Справа № 344/15739/16-к

Провадження № 11-кп/4808/65/19

Категорія ч.2 ст.286 КК України

Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1

Суддя-доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_3

суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8

захисника ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12016090010003892 за апеляційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції прокурора Івано-Франківської місцевої прокуратури ОСОБА_10 та заступника прокурора Івано-Франківської області ОСОБА_11 на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2018 року, яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нижнів Тлумацького району Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, працюючого в ТзОВ «Тема-Захід», реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , раніше несудимого,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

в с т а н о в и л а :

За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст.286 ч. 2 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 24 (двадцять чотири) дні, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.

Зараховано обвинуваченому ОСОБА_8 в строк відбуття покарання термін попереднього ув`язнення в період з 07 вересня 2016 року, з моменту затримання, по 19 березня 2018 року, з розрахунку відповідно до ст.72 КК України (в редакції Закону №838-8 від 26.11.2015 року) один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі та у зв`язку з цим вирішено вважати основне покарання у виді позбавлення волі обвинуваченим відбутим.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_8 , особисте зобов`язання залишено без змін.

Стягнуто із обвинуваченого ОСОБА_8 в користь держави 2002 (дві тисячі дві) грн. 59 коп. за проведення інженерно-технічної та трасологічної експертиз.

Цивільний позов ОСОБА_12 в інтересах потерпілої ОСОБА_13 до ОСОБА_8 , ПАТ «Страхова група ТАС» про відшкодування шкоди спричиненої злочином задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Страхова група ТАС» на користь ОСОБА_12 4251 грн. 73 коп. спричиненої злочином матеріальної шкоди та 10 000 грн. моральної шкоди, а всього разом 14251 (чотирнадцять тисяч двісті п`ятдесят одну) грн. 73 коп. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_12 133000 грн. моральної шкоди та 3000 грн. понесених витрат на правову допомогу, а всього разом 136000 (сто тридцять шість тисяч) грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Долю речових доказів вирішено наступним чином: автомобіль марки «Рено Мастер», реєстраційний номер НОМЕР_2 повернуто законному володільцю.

Судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілій тяжке тілесне ушкодження.

Злочин скоєно за наступних обставин. 31.08.2016 року близько 17-00 год. обвинувачений ОСОБА_8 , керуючи автомобілем марки «Рено Мастер», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався лівою смугою руху проїзної частини в с.Крихівці, по вул.Крихівецькій, Івано-Франківської міської ради, в напрямку кільцевої розв`язки, що знаходиться по вул. Мазепи. В цей час, по нерегульованому пішохідному переході, який знаходиться навпроти житлового будинку № 169, по вул. Крихівецькій, в с. Крихівці Івано-Франківської міської ради розпочала перетинати проїзну частину дороги потерпіла ОСОБА_13 , 2004 року народження, яка рухалась зліва направо відносно напрямку руху автомобіля. Обвинувачений ОСОБА_8 , не надавши переваги в русі пішоходу, проявивши неуважність, маючи об`єктивну можливість бачити, що через пішохідний перехід рухається пішохід, продовжив рух не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого вчинив наїзд на ОСОБА_13 . При цьому водій ОСОБА_8 , порушив вимоги правил дорожнього руху України, а саме: п. 1.7., згідно якого водії зобов`язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, які діти, люди похилого віку та особи з явними ознаками інвалідності; п. 2.3. б) який вказує, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановко, відповідно реагувати на її зміну, не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі; п. 4.16. а) в якому зазначено, що пішоходи мають право на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами, а також регульованими переходами за наявності на те відповідного сигналу регулювальника чи світлофора; п. 18.1., де зазначено, що водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Внаслідок порушення обвинуваченим ОСОБА_8 , правил дорожнього руху України відбулась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої потерпіла ОСОБА_13 , відповідно до висновку експерта №695 від 23.11.2016 року, отримала наступні тілесні ушкодження: відкрита черепно-мозкова травма з переломом кісток склепіння та основи черепа, забоєм головного мозку середнього ступеня важкості, крововиливами під оболонки головного мозку, яка ускладнилась пневмоцефалією, правобічною невропатією лицевого нерва, правобічною отореєю та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя в момент спричинення. Після вчинення дорожньо-транспортної пригоди обвинувачений ОСОБА_8 , порушивши вимоги пункту 2.10 правил дорожнього руху України, на вище вказаному транспортному засобі покинув місце події.

В апеляційних скаргах:

- прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції прокурор Івано-Франківської місцевої прокуратури ОСОБА_10 , не оспорюючи доведеності вини та правильності кваліфікації дій обвинуваченого, вважає вирок незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

В обґрунтування апеляційних доводів прокурор посилається на те, що місцевий суд, призначаючи найменш суворе покарання ОСОБА_8 не в повній мірі врахував суспільну небезпеку скоєного правопорушення, наслідки, які спричинені, особу та поведінку винного, який не вжив заходів до відшкодування завданої ним шкоди. Вказує, що практика призначення покарань за порушення правил безпеки дорожнього руху особам, які керують транспортними засобами, має відображати ставлення до життя і здоров`я людини, як до найвищої цінності, що проголошено у ст.3 Конституції України. Вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання, у зв`язку з несправедливою м`якістю, не буде необхідним та достатнім для виправлення та попередження нових злочинів.

Одночасно, прокурор вважає призначене ОСОБА_8 додаткове покарання надто м`яким, оскільки в результаті порушення ним Правил дорожнього руху України неповнолітній потерпілій спричинено тяжкі тілесні ушкодження.

Просить скасувати вирок Івано-Франківського міського суду від 23.11.2018 року щодо ОСОБА_8 та ухвалити новий вирок, яким призначити покарання ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки. Зарахувати обвинуваченому ОСОБА_8 в строк відбуття покарання, термін попереднього ув`язнення в період з 07.09.2016 року, з моменту затримання, по 19.03.2018 року, з розрахунку відповідно до ст.72 КК України (в редакції Закону №838-8 від 26.11.2015) один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

- заступник прокурора Івано-Франківської області ОСОБА_11 , не оспорюючи доведеності вини та правильності кваліфікації дій обвинуваченого, вважає вирок таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості.

В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що суд неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність, порушивши вимоги ст. 73 КК України та безпідставно призначив ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі у днях. Звертає увагу, на те, що відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 01.10.2015 року у кримінальному провадженні №5-118кс15, суди повинні спершу призначити одне із видів основного покарання за нормою, яка передбачає відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, керуючись зальними засадами призначення покарання, а потім зарахувати строк попереднього ув`язнення. І лише зарахування строку попереднього ув`язнення у фактично призначене покарання для визначення його остаточного розміру може бути обчислено у днях.

Вважає, що призначене обвинуваченому покарання є незаконним та несправедливим внаслідок м`якості, суперечить вимогам ст. 65 КК України, оскільки не буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення свідчать про його підвищену суспільну небезпеку,а покарання не відповідає його меті. Вважає безпідставним висновок суду про визнання обставиною, яка пом`якшує покарання щире каяття обвинуваченого, оскільки шкоду останній відшкодував лише частково. Також вважає надто м`яким призначене ОСОБА_8 додаткове покарання.

Просить скасувати вирок Івано-Франківського міського суду від 23.11.2018 року щодо ОСОБА_8 та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.286 КК України - чотири роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки. Зарахувати обвинуваченому ОСОБА_8 в строк відбуття покарання, термін попереднього ув`язнення в період з 07.09.2016 року, з моменту затримання, по 19.03.2018 року, з розрахунку відповідно до ст..72 КК України (в редакції Закону №838-8 від 26.11.2015) один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Захисником обвинуваченого ОСОБА_8 адвокатом ОСОБА_9 подано заперечення, в якому він просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг прокурорів. Вказує, що суд правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також правомірно зазначив обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченому. Крім того, суд правомірно визначив строк покарання обвинуваченому, який знаходиться в межах санкції, передбаченої ч.2 ст.286 КК України. Вважає вирок суду законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Під час апеляційного розгляду:

- прокурор підтримав доводи апеляційних скарг прокурорів та просив їх задовольнити;

- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_9 просили відмовити в задоволенні апеляційних скарг прокурорів, а вирок суду залишити без змін

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурорів не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин наведених у вироку, підтверджуються наведеними у вироку доказами, які судом всебічно, повно та об`єктивно досліджені у ході судового розгляду. Дії обвинуваченого ОСОБА_8 правильно кваліфіковано за ч. 2 ст.286 КК України.

В апеляційних скаргах прокурори не оскаржують правильність встановлених судом фактичних обставин, правильність кваліфікації дій обвинуваченого та доведеність його вини у вчиненні кримінального правопорушення, а тому вирок в цій частині апеляційним судом не перевіряється.

Перевіряючи вирок суду в частині призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , колегія суддів вважає доводи прокурорів про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, непереконливими та такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Відповідно до ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Згідно ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому враховуються ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

У відповідності до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов`язані врахувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3 визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину й його обставин.

При призначенні покарання ОСОБА_8 суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст.50, 65 КК України та врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який негативно ставиться до вчиненого, а також обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання. Зокрема, суд першої інстанції визнав обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого визнання вини, щире каяття у вчиненому, часткове відшкодування спричиненої шкоди потерпілій, те, що обвинувачений вперше притягується до кримінальної відповідальності.

Доводи апеляційних скарг прокурорів про відсутність щирого каяття обвинуваченого, як однієї з пом`якшуючих покарання обставин, оскільки шкоду останній відшкодував лише частково, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 22.03.2018 року в справі № 759/7784/15-к, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Так, з мотивувальної частини вироку та матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_8 частково відшкодував потерпілій завдану шкоду в розмірі 7000 грн. (т.1 а.п.39).

Зі змісту матеріалів справи та пояснень обвинуваченого ОСОБА_8 вбачається, що на даний час він працює експедитором в ТЗоВ «Тема-Захід» і його місячна заробітна плата складає 4400 грн., що не дозволяє йому повністю відшкодувати моральну шкоду, заподіяну потерпілій у розмірі 133000 грн.

Разом з тим ОСОБА_8 надав суду копії фіскальних чеків, які свідчать про те, що після ухвалення вироку він тричі сплачував потерпілій ОСОБА_13 грошові кошти по 515 грн. у відшкодування заподіяної злочином шкоди.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про призначення ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

Так, згідно п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року зі змінами та доповненнями «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у кожному випадку призначення покарання за ч.1 та 2 ст.286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання.

Колегія суддів вважає, що характер допущених ОСОБА_8 порушень вимог Правил дорожнього руху, внаслідок яких потерпілій були завдані тяжкі тілесні ушкодження, є достатньою підставою для застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

Зі змісту мотивувальної частини вироку вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 вважав, що основна міра покарання у виді позбавлення волі на певний строк повинна бути призначена обвинуваченому у розмірі, який дорівнює строку попереднього ув`язнення.

Зокрема, суд першої інстанції, зараховуючи обвинуваченому ОСОБА_8 в строк відбуття покарання термін попереднього ув`язнення в період з 07 вересня 2016 року, з моменту затримання, по 19 березня 2018 року, з розрахунку відповідно до ст.72 КК України (в редакції Закону №838-8 від 26.11.2015 року) один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі та встановивши, що вказаний строк становить 3 роки 24 дні, призначив обвинуваченому покарання, яке дорівнює строку попереднього ув`язнення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до вимог ст.73 КК України при зарахуванні попереднього ув`язнення в строк призначеного покарання допускається обчислення строків покарання у днях.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи прокурора стосовно того, що суд першої інстанції в порушення вимог ст.73 КК України призначив обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі в розмірі 3 роки 24 дні, оскільки повинен був призначити таке покарання тільки в роках.

Так, в своїй апеляції прокурор звертає увагу, на те, що відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 01.10.2015 року у кримінальному провадженні №5-118кс15, суди повинні спершу призначити одне із видів основного покарання за нормою, яка передбачає відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, керуючись зальними засадами призначення покарання, а потім зарахувати строк попереднього ув`язнення. І лише зарахування строку попереднього ув`язнення у фактично призначене покарання для визначення його остаточного розміру може бути обчислено у днях.

Відповідно до вимог ст.73 КК України строки покарання обчислюються у роках, місяцях та годинах. Відповідно до вимог ст.63 КК України покарання у виді позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п`ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною КК України.

Призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі у розмірі 3 роки 24 дні не суперечить вимогам кримінального закону і не створює додаткових безпідставних ускладнень при виконанні вироку суду, оскільки визнано судом повністю відбутим шляхом зарахування попереднього ув`язнення.

Колегія суддів вважає алогічним збільшувати або зменшувати покарання, яке було призначено обвинуваченому ОСОБА_8 , мотивуючи таке рішення саме необхідністю призначення покарання у розмірі, який дорівнює повним рокам, оскільки така мотивація суперечить верховенству права та загальним принципам призначення покарання.

Так, відповідно до вимог ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достотне для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, шо час попереднього ув`язнення, зарахований до покарання у виді позбавлення волі, цілком достатній для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Колегія суддів вважає, що в тому випадку, коли суд першої інстанції приходить до висновку, що строк попереднього ув`язнення достатній для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, суд може призначити покарання у виді позбавлення волі, яке дорівнює строку попереднього ув`язнення та який у відповідності до вимог ст.73 КК України може обчислюватися у днях.

За таких обставин, вирок суду є законним та обґрунтованим і апеляційних підстав для його скасування не встановлено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 376,392,393,404,407,418,419 КПК України колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційні скарги прокурора Івано-Франківської місцевої прокуратури ОСОБА_10 та заступника прокурора Івано-Франківської області ОСОБА_11 залишити без задоволення.

Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 листопада 2018 року стосовно ОСОБА_8 залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_3

Судді: ОСОБА_4

ОСОБА_5