Дата документу 07.02.2019 Справа № 317/3750/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №317/3750/17 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження №11-кп/807/275/19 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2019 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали провадження з клопотанням захисника-адвоката ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відбуває покарання в ДУ «Біленьківська виправна колонія №99», про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання,

за участю прокурора ОСОБА_8 ,

засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції з ДУ «Біленьківська виправна колонія (№99)»,

захисника адвоката ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИЛА:

захисник - адвокат ОСОБА_6 звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 10 січня 2018 року, якою відмовлено у задоволенні її клопотання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_7 .

Своє рішення суд мотивував тим, що необхідні корективи як у поведінку засудженого, так і у його соціально-психологічні властивості, у достатній мірі ще не внесені, готовності до самокерованої правослухняної поведінки на теперішній час суд не вбачає, натомість є необхідність у подальшому виховному впливі на ОСОБА_7 в умовах ізоляції від суспільства. Встановлені в судовому засіданні дані у своїй сукупності не свідчать про виправлення та перевиховання засудженого.

В апеляційнійскарзі захисник-адвокат ОСОБА_6 просить вищевказану ухвалу суду першої інстанції скасувати, ухвалити нову ухвалу, якою звільнити ОСОБА_7 умовно-достроково від відбування покарання.

В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що суд першої інстанції, не звернувши увагу на матеріали особової справи засудженого ОСОБА_7 , передчасно прийшов до висновку про необхідність у подальшому виховному впливі на нього в умовах ізоляції від суспільства.

В матеріалахособової справизасудженого ОСОБА_7 є декількахарактеристик,які вінотримував протягом12років відбуванняпокарання увиправній установі,відповідно дояких засуджений ОСОБА_7 за характеромспокійний,врівноважений,у відношеннііз засудженимине конфліктний,підтримує стосункиіз засудженимипозитивної танегативної спрямованості.У відношеннідо персоналуустанови дотримуєтьсяправомірних таввічливих взаємовідносин.Відповідно дост.126КВК України,прагне підвищеннянаявного загальноосвітньогорівня.В 2016році закінчивБіленківський навчальнийцентр (№99)та отримавспеціальність стропальник2-горозряду.Відповідно дост.127КВК України,він приймаєучасть уроботі самодіяльнихорганізацій засуджених.Згідно знаданою довідкоюпро заохоченнята стягнення,засуджений ОСОБА_7 за часперебування вДержавній установі«Біленківська виправнаколонія (№99)»має 12заохочень,два зяких булиодержані ниму 2017році та8стягнень,останнє зяких отриманоним у2014році зазберігання забороненихпредметів.В данийчас всістягнення у ОСОБА_7 погашені тазняті увстановленому закономпорядку.За сумліннуповедінку таставлення допраці,виконання покладенихобов`язківвін маєвісім заохочень правами начальника відділення СВПС та чотири заохочення правами начальника установи.

Згідно з ухвалою, до Запорізького районного суду Запорізької області надійшло клопотання адвоката ОСОБА_6 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_7 .

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала клопотання.

Засуджений ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримав клопотання та зазначив, що він не вчиняв злочинів, передбачених ст.ст.152, 153 КК України, за які відбуває покарання. Коли розглядалась справа у суді, він вину визнавав частково, - лише за ст.115, ст.304 КК України. Участі у програмах диференційованого виховного впливу не приймав.

У судовому засіданні представник державної установи «Біленьківська виправна колонія (№ 99)» ОСОБА_9 заперечував проти задоволення клопотання, зазначивши, що засуджений працевлаштований різноробочим, характеризується посередньо, але застосування умовно-дострокового звільнення є передчасним.

Прокурор ОСОБА_10 заперечував проти задоволення клопотання, зазначив про відсутність підстав для умовно-дострокового звільнення засудженого, оскільки він не визнає себе винним за ст.ст.152, 153 КК України.

Заслухавши доповідь судді, засудженого ОСОБА_7 та його захисника адвоката ОСОБА_6 , які підтримали апеляційну скаргу та наполягали на її задоволенні; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги і вважав, що оскаржувана ухвала суду є законною та обґрунтованою; перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Висновки суду про відсутність підстав для задоволення клопотання захисника щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_7 ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні матеріалах провадження і, на думку колегії суддів, є обґрунтованими.

Так, відповідно до вимог ч.2 ст.81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким», рішення про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого та доведеності того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. Висновок щодо виправлення засудженого повинен базуватися на врахуванні даних про його поведінку в цілому та ставлення до праці за весь період знаходження у виправній установі, а не час, що безпосередньо передує розгляду клопотання.

При цьому висновок про можливість застосування умовно-дострокового звільнення засудженого повинен ґрунтуватися також й на аналізі даних, що характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину і особу засудженого в цілому.

Відповідно до положень КВК України, основаним засобом виправлення і ресоціалізації засуджених є, зокрема, суспільно корисна праця.

Суд першої інстанції врахував зазначені вимоги закону та правові позиції, викладені в постанові Пленуму Верховного Суд України, детально проаналізував дані про особу засудженого ОСОБА_7 та його поведінку за весь час відбування покарання, і дійшов обґрунтованого висновку про те, що останній не довів своє виправлення.

Так, з матеріалів провадження вбачається, що засуджений ОСОБА_7 відбуває покарання за вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2006 року, яким його засуджено за вчинення злочинів, передбачених ст.304, ч.4 ст.152, ч.3 ст.153, п.п.4, 10, 12 ч.2 ст.115 КК України, тобто за вчинення тяжкого та особливо тяжких злочинів. Свою вину визнає частково.

В місцях позбавлення волі він знаходиться з 29 серпня 2005 року. Під час тримання в Дніпропетровському слідчому ізоляторі характеризувався негативно, допустив 4 порушення режиму тримання, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності, заохочень не мав.

З 19 червня 2006 року засуджений ОСОБА_7 тримався в Київському слідчому ізоляторі, де характеризувався негативно, допустив одне порушення режиму тримання, за що був притягнутий до дисциплінарної відповідальності, стягнення погашене, заохочень не мав.

З 05 липня 2006 року засуджений тримався в Дніпропетровському слідчому ізоляторі, де характеризувався посередньо, стягнень та заохочень не мав.

З 08 серпня 2006 року засуджений ОСОБА_7 відбуває покарання в ДУ «Біленьківська виправна колонія (№99)», де на виробництві працевлаштований різноробочим. Характеризується посередньо, допустив три порушення вимог режиму відбування покарання, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності, стягнення погашені. За сумлінну поведінку та ставлення до праці має загалом 12 заохочень.

За характером засуджений ОСОБА_7 спокійний, врівноважений, у відношенні із засудженими не конфліктний, виконує вимоги персоналу установи під контролем, до виконання робіт із благоустрою установи ставиться не завжди відповідально, не приймає участі у реалізації програм диференційованого виховного впливу, прагне до підвищення загальноосвітнього рівня, у 2016 році закінчив навчальний центр та отримав спеціальність стропальник 2-го розряду, приймає участь у роботі самодіяльних організацій.

Дослідивши та врахувавши дані обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що засуджений ОСОБА_7 не в повній мірі виконує обов`язки, передбачені ч.3 ст.107, ст.118 КВК України, та вимоги Правил внутрішнього розпорядку. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що засуджений був працевлаштований з великими розривами у часі, зокрема він не був працевлаштований з серпня 2008 року до березня 2011 року, з січня 2012 року до вересня 2012 року, з квітня 2013 року до листопада 2013 року, з червня 2015 року до грудня 2015 року.

Крім того, з довідки про індивідуальну оцінку ризиків, керівники відділів та служб установи висловили одноголосну думку про доцільність закритих умов для засудженого ОСОБА_7 .

Зазначені обставини в сукупності свідчать про те, що поведінка засудженого ОСОБА_7 за весь час відбування покарання не була стабільно позитивною та активною.

Обставини, на які посилається захисник в своїй апеляційній скарзі, були враховані судом першої інстанції при прийнятті судового рішення. Ці обставини, на думку колегії суддів, з урахуванням даних, що характеризують ступінь тяжкості вчинених злочинів і особу засудженого ОСОБА_7 в цілому, не є достатніми для застосування до нього умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Посилання захисника під час апеляційного розгляду на ту обставину, що на теперішній час засуджений ОСОБА_7 має додатково ще 4 заохочення, з урахуванням встановлених обставин, правильності висновків суду першої інстанції не спростовує.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що засуджений ОСОБА_7 не проявив себе як такий, що довів своє виправлення та перевиховання.

Доводи апеляційної скарги даних висновків суду не спростовують.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою скасування вищевказаної ухвали суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 10 січня 2018 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_6 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_7 , залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4