ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 лютого 2019 року № 826/10563/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

ОСОБА_1

до

Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві

третя особа

Служба безпеки України

про

визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії

представники сторін:

позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4; відповідача - Яцинік Ю.В.; третьої особи - Дубняк Н.К.;

вільні слухачі:

ОСОБА_7, ОСОБА_8

ВСТАНОВИВ:

09.07.2018 громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення №132130 від 16.03.2018 Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 від 17.11.2014.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням нормативно встановленого порядку та за неповного з'ясуванням всіх обставин справи, підстави для скасування дозволу на імміграцію відсутні, оскільки при зверненні у 2014 році із заявою про надання дозволу на імміграцію позивачем надавано лише правдиві відомості та чинні документи, а за весь час перебування і проживання в Україні, а також до приїзду (до імміграції) в Україну ним не вчинено жодних дій, які б могли становити загрозу національній безпеці України та громадському порядку в Україні.

Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями було передано для вирішення судді Пащенку К.С.

13.07.2018 ухвалою суду позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №826/10563/18 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 23.08.2018.

23.08.2018 у судовому засіданні представником позивача було заявлено клопотання про ознайомлення з копіями матеріалів особової справи позивача, наданими представником відповідача, у зв'язку із чим розгляд справи було відкладено на 11.10.2018.

11.10.2018 представником позивача в судовому засіданні було заявлено клопотання про витребування доказів, а саме: у Державної прикордонної служби України - інформації про дату та час перетину державного кордону України позивачем в період з 01.09.2014 по 01.04.2018, про можливі причини розбіжностей інформації, зазначеної в міграційній картці про дату перетину державного кордону України, з даними інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», в якій відсутні дані про перетин 09.09.2014 позивачем державного кордону України, тобто в цей самий день; у Генерального прокурора та Голови Національної поліції України - інформацію про те, чи є кримінальні провадження відносно громадянина позивача (чи зареєстровано в ЄРДР інформацію щодо його протиправної діяльності) на території України, якщо так, то на якій стадії розслідування знаходиться кримінальне провадження та який статус у цій справі має позивач, яке судом було задоволене. Також суд дійшов висновку про необхідність витребувати у відповідача оригінал особової справи позивача для його дослідження в судовому засіданні. Окрім того з огляду на те, що рішення у справі, на думку суду, може вплинути на права та обов'язки Служби безпеки України, судом останню залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Враховуючи викладене, у судовому засіданні було оголошено перерву до 15.11.2018.

Листом №27/1-606вих-18 від 26.10.2018 (отримано судом 30.10.2018) Генеральна прокуратура України повідомила, що за даними інформаційної системи «Єдиний реєстр досудових розслідувань» станом на 25.10.2018 кримінальні провадження, в яких містяться відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності як підозрюваного, обвинуваченого не встановлені.

Листом №0.184-42333/0/15-18 від 26.10.2018 (отримано судом 31.10.2018) Державною прикордонною службою України надано витяг з бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» щодо перетинання державного кордону України позивачем у період з 01.09.2014 по 01.04.2018. Також вказаним листом повідомлено, що за результатами перевірки інформації, яка міститься в базі даних з'ясовано, що інформація про факт перетину державного кордону України о 00:24:08 09.09.2014 громадянином Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в наявності; ця інформація надійшла до бази даних центрального сховища даних ITC «Гарт-1» о 01:58:40 09.09.2014; ознак спотворення чи перекручення інформації у записі не виявлено.

Листом №5994/27/01/2-2018 від 02.11.2018 (отримано судом 06.11.2018) Департаментом інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України повідомлено, що за автоматизованими обліками Національної поліції України та персонально-довідковим обліком Єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомості про кримінальні провадження стосовно позивача відсутні.

15.11.2018 представником позивача через канцелярію суду було подано письмові пояснення, у яких зазначено, що подання (клопотання) Департаменту контррозвідки Служби безпеки України №2/5/4-4315НТ від 15.02.2018 щодо скасування дозволу на імміграцію позивачу не можна визнати обґрунтованим, оскільки воно не підтверджено жодними доказами і не відповідає фактичним обставинам, а органами міграційної служби в особі Головного управління ДМС України в місті Києві не дотримано вимоги п. 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданням про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983), оскільки позивача було позбавлено процесуальних гарантій щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття рішення компетентним органом, при винесенні оскаржуваного рішення відповідач проігнорував обов'язок щодо запрошення для надання пояснень позивача, стосовно якого розглядалося відповідне питання про скасування дозволу на імміграцію, не зробив відповідних запитів щодо обставин, з яких у нього виникли необґрунтовані підстави для прийняття оскаржуваного рішення. Враховуючи, що третьою особою не було отримано копії позовної заяви та доданих до неї документів, судом було оголошено перерву до 20.12.2018.

26.11.2018 представником позивача через канцелярію суду було подано письмові заперечення на письмові пояснення позивача від 15.11.2018, у яких зазначено, що відповідно до Закону України від 19.06.2003 № 964-IV «Про основи національної безпеки України» (далі - Закон №964), який був чинним на момент прийняття оскаржуваного рішення, Стратегії національної безпеки України, основними реальними і потенційними загрозами державній безпеці України, стабільності в суспільстві, протидія яким повністю чи частково належить до компетенції СБУ, насамперед, є на національному рівні: наслідки світової фінансово-економічної кризи; «тінізація» національної економіки; розкрадання, нецільове використання державних коштів; втрата державного контролю за стратегічними галузями (підприємствами); небезпечне зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки; поширення корупції, хабарництва в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності; злочинна діяльність проти миру і безпеки людства, насамперед поширення міжнародного тероризму; активізація діяльності ОЗУ та процесів їх зрощування з органами місцевої та державної влади; контрабандна діяльність; незаконний обіг наркотичних та психотропних речовин. На субрегіональному рівні: нелегальна міграція; порушення конституційних прав громадян на конфіденційність приватних розмов, листування тощо; критичний рівень іноземної присутності в суспільно-політичній та інформаційній сферах; передумови виникнення конфліктів у сфері міжконфесійних відносин; прояви екстремізму та сепаратизму з боку об'єднань національних меншин та релігійних громад; прояви політичного екстремізму та радикалізму; корпоративні конфлікти, які загрожують дестабілізацією суспільно-політичної, соціально-економічної та екологічної сфер та ін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України 07.06.2001 №2491-III «Про імміграцію» (далі - Закон №2491), дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. Відповідно до п. 21 Порядку №1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, її регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Наявність відомостей у СБУ, як органу, на який покладається забезпечення державної безпеки України про те, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці та громадському порядку в Україні є підставою для порушення питання про скасування дозволу на імміграцію в Україну.

20.12.2018 представником Служби безпеки України в судовому засіданні надано письмові пояснення, які судом приєднані до матеріалів справи, і у яких зазначено, що під час здійснення оперативно-службової діяльності СБУ було отримано інформацію, яка свідчила, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, здійснює на території України діяльність, яка становить загрозу національній безпеці та громадському порядку в Україні. На підставі отриманої інформації та відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону №2491 СБУ 15.02.2018 звернулася до Державної міграційної служби України з клопотанням про скасування дозволу на імміграцію, а також анулювання посвідки на постійне проживання на території України громадянину Російської Федерації ОСОБА_1, оскільки дії зазначеного іммігранта становлять загрозу національній безпеці України. З огляду на отримані нові дані щодо діяльності на території України громадянина РФ ОСОБА_1 інформація, викладена у клопотанні від 15.02.2018 №2/5/4-4315, втратила свою актуальність. Враховуючи зазначене, СБУ з метою попередження завдання шкоди державній безпеці України, просила скасувати дозвіл на імміграцію, а відповідачем було правомірно прийнято рішення про скасування зазначеного дозволу.

Представником позивача було заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи фотокопій з особової справи позивача щодо дати та часу перетину позивачем 09.09.2014 державного кордону в пункті пропуску «Зернове».

Після виконання дій, передбачених ч. 2 ст. 180 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), ухвалою суду підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання. Заслухавши в судовому засіданні представників сторін та зважаючи на заявлене клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, суд ухвалив адміністративну справу №826/10563/18, відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, розглядати в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

07.10.2014 позивач звернувся до Голосіївського РВ ГУ ДМС України в м. Києві із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну.

17.11.2014 ГУ ДМС України в м. Києві позивачу на підставі п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону №2491 (в Україні проживає рідна сестра позивача - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка є громадянкою України) було надано дозвіл на імміграцію в Україну.

18.11.2014 позивач звернувся до ГУ ДМС України в м. Києві із заявою на оформлення посвідки на постійне місце проживання в Україні.

19.11.2014 позивачу було ГУ ДМС України в м. Києві видано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 терміном дії - безстроково.

16.03.2018 рішенням №132130 першого заступника начальника ГУ ДМС України у м. Києві Войналовича М.В. скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 на підставі п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 12 Закону №2491. При цьому, як встановлено судом, посилання на п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону №2491 зумовлено висновком головного спеціаліста відділу з питань постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Управління у справах іноземців та ОБГ ГУ ДМС України в м. Києві Зінченка Д.В. про те, що позивачем на момент подачі заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну надано міграційну картку із датою перетину кордону « 09.09.2014», проте такого в'їзду на територію України він не здійснював взагалі. Тобто для отримання дозволу на імміграцію позивач повідомив про себе свідомо неправдиві відомості. Посилання ж на п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України зумовлене тим, що 19.02.2018 до ГУ ДМС України в м. Києві надійшло подання Служби безпеки України від 15.02.2018 №2/5/4-4315нт про те що, дії позивача становлять загрозу національній безпеці України та громадському порядку в Україні. Так, в поданні зазначено, що Службою безпеки України у ході здійснення заходів у рамках контррозвідувальної справи №2637 категорії «перевірка» у встановленому законом порядку отримано інформацію щодо протиправної діяльності на шкоду національній безпеці України та громадському порядку громадянина Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця Камчатської області Російської Федерації, паспорт громадянина РФ серія НОМЕР_2. Зокрема при здійсненні заходів перевірки встановлено, що позивач є активним функціонером дагестанського етнічного організованого злочинного формування, діяльність якого має корисно-насильницьке спрямування, лідером якої є громадянин ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_4, якого у 2016 році було затримано та за рішенням ГУ ДМСУ в м. Києві примусово повернуто до країни походження із забороною в'їзду в Україну до 20.12.2019. Указана група складається з професійних злочинців, переважно дагестанців за національністю, спеціалізується на поверненні боргових зобов'язань за грошову винагороду шляхом залякування та фізичного впливу на боржників. За відсутності ОСОБА_13 в Україні функції керівника злочинної групи виконує позивач, який регулярно перетинає державний кордон України в напрямку Російської Федерації для отримання вказівок щодо протиправної резонансної діяльності на шкоду національній безпеці України особисто від ОСОБА_13, який проживає у Москві. За отриманими у встановленому законом порядку даними, ОСОБА_1 перебуває на території України з метою дискредитації правоохоронної системи та діючої державної влади, дестабілізації криміногенної обстановки в регіонах України, збільшення соціальної напруги та проведення дій, спрямованих на створення позицій впливу на економічні, політичні процеси, та провокування озброєного конфлікту, що може призвести до загибелі мирних громадян.

Вважаючи рішення №132130 першого заступника начальника ГУ ДМС України у м. Києві Войналовича М.В. від 19.03.2018 протиправним, позивач звернувся до суду.

У зв'язку із встановленими обставинами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом №2491

Відповідно до ст. 12 Закону №2491, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на сірок більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно ст. 15 Закону №2491, дії та бездіяльність посадових і службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду заяв про надання дозволу на імміграцію, рішення, прийняті центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, можуть бути оскаржені у встановленому порядку до суду.

За п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 6 Закону №2491, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються, організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання.

У відповідності до ч. 3 ст. 8 Закону №2491 інші органи виконавчої влади в межах наданої їм компетенції забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

Відповідно до п.п. 21-23 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 вказаного Порядку, для прийняття відповідного рішення вказаним органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. ДМС України, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

За п.п. 4, 8 ст. 24 Закону України від 25.03.1992 №2229-XII «Про Службу безпеки України» (далі - Закон №2229), Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана: здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України; здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону №2229, Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків надається право подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону №964 (який був чинний на момент внесення подання та ухвалення оскаржуваного рішення), одним із основних напрямів державної політики з питань національної безпеки України є боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України, в пунктах пропуску та виключній (морській) економічній зоні України.

Згідно ст.ст. 8, 9 Закону України від 26.12.2002 №374-IV «Про контррозвідувальну діяльність» (далі - Закон №374), організація та координація контррозвідувальної діяльності покладаються на Центральне управління Служби безпеки України. Порядок організації і здійснення контррозвідувальної діяльності визначається законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами Служби безпеки України, а у випадках, передбачених законом, - міжвідомчими нормативно-правовими актами. Контррозвідувальна діяльність здійснюється гласно і негласно. Гласні контррозвідувальні заходи передбачають використання відкритих (офіційних) форм і методів роботи у сфері забезпечення державної безпеки. Негласні контррозвідувальні заходи здійснюються із залученням осіб, які конфіденційно співпрацюють з контррозвідувальними органами і підрозділами, а також з використанням оперативних, оперативно-технічних та спеціальних сил і засобів. Порядок використання негласних методів та засобів при здійсненні контррозвідувальної діяльності визначається на основі цього Закону нормативно-правовими актами Служби безпеки України.

Відомості про організацію, плани, зміст, форми, методи, засоби, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, результати контррозвідувальної діяльності, наукових і науково-технічних розробок з питань забезпечення державної безпеки, а також про осіб, які співробітничають або раніше співробітничали на конфіденційній основі з органами та підрозділами Служби безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність, узагальнюючі відомості про особовий склад цих органів та підрозділів становлять державну таємницю і підлягають захисту в порядку, визначеному Законом України «Про державну таємницю». Доступ до зазначених відомостей може надаватися у випадках та у порядку, визначеному Службою безпеки України, згідно з вимогами закону. Забороняється оприлюднювати або надавати (розголошувати) зібрані відомості, а також інформацію щодо проведення або непроведення стосовно певної особи контррозвідувальної діяльності та заходів до прийняття рішення за результатами такої діяльності або заходів.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 18.02.1992 №2135-XII «Про оперативно-розшукову діяльність» (далі - Закон №2135), оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

За ст. 3 Закону №2135, правову основу оперативно-розшукової діяльності становлять Конституція України, цей Закон, Кримінальний, Кримінальний процесуальний, Податковий та Митний кодекси України, закони України про прокуратуру, Національну поліцію, Національне антикорупційне бюро України, Державне бюро розслідувань, Службу безпеки, Державну прикордонну службу України, Державну кримінально-виконавчу службу України, державну охорону органів державної влади України та посадових осіб, статус суддів, забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, державний захист працівників суду і правоохоронних органів, інші законодавчі акти та міжнародно-правові угоди і договори, учасником яких є Україна.

Відповідно до ст. 5 Закону №2135, оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами Служби безпеки України - контррозвідкою, військовою контррозвідкою, захисту національної державності, спеціальними підрозділами по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, оперативно-технічними, внутрішньої безпеки, оперативного документування, боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів.

Згідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд, надаючи оцінку діям відповідача, вважає, що вони вчинені у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, однак на підставі інформації, наданої третьою особою, що не повністю відповідає дійсним обставинам справи.

Так однією з підстав ухвалення позивачем оскаржуваного рішення із посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону №2491 стала отримана від Служби безпеки України інформація про те, що позивачем під час звернення із заявою про надання дозволу на імміграцію було повідомлено недостовірну інформацію про день та місце перетину державного кордону. Однак судом було встановлено, що інформація про час і місце перетину 09.09.2014 державного кордону України позивачем через пункт пропуску «Зернове» відповідає дійсності та підтверджується документально. З огляду на це суд доходить висновку, що в цій частині оскаржуване рішення ґрунтується на недостовірній інформації, а тому є протиправним.

Одночасно із цим наявність відомостей у Служби безпеки України як органу, на який покладається забезпечення державної безпеки України, про те, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці та громадському порядку в Україні є підставою для порушення питання про скасування дозволу на імміграцію в Україну (п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону №2491). Доказів того, що відомості про причетність позивача до організованого злочинного формування, діяльність якого має корисно-насильницьке спрямування, лідером якої є ОСОБА_13, не відповідають дійсності, а відтак і того, що оскаржуване рішення прийнято в цій часині на підставі недостовірної інформації, позивачем суду не подано, клопотань про витребування від третьої особи доказів, на підставі яких зроблено зазначений висновок, не заявлено. При цьому заявлене позивачем і задоволене судом клопотання про витребування від Генеральної прокуратури України та від Національної поліції інформації про відсутність кримінальних проваджень, в яких містяться відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності як підозрюваного чи обвинуваченого, не є доказом відсутності такої інформації у її володільця - Служби безпеки України, позаяк здобуття такої інформації можливе не лише в межах досудового розслідування того чи іншого кримінального провадження, а й в межах контррозвідувальної чи оперативно-розшукової справи, відомості яких можуть мати конфіденційний (таємний) характер.

Оскільки рішення відповідача ґрунтується на двох самостійних підставах, визнання судом їх частини протиправними не може бути підставою для скасування такого рішення в цілому, оскільки друга підстава є обґрунтованою.

Судом також відкидаються посилання позивача як на підставу для скасування оскаржуваного рішення на ту обставину, що його відповідачем не було запрошено для надання пояснень щодо подання Служби безпеки України, оскільки таке запрошення, відповідно до п. 23 Положення №1983, здійснюється у разі потреби, тобто на розсуд суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Позивач, натомість, про розподіл судових витрат суд не просив.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним рішення №132130 від 16.03.2018 Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 від 17.11.2014 в частині зазначеної у ньому підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України 07.06.2001 №2491-III «Про імміграцію».

3. У решті позовних вимог відмовити.

Рішення відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко