П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 808/2265/16

Провадження № 11-1334апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» (далі - Підприємство) до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - управління ДВС) про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження

за касаційною скаргою Підприємства на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 травня 2017 року (судді Дурасова Ю. В., Щербак А. А., Баранник Н. П.),

УСТАНОВИЛА:

21 липня 2016 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС від 12 липня 2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить Підприємству, в межах суми 12 млн 730 тис. 74 грн.

Обґрунтовуючи позов Підприємство послалося на те, що оскаржувана постанова протиправно прийнята у період дії заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, вжитих згідно з ухвалою Господарського суду Запорізької області у справі про банкрутство Підприємства (справа № 26/48/09) на підставі статті 12 Закону України 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII).

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 16 листопада 2016 року позов задовольнив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 4 травня 2017 року постанову суду першої інстанції скасував та закрив провадження в адміністративній справі на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У ході розгляду справи суди встановили такі її обставини.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань від 18 березня 2016 року № 21789508 Підприємство зареєстроване як юридична особа 2 липня 1993 року, ідентифікаційний код 14313317.

Господарський суд Запорізької області ухвалою від 8 липня 2009 року у справі № 26/48/09 за заявою ініціюючого кредитора Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» порушив справу про банкрутство Підприємства за загальною процедурою. Цією ж ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

5 квітня 2011 року Господарський суд Запорізької області у зазначеній справі про банкрутство постановив ухвалу, якою:

- заборонив органам державної виконавчої служби звертати стягнення на майно Підприємства: пождепо - інв. № 100086; складське приміщення - інв. № 100054; ремонтно-будівельна база - інв. № 100056; резервуар води - інв. № 200003; склад хімікатів зі складом газобалонів - інв. № 100046; насосна станція пожежогасіння - інв. № 100043; склад - інв. № 200048; склад корпусу № 52 з 2 навісами та огорожею - інв. № 100052; пожежне водоймище - інв. № 200026; автодороги (частково S = 1400 кв. м - плити , S = 7172 кв. м асфальт) - інв. № 200041; частина огорожі території заводу - інв. № 200020; трансформаторна підстанція КТП 400/6 - інв. № 400041;

- заборонив органам державної виконавчої служби звертати стягнення на основні фонди та оборотні засоби Підприємства, що обліковується на його балансі та задіяні безпосередньо у виробничому та технологічному процесі виробництва;

- зобов'язав органи державної виконавчої служби з метою виконання виконавчих документів про стягнення на користь фізичних осіб заборгованості по заробітній платі повторно звернути стягнення на окремо розташовану триповерхову будівлю літ. А-3, яка розташована на земельній ділянці, що перебуває у розпорядженні Запорізької міської ради, площею 1889,82 кв. м, кадастровий номер 2310100000:03:022:0026, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Радгоспна, 38А (зазначена триповерхова будівля знаходиться у повному господарському віданні Підприємства).

Донецький апеляційний господарський суд постановою від 14 вересня 2011 року ухвалу Господарського суду Запорізької області від 5 квітня 2011 року в частині заборони органам державної виконавчої служби звертати стягнення на основні фонди та оборотні засоби Підприємства, що обліковуються на його балансі та задіяні безпосередньо у виробничому та технологічному процесі виробництва, залишив без змін.

Листами від 4 лютого 2016 року №131-252 на вимоги від 27 січня 2016 року, від 4 квітня 2016 року (вих. № 131-888) та від 25 березня 2016 року Підприємство повідомляло відповідача про те, що відповідно до ухвали Господарського суду Запорізької області від 5 квітня 2011 року у справі № 26/48/09 органам державної виконавчої служби заборонено звертати стягнення на майно, безпосередньо задіяне у виробничому та технологічному процесі виробництва, крім готової продукції, яка була арештована ще у 2010 році, і майно, перелік якого надавався на вимоги.

14 липня 2016 року на адресу позивача надійшла постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12 липня 2016 року, якою старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління ДВС під час примусового виконання зведеного виконавчого провадження № 610/3 в частині виконання виконавчих документів щодо стягнення з Підприємства на користь фізичних осіб заборгованості по заробітній платі та виконавчих документів, за якими грошові зобов'язання боржника виникли після дня введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, наклав арешт на все майно Підприємства в межах суми звернення стягнення - 12 млн 730 тис. 74 грн та заборонив здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику в межах суми боргу.

Скасовуючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції керувався тим, що постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12 липня 2016 року прийнята державним виконавцем після введення судом мораторію на задоволення вимог кредиторів, що суперечить вимогам статті 19 Закону № 2343-XII та пункту 8 частини першої статті 37 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 606-XIV).

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції вказав на відсутність підстав, передбачених частиною шостою статті 181 КАС, для її розгляду адміністративним судом, оскільки у справі відсутнє підтвердження того, що виконавчий лист був виданий саме Запорізьким окружним адміністративним судом. Натомість правовідносини у цій справі вирішувалися господарським судом.

Не погодившись із таким рішенням апеляційного суду, Підприємство подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати його ухвалу про закриття провадження у справі та направити справу до цього ж суду для продовження її розгляду.

Скаргу мотивовано тим, що справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) з метою виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконавчі провадження щодо виконання рішень судів різних юрисдикцій, належать до юрисдикції адміністративних судів, навіть у разі, коли у зведеному виконавчому провадженні відсутнє виконавче провадження з примусового виконання рішення адміністративного суду. Тому спір у цій справі щодо оскарження постанови про арешт майна Підприємства та оголошення заборони на його відчуження, прийнятої у ході виконання зведеного виконавчого провадження, є публічно-правовим і має вирішуватися саме адміністративним судом.

Відповідач заперечень на касаційну скаргу не подав.

Дослідивши у межах, визначених частиною першою статті 341 чинного КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.

Відповідно до статті 2 КАС (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб ДВС передбачалося частиною третьою статті 6, частиною першою статті 12, статтею 82 Закону № 606-ХІV.

Відповідно до частини першої статті 121-2 ГПК у редакції, чинній на час подання позову, скарги на дії чи бездіяльність органів ДВС щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

У частинах першій та другій статті 383 ЦПК у редакції, чинній на час подання позову, передбачалося, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

А частина друга статті 384 ЦПК у вказаній редакції передбачала, що така скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Відповідно до частин першої та другої статті 74 діючого Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

У частині першій статті 339 та частині першій статті 340 чинної редакції ГПК передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Аналогічно врегульовано вказане питання у частині першій статті 447 та частині першій статті 448 чинного ЦПК, зокрема зазначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Аналіз правових норм, передбачених частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII, з урахуванням вимог статей 447, 448 ЦПК та статей 339, 340 ГПК, дає підстави зробити висновок, що в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення при виконані рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, зазначена скарга розглядається судом, який ухвалив вказане рішення за правилами цивільного судочинства, а якщо скарга подається на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб ДВС щодо виконання судового рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний господарський суд, який ухвалив таке рішення за правилами господарського судочинства, відповідно.

Разом з тим ні в ЦПК, ні в ГПК не врегульовано порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб ДВС щодо виконання судових рішень при вчиненні таких дій у зведеному виконавчому провадженні.

Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон № 1404-VIII та Закон № 606-ХІV, який був чинним на час прийняття оскаржуваної у цій справі постанови державного виконавця.

За правилами цих законів, як у редакції, що була чинною на час вчинення виконавчих дій, так і на час розгляду справи, передбачалися особливості виконання рішень у разі відкриття кількох виконавчих проваджень щодо одного боржника.

Так, у статті 33 Закону № 606-ХІV, чинного на час вчинення виконавчих дій, передбачалося, що в разі якщо в органі ДВС відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

У разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкриті у кількох органах ДВС, об'єднання виконавчих проваджень у зведене здійснюється в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Проаналізувавши вказані норми, можна зробити висновок, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикції, у яких вказані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів.

Закон не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

Водночас статтею 181 (чинною на час виникнення спірних відносин) та статтею 287 (чинною нині) КАС передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу ДВС, приватного виконавця.

Згідно з правилом, закріпленим у цих статтях, учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб (частина перша зазначених статей).

Разом з тим частиною шостою статті 181 КАС (чинною на час виникнення спірних відносин) та частиною п'ятою статті 287 КАС (чинною нині) передбачено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

Тобто наведені норми закріплюють загальне правило оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень до того суду, який ухвалив вказане рішення, якщо таке виконання не обтяжене об'єднанням з виконанням рішень, ухвалених судами за правилами іншої юрисдикції.

Оскільки законодавством, чинним як на час виникнення спірних відносин так і на час касаційного перегляду справи, не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, Велика Палата Верховного Суду вважає, що при вирішенні питання про належність справи за позовом Підприємства до юрисдикції адміністративного суду, суд апеляційної інстанції мав застосувати частину першу статті 181 чинного на той час КАС та розглядати справу за правилами адміністративного судочинства.

Висновок про поширення юрисдикції адміністративного суду на спори щодо судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц.

Отже, суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі помилково застосував частину шосту статті 181 КАС (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи наведене ухвалаДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 травня 2017 року підлягає скасуванню, а справа - направленню до апеляційного суду для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» задовольнити.

2. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 травня 2017 року скасувати, справу направити до Третього апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаІ. В. Саприкіна В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік О. С. ЗолотніковВ. Ю. Уркевич О. Р. КібенкоО. Г. Яновська