небезпеки на її території вважається неправдоподібним. Звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вважається елементом зловживання процедурою набуття міжнародного захисту та вказує на інші причини звернення, аніж побоювання зазнати переслідувань в країні громадянської належності. Таким чином, наказ ГУ ДМС України в Одеській області від 224 від 22.11.2018 року приймався з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

Ухвалою суду від 10 грудня 2018 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 07 лютого 2019 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, суд встановив, наступне.

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_4 Республіки ОСОБА_3, місце народження – провінція Лагман, національність – пуштун, віросповідання іслам (а.с. 62).

Згідно матеріалів особової справи, ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 покинув країну походження 27.09.2018 року на підставі паспортного документу та візи, авіарейсом ОСОБА_3 (Кабул) – Росія (Москва) та 01.11.2018 року нелегально, поза пунктом пропуску, перетнув кордон України.

12 листопада 2018 року ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. (а.с. 58-60).

22 листопада 2018 року працівниками управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області складений висновок про відмову громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 114-119).

22 листопада 2019 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято наказ № 224 про відмову в оформленні документів для вирішенні питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 (а.с. 130).

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон).

Згідно ст.14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи небажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту – особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Згідно п. 3.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649, у разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: а) забезпечує можливість для заявника особисто або за допомогою законного представника скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають міститися такі відомості: прізвище, ім'я (імена), по батькові заявника, дані паспорта або іншого документа, що посвідчує особу (у разі його відсутності - зазначені причини, через які він був утрачений), громадянство/підданство, країна постійного проживання, місце та підстави (за наявності) проживання в Україні, місце, час та спосіб перетинання державного кордону України, відомості про членів сім'ї заявника, підписи заявника або законного представника, перекладача (у разі необхідності), дата складання заяви. Заявник зобов'язаний також надати всі наявні у нього документи та інформацію, що необхідні для обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або зазначити причини, через які ці документи та інформація не можуть бути надані, та повідомити, де такі документи знаходяться чи можуть знаходитися або хто може надати чи підтвердити відповідну інформацію. б) реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи у журналі реєстрації заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) ознайомлює заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами і обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. г) у разі потреби направляє заявника на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України. ґ) заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник. д) приймає від заявника на зберігання документи: національний паспорт або інший документ, який посвідчує особу заявника, а також документи, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що оформлюється розпискою; е) оформлює особову справу згідно з описом документів, що знаходяться в особовій справі заявника; є) долучає до справи по чотири фотокартки заявника та членів його сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви, а також інші, передбачені Законом та цими Правилами, документи; ж) призначає дату та час співбесіди та повідомляє цю інформацію заявникові та його законному представникові (за наявності) під підпис в особовій справі; з) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

ОСОБА_5 Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися під час судового засідання з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

При цьому, заявник, в свою чергу, не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

Разом з тим, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Таким чином, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Так, як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 зазначив, що був вимушений покинути країну походження із-за небезпеки життю, оскільки в ОСОБА_3 війна, вибухи, теракти та вбивства, якби не війна, він би не покинув країну походження. Також, заявник зазначив, що йому погрожували невідомі люди та наполягали на співпраці в установці антен на пульт управління за допомогою мобільних телефонів через інтернет зв'язок для вибуху бомб, оскільки він займався продажем мобільних телефонів та установкою антен. Із-за погроз та небажання співпрацювати з цими людьми, він був змушений покинути країну походження (а.с. 58-60).

Також, під час проведення анкетування та співбесіди ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 повідомив, що отримував погрози по телефону з боку невідомих людей та зазнавав тиску щодо співпраці з ними для установки на мобільний телефон пульту управління, після відмови його побили, тому він був змушений виїхати з ОСОБА_3. Крім того, позивач зазначив, що його батька та дядька по лінія батька вбили таліби (62-67, 103-108).

З аналізу вищевикладеного вбачається, що позивач висловив побоювання стати в своїй країні жертвою переслідувань та вказує, що не може повернутися до ОСОБА_3 внаслідок загрози його життю, безпеці та свободі в своїй країні через побоювання застосування до нього насильства.

При цьому, побоювання особи є оціночним судження, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, належить, зокрема, збір та аналіз інформації про наявність у країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, умов, зазначених у пунктах 1, 13, 14 частини першої статті 1 цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» Міністерство закордонних справ України, закордонні дипломатичні установи України надають центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, інформацію про ситуацію в країнах походження біженців.

Отже, при виникненні сумнівів щодо достовірності інформації вказаної заявником, щодо можливості його переслідування зі сторони державних органів чи інших формувань, та в наслідок цього загрози його життю, безпеці та свободі, щодо дійсної ситуації в країні його походження, як на момент залишення такої країни, так і на момент розгляду заяви, відповідач повинен був вжити заходів, передбачених законом.

При цьому, на стадії вирішення питання про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту неможливо прийняти обґрунтоване рішення без повного, ретельного, об’єктивного дослідження всіх обставин, які стали підставою для звернення позивача за захистом.

Згідно п.5 ст.4 ОСОБА_5 Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заслуговує довіри. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. У цілому, «обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування» є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, вказаний вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.

При цьому, з інформації, яка міститься в загальнодоступній мережі інтернет вбачається, що згідно доповіді верховного комісара ООН з прав людини ОСОБА_6, конфлікт в ОСОБА_3 забирає величезну кількість життів мирних жителів і має довгострокові фізичні і психологічні наслідки для великої кількості афганців (https://news.un.org/ru/story/2019/02/1349752), згідно даних ООН близько 3,8 тисячі цивільних загинули та ще понад сім тисяч мирних жителів упродовж 2018 року зазнали поранень внаслідок терактів та збройного протистояння в ОСОБА_3. У 2018 році внаслідок насильства та збройного протистояння в ОСОБА_3 загинули 3804 цивільних, що на 11 відсотків більше, ніж роком раніше. За даними ООН, ще 7189 мирних жителів країни минулого року зазнали різноманітних поранень. В ООН наголошують, що зафіксована минулого року кількість загиблих та поранених цивільних - найвища в ОСОБА_3 з 2009 року, відколи організація веде таку статистику (https://ua.korrespondent.net/world/4068859-oon-v-afhanistani-u-2018-rotsi-zahynula-rekordna-kilkist-tsyvilnykh), зі слів координатора гуманітарної допомоги ООН в ОСОБА_3 Тоби Ланзера мільйони людей в країні все ще потребують гуманітарної допомоги. Це перш за все викликано масштабної посухою, в результаті якої в цьому році знищена велика частина врожаю та поголів'я рогатої худоби. Понад 3,5 мільйонів чоловік в сільській місцевості - на межі голоду (https://news.un.org/ru/story/2018/11/1343601).

Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване в даній справі рішення, не надав належну оцінку зазначеним обставинам та посилаючись на очевидну необґрунтованість, відмова ГУ ДМС України в Одеській області в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить достатніх та переконливих підстав, відповідач не дослідив належним чином, який рівень небезпеки існував станом на час прийняття рішення стосовно позивача та не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця, в анкеті особи, яка звернулася про надання статусу біженця, та протоколі співбесіди, а також не здійснив дій у межах своїх повноважень щодо перевірки фактів, викладених позивачем.

При цьому, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву щодо того, що позивач вибув з ОСОБА_3 авіасполученням ОСОБА_3 – Росія, та близько двох місяців знаходився в третій безпечній країні, проте не звернувся за наданням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту за місцем знаходження, суд не приймає до уваги, оскільки, як вбачається з висновку про відмову громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 22.11.2018 року (а.с. 114-119) вказані обставини не досліджувались відповідачем. Разом з тим, відповідач мав дослідити відповідність Російської Федерації вимогам для визнання її безпечною країною, а також, обставину транзитного перебування позивача в Росії при прийнятті спірного рішення.

Також, суд не приймає до уваги доводи відповідача, як на підставу для відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, щодо того, що заявлена позивачем інформація містить розбіжності та неточності щодо подій переслідування та утисків на батьківщині, оскільки розбіжності у відомостях позивача, отриманих під час проведення співбесід, є підставою для проведення суб'єктом владних повноважень – відповідачем, додаткової (уточнюючої) співбесіди для з`ясування розбіжностей в отриманій від заявника інформації, а не визначальною підставою для відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 22.11.2018 року № 224 про відмову ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та непропорційно, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких він спрямований, а тому наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 22.11.2018 року № 224 підлягає скасуванню.

При цьому, оскільки суд дійшов до висновку про наявність підстав для скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 22.11.2018 року № 224, то, відповідно, позовні вимоги про зобов’язання ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» прийняти рішення про оформлення документів ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 12, 77, 90, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 (довідка про звернення за захистом в Україні № 009511, адреса місця проживання: 65076, АДРЕСА_1) до ГУ ДМС України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 37811384, адреса місцезнаходження: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов’язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДМС України в Одеській області № 224 від 22.11.2018 року про відмову ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов’язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» прийняти рішення про оформлення документів ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення може бути оскаржено в порядку та в строки встановлені ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням особливостей, встановлених п. 15.5 Розділу VII Перехідних Положень КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 07 березня 2019 року.

Суддя О.А. Левчук

.