2/588/31/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.02.2019 року м.Тростянець

Тростянецький районний суд Сумської області в складі: головуючого судді Линник О.С., з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1, з участю представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування Тростянецька РДА Сумській області, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6, неповнолітньої дочки ОСОБА_7, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування Тростянецька РДА Сумській області, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, який мотивував наступним.

Так, він є співвласником квартири АДРЕСА_1, у якій зареєстровані позивач та відповідачі ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також дружина позивача ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідачі фактично з 2013 року та по даний час у зазначеній квартирі не проживають та не з'являються, особистих речей та документів у квартирі не тримають. У 2013 році зібрали усі особисті речі та виїхали у ОСОБА_9 Федерацію, де отримали громадянство Росії і повертатися у квартиру не збираються.

Іншим співвласником квартири є його матір, ОСОБА_5, яка не заперечує проти визнання відповідачів такими, які втратили право користування житловим приміщенням, за адресою: АДРЕСА_2.

Посилаючись на те, що відповідачі за місцем реєстрації не проживають більше року, їх реєстрація створює для нього проблеми зі сплатою надмірних комунальних послуг, чим об'єктивно порушуються його права, позивач просить визнати ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме квартирою №1 по вул.Благовіщенській, буд.35 у м.Тростянець, Сумської області.

У судове засідання позивач, який також є представником третьої особи ОСОБА_5 не з’явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, заявлений позов підтримує у повному обсязі (а.с.34,111).

У судовому засіданні 17.12.18 позивач позов підтримав, надав пояснення, аналогічні обставинам, викладеним у позові.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги довірителя, при цьому указав на обставини, зазначені у позові.

Відповідач ОСОБА_6, вона ж як законний представник ОСОБА_7, у останнє судове засідання не з’явилася, доручила представляти її інтереси своєму представнику, під час судового засідання 30.11.2018 позов не визнавала.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, вказуючи на те, що відповідачі виїхали із квартири позивача через припинення сімейних відносин до ОСОБА_9 Федерації. Однак сторони за час шлюбу нажили спільне майно, яке залишилось у квартирі, також провели реконструкцію квартири АДРЕСА_3, хоча її не узаконили. Відповідачі не втратили інтерес до вказаного житла, на території ОСОБА_9 Федерації вони перебувають тимчасово, не мають постійного житла. Дитина не може сама визначати місце свого проживання.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Тростянецької РДА у судове засідання не з’явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги не визнає за підстав указаних у письмових поясненнях. У судовому засіданні 17.12.18 представник органу опіки та піклування вказав, що позивач незаконно та самовільно позбавляє свою неповнолітню доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6 права користування жилим приміщенням, порушуючи норми чинного законодавства України. Згідно з нормами цивільного законодавства України, та враховуючи те, що на момент розірвання шлюбу у 2013 році між батьками, донька ОСОБА_7 була неповнолітньою, то не могла самостійно обирати місце проживання, тому вона залишилась проживати разом із матір’ю ОСОБА_6 У зв’язку із цим факт її не проживання у квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення її права користування належним її батьку житлом. Крім того, право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження, тому доводи позивача про порушення неповнолітньою донькою ОСОБА_7 прав позивача щодо сплати надмірних комунальних послуг є незаконними.

Третя особа ОСОБА_5 письмових пояснень суду не надала.

Заслухавши позицію представників сторін, пояснення свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких мотивів.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 01.02.1995 та реєстраційного напису, судом установлено, що ОСОБА_4 є співвласником квартири АДРЕСА_1. Іншим співвласником даної квартири є його матір ОСОБА_5 (а.с.9-10, 16, 18-20,82-83).

Відповідно до записів будинкової книги та довідки Тростянецької міської ради за адресою: АДРЕСА_4, крім позивача, починаючи із 19.11.2008 зареєстровані колишня дружина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, та дочка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, а також зареєстрована дружина позивача ОСОБА_8 (а.с.11-15).

Факт реєстрації відповідачів за указаною адресою також підтверджується відомостями відділу з питань державної реєстрації Тростянецької міської ради Сумської області (а.с.24,25).

Також судом установлено, що шлюб між сторонами був розірваний рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 03.07.2013. Починаючи із 21.10.2013 по 03.12.2015 колишня дружина позивача ОСОБА_6 постійно перетинала державний кордон до ОСОБА_9 Федерації, де згодом отримала паспорт громадянки ОСОБА_9 Федерації та 12.09.2016 зареєструвала своє місце проживання по вул.Ш.Красносільське (Горілово)АДРЕСА_5, м.Санкт-Петербургу, знялася з місця реєстрації за указаною адресою 18.03.2017 (а.с.43,48,67).

Починаючи із 18.03.2017 і по даний час ОСОБА_6 є зареєстрованою за адресою: вул.Ш.Красносільське (Горілово)АДРЕСА_6, м.Санкт-Петербург (а.с.68).

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11 підтвердили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, проживали разом, а після розлучення у 2013 році ОСОБА_6 добровільно поїхала до ОСОБА_9 Федерації, оскільки мала бажання проживати у великому місті. З того часу вона у квартирі позивача не проживає.

Саме ці вказані докази суд приймає як належні та допустимі у підтвердження факту не проживання ОСОБА_6 без поважних причин за місцем її реєстрації.

Суд критично ставиться до показів свідків ОСОБА_12, матері відповідача ОСОБА_6 та ОСОБА_13, вітчима ОСОБА_6, які у судовому засіданні стверджували про те, що позивач перешкоджав відповідачам проживати у належній йому на праві співвласника квартирі, так як будь-якими письмовими доказами дані факти не підтверджені, оскільки відповідач ОСОБА_6 до поліції не зверталась.

З приводу обставин щодо участі ОСОБА_6 у здійсненні перепланування квартири та набуття нею у зв’язку із цим права на частку у майні – то ці обставини також не підтверджені належними і допустимими доказами.

Так, із копії матеріалів, які надійшли на запит суду від органу технічної інвентаризації не встановлено здійснення перепланувань у вказаній квартирі (а.с.79-83), та відповідач не звернулась до співвласників із позовом щодо своїх прав на частку у майні.

Таким чином судом установлено, що ОСОБА_6 у квартирі, належній на праві часткової власності позивачу, була зареєстрована як член сім’ї, будучи на той час дружиною позивача, але без поважних причин за місцем реєстрації не проживає більше строку, визначеного ст.405 ЦК України, у даний час є громадянкою ОСОБА_9 Федерації, де зареєстроване її місце проживання, співвласникам квартири реєстрація відповідача перешкоджає вільному розпорядженню їх власністю, тому суд приходить до висновку про задоволення заявленої позивачем вимоги до ОСОБА_6 про визнання її втратившою право користування житловим приміщенням.

Вирішуючи заявлену позивачем вимогу до його неповнолітньої доньки ОСОБА_7 про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням суд виходить із такого.

Право користування неповнолітніми дітьми жилим приміщенням регулюються Законом України «Про охорону дитинства» та Законом України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей».

Відповідно до ст.14 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Одним із прав неповнолітніх є їх право на житло. У статті 47 Конституції України проголошено, що кожен має право на житло.

Згідно з нормами Сімейного кодексу України захист житлових та майнових прав дітей покладається на батьків. Право володіти і користуватися майном людина набуває з народження, проте права розпоряджатися майном людина набуває з настанням повноліття, тобто з 18 років.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересів дитини.

Частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст.156 ЖК УРСР члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім’ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Згідно із положеннями ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до положень ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Отже, діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

На обґрунтування заявленої вимоги, позивач указував, що відповідачі у тому числі його неповнолітня донька ОСОБА_7 з 2013 року не проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, без поважних причин понад один рік.

Згідно із нормами цивільного законодавства України, та враховуючи те, що на момент розірвання шлюбу у 2013 році між батьками, донька ОСОБА_7 була малолітньою, а отже не могла самостійно обирати місце проживання, тому залишилась проживати разом із матір’ю ОСОБА_6

У зв’язку із цим факт не проживання ОСОБА_7 у квартирі позивача обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення її права користування належним її батьку житлом.

Крім того, судом установлено, що у період із 26.10.2013 по 04.01.2015 ОСОБА_7 перетинала державний кордон разом із матір’ю ОСОБА_6, про що позивачу було відомо. За письмовою заявою ОСОБА_4, останній надавав письмову згоду на тимчасові поїздки за кордон до ОСОБА_9 Федерації своїй доньці ОСОБА_7, яка постійно мешкає по вул.Благовіщенській, 35/1 у м.Тростянець Сумської області, у супроводі її матері ОСОБА_6 у період з 06.01.2013 до 01.07.2013, яка по закінченню указаного в заяві строку, поверне доньку в Україну (а.с.41,48).

ОСОБА_7 надіслала на електронну адресу суду свої заперечення проти позову, вказуючи, просила розглянути справу у її відсутності та зазначила, що на момент виїзду за кордон вона не могла самостійно визначати місце свого проживання, іншого житла у власності вона не має, проживає із матір’ю в ОСОБА_9 Федерації (а.с.111-118).

Посилання сторони позивача на ту обставину, що відповідачі втратили право на житло через набуття громадянства РФ, суд не вважає переконливими, зокрема виходячи із норми ст.19 Закону України «Про громадянство України», яка передбачає, що підставами для втрати громадянства України є, зокрема, добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. Оскільки дочка позивача є неповнолітньою, тому вважати її втратившою громадянство України не можна.

Інші доводи позивача у цій частині позову суд також не сприймає, оскільки його доводи про порушення неповнолітньою донькою ОСОБА_7 у зв’язку з не проживанням його прав щодо сплати надмірних комунальних послуг не є підставою для визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,141,259,279,264,265,354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_8, такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою №1 по вул.Благовіщенська, 35 у м.Тростянець Сумської області.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Тростянецький районний суд Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 26.02.2019.

Суддя О.С.Линник