РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2019 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області

в складі судді - Галінської В.В.

секретар судового засідання - Калетинець Т.В.

справа № 569/4465/19,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області із заявою, в якій просить встановити фак смері ОСОБА_2, місце смерті м.Донецьк, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказує, що ОСОБА_2, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Донецьк.

Зазначене місце смерті є тимчасово окупованою територією України, визначеною Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Встановлення факту смерті необхідно для проведення держаної реєстрації смерті та отримання свідоцтва про смерть. Оскільки встановити факт смерті в інший спосіб, аніж звернутися до суду - не можливо, заявниця вимушена була подати дану заяву.

В судовому засіданні заявниця підтримала заяву, просила задоволити.

Заслухавши пояснення заявника, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з"ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об"єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з положеннями передбаченими п. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Якщо документи про смерть особи відсутні, то державна реєстрація її смерті проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту смерті.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи. А згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Вимогами п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Згідно ч. 2 ст. 317 ЦПК України, справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є матір"ю, а ОСОБА_1.

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_3 від ІНФОРМАЦІЯ_1, видане Ленінським відділом запису актів громадянського стану м. Донецька Державної Реєстраційної палати Міністерства юстиції Донецької Народної Республіки, ОСОБА_2, померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Форма лікарського свідоцтва про смерть, що видається закладами охорони здоров"я або судово-медичною установою та вимоги і підстави його заповнення встановлені Інструкцією щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма №106/о), затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров"я України від 08 серпня 2006 року №545.

Зокрема, Інструкцією серед іншого встановлено, що: лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і записів у медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результату розтину (пункт 2.2.); у разі, якщо смерть настала внаслідок дії зовнішніх факторів (травми, асфіксії, дії крайніх температур, електричного струму, отруєнь тощо), після штучного аборту, проведеного поза межами медичного закладу, смерті на виробництві, при раптовій смерті дітей першого року життя та інших осіб, які не перебували під медичним наглядом, померлих, особа яких не встановлена, а також у тих випадках, коли є підозра на насильницьку смерть, лікарське свідоцтво про смерть видається судово-медичним експертом після розтину (пункт 2.3.); забороняється видача лікарського свідоцтва про смерть заочно, без особистого встановлення лікарем факту смерті. У виняткових випадках свідоцтво про смерть може бути видано лікарем, який встановив смерть тільки на підставі огляду трупа (при відсутності ознак або підозри на насильницьку смерть) та даних медичної документації про наявність у померлого при житті хвороб, які в своєму перебігу могли призвести до настання смерті (пункт 2.4.).

Таким чином, діюче законодавство України передбачає державну реєстрацію факту смерті або на підставі лікарського свідоцтва про смерть, або на підставі рішення суду.

Враховуючи викладене, єдиною підставою для державної реєстрації смерті в даному випадку є рішення суду про встановлення факту смерті.

Відповідно до ст.ст.3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов"язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

За ч.ч.3, 4 ст.49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов"язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України від 14 листопада 2014 року №875/2014 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях", яким доведено до відома громадян України, державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, їх посадових і службових осіб, що будь-які органи, їх посадові та службові особи, утворені, обрані, сформовані та призначені за результатами так званих виборів 2 листопада 2014 року, які проводилися в окремих районах Донецької та Луганської областей, є такими, що утворені, обрані, сформовані, призначені і діють усупереч Конституції та законам України, а також зобов'язано КМУ вжити заходів щодо припинення на окремих територіях у районі проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях діяльності державних підприємств, установ та організацій, їх філій (відділень), представництв.

Постановою Верховної Ради України №254-VIII від 17 березня 2015 року "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями" надано статус «тимчасово окупованих» територіям окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, що знаходяться на територіях, які розташовані між державним кордоном України з Російською Федерацією, урізом води Азовського моря та лінією, яка визначена Постановою ВР України №252-VIII від 17.03.2015 року (згідно додатку), яка набрала чинності 08 квітня 2015 року.

Відповідно до додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України №1275 від 02 грудня 2015 року м. Донецьк віднесено до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"- тимчасово окупована територія України є невід"ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

В силу положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.

Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території (Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").

Відповідно ст.9 вказаного Закону, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв"язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

Згідно зі ст.18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Згідно з висновками ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), а також Молдови та Росії (зокрема, Mozer v/ the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Others v. Moldova and Russia"), де, грунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого "намібійського винятку", який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи "намібійський виняток" у справі "Кіпр проти Туреччини", ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Такий висновком узгоджується з правовою позицією, викладеною Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі від 15 квітня 2016 року, за змістом якої документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв"язку під час розгляду справ про встановлення факту народження або смерті на тимчасово окупованій території України.

У зв"язку з тим, що смерть ОСОБА_2 настала на території міста Донецьк, Ленінського району, Донецької області, Україна, тобто на території якої нині жодний орган державної влади України не працює та відбувається операція об"єднаних сил, суд погоджується з тим, що отримати лікарське свідоцтво про смерть, встановленого зразка і виданого компетентним органом державної влади України - є неможливим.

У зв'язку з викладеним, суд вважає за необхідне встановити такий факт, задовольнивши вимоги заявника, які є доведеними та обґрунтованими.

Відповідно до вимог п.8 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 317, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті - задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьк, Ленінського району, Донецької області, Україна.

Рішення суду є підставою для державної реєстрації смерті особи.

Рішення підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

заявник - ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_1.

Повне судове рішення складено 06 березня 2019 року.

Суддя -