Справа №463/1317/19

Провадження №1-кс/463/698/19

У Х В А Л А

01 березня 2019 року Личаківський районний суд м. Львова

слідчий суддя - ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2

та скаржника - ОСОБА_3

розглянувши скаргу ОСОБА_3 на незаконну бездіяльність посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові щодо невнесення відомостей у Єдиний реєстр досудових розслідувань,

в с т а н о в и в :

скаржник звернувся до слідчого судді із скаргою щодо невнесення відомостей у Єдиний реєстр досудових розслідувань за його заявою від 19.02.2019 року про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст..375 КК України суддею Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_4 .

Скаргу обґрунтовує тим, що 04.02.2019 року скаржником була подана заява до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові про скоєння кримінального правопорушення. Проте, станом на день подання скарги внесення відповідних відомостей до ЄРДР не здійснено, про що скаржника повідомлено листом. Таку бездіяльність вважає незаконною, а тому просить скаргу задоволити.

В судовому засіданні скаржник підтримав скаргу з аналогічних підстав, долучив письмові пояснення у яких навів доводи обґрунтованості його скарги.

Представник суб`єкта оскарження Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду заяви повідомлений належним чином. У зв`язку із наведеним, враховуючи скорочені процесуальні строки для розгляду скарги, вважаю за можливе розглянути скаргу у відсутності суб`єкта оскарження.

Заслухавши пояснення скаржника, дослідивши матеріали скарги, приходжу до наступного висновку.

Згідно з п.1 ч.1 ст.303 КПК України бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення може бути оскаржена заявником, представником заявника, потерпілим або його представником.

Із матеріалів скарги вбачається, що 19 лютого 2019 року скаржником було подано до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові заяву про вчинення кримінального правопорушення від 19 лютого 2019 року суддею Галицького районного суд м. Львова ОСОБА_4 .

Як вбачається із вказаної заяви, слідчим суддею Галицького районного суд м. Львова ОСОБА_4 було відмолено у задоволенні скарги на бездіяльність прокурора Львівської області, що полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення, тому заявник ввжаєа, що суддя скоїла злочин передбачений ст.375 КК України.

Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» визначено, що відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР) судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Частиною 2 ст.126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об`єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» визначено умови виконання професійних обов`язків суддів та правові засоби, за допомогою яких забезпечується реалізація конституційних гарантій самостійності судів та незалежності судців. Зокрема, статтею 6 Закону встановлено заборону втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповагу до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації в будь-якій формі з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 24 червня 1999 р. № 6-рп/99 (справа про фінансування судів), від 20 березня 2002 р. № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 1 грудня 2004 р. № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 1 грудня 2004 р. № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 р. № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 р. № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), від 3 червня 2013 р. № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) послідовно підтвердив викладені ним правові позиції щодо гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р., ратифікованій Верховною Радою України 17 липня 1997 р., та в низці інших міжнародних документів, а саме: "Основні принципи незалежності судових органів", ухвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 р. та 40/146 від 13 грудня 1985 р. Генеральної Асамблеї ООН, "Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів", затверджені 24 травня 1989 р. Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної Ради ООН, Європейська хартія "Про статус суддів" від 10 липня 1998 р., Рекомендації № (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 р. та інших.

Зокрема, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень ч.ч. 1, 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 р. № 19-рп/2004 Конституційний Суд України визначив, що "недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом". Відповідно до положення ч.1 ст.126 Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов`язків не обмежується визначеною у ч. 3 цієї статті гарантією, згідно з якою суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

Разом з тим відповідно до положення ч.1 цієї статті Конституції України недоторканність суддів як гарантія їхньої незалежності у виконанні професійних обов`язків може не обмежуватися обсягом, визначеним у ч. 3 статті 126 Конституції України.

Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.

Як вбачається із заяви від 19 лютого 2019 року заявник просить внести відомості до ЄРДР про вчинення суддею злочину, передбаченого ч.1 ст.375 КК України, у зв`язку із розглядом скарги, в тому числі прийняттям судового рішення. Разом з тим, оцінка судового рішення, мотиви його неправильності чи посилання на невраховані судом при прийнятті судового рішення докази однієї із сторін, не можуть свідчити про скоєння суддями злочину передбаченого ст.375 КК України. Рішення суду, які набрали законної сили у відповідності до положень частини п`ятої статті 124 Конституції України є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, а їх перегляд можливий лише в порядку визначеному процесуальним законом. Оцінка дій судді при відправленні правосуддя може надаватися лише Вищою радою правосуддя під час перевірки скарги на неправомірність таких дій.

У рішенні РСУ № 45 від 13 серпня 2018 "Щодо заходів для забезпечення дотримання принципу рівності перед судом і законом»" зазначено, про те, що незгоду із судовим рішенням необхідно висловлювати виключно в межах процедури їх скарження у порядку, передбаченому процесуальним законом, а заклики про притягнення суддів до кримінальної відповідальності за ст. 375 Кримінального кодексу України за постановлення завідомо неправосудного рішення містять ознаки втручання в діяльність судових органів.

Тому звернення заявника в даному випадку до правоохоронних органів із заявою про внесення до ЄРДР відомостей про притягнення до кримінальної відповідальності судді за ст.375 КПК України за заявою особи, яка не згідна із прийнятим процесуальним судовим рішення є тиском на суддів, порушенням конституційних гарантій незалежності суду, а тому є недопустимим.

А тому, з врахуванням неведеного вище, вважаю, що Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові не мало законних підстав для внесення відомостей до ЄРДР щодо вчинення суддею злочину передбаченого ст.375 КК України. Тому скаргу слід відхилити.

Керуючись вимогами ст.ст.214, 303, 306, 307, 372 КПК України, -

у х в а л и в :

в задоволенні скарги ОСОБА_3 на незаконну бездіяльність посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові щодо невнесення відомостей у Єдиний реєстр досудових розслідувань - відмовити за безпідставністю.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її оголошення.

Слідчий суддя: ОСОБА_1