Постанова

Іменем України

06 лютого 2019 року

місто Київ

справа № 607/2354/15-ц

провадження № 61-4500св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 серпня 2016 року у складі судді Дзюбича В. Л. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Козака І. О., Хоми М. В., Демкович Ю. Й.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачів

У лютому 2015 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця») відшкодування майнової шкоди на користь ОСОБА_2 у розмірі 1 339, 00 дол. США та 1 064, 80 грн, на користь ОСОБА_3 - у розмірі 1 176, 00 дол. США, на користь ОСОБА_4 - у розмірі 1 176, 00 дол. США, стягнення пені у розмірі 42, 81 грн, та відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_2 у розмірі 6 000, 00 грн, на користь ОСОБА_3 - у розмірі 6 000, 00 грн, на користь ОСОБА_4 - у розмірі 3 000, 00 грн, посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань за договором пасажирського перевезення у зв'язку із прибуттям потяга до пункту призначення із запізненням.

Стислий виклад заперечень відповідача ПАТ «Українська залізниця»

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, зазначив, що затримка у русі пасажирського потяга № 50 відбулась внаслідок технічної поломки рухомого складу, яка загрожувала життю та здоров'ю пасажирів, в силу приписів частини першої статті 922 ЦК України за її усунення перевізник не сплачує штраф пасажирам. До того ж позивачами заявлялась вимога не про стягнення штрафу, а про стягнення відшкодування майнової та моральної шкоди.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 01 серпня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що відповідальність перевізника за порушення строку доставлення пасажира до пункту призначення настає виключно у тих випадках, що не пов'язані з порушенням такого строку внаслідок настання обставин непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника. Між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини. Таким чином, у разі порушення зобов'язання моральна шкода може відшкодовуватись лише тоді, якщо це буде встановлено договором або законом. Укладеними між сторонами договорами перевезення не передбачено умов про можливість відшкодування моральної шкоди, не встановлено такого виду цивільної відповідальності також і Правилами перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що ПАТ «Українська залізниця» несе відповідальність за запізнення потягу у вигляді штрафу за умови, якщо перевізник не доведе, що ці порушення сталися внаслідок настання обставин непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника. Обґрунтованим є висновок суду, що запізнення потяга № 50, пасажирами якого були заявники, спричинені несправностями, які виникли під час руху, і вжиті машиністом заходи із замовлення допоміжного локомотива були розумними та адекватними, зумовлені турботою про безпеку життя та здоров'я пасажирів.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2, не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, у листопаді 2016 року звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_2, до якої приєдналися ОСОБА_3, ОСОБА_4

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що, вирішуючи спір, суди застосували положення частини першої статті 922 ЦК України, яка передбачає виключно штрафні санкції, штраф за неналежне виконання перевізником договору перевезення та обставини, які зумовлюють звільнення від сплати цього штрафу. Правовою підставою позову була норма частини третьої статті 922 ЦК України, яка не наводить жодної обставини чи підстави, яка б звільняла перевізника від обов'язку відшкодування завданих збитків. Заявники не погодилися із висновком апеляційного суду про те, що положення частини третьої статті 922 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки в Україні жодна транспортна компанія не надає послуг з перевезення пасажирів у прямому змішаному сполученні залізничним та повітряним транспортом з кінцевим пунктом призначення у США.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ПАТ «Українська залізниця» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що, на його переконання, суди першої та апеляційної інстанцій об'єктивно вирішили спір та ухвалили обґрунтовані рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХКАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження, ухвалою від 16 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За правилом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України 2004 року) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 27 серпня 2014 року ОСОБА_2 придбав три авіаквитки до США: бронювання № 2H5JOB, електронний квиток № 082-5440975888-89, вартістю 1 200, 00 дол. США; бронювання № 2H5KW4, електронні квитки № 082-5440975899-00,

№ 082-5440975897-98, вартістю 1 959, 00 дол. США, відповідно, для себе та для ОСОБА_3, ОСОБА_4, із часом вильоту 13 вересня 2014 року о 10 год. 15 хв., пункт відправлення: м. Київ, Міжнародний аеропорт «Бориспіль».

Також 27 серпня 2014 року позивачі придбали три квитки на потяг № 50 сполученням «Трускавець - Київ-Пасажирський», вартістю по 173, 18 грн кожен, із відправленням із м. Тернополя 13 вересня 2014 року о 01 год. 16 хв. та прибуттям до міста Києва 13 вересня 2014 року о 07 год. 15 хв.

З довідок довідкової служби вокзалу ст. «Київ-Пасажирський» від 13 вересня 2014 року встановлено, що поїзд № 50, пасажирами якого були позивачі, запізнився на 02 год. 45 хв. Отже, цей потяг прибув до міста Києва о

10 год. 00 хв., що, як зазначили позивачі, стало причиною їхнього запізнення на літак до США.

Згідно з протоколом від 15 вересня 2014 року оперативної наради, проведеної начальником локомотивного депо «Київ-Пасажирський», 13 вересня 2014 року після отримання повідомлення від чергового по станції «Тривога-1», машиніст здійснив зупинку на ст. Комарівці для огляду екіпажної частини. При проведенні огляду виявлено: «обрив стяжного болта 2-ї ступені ресорного підвішування 4-го візка ліворуч через появу мікротріщини, на відстані 550 мм від торця гвинта». Така мікротріщина відповідно до Таблиці В.2.5 бракувальних режимів для контролю болта підвішування електровозів ЧС-7, ЧС-8 Інструкції з ультразвукової дефектоскопії відповідальних деталей та нероз'ємних вузлів при ремонтах ТРС і МВРС № ЦТ-0069, затвердженої наказом від 11 липня 2003 року № 170-Ц, знаходилася за межами перевірки дефектоскопа типу УД2-70, тому випадок підлягав врахуванню, як з технічної причини». О 03 год. 48 хв. машиніст доповів про несправність та замовив допоміжний локомотив, о 04 год. 45 хв. під потяг було подано електровоз. Дії локомотивної бригади в нестандартній ситуації визнано вірними.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

За приписами статті 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 910 ЦК України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).

За змістом частини першої статті 919 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Відповідно до частини першої статті 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно із частиною п'ятою статті 22 Закону України «Про залізничний транспорт» відшкодування збитків користувачам послуг залізничного транспорту загального користування у разі порушення договірних зобов'язань здійснюється в порядку, що встановлюється Статутом залізниць України і контролюється центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.

За правилами частин першої статті 922 ЦК України за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (статутами), якщо перевізник не доведе, що ці порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника.

Згідно з правилом частини третьої статті 922 ЦК України якщо поїздка пасажира з пункту пересадки не відбулася внаслідок запізнення транспортного засобу, який доставив його у цей пункт, перевізник зобов'язаний відшкодувати пасажирові завдані збитки.

Відповідно до частини першої статті 913 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти може здійснюватися кількома видами транспорту за єдиним транспортним документом (пряме змішане сполучення). Відносини організацій, підприємств транспорту, що здійснюють перевезення у прямому змішаному сполученні, визначаються за домовленістю між ними.

Верховний Суд враховує, що зазначення позивачем певної правової норми, наведеної у обґрунтуванні позову, не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом необхідно керуватися під час вирішення спору.

Принциповим для правильного вирішення спору, що виник між сторонами, є вирішення питання про вид перевезення, що мало місце у спірних правовідносинах, - чи було це перевезення у прямому змішаному сполученні чи таке перевезення відбулося у прямому залізничному сполученні.

Апеляційний суд зазначив, що правило частини третьої статті 922 ЦК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки регулює правовідносини за прямим змішаним сполученням (стаття 913 ЦК України), з огляду на таке.

Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначає Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року № 457 (далі - Статут залізниць України).

Положення статті 1 Закону України «Про залізничний транспорт» кореспондуються із пунктом 6 Статуту залізниць України, яким встановлено, що пряме залізничне сполучення - це перевезення вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у межах двох і більше залізниць України; пряме змішане сполучення - це перевезення, що здійснюється залізницями та іншими видами транспорту за єдиним транспортним документом протягом усього шляху прямування.

Відповідно до пункту 105 Статуту залізниць України залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

За змістом пункту 1.7 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27 грудня 2006 року № 1196 (далі - Правила перевезення), сполучення пасажирське внутрішнє - це перевезення пасажирів, багажу та вантажобагажу в пасажирських, швидких, швидкісних, високошвидкісних поїздах, регіональних поїздах та інших категоріях пасажирських поїздів (вагонів) у межах України між пунктами, розташованими: а) на мережі однієї залізниці - місцеве; б) на мережі двох та більше залізниць - пряме.

Відповідно до пункту 2.40 Правил перевезення проїзні документи оформляються на проїзд у безпересадковому сполученні. У разі оформлення окремих проїзних документів для проїзду з пересадками квитковий касир зобов'язаний узгодити з пасажиром інтервал між часом прибуття поїзда до пункту пересадки за розкладом та часом відбуття поїзда з пункту пересадки. Як правило, поїзди вибирають за розкладом руху таким чином, щоб строк очікування відправлення поїзда з пункту пересадки після прибуття у цей пункт був мінімальним, якщо інші умови щодо строку перебування пасажира в пункті пересадки ним не вказано.

Згідно із пунктом 8.27 Правил перевезення у разі запізнення пасажира в пункт пересадки з вини перевізника (запізнення або відміна погодженого поїзда) і на бажання продовжити поїздку перевізник повинен відправити пасажира без стягнення плати наступним поїздом, щоб пасажир прибув на станцію призначення з найменшим запізненням.

У пункті 70 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 року № 252, розклад руху пасажирських та приміських поїздів сполученням у межах однієї залізниці встановлюється начальником залізниці, в межах двох і більше залізниць - ПАТ «Українська залізниця», в межах двох та більше держав - міжнародними угодами.

Відповідно до системного аналізу наведених положень нормативно-правових актів залізничний транспорт України здійснює перевезення пасажирів в межах території Держави на мережі однієї залізниці (місцеве перевезення), а також на мережі двох та більше залізниць (пряме перевезення).

Оскільки проїзні документи оформляються виключно у безпересадковому сполученні, то за необхідності здійснення пересадки за кожним залізничним сполученням оформляється окремий проїзний документ.

Тобто пряме залізничне сполучення включає в себе можливість надання послуг з перевезення пасажирів з пересадками, але такі пересадки відбуваються в певному пункті пересадки виключно на залізничному транспорті, без використання інших видів транспорту.

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов до висновку про те, що суд апеляційної інстанції помилково вважав, що норма частини третьої статті 922 ЦК України підлягає застосуванню виключно до випадків перевезення у прямому змішаному сполученні (стаття 913 ЦК України).

Для випадків прямого змішаного сполучення обов'язковою умовою для застосування правил частини третьої статті 922 ЦК України про відповідальність перевізника у виді стягнення збитків у зв'язку з порушенням строку доставки пасажира до пункту призначення (що відбулося внаслідок запізнення транспортного засобу до пункту пересадки), є наявність єдиного транспортного документа для прямування кількома видами транспорту.

У спірних правовідносинах прямування позивачів з міста Тернополя до США не відбувалося у прямому змішаному сполученні на підставі єдиного транспортного документа.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що потяг, яким прямували позивачі за прямим залізничним сполученням, прибув до кінцевого пункту призначення, міста Києва, із запізненням на 02 год. 45 хв.

У правовідносинах, які склалися між позивачами та відповідачем, за договором перевезення залізнична станція у місті Києві є кінцевою у маршруті та за правилами транспортного законодавства, не є місцем пересадки в розумінні положень статті 1 Закону України «Про залізничний транспорт», пункту 6 Статуту залізниць України, а відтак безпідставними є вимоги позову про відшкодування шкоди, завданої у зв'язку із запізненням до пункту пересадки. Відповідач не брав на себе зобов'язань й не надавав позивачам послуги з перевезення їх до США із пересадкою у місті Києві.

До правовідносин між сторонами підлягає застосуванню правило частини першої статті 922 ЦК України, в якому передбачено обмеження відповідальності перевізника за порушення строку доставлення пасажира до пункту призначення.

Такий висновок Верховний Суд робить, ґрунтуючись на системному аналізові назви та змісту статті 922 ЦК України, з чого випливає, що перевізник не несе відповідальності у виді обов'язку з відшкодування збитків, завданих пасажирові внаслідок запізнення прибуття такого транспортного засобу до пункту призначення.

Відповідно, загальні правила про правові наслідки порушення зобов'язання, передбачені в пунктах 1-4 частини першої статті 611 ЦК України, не застосовуються до перевізника у наведеній правовій ситуації, оскільки правило частини першої статті 922 цього Кодексу є спеціальним.

Суд виходить з того, що відповідальність перевізника (за умови відсутності обставин, наведених в частині першій статті 922 ЦК України, які виключають відповідальність перевізника в цілому) обмежується сплатою штрафу у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (статутами).

Враховуючи те, що позивачі аргументованих вимог про стягнення штрафу з відповідача не пред'являли, а вимоги про відшкодування збитків за частиною третьої статті 922 ЦК України є безпідставними, то, на переконання Верховного Суду, відсутні правові підстави для задоволення позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій помилково виходили з того, що у діях відповідача наявні обставини, які в силу приписів частини першої статті 922 ЦК України звільняють його від відповідальності та обов'язку з відшкодування майнової шкоди, оскільки ці правила обмежують відповідальність перевізника й стосуються виключно права пасажира вимагати сплати на свою користь штрафу.

Оскільки суди правильно визначилися із характером спірних правовідносин, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові, Верховний Суд визнає наведені міркування формальними, такими, що не впливають на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті, та застосовує положення частини другої статті 410 ЦПК України, відповідно до якого не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд погоджується із висновками судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки у справі, що переглядається, між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини за договором перевезення, за порушення якого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що в Україні жодна транспортна компанія не надає послуг з перевезення пасажирів у прямому змішаному сполученні залізничним та повітряним транспортом з кінцевим пунктом призначення у США, оскільки такі міркування є суб'єктивними та не можуть спростовувати особливості законодавчого врегулювання цивільних відносин з перевезення пасажирів.

Висновки за наслідком розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 01 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області

від 18 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді С. О. Карпенко

В.О.Кузнєцов

С.О.Погрібний

О.В.Ступак