Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

19.02.2019 року м.Мостиська

єдиний унікальний номер 448/1804/18

провадження № 2/448/184/19

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Білоуса Ю.Б.,

з участю секретаря судового засідання Романченко І.А.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1,

представник відповідача, - Мостиської КЦРЛ, - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиської комунальної центральної районної лікарні про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за час затримки при звільненні,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що наказом головного лікаря Мостиської КЦРЛ №206-к від 05.10.2016 року її, позивача звільнено з роботи 05.10.2016 року відповідно до п.5 ст.36 КЗпП України в порядку переведення в штат КЗ Мостиської районної ради «Мостиський районний центр первинної медико-санітарної допомоги».

Вказує, що при звільненні їй, відповідачем не було проведено усіх виплат, зокрема не виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку. Відповідно до довідки №14 від 22.05.2018 року, виданої Мостиською КЦРЛ, лікар – терапевт ОСОБА_1 звільнена 05.10.2016 року з Мостиської КЦРЛ в порядку п.5 ст.36 КЗпП. За період з 1998-2003 роки ОСОБА_1 не використала 110 календарних днів відпустки, за період 2015-2016 роки – 17 календарних днів. Таким чином загальна кількість невикористаної відпустки становить 127 календарних днів, що в свою чергу становить 19300, 19 грн.

Зазначає, що у зв’язку з не проведенням зі звільненим працівником, тобто з нею, позивачем повного розрахунку, виплат всіх сум, що їй належали, настає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність, тобто у відповідача настає обов’язок виплатити їй, позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Стверджує, що період затримки належних працівнику виплат, в даному випадку затримки виплат позивачу з 06.10.2016 року до 08.11.2018 року, тобто до дня подачі позову. Середньоденна заробітна плата згідно відповіді відповідача становить 188,18 грн., а кількість робочих днів у період з 06.10.2016 року до 08.11.2018 року складає 523 дні, тому з врахуванням Постанови КМУ від 08.02.1995р. за №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати, загальний розмір середнього заробітку за час затримки», зокрема за період з 06.10.2016р. по 08.11.2018 року складає 98418, 14 грн. (188,18?523=98418,14 грн.).

З огляду на вищенаведене, просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на її, позивача ОСОБА_1 користь грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 19300, 19 грн., а також середній заробіток за час затримки при звільненні за період з 06.10.2016р. по 08.11.2018р. у розмірі 98418, 14 грн. Окрім цього, просить стягнути з відповідача в його користь понесені ним судові витрати.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги в повному обсязі з вищенаведених підстав.

Представник відповідача, Мостиської КЦРЛ, - ОСОБА_2 в судовому засіданні не заперечила щодо задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1, зазначивши при цьому, що заборгованість у відповідача перед позивачем виникла у зв’язку з відсутністю коштів.

Заслухавши думку сторін по справі, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини такої, суд приходить до наступного висновку.

У ст.2 ЦПК України зазначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.3 ст.12 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законом України «Про оплату праці».

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 05.10.2016 року на підставі наказу №206-к від 05.10.2016 року звільнена із зазначеної посади у відповідності до п.5 ст.36 КЗпП України, у зв’язку із переведенням у штат КЗ Мостиської районної ради «Мостиський районний центр первинної медико-санітарної допомоги», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією трудової книжки серії БТ-І №2773620 позивача ОСОБА_1

Відповідно до вимог ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Однак, ОСОБА_1 при звільненні не виплачено грошову компенсацію за всі не використані нею дні щорічної відпустки.

Відповідно до ч.1ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачені види відпусток і визначено, які саме відпустки відносяться до щорічних: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до довідки №14 від 22.05.2018 року, виданої Мостиською КЦРЛ, лікар – терапевт ОСОБА_1 звільнена 05.10.2016 року з Мостиської КЦРЛ в порядку п.5 ст.36 КЗпП. Невикористана щорічна основна та додаткова відпустка за періоди: 1998-1999р.р. - 17 календарних днів; 2000-2001р.р. – 31 календарних днів; 2001-2002р.р. - 31 календарних днів; 2002-2003р.р. - 31 календарних днів; 2015-2016р.р. - 17 календарних днів. Таким чином загальна кількість невикористаної відпустки (основної, додаткової) позивача ОСОБА_1 становить 127 календарних днів.

При звільненні ОСОБА_1, не була виплачена грошова компенсація за всі невикористані нею за відпрацьований період дні щорічних відпусток, як це передбачено Законом України «Про відпустки», а саме за 127 календарні дні.

Згідно із п.7 Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях, провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки (Абзац перший пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 185 ( 185-97-п ) від 24.02.97 р.).

Враховуючи розрахунок, котрий міститься в матеріалах справи (надана Мостиською КЦРЛ довідка-розрахунок за №466 від 15.08.2018р.) та який сторонами по справі не оспорюється, сума компенсації за невикористані відпустки ОСОБА_1 за 127 дні невикористаної відпустки за відповідні відпрацьовані періоди роботи з врахуванням усіх зборів та платежів становить 19300,19 коп. (в т.ч. 3474, 03 грн. - податок з доходів фізичних осіб; 289,50 грн. – військовий збір; 15536, 66 грн. - виплати).

Таким чином суд приходить до висновку, що вказаний розмір компенсації за невикористані відпустки слід стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 в повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача в користь позивача ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 06.10.2016р. по 08.11.2018р., в розмірі 98418, 14 грн., то з даного приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Також, як роз’яснив Конституційний суд України у рішенні від 22.02.2012року № 4-рп/2012 «У справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу» за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Відповідно до п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою №100 Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р.

Згідно п.2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

У відповідності до п.3 розділу ІІІ вищевказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до п.8 розділу ІV вищевказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Із довідки Мостиської КЦРЛ за №466 від 15.08.2018р. відомо, що середньоденна заробітна плата за останні два місяці (61 календарний день) становила 188, 18 грн., за відпрацьований робочий день у вересні місяці – 202,98 грн. (відпрацьовано ОСОБА_1 21 календарний день); заробітна плата за останні два місяці становила 11579,93 грн., за серпень 2016р. – 7317,20 грн., за вересень 2016р. – 4262,61 грн.; кількість відпрацьованих днів за два останні місяці – 21 день у вересні, з 01.08.2016р. по 01.09.2016р. ОСОБА_1 перебувала у відпустці; кількість робочих днів – 22 у серпні та 22 у вересні, що загалом становить 44 дні.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 розміру середнього заробітку за час затримки при звільненні, суд виходить з наступного.

Із вищевказаної довідки Мостиської КЦРЛ встановлено, що розмір середньоденного заробітку позивача ОСОБА_1 складає 188,18 грн., а кількість днів затримки розрахунку при звільненні - 523 дні (за період з 06.10.2016р. по 08.11.2018р., - день подачі позовної заяви), таким чином розмір середнього заробітку становить 98418 грн. = (523 дні ? 188,18 грн.).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Відповідно до правової позиції, висловленої у справі за №6-113цс16 Верховним судом України в постанові від 27 квітня 2016 року право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Отже, суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Разом з тим за змістом пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду (постанова ВС України №6-259цс17 від 13.03.2017р.)

Визначаючи розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні суд враховує розмір компенсації за невикористану щорічну відпустку, її істотність порівняно із середнім заробітком, у тому числі й щодо періоду, за який вона підлягає сплаті, а також ту обставину, що спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення не було.

Таким чином, враховуючи, що позивач була звільнена 05.10.2016 року в порядку переведення в штат КЗ Мостиської районної ради «Мостиський районний центр первинної медико-санітарної допомоги», і вже 06.10.2016 року була прийнята на посаду лікаря ЗПСМ Судововишнянської АЗПСМ в порядку переведення з Мостиської КЦРЛ, неістотність частки (грошова компенсація за невикористану відпустку становить 19300,19 грн.) порівняно із середнім заробітком працівника за затримку розрахунку при звільненні (98418,14 грн.), значну кількість днів затримки розрахунку та відсутність в матеріалах справи доказів про поважні причини неможливості позивача ОСОБА_1 звернутися до суду за захистом своїх порушених прав раніше, суд вважає за справедливе застосувати принцип співмірності та зменшити за таких обставин розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 47233 гривень 18 коп.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експерта; показання свідків.

У ст.76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Своїми процесуальними правами сторони розпорядились на власний розсуд.

Слід зазначити і те, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Невиплата заборгованості по заробітній платі (так само, як і всіх належних працівнику сум) при звільненні з вини роботодавця розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Україною Законом від 17.07.1997 закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

З огляду на викладене та враховуючи те, що відповідач не провів із позивачем ОСОБА_1 розрахунок в строк визначений ст.116 КЗпП України, суд приходить до висновку, що з нього слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку із часу звільнення з 06.10.2016 по 06.10.2017 в сумі 47233, 18 грн., а тому позов в цій частині слід задоволити частково.

У відповідно до ст.141 ЦПК України, суд вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1177,18 грн.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Мостиської комунальної центральної районної лікарні про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за час затримки при звільненні, – задовольнити частково.

Стягнути з Мостиської комунальної центральної районної лікарні (код ЄДРПОУ: 01996606, місцезнаходження: 81300, м.Мостиська, вул.Я.Мудрого, 111, Львівської області), в користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1), зареєстрованої за адресою: 79037, м.Львів, вул.Б.Хмельницького, 198, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_2, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 19300 (дев’ятнадцять тисяч триста) гривень 19 коп.

Стягнути з Мостиської комунальної центральної районної лікарні (код ЄДРПОУ: 01996606, місцезнаходження: 81300, м.Мостиська, вул.Я.Мудрого, 111, Львівської області), в користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1), зареєстрованої за адресою: 79037, м.Львів, вул.Б.Хмельницького, 198, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_2, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 47233 (сорок сім тисяч двісті тридцять три) гривні 18 коп.

Стягнути з Мостиської комунальної центральної районної лікарні в користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1), зареєстрованої за адресою: 79037, м.Львів, вул.Б.Хмельницького, 198, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_2 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору на загальну суму 1177 (однієї тисячі сто сімдесят сім) гривень 18 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду, однак з врахуванням п.15.5 розділу ХIII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Львівського апеляційного суду через Мостиський районний суд Львівської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя (підпис) Ю.Б. Білоус

З оригіналом згідно :

Суддя Ю.Б. Білоус

Рішення набрало законної сили: «___»___________ 20 р.

Суддя Ю.Б. Білоус

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1), зареєстрована за адресою: 79037, м.Львів, вул.Б.Хмельницького, 198, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_3;

Відповідач: Мостиська комунальна центральна районна лікарня (код ЄДРПОУ: 01996606), місцезнаходження: 81300, м.Мостиська, вул.Я.Мудрого, 111, Львівської області)

Повний текст рішення складено 28.02.2019 року.