СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/5416/17

пр. № 2/759/417/19

18 лютого 2019 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,

секретаря судового засідання Черніченко К.О.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_4.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_3 до Державного підприємства «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційного розвитку України», треті особи: ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

у квітні 2018 р. представник позивача звернулася до суду із позовними вимогами, з урахуванням уточнених позовних вимог від 07.02.2019 (а.с. 23-31 т. 1), просить стягнути з ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційного розвитку України» заборгованість по заробітній платі у розмірі 26830 грн 63 коп., в тому числі заборгованість з виплати заробітної плати 13120 грн 45 коп., оплати лікарняних 3267 грн 86 коп., компенсації невикористаної відпустки 10442 грн 12 коп., розмір компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати в сумі 2698 грн 97 коп. та середній заробіток за весь час затримки по дату виплати заборгованості 232710 грн 16 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.07.2014 позивач працювала у Державному підприємстві «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційного розвитку України», займала посаду наукового співробітника, розмір заробітної плати складався з посадового окладу 3000 грн 00 коп. та додаткової оплати, що визначався на проектній основі та фінансувався за рахунок грантів науково-технічних програм Європейської комісії. Починаючи з 2015 р. виплата посадового окладу здійснювалась відповідачем із затримками та не в повному обсязі. При зверненні до роботодавця з вимогою усунення зазначених порушень, відповідач не реагував. 10.05.2016 позивач подала заяву про звільнення з роботи. 24.05.2016 отримала трудову книжку, при цьому, остаточного розрахунку із виплати заробітної плати з позивачем проведено не було, зокрема, не виплачено нарахованої заробітної плати у розмірі 13120 грн 45 коп., лікарняних у розмірі 3267 грн 86 коп., компенсації невикористаної відпустки за 39 днів-10442 грн 12 коп. У зв'язку з несвоєчасною виплатою коштів, підлягає стягненню компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів виплати у розмірі 2698 грн 97 коп., середній заробіток за весь період затримки, що станом на 28.01.2019 становить 232710 грн 16 коп.

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва Войтенко Ю.В. відкрито провадження по справі (а.с. 15 т. 1).

Розпорядженням керівника апарату суду від 14.08.2017 у зв'язку з відпусткою, пов'язаною з вагітністю та пологами судді Войтенко Ю.В. по справі призначено повторний автоматизований розподіл судової справи (а.с. 17 т. 1).

Ухвалою суду від 21.08.2017 справу прийнято до провадження судді Ул'яновської О.В. (а.с. 19 т. 1).

27.02.2018 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, проти позовних вимог заперечує з підстав їх необгрунтованості та безпідставності, відсутності належних доказів підтвердження позовних вимог. Зазначає, що з моменту звільнення до дня звернення до суду з позовом, позивач не зверталась до підприємства зі скаргами, заявами щодо наявності заборгованості з виплати заробітної плати. В період з 01.07.2014 по 24.05.2016 ОСОБА_3 працювала в ДП «Укртехінформ» з посадовим окладом 3000 грн 00 коп. Основними джерелами фонду оплати праці підприємства були науково-інформаційна, господарча діяльність, а не кошти державного бюджету та додаткова зарплата, як стверджує позивач. Кошти, отримані від грантових угод використовувались, в тому числі і на формування фонду заробітної плати. За період роботи позивача не видавалось наказів про встановлення працівнику доплат, надбавок, преміювання, винагород. Нарахування заробітної плати здійснювалось в межах фонду оплати праці підприємства та встановленого посадового окладу на підставі наказів директора та табелів робочого часу. Розрахунки заборгованості по заробітній платі не відповідають дійсності, оскільки розраховані відповідно до завищених норм робочого часу, при цьому відповідних доказів відпрацювання повної норми робочого часу позивачем надано не було. При цьому, відомості, зазначені в табелях робочого часу про відпрацьовані позивачем години не збігається з відомостями, зазначеними у звіті автоматизованої системи контролю підприємства, якою зареєстровано 883 год. 57 хв. перебування позивача на робочоу місці, що значно менше робочого часу, наведеного у табелях. Відповідальність зі складання табелю робочого часу входило до обов'язків позивача, а тому працівник мала доступ до включення будь-яких відомостей. При звільненні з позивачем проведено усі розрахунки, в тому числі нараховано компенсацію за 29 днів невикористаної відпустки. Вимога щодо невиплаченої суми лікарняних до структури заробітної плати не входить, а тому не може бути предметом спору про стягнення заборгованості, усі належні виплати по лікарняних з позивачем проведено. За відсутності підтвердження факту існування такої заборгованості, відсутні підстави для задоволення вимог щодо компенсації втрати частини заробітної плати. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Також звертає увагу на те, що внаслідок рахункової помилки позивачу здійснено перевищену суму виплат за відрядження, відпускних, загальний розмір якої становив 10399 грн 07 коп. Позивач надала згоду на проведення перерахунку та повернення коштів, проте кошти підприємству повернені не були (а.с. 41-52 т. 1).

11.10.2018 представник позивача подала відповідь на відзив, зазначила, що факт заборгованості з виплати заробітної плати існує, оскільки виплата проводилась в меншому розмірі, ніж розрахованому виходячи з посадового окладу у розмірі 3000 грн 00 коп. та надбавок за грантовими угодами, які входили до структури заробітної плати та обліковувались як надбавки. Розрахунок заборгованості щодо середньої заробітної плати по відпускних, лікарняних, затримці із виплати заробітної плати, нарахування заробітної плати по відрядженням проведено відповідно до вимог чинного законодавства. Дані, зазначені у табелі робочого часу відповідають дійсності. Кількість днів невикористаної відпустки, що підлягала компенсації становить 39 днів, в тому числі 10 днів додаткової відпустки. Враховуючи, що виплата заробітної плати своєчасно проведено не було, а тому правомірним є застосування та стягнення з відповідача компенсаційних втрат. Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях закону та підлягають задоволенню (а.с. 208-216 т. 1).

27.12.2018 представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, зазначив, що обставини, викладені у позові щодо порушень трудового законодавства не відповідають дійсності, з відповідачем проведено усі розрахунки. Виплати по грантовим угодам в період до 16.01.2016 не були надбавками до заробітної плати, як зазначає позивач. Такі виплати не підлягають врахуванню під час розрахунків середньої заробітної плати, відпускних, лікарняних, проте позивачем при здійсненні розрахунків такі виплати включені, а тому наведений позивачем розрахунок заробітної плати не відповідає дійсності та обставинам справи. Позовні вимоги щодо заборгованості за перебування у відрядженнях розраховано у подвійному розмірі без належних доказів роботи у такі дні та відпрацювання повної норми робочого часу у період з 01.07.2014 по 24.05.2016. Розрахунки за відрядження з позивачем проведено у повному розмірі, так само як виплати по лікарняних. В період з 04.07.2016 по 18.05.2017 для погашення заборгованості по заробітній платі позивачу перераховано кошти на загальну суму 3048 грн 04 коп. та в якості оплати компенсації втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати сплачено 10289 грн 07 коп. Інші заборгованості з виплати заробітної плати відсутні. Позовні вимоги задоволенню не підлягають (а.с. 1-12 т. 1).

Представник позивача у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував з підстав їх необгрунтованості та безпідставності через відсутність заборгованості з виплати заробітної плати. Підтримав вимоги, викладені у відзиві на позов, запереченнях. У запереченнях на заяву про збільшення позовних вимог від 28.01.2019, що надійшли до суду 07.02.2019 додатково зазначив про відсутність підстав для збільшення позовних вимог, невідповідності розрахунку по заборгованості з виплати заробітної плати обставинам справи. Заробітна плата позивача нараховувалась на підставі табелів обліку робочого часу з урахуванням норми робочого часу, який у 2014 р. - 2015 р. становив 8 год., у 2016 р. - 4 год. Позивач особисто наголошувала про встановлення їй індивідуального графіку роботи на підставі усної домовленості з директором. Оплата праці за цей час здійснювалась пропорційно відпрацьованому часу. Виплати по грантовим угодам обліковувались окремо від виплат по заробітній платі, а тому не підлягають врахуванню при розрахунках відпускних, лікарняних, відряджень, компенсації невикористаної відпустки, середньої зарплати. Вимога про стягнення заборгованості за перебування у відрядженнях не містить належних доказів роботи у ці дні. Оплата лікарняних до структури заробітної плати не входить. Відповідачем в повному обсязі проведено розрахунки за лікарняні по день звільнення. Розрахунки позивача необґрунтовані, недоведені та протирічать нормам чинного законодавства. Крім того, вимога про стягнення суми середнього заробітку заявлена з пропуском тримісячного строку звернення до суду, заяви про поновлення такого строку позивачем не заявлялась. Відсутні підстави для задоволення позову (а.с. 45-55 т. 1).

Представники третіх осіб в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 22, 23, 35, 36, 249, 250 т. 1).

Під час розгляду справи також був заслуханий свідок який одночасно представляє інтереси відповідача по справі.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснив, що з 2015 р. працював на посаді заступника директора ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційного розвитку України». Позивач неофіційно почала працювати на підприємстві з 2012 р. на підставі усних договірних відносин. Її робоче місце знаходилось в приймальні директора. Кабінет свідка знаходився напроти, а тому він мав можливість спостерігати, коли приходить та коли йде з роботи позивач. Наказом підприємства від 01.07.2014 позивача прийнято на посаду наукового співробітника. До вересня 2015 р. ОСОБА_3 досить сумлінно виконувала свої обов'язки. Проте, після цього періоду позивач почала порушувати графік роботи, запізнювалась, пояснюючи це наявністю двох малолітніх дітей, які часто хворіли. Так тривало до зміни директора, після чого з 01.01.2016 по день звільнення їй був встановлений гнучкий графік. Підприємством щомісячно видавались відповідні накази, в яких п. 3 зазначено, що працівникам, які виконують роботу за індивідуальним графіком, оплату праці здійснювати пропорційно фактично відпрацьованому часу (а.с. 59-62, т. 1). На цих підставах її ставка складала 0,5, що становило 1500 грн 00 коп. На комп'ютері позивача була встановлена програма забезпечення автоматичної програми, яким позивач досконала володіла, вносила будь-які дані. Контроль робочого часу кожного працівника на робочому місці також фіксує на підприємстві автоматизована система контролю робочого часу, відомості про робочий час позивача якої не збігаються з відомостями, зазначеними у табелі, доступ до яких мала лише позивач.

На підставі п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки які належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 01.07.2014 ОСОБА_3 на підставі наказу №10-к прийнято на роботу до Державного підприємства «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційного розвитку України» на посаду наукового співробітника відділу науково-технічної інформації з посадовим окладом згідно штатного розпису (а.с. 55 т. 1).

Статутом ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційного розвитку України» визначено, що підприємство входить до сфери управління Міністерства освіти і науки України, є підзвітним йому (п.1.1). Метою діяльності підприємства є підтримка інноваційної діяльності суб'єктів господарювання різних форм власності, а також сприяння залученню вітчизняних та іноземних інвестицій у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності (п. 3.1.1). Прибуток підприємства формується за рахунок надходжень від провадження господарської діяльності, після покриття витрат, відрахувань до фондів (п.10.2) (а.с. 181-195 т. 1).

Відповідно до штатного розкладу на 2015 р., затвердженого на підставі наказу №49 від 31.12.2014, науковому співробітнику ОСОБА_3 встановлено посадовий оклад у розмірі 3000 грн 00 коп. (а.с. 56-57 т. 1).

За період роботи позивача на посаді на підставі наказів підприємством виплачено заробітну плату із коштів, отриманих за грантом контракту в розмірі 5238 грн 36 коп. (наказ №36 від 14.10.2014), 8770 грн 00 коп. (наказ №37 від 03.11.2014), 9597 грн 20 коп. (наказ №44 від 02.12.2014), 10665 грн 24 коп. (наказ №47 від 23.12.2014), 5838 грн 38 грн (наказ №9 від 19.03.2015), 11108 грн 98 грн. (наказ №10 від 01.04.2015), 12178 грн 31 коп. (наказ №14 від 30.04.2015), 7022 грн 93 коп. (наказ №22 від 12.06.2015), 10853 грн 61 коп. (наказ №23 від 06.07.2015), 8938 грн 26 коп. (наказ №31 від 19.08.2015), 7661 грн 37 коп. (наказ №41 від 18.11.2015), 9576 грн 71 коп. (наказ №44 від 17.12.2015), 6832 грн 30 коп. (наказ №7 від 09.02.2016), 8890 грн 68 коп. (наказ №10 від 11.03.2016) (а.с. 65-74, 225-228 т. 1).

Також, у період роботи, а саме, з 10.03.2015 по 14.03.2015, 04.10.2015 по 07.10.2015, 19.10.2015 по 24.10.2015 позивачем здійснювались службові відрядженні на підставі наказів №7, №33, №35 відповідно, якими працівнику оплачувалась вартість транспортних витрат, проживання, витрат для отримання візи, медичного страхування, добові (а.с. 65-67 т. 2).

Відповідно до наказу (розпорядження) про надання відпустки №19 від 11.09.2015, №24 від 18.11.2015, позивачу за період роботи з 01.07.2014 по 01.07.2015 надано відпустку терміном 16 календарних днів, додаткову відпустку 10 календарних днів (а.с. 94-95 т. 1).

На підставі розрахункових по нарахуванню відпускних від 14.09.2015, 30.11.2015, 18.11.2015 працівнику нараховано грошові кошти (а.с. 166-167, 170 т. 1).

За період роботи позивача з 01.01.2015 по 24.05.2016 за даними автоматизованої системи контролю підприємства, облік по робочому часу склав 883 год 57 хв (а.с. 159-164 т. 1).

Відповідно до табелю обліку використання робочого часу за період з 01.01.2015 по 24.05.2016 позивач відпрацювала 1871 год. (а.с. 75-91 т. 1).

24.05.2016 наказом №20-к позивача звільнено з посади за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України. Бухгалтерії наказано провести розрахунок з працівником, виплатити компенсацію за 29 невикористаних днів щорічної відпустки (а.с. 58 т. 1).

Відповідно до колективного договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційного розвитку України» на 2014 р., 2016 р. - 2018 р. (а.с. 98-123 т. 1) встановлено, що джерелами коштів для оплати праці працівників є частина доходу, одержаного внаслідок виробничої та науково-технічної діяльності всього трудового колективу та бюджетне фінансування (п. 4.3, п. 3.1). Основна заробітна плата працівників центру встановлюється у вигляді посадових окладів, що закріплені у штатному розписі (п. 4.4, п. 3.3). Крім основної заробітної плати працівникам Центру можуть встановлюватись доплати та надбавки при фінансових можливостях підприємства (п. 4.7., п. 3.7). На підприємстві застосовуються системи преміювання за наявності фінансової можливості (п. 4.8, п. 3.8). Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними (субота, неділя). Тривалість щоденної роботи 8 год: з 09 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв., перерва з 13 год. 00 хв. до 13 год. 45 хв. В п'ятницю кінець роботи встановлюється в 16 год. 45 хв. Працівники підприємства за узгодженням з адміністрацією мають право використовувати гнучкий графік роботи. Оплата праці провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку (п.6.3-п.6.4, п.5.1.1).

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівнику, регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох раз на місяць, через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

В силу ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. До заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Судом встановлено, що у 2015 р. посадовий оклад позивача становив 3000 грн 00 коп. З січня 2016 р. по 24.05.2016 (день звільнення) позивачу встановлено індивідуальний графік роботи за згодою керівництва підприємства на підставі усної домовленості, наявність якої підтверджується показами свідка. При цьому, оплата праці здійснювалась відповідно до пропорційно відпрацьованому часу. У судовому засіданні позивач не заперечувала даної обставини. Крім основної заробітної плати, позивачу, на підставі наказів, виплачувались інші заохочувальні та компенсаційні виплати у вигляді коштів, отриманих за грантом контракту.

Позивач зазначає, що при звільненні з нею не проведено остаточного розрахунку при звільненні, а тому просить стягнути заборгованість по заробітній платі, включаючи кошти з виплати заробітної плати, оплати лікарняних, компенсації невикористаної відпустки. З розрахунку заборгованості (а.с. 32-39 т. 2) вбачається, що позивач до складу заробітної плати включає виплати за грантовими угодами, виплати за період перебування у відрядженнях, які, в силу ст. 2 Закону України «Про оплату праці», не відносяться до структури заробітної плати, такі виплати є заохочувальними, компенсаційними. Виплата коштів за грантовими угодами, відрядження здійснювались на підставі наказів підприємства (а.с. 65-74, 225-228 т. 1, 65-67 т. 2). Такі виплати не підлягають врахуванню при заробітній платі. Чого позивачем зроблено не було.

Відповідно до ст. 49 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався до відповідача про видачу відповідних довідок, на підставі якої повинні проводитись усі розрахунки. Правомірність нарахування позивачем суми із заборгованості по заробітній платі судом не встановлена.

Відповідно до довідки №12 від 30.09.2017 щодо нарахованої та виплаченої заробітної плати ОСОБА_3 за період з 01.01.2015 по 24.05.2016 встановлено, що нарахована заробітна плата становить 38264 грн 55 коп., сплачена - 29966 грн 87 коп. (а.с. 64 т. 1).

У роздаточній відомості за травень 2016 р. наведена сума заробітної плати ОСОБА_3 за фактично відпрацьований час, компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку, загальна сума до перерахування на картку позивача становить 2691 грн 18 коп. (а.с. 96 т. 1).

З наданої позивачем виписки ПАТ КБ «Приватбанк» вбачається, що 18.07.2016 на банківську картку нараховано заробітну плату в розмірі 805 грн 00 коп., 05.08.2016 нараховано 800 грн 00 коп. заробітної плати, 31.10.2016 - 1443 грн 04 коп. заробітної плати (а.с. 8 т. 1).

Відповідно до довідки підприємства №09.302-86/96-794 від 29.01.2018, позивачу також 18.05.2017 перераховано виплату при звільненні у розмірі 10289 грн 07 коп. на підставі платіжного доручення №1776 (а.с. 63 т. 1). Зарахування вказаної суми як заробітної плати відображено у виписці ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с. 229 т. 1).

У судовому засіданні сторонами підтверджено, що на момент звільнення у ОСОБА_3 існувала заборгованість перед підприємством на загальну суму 10399 грн 07 коп. Вказані обставини також викладені у службовій записці відповідача від 18.11.2016 (а.с. 168 т. 1).

З наведених матеріалів справи встановлено відсутність у ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційного розвитку України» заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_3 Протягом розгляду справи позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що з нею не проведено повного розрахунку. Тому твердження позивача про заборгованість по заробітній платі є безпідставними та не підлягають задоволенню, судом не встановлено наявності заборгованості по заробітній платі при звільненні.

Щодо вимоги про оплату лікарняних, невикористаної відпустки.

Позивач просить стягнути кошти з оплати лікарняних в розмірі 3267 грн. 86 коп. та заборгованості з невикористаної відпустки в сумі 10442 грн. 12 коп. в якості заборгованості по заробітній платі, проте, в порушення ст. 81 ЦПК України, не надає доказів перебування на лікарняному у відповідний період, за який не нараховано такі кошти та доказів невиплати коштів, пов'язаних з тимчасовою втратою працездатності. Такі виплати не входять до структури заробітної плати.

При цьому, відповідачем надано акту Голосіївського відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в м. Києві №182 від 14.12.2017, під час проведення перевірки в ДП «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційного розвитку України», встановлено відсутність заборгованості з виплати тимчасової втрати працездатності працівникам підприємства, в тому числі ОСОБА_3 (а.с. 154-158 т. 1).

З матеріалів справи вбачається, що підприємством нараховано компенсацію за невикористану частину щорічної (29 днів) та додаткової відпустки (10 днів), вказані суми включені до розрахунку заробітної плати при звільненні працівника (а.с. 96, 97, 165 т. 1). Виплати проведено у повному обсязі.

Оскільки в ході судового розгляду позивачем не доведено, а судом не здобуто доказів порушення прав позивача щодо наявності заборгованості з виплати заробітної плати, відповідно відсутні підстави для стягнення на користь позивача компенсації втрати частини заробітної плати через порушення термінів її виплати та середнього заробітку, оскільки дані вимоги є похідними від існування заборгованості по заробітній платі.

Суд, оцінивши докази у їх сукупності, прийшов до висновку, що вимоги позивача є такими, що не обґрунтовані на законі, не доведені матеріалами справі та такими, що не підлягають задоволенню.

У разі відмови в позові судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача ( ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи те, що позивач в силу п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» при зверненні до суду з цим позовом звільнена від сплати судового збору, в такому разі судовий збір по справі необхідно стягнути у дохід держави.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 47, 94, 116, 117, 233 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Державного підприємства «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційного розвитку України», треті особи: ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В. Ул'яновська

Повний текст судового рішення складено 26.02.2019.