У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 березня 2019 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

розглянув увідкритому судовомузасіданні апеляційніскарги засудженого ОСОБА_5 та йогозахисника ОСОБА_6 на ухвалуЦентрального районногосуду м.Миколаєва від12листопада 2018року провідмову взадоволенні клопотання засудженого ОСОБА_5 про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким.

Учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_7 ,

засуджений ОСОБА_5 ,

захисник ОСОБА_6 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2018 року відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_5 про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким покаранням.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг.

В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_5 просить замінити невідбуту частину покарання більш м`яким.

Захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2018 року, постановити нову, якою задовольнити клопотання засудженого ОСОБА_5 про заміну невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі на більш м`яке, у виді обмеження волі.

Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги.

Засуджений ОСОБА_5 вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги довідку про накладення на нього стягнень, оскільки вказані стягнення накладались внаслідок істотних порушень його прав та свобод.

Звертає увагу суду на те, що постановою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 14.12.2017 р., постанову начальника державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» від 29.05.2017 р. про накладення дисциплінарного стягнення на нього у вигляді суворої догани визнано протиправною та скасовано, що підтверджує безпідставність накладення на нього дисциплінарних стягнень.

Вважає, що суд не надав належної оцінки тим даним, що він отримав освіту та професію фрезерувальника, за що до нього застосовувався такий вид заохочення як подяка, однак, в порушення вимог ст. ст. 130, 131 КВК України, вказані відомості не внесені до його особової справи.

Звертає увагу суду на те, що на момент розгляду його клопотання про заміну невідбутої частини покарання, всі накладенні на нього стягнення погашені у встановленому законом порядку.

В апеляційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_5 ОСОБА_6 ,вважає,що ухвалапро відмовув задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_5 про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.

Вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що засуджений ОСОБА_5 на шлях виправлення не став є хибними та такими, що мають суб`єктивний характер.

На думку захисника засудженого ОСОБА_5 ОСОБА_6 , судом першої інстанції не в повній мірі прийнято до уваги та не надано належної оцінки даним, які позитивно характеризують особу засудженого за 12 років відбуття покарання засуджений ОСОБА_5 усвідомив злочинність свого діяння, щиро розкаявся у вчиненому та став на шлях виправлення.

Застосовані до ОСОБА_5 догани застосовувались впродовж 12 річного строку ув`язнення на даний час погашені у встановленому законом порядку.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

18.10.2018 р. до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшло клопотання засудженого ОСОБА_5 про вирішення питання щодо заміни невідбутої частини покарання більш м`яким покаранням, а саме позбавлення волі обмеженням волі.

ОСОБА_5 відбуває покарання, як засуджений вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 07.12.2006 р. за ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153, п. 10 ч. 2 ст. 115 КК України до 15 років позбавлення волі. Ухвалою Верховного Суду України від 15.03.2007 р. вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 07.12.2006 р. залишено без змін. Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 30.03.2016 р., відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 838-VІІІ від 26.11.2015 р., зараховано в строк відбування покарання у виді позбавлення волі строк попереднього ув`язнення з 14.07.2006 р. по 15.03.2007 р. з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

З досліджених матеріалів суд першої інстанції встановив, що засуджений ОСОБА_5 відбув 2/3 частини строку призначеного йому покарання, тобто на момент звернення до суду із клопотанням про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким ОСОБА_5 відбув більше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисні особливо тяжкі злочини. Отже, судом встановлено наявність передумови для застосування до ОСОБА_5 заміни невідбутої частини покарання більш м`яким.

За довідкою про заохочення і стягнення № 20/17-3252, засуджений ОСОБА_5 з 2006 по 2017 роки заохочень не мав, натомість наявні 73 стягнення.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність достатніх підстав вважати, що засуджений ОСОБА_5 став на шлях виправлення, а тому, передбачені ст. 82 КК України підстави для заміни невідбутої частини покарання більш м`яким відсутні.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 на підтримку апеляційних скарг, думку прокурора, який вважав ухвалу суду законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до наступного.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

За змістом ст. 82 КК України, єдиною і достатньою підставою заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, є досягнення однієї з цілей покарання виправлення засудженого. Заміна невідбутої частини покарання більш м`яким можлива після фактичного відбуття засудженим не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин.

Як вбачається із матеріалів провадження, ОСОБА_5 засуджений вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 07.12.2006 р. за ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153, п. 10 ч. 2 ст. 115 КК України до 15 років позбавлення волі. Ухвалою Верховного Суду України від 15.03.2007 р. вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 07.12.2006 р. залишено без змін.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 30.03.2016 р., відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 838-VІІІ від 26.11.2015 р., зараховано в строк відбування покарання у виді позбавлення волі строк попереднього ув`язнення з 14.07.2006 р. по 15.03.2007 р. з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Отже, на день подачі до суду першої інстанції клопотання про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким, ОСОБА_5 , засуджений за умисний особливо тяжкий злочин, відбув більше двох третин строку покарання, призначеного судом, а тому до нього можуть бути застосовані положення ст. 82 КК України.

Разом з тим, відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26.04.2002 р. «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким», заміна невідбутої частини покарання більш м`яким можлива лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому, головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений став на шлях виправлення.

Розглядаючи клопотання про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким суд зобов`язаний перевірити дані, що підтверджують виправлення засудженого, врахувати тяжкість вчиненого злочину та особу засудженого в цілому.

Приймаючи рішення про задоволення заміни невідбутої частини покарання більш м`яким або відмову в такій, суд повинен його мотивувати.

Слід зазначити, що висновок суду про виправлення засудженого повинен бути заснований на всебічному врахуванні даних про його поведінку за весь період відбування покарання, а не за час, який безпосередньо передує розгляду клопотання.

Вказаних вимог суд першої інстанції дотримався та належним чином мотивував своє рішення.

З копії довідки про заохочення та стягнення інспектору відділу із соціально-виховної та психологічної роботи державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор» № 20/17-3252 вбачається, що ОСОБА_5 в установах виконання покарань знаходиться з 18.07.2006 р., заохочень не мав, однак наявні 73 стягнення.

З додатку до свідоцтва про присвоєння робітничої кваліфікації серії НОМЕР_1 , вбачається, що у період з 01.10.2007 р. до 03.03.2008 р., ОСОБА_5 у державному професійно-технічному навчальному закладі «Замковий навчальний центр № 58» отримав робітничу кваліфікацію фрезерувальника.

Як зазначив суд першої інстанції, протягом 2006-2017 років, ОСОБА_5 заохочень не мав, натомість мав 73 стягнення, поведінкової активності, що свідчила б про його виправлення, не виявляв. Факт отримання спеціальності під час відбування покарання в сукупності з інформацією, зазначеною в довідці про стягнення та заохочення не може свідчити про те, що засуджений став на шлях виправлення та перевиховання, оскільки він носить поодинокий характер за весь час відбування покарання.

Тобто, з досліджених матеріалів судом не встановлено даних, що засуджений ОСОБА_5 став на шлях виправлення.

З приводу даних довідки про заохочення та стягнення недопустимим доказом, суд першої інстанції вірно зазначив, що із 73 стягнень, зазначених в довідці № 20/17-3252, постановою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 14.12.2017 р. скасовано лише одне стягнення, від 29.05.2017 р. Більшість інших стягнень погашена у встановленому законом порядку.

Наведені обставини знайшли своє підтвердження перевіркою матеріалів судового провадження, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наведені обставини не можуть свідчити про виправлення засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КВК України, виправлення засудженого процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Прийняття рішення про умовно дострокове звільнення не є обов`язковим, а залежить від переконаності суду в тому, що цілі покарання досягнуті в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком, процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним протягом всього перебування засудженого в установі виконання покарання.

Аналізуючи наведене, враховуючи відсутність у ОСОБА_5 протягом тривалого часу відбування покарання жодного заохочення та наявності великої кількості дисциплінарних стягнень з дня відбування покарання, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції під час розгляду клопотання засудженого ОСОБА_5 повністю дотримався вимог кримінального закону та розділу VIII КПК України, обґрунтовано дійшов висновку про те, що застосування до засудженого умовно-дострокового звільнення від відбування покарання є передчасним, з чим погоджується і апеляційний суд.

Викладені апелянтом в апеляційній скарзі обставини були в повній мірі перевірені та враховані судом першої інстанції при прийняті рішення про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_5 про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким, з такими висновками погоджується і апеляційний суд.

Отже, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_5 про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким, належним чином врахував умови, передбачені ст. 82 КК України та погоджується з висновками суду першої інстанції в частині того, що за період часу відбування покарання засуджений ОСОБА_5 не довів свого виправлення, а тому вважає, що підстав для скасування ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2018 року, про що просять апелянти, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

апеляційні скаргизасудженого ОСОБА_5 та йогозахисника ОСОБА_6 залишити беззадоволення,а ухвалуЦентрального районногосуду м.Миколаєва від12листопада 2018року провідмову взадоволенні клопотання засудженого ОСОБА_5 про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким без змін.

Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Судді

_____________________ ____________ ______________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3