Справа № 685/1755/18

Провадження № 2/685/56/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2019 року смт Теофіполь

Теофіпольський районний суд Хмельницької області

в складі головуючого Бурлак Г.І.

з участю секретаря Ковальчука О.С.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Теофіполь

справу за позовом ОСОБА_1 до Теофіпольського дошкільного навчального закладу №1 «Зіронька» про поновлення на роботі,

встановив:

позивач звернулася в суд з позовом до відповідача про поновлення на роботі, мотивуючи його тим, що 2 липня 2018 її прийнято на роботу на посаду вихователя ДНЗ №1 «Зіронька» на час основної щорічної відпустки основного працівника ОСОБА_4 12.11.2018 її звільнено з роботи на підставі п.2 ст 36 КЗпП України. Оскільки її було прийнято на роботу на визначений строк – на час основної відпустки ОСОБА_4, після виходу з відпустки ОСОБА_4 її не звільнено і вона продовжувала працювати у відповідача, то вважає, що договір був продовжений на невизначений строк, тому підстави для звільнення за п.2 ст 36 КЗпП України відсутні. Відповідно до листка непрацездатності, відповідач звільнив її під час перебування на лікарняному. Крім того, під час звільнення вона була вагітна, однак всупереч вимог ст.184 КЗпП України її було звільнено без обов’язкового працевлаштування. Вважає дії відповідача неправомірними, просить поновити її на роботі на посаді вихователя Теофіпольського ДНЗ №1 «Зіронька».

Позивач та її представник в судовому засіданні позов підтримали.

Представник відповідача позов не визнала, пояснила, що дійсно, ОСОБА_1 прийнята на роботу вихователем ДНЗ №1 «Зіронька» з 02.07.2018 по 12.08.2018 на час щорічної відпустки вихователя ОСОБА_4 З 13.08.2018 по 17.09.2018 вона була прийнята на посаду вихователя тимчасово на час основної щорічної відпустки вихователя ОСОБА_5 З 18.09.2018 по 30.09.2018 позивач прийнята на посаду помічника вихователя тимчасово на час основної щорічної відпустки помічника вихователя ОСОБА_6, а з 01.10.2018 по 12.11.2018 прийнята на посаду вихователя тимчасово на час основної щорічної відпустки вихователя ОСОБА_7 12.11.2018 у зв’язку із закінченням строку договору позивач була звільнена відповідно до п.2 ст. 36 КЗпП України. Про те, що позивач вагітна, вона повідомила лише 20.11.2018, коли принесла довідку з Теофіпольської ЦРЛ. Вважає, що позивач звільнена правомірно, тому позов задоволенню не підлягає.

Вислухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про те, що у позові необхідно відмовити.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працiвником та власником пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноваженим ним органом чи фiзичною особою. Працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цiєю угодою, та дотримуватись внутрiшнього трудового розпорядку, а власник пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноважений ним орган чи фiзична особа зобов'язується виплачувати працiвниковi заробiтну плату й забезпечувати умови працi, передбаченi законодавством про працю, колективним договором i угодою сторiн.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством.

Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов'язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених у частині другій статті 23 КЗпП України, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Тобто такі договори вважатимуться укладеними на невизначений строк від часу їх укладення.

Таким чином, порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим. Але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений як у заяві працівника про прийняття на роботу, так і в наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір. Вказана правова позиція висловлена у Постанові ВСУ від 13.09.2017 по справі №6-254цс17.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Вирішуючи питання про припинення строкового трудового договору, працівнику може бути надано право ставити питання про його продовження, однак якщо працівник таке право не використав, трудові відносини між сторонами контракту припинилися і фактично не тривали на час закінчення дії строкового договору, власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган має підстави звільнити працівника у зв'язку з закінченням строку трудового договору.

При цьому ч. 3 ст. 40 КЗпП України встановлює заборону звільнення працівника з роботи в період його тимчасової непрацездатності лише у випадках звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тобто з підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП України (п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України). Зазначена заборона не поширюється на випадок звільнення працівника за п. 2 ч. 1 ст. 36 зазначеного Кодексу (Постанова Верховного Суду від 6 березня 2018 року у справі № 664/2284/16 ц.

Зміст поняття "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" розкрито законодавцем у п. 4 ст. 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених ст. 40, 41 КЗпП України. Це виключає охоплення змістом терміну "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в ст. ст. 40, 41 КЗпП України, або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Оскільки спір між сторонами виник із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом - п. 2 ст. 36 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми ч. 3 ст. 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються (Постанова ВСУ від 23.01.2013 року справа №6-127цс12).

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Звільнення жінок, зазначених у частині третій статті 184 КЗпП України, у зв'язку із закінченням строку трудового договору має свої особливості.

Таке звільнення можливе, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України вагітних жінок провадиться з обов'язковим працевлаштуванням, однак власник зобов'язаний при цьому працевлаштувати жінку на цьому ж або іншому підприємстві відповідно до її фаху. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням у цьому випадку не допускається. Однак відносини між власником (підприємством) і працівницею з дня закінчення строку трудового договору мають істотну специфіку. Передбачено збереження за жінкою на період працевлаштування середньої заробітної плати, однак не більше ніж на три місяці з дня закінчення строкового трудового договору.

Тобто звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема, вагітних жінок провадиться з обов'язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо звільненій працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я).

Таким чином, частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, вагітної жінки та передбачено обов'язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору.

Згідно зі статтею 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 прийнята на роботу вихователем ДНЗ №1 «Зіронька» з 02.07.2018 по 12.08.2018 на час щорічної відпустки вихователя ОСОБА_4 З 13.08.2018 по 17.09.2018 вона була прийнята на посаду вихователя тимчасово на час основної щорічної відпустки вихователя ОСОБА_5 З 18.09.2018 по 30.09.2018 позивач прийнята на посаду помічника вихователя тимчасово на час основної щорічної відпустки помічника вихователя ОСОБА_6, а з 01.10.2018 по 12.11.2018 прийнята на посаду вихователя тимчасово на час основної щорічної відпустки вихователя ОСОБА_7 12.11.2018 у зв’язку із закінченням строку договору позивач була звільнена відповідно до п.2 ст. 36 КЗпП України, з наказами про прийняття на роботу та звільнення позивач була ознайомлена. Вказане підтверджується заявою ОСОБА_1 від 27.06.2018, наказами №91 від 12.11.2018, №47 від 27.06.2018, №38 від 20.06.2018, №70 від 10.08.2018, №63 від 24.07.2018, №80 від 20.09.2018, №77 від 05.09.2018, №82 від 01.10.2018, №81 від 01.10.2018.

Судом встановлено, що позивача було звільнено 12.11.2018 року (наказ про звільнення №91 а.с.30). Відповідно до копії лікарняного листа серії АДО №451809, виданого 16.11.2018, (а.с.6) позивач перебувала на лікарняному з 09.11.2018 року, причина непрацездатності: захворювання загальне. Відповідно до довідки Теофіпольської ЦРЛ від 20.11.2018, ОСОБА_1 перебувала на лікуванні з приводу вагітності 24 тиждень, на облік стала 21.08.2018. Таким чином, під час звільнення позивача (12.11.2018 року) у відповідача були відсутні будь-які відомості про те, що позивач була вагітною (вказане підтверджується довідкою Теофіпольської ЦРЛ№6 від 20.11.2018 року, поясненнями позивача та представника відповідача у судовому засіданні).

Відповідно до ч. 2 ст. 391 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 цього Кодексу.

Судом також встановлено, трудові договори з позивачем переукладалися декілька разів і відповідно до наказу №82 (а.с.28) позивача було призначено тимчасово виконувати обов’язки вихователя на час основної щорічної відпустки вихователя ОСОБА_7 з 01.10.2018 по 12.11.2018 року, з наказом позивач ознайомлена. Тобто, позивач знала, що вона прийнята на роботу з 01.10.2018 по 12.11.2018 року за строковим трудовим договором. І оскільки, звільнення позивача у зв’язку з закінченням строку строкового трудового договору не є ініціативою роботодавця, а є лише наслідком спливу строку дії строкового трудового договору (12.11.2018), то перебування позивача на лікарняному у зв’язку з хворобою (відповідно до лікарняного листка:загальне захворювання) на момент закінчення строку дії строкового трудового договору не є підставою для продовження трудових відносин, а лише спричиняє зобов’язання роботодавця перед працівником щодо виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності протягом перших п’яти днів хвороби.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося відповідно до п.2 ст.36 КЗпП України, що не суперечить вимогам ч.3 ст 184 КЗпП України, тому підстав для поновлення її на роботі немає.

При невиконанні власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов'язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема вагітної жінки, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов'язання по працевлаштуванню.

Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов'язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов'язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постановах у справі за № 6-127цс12 від 23 січня 2013 року, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 175/167/16-ц від 16 січня 2018 року, постанові ВС від 16 травня 2018 року справа №759/19440/15-ц.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених особою вимог.

Позовних вимог про виконання відповідачем зобов’язання по працевлаштуванню позивачка не заявляла, однак не позбавлена такої можливості.

Виходячи з наведеного, керуючись ст. 23,36 КЗпП України, ст. 12, 81, 89, 265 ЦПК України, районний суд

ухвалив :

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Теофіпольського дошкільного навчального закладу №1 «Зіронька» про поновлення на роботі відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня проголошення рішення до Хмельницького апеляційного суду через районний суд.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 статті 358 цього Кодексу.

Головуючий