Номер провадження № 2/708/5/19

Р і ш е н н я

Іменем України

04 березня 2019 року.

Чигиринський районний суд Черкаської області

в складі:

головуючої - судді Ткаченко С.Є.

при секретарі – Тендітній Л.В.,

з участю позивача - ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

відповідача – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чигирині справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання спільної сумісної власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, зазначивши, що з 18.09.1993 року по 04.12.2013 року він проживав разом з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі, який 04.12.2013 року було розірвано відповідно до рішення Чигиринського районного суду.

Під час шлюбу 29.11.2000 року ними за спільні кошти було придбано житловий будинок за адресою: м. Чигирин, вул. Міліонна (колишня ОСОБА_4), 78 Черкаської області, який, згідно до договору купівлі-продажу, було зареєстровано на відповідачку.

Після розірвання шлюбу вони продовжували проживати однією сім`єю у спільно придбаному будинку, де вели спільне господарство, до квітня 2018 року, після чого їх відносини погіршились і вони перестали проживати однією сім`єю.

На даний час вони не можуть дійти згоди щодо питання користування та розпорядження даним будинком, оскільки відповідачка вважає його своєю власністю і вимагає, щоб він виселився з цього домоволодіння..

Посилаючись на те, що вказаний будинок було придбано за спільні кошти, але відповідачка в добровільному порядку відмовляється здійснити поділ спільного майна, позивач прохав визнати будинок спільним майном подружжя та визнати за ним право власності на Ѕ його частину.

В подальшому позивач уточнив свої позовні вимоги щодо розміру житлової площі будинку та дати фактичного припинення сімейних відносин, якою є серпень 2017 року.

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги та прохав їх задовольнити, пояснивши суду, що він вважає будинок їх спільною з відповідачкою сумісною власністю.

Представник позивача ОСОБА_2 також підтримала позовні вимоги, додавши, що відповідачка стала на квартирний облік, претендуючи на квартиру, як одинока, а коли змінився сімейний стан і вона стала проживати з чоловіком і сином, то почала претендувати на двокімнатну квартиру, до того ж будинок був придбаний не лише на ті кошти, які були виділені відповідачці.

А тому, виходячи з норм ч.3 ст.61 СК України, даний будинок є їх спільною сумісною власністю.

Відповідачка позов не визнала та пояснила суду, що відповідач не має жодного відношення до грошей, за які було придбано будинок, оскільки він був куплений за кошти, отримані нею від продажу квартири, яку їй придбала райдержадміністрація як переселенці з Прип`яті та постраждалій від Чорнобильської катастрофи.

Протягом декількох років вона стояла на квартирному обліку, зверталася в різні інстанції з приводу надання їй коштів для придбання житла, які чекала 3 чи 4 роки. За цей час народила сина і вийшла заміж.

Вона продала квартиру і в той же день за ту ж саму суму купила будинок, при цьому позивач ніякі кошти для цього не докладав.

У зв`язку з цим вважає, що будинок є її особистою власністю і позивач ніякого відношення до нього не має.

Свідок ОСОБА_5 пояснив суду, що він є рідним братом позивача і йому відомо, що сторони спочатку жили на Орбіті, працювали, заробляли гроші і купили квартиру.

Свідок ОСОБА_6 пояснив суду, що він дану сім`ю знає з 2002 року.

Вони постійно були на заробітках, працювали і створювали добробут.

В будинку вони здійснювали добудови, ремонтні роботи.

Вислухавши сторін та представника позивача, свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Як встановлено судом, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 18.09.1993 року, про що свідчить також витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00021011697 від 18.09.2018 року (а.с.5). який, згідно до рішення Чигиринського районного суду від 04.12.2013 року, було розірвано.

Від даного шлюбу спільних неповнолітніх дітей сторони не мають.

Як встановлено судом та вбачається з договору купівлі-продажу будинку від 29.11.2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Чигиринського районного нотаріального округу ОСОБА_7, між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: м. Чигирин, вул. Міліонна (колишня ОСОБА_4), № 78 Черкаської області, який 23.07.2018 року було зареєстровано на відповідачку, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 135539651 від 27.08.2018 року (а.с.6, 8).

Як передбачено п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виходячи з цього, законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний висновок висловлений в правових позиціях Верховного Суду України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та Верховного Суду в постанові від 18 червня 2018 року у справі № 61-1935св18.

Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» № 16 від 12.06.1998 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст.60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Отже, критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається правильно застосованою.

Згідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч.2 і ч.3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Норми СК України, викладені у статях 57 та 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:

1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;

2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Як встановлено судом, відповідачка відповідно до посвідчення серії Б № 049095 від 15.12.1995 року є громадянкою, евакуйованою в 1986 році із зони відчуження(а.с.64).

Відповідно до розпорядження Чигиринської РДА Черкаської області від 20.08.1997 року на рахунок ОСОБА_9 з обласного управління Державного казначейства України в Черкаській області, згідно з розподілом управління у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС обласної державної адміністрації, було перераховано грошові кошти в сумі 11830 грн. для придбання житла ОСОБА_3 (а.с.68).

Як вбачається з договору купівлі-продажу квартири від 29.08.1997 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1300 та посвідченого Чигиринською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_3 за рахунок вищезазначених коштів, тобто, виділених для придбання житла особам, евакуйованим із зони відчуження Чорнобильської АЕС, придбала в ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9 та ОСОБА_11, трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за 11830 грн. (а.с.149).

Згідно до листа Чигиринської РДА № 581 від 27.08.1997 року, придбання вищевказаної квартири для сім`ї ОСОБА_3 відбулося відповідно до п. 1 ст. 32 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та здійснювалося за рахунок коштів цільового призначення з фонду по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в сумі 11830 грн. (а.с.153)

Доводи представника позивача ОСОБА_2 в частині того, що квартира була придбана для сім`ї відповідачки, до складу якої входив і позивач, суд вважає безпідставними, оскільки, як встановлено в судовому засіданні, відповідачка перебувала на пільговому квартирному обліку разом з малолітнім сином ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, який, судячи з посвідчення № 079919, мав статус дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (а.с.65), а позивач навіть не був зареєстрований за місцем проживання відповідачки.

Також до показів свідка ОСОБА_5 суд вважає необхідним відноситися критично, оскільки він є рідним братом позивача, а, отже, заінтересованою особою, до того ж його покази щодо придбання сторонами квартири за спільні кошти спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 29.11.2000 року, посвідченого та зареєстрованого в реєстрі за № 895, ОСОБА_3 продала вищевказану квартиру ОСОБА_13 за 11830грн.(а.с.134).

А, як зазначалося вище, згідно до договору купівлі-продажу від 29.11.2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Чигиринського районного нотаріального округу ОСОБА_7, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_3, остання купила житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: м. Чигирин, вул. Міліонна (колишня ОСОБА_4), № 78 Черкаської області за 13854 грн.

Виходячи з цього, різниця і коштах між проданою квартирою та придбаним будинком становить всього 2024грн., які відповідачка згідна сплатити позивачу, але цього питання в своїх вимогах не ставить.

З наведеного випливає, що вказане нерухоме майно було придбане відповідачкою за її особисті кошти, які вона отримала внаслідок виділення їй грошової суми з державного бюджету, як особі, евакуйованій в 1986 році із зони відчуження, і даний факт знайшов своє підтвердження з досліджених судом договорів купівлі-продажу та даних про виділення їй коштів на придбання житла.

А тому вказаний житловий будинок не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя в контексті ст. 60 СК України, оскільки дане майно набуте відповідачкою за особисті кошти, виділені їй державою, шляхом продажу власного об’єкту нерухомості та придбання взамін нього іншого, а доказів протилежного відповідачем та його представником суду надано не було.

При цьому позивач не ставить питання про відшкодування йому частини вартості даного житла внаслідок її збільшення у зв’язку з проведенням добудов та ремонтних робіт, а суд позбавлений права вийти за межі заявлених позовних вимог.

У відповідності до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За наявних обставин, оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та недоведеними належними і допустимими доказами, а тому підстави для визнання вище вказаного будинку спільною сумісною власністю подружжя, його поділу між подружжям та, як наслідок, задоволення позову, відсутні.

У зв’язку з відмовою в задоволенні позову та враховуючи, що позивач являється інвалідом ІІ групи і звільнений від сплати судового збору при подачі позову, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2530,80 грн. слід компенсувати за рахунок держави відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та, керуючись ст., ст. 7, 8, 57, 60 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України, п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» № 16 від 12.06.1998 року, ст., ст. 10, 81, 89, 141, 263- 265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання спільної сумісної власності відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено 6 березня 2019 року.

Головуюча